Постанова № 66787555, 25.05.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/385/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представника позивача - Черненко Л.В.,

представника відповідача - Прокопчука О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Управління механізації будівництва №23" до Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

07 березня 2017 року Публічне акціонерне товариство "Управління механізації будівництва №23" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2017 №0001141403 та №0001131403.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач під час проведення перевірки протиправно не взяв до уваги факт здійснення господарської операції з ТОВ "Ентерс", оскільки взаємовідносини з вказаним контрагентом повністю підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. У наданих до суду письмових запереченнях просив в задоволенні адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що проведеною перевіркою встановлено, порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в травні 2016 року в загальній сумі 231 000,00 грн., в зв'язку з непідтвердженням фактичного здійснення господарських операцій постачання бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 від ТОВ "Ентерс" та п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, а саме не надано на перевірку в повному обсязі документи з фінансово-господарських відносин з ТОВ "Ентерс".

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Публічне акціонерне товариство "Управління механізації будівництва №23" (далі по тексту - позивач або ПАТ "УМБ №23") у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 39870153, перебуває на обліку в якості платника податків в Полтавській ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та є платником податку на додану вартість.

Фахівцями ГУ ДФС у Полтавській області у період з 20.01.2017 по 23.01.2017 проведено планову документальну виїзну перевірку ПАТ "УМБ №23" з питань дотримання вимог податкового законодавства за фінансово-господарськими взаємовідносинами з ТОВ "Ентерс" за період з 01.05.2016 по 31.05.2016.

За результатами перевірки складений акт від 27.01.2017 №49/16-31-14-03-15/04715606 (надалі - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог п.п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 231000,00 грн. та п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, а саме не надані до перевірки у повному обсязі документи з фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Ентерс" /а.с. 13-31/.

На підставі зазначених висновків Акта перевірки ГУ ДФС у Полтавській області 16.02.2017 сформовано податкові повідомлення-рішення №0001141403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" загалом у розмірі 346500,00 грн. (в т.ч. 231000,00 грн. - за основним платежем, 115500,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) /а.с. 39/ та №0001131403 яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем "Адмін. штрафи та інші санкції (надх.коштів, контроль за справлянням яких закріп. за ГУМіндоходів-рай, 21081103") на загальну суму 1020 грн. /а.с. 40/.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями ГУ ДФС у Полтавській області, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб'єкта владних повноважень та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Суд встановив, що позивач у травні 2016 року на підставі отриманих від ТОВ "Ентерс" податкових накладних відніс до складу податкового кредиту суму ПДВ загалом у розмірі 231000,00 грн.

Однак, за результатами документальної планової виїзної перевірки платника податку відповідач дійшов висновку про безпідставне віднесення вказаних сум до складу податкового кредиту, наслідком чого визначено заниження позивачем зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету за травень 2016 року у розмірі 231000,00 грн.

Зазначених висновків контролюючий орган дійшов у зв'язку з ненаданням ПАТ "УМБ №23" договору купівлі-продажу, наданням товарно-транспортних накладних складених не за формою товарно-транспортної накладної №1-ТТН (нафтопродукт) та без наявності усіх обов'язкових реквізитів. Крім того, допитаний в рамках кримінального провадження в якості свідка ОСОБА_3, який значився директором та генеральним бухгалтером ТОВ "Ентерс" на період проведення господарських операцій з ПАТ "УМБ №23", пояснив, що документи які засвідчують проведення будь-яких фінансово-господарських взаємовідносин, як директор ТОВ "Ентерс" не підписував, товарно-матеріальних цінностей - бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 на адресу ПАТ "УМБ ""23" не поставляв, доставку не проводив. Службові особи ПАТ "УБМ №23" йому не відомі, директор вказаного підприємства ОСОБА_4 та головний бухгалтер ОСОБА_5 йому не відомі та з ними він не зустрічався.

Також, податковою інспекцією враховано, що транспортні засоби зазначені в товарно-транспортних накладних в підсистемі НАІС Єдиного державного реєстру МВС України та Національній базі даних "Автомобіль" відсутня.

Крім того, відповідач вказав, що відповідно до видів діяльності, КВЕД ТОВ "Ентерс" не є вантажеперевізником, а видані ним видаткові накладні не містять інформації про видані довіреності уповноваженим представникам ПАТ "УМБ №23", які отримували товар. В ПАТ "УМБ №23" інформація про видачу довіреностей на отримання бітуму дорожнього в'язкого БНД 60/90 також відсутня.

З урахуванням наведеного, відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій ПАТ "УМБ №23" з ТОВ "Ентерс", за результатами яких позивач сформував спірний податковий кредит.

Оцінюючи наведені твердження відповідача в їх сукупності, суд виходить з такого.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, як визначено пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, визначальним у питанні перевірки правомірності формування платником податку показників податкової звітності з ПДВ є безпосереднє дослідження факту здійснення господарської операції (її реальності/товарності), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

У ході судового розгляду справи позивач стверджував про те, що формування податкового кредити у травні 2016 року ПАТ "УМБ № 23" відбулось за рахунок здійснення господарських операцій з придбання бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 у ТОВ "Ентерс".

Зокрема, представник позивача зазначав, що ПАТ "УМБ №23" придбало у ТОВ "Ентерс" бітум нафтовий дорожній в'язкий БНД 60/90, на підтвердження чого позивачем суду надано копії видаткових накладних від 27.07.2016 №27/05-9, від 27.05.2016 №27/05-10 від 28.05.2016 №28/05-11, від 29.05.2016 №29/05-12, від 29.05.2016 №29/05-13, від 30.05.2016 № 30/05-11, від 31.05.2016 №31/05-12 /т. 1 а.с. 166, 172, 178, 182, 202, 207, 210/, прибуткових накладних від 27.05.2016 №27/05-9 (553), від 27.05.2016 №27/05-10 (556), від 28.05.2016 №28/05-11 (557), від 29.05.2016 №29/05-12 (558), від 29.05.2016 №25/05-13 (554), від 30.05.2016 №30/05-11 (555), від 31.05.2016 №31/05-12 (559) /т. 1 а.с. 167, 173, 179, 183, 203, 208, 211/.

Стверджував, що поставка товару здійснювало ТОВ "Ентерс" на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи долучено товарно-транспортні накладні /т. 1 а.с. 138 - 144/.

Разом тим, позивачем суду не надано копії податкових накладних та копію договору укладеного між ПАТ "УМБ № 23" та ТОВ "Ентерс".

Суд критично оцінює доводи представника позивача стосовно вилучення договору поставки, укладеного між ПАТ "УМБ №23" та ТОВ "Ентерс" працівниками ОВС, оскільки протокол обшуку від 28.07.2016 /т. 2 а.с. 42 - 55/ не містить інформацію про вилучення вказаного договору.

Крім того, пунктом 44.5 Податкового кодексу України встановлено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Позивач не надана суду доказів вчинення дій спрямованих на не виконання його обов'язку по відновленню втрачених документів.

Разом з тим, суд зазначає, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У цій справі позивач стверджує, що за результатами взаємовідносин із контрагентами оформлені відповідні первинні документи, які, на його думку, надають право на формування податкового кредиту.

Проте, суд зауважує, що наявність належним чином оформлених бухгалтерських документів не є єдиною вичерпною підставою для формування податкової звітності з огляду на таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства "Ангара" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

У постанові від 22.09.2015 у справі за позовом ТОВ "Ампір СВ" до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення операцій з поставки документами первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, щодо яких встановлена нормативна вимога. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару (послуг).

При цьому, у постанові від 13.10.2015 у справі №825/4143/13-а Верховний Суд України звернув увагу на те, що відповідно до частини другої статті 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим відповідно до статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Згідно зі статтею 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 вказаного закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням наведеного вище суд зауважує, що інформація, що міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

У зв'язку з цим первинні документи, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах як постачальник та покупець. Так, відсутність у ТОВ "Ентерс" матеріально-технічних ресурсів, трудових ресурсів, як власних, так і залучених, без яких підприємницька діяльність не може здійснюватися, об'єктивно ставлять під сумнів можливість поставки ним товарів, обсяг яких (виходячи з документів, якими оформлені ці поставки) вимагав залучення до їх виконання певної кількості працівників та матеріально-технічних засобів.

Так само, норми Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не ставлять у залежність право платника податків, встановлених цими Законами, на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

При цьому свідчити про обізнаність платника податків щодо протиправної діяльності контрагента або те, що він діяв без належної обачності (обережності) при виборі контрагента, може, у тому числі, тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку, господарські зв'язки платника податків переважно із контрагентами, які ухиляються від виконання податкового обов'язку, приховуються від контролюючих органів.

Так, господарські правовідносини позивача з його контрагентом мали місце упродовж незначного проміжку часу, основний обсяг операцій стосувався придбання товарів, що не обумовлено їх використанням у власній господарській діяльності позивача (відповідні товари за твердженням платника реалізовані третій особі). При цьому, встановити походження товарів, про реалізацію яких третій особі стверджує позивач, не видається можливим.

Окрім того, позивачем, а ні суду, а ні контролюючому органу не було надано доказів оприбуткування товару придбаного у ТОВ "Ентерс", наявності у вказаного товариства ліцензії на перевезення нафтопродуктів (небезпечних вантажів) та наявності транспортних засобів обладнаних для перевезення нафтопродуктів.

Матеріали справи не містять відомостей про узгодженням позивачем графіків поставок.

З приводу посилань позивача на проведення оплати вартості придбаних товарів, суд зауважує, що саме по собі формальне перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента не є беззаперечним свідченням реальності здійснення господарської операції. Разом з тим, позивачем, а ні на вимогу суду, а ні з власної ініціативи не надано суду доказів здійснення оплати за товар придбаний у ТОВ "Ентерс".

Крім того, зі змісту протоколу допиту свідка від 05.08.2016 проведеного в рамках досудового розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015170000000057 від 21.12.2015 /т.1 а.с.236 зворотній бік - 241/, судом встановлено, що ОСОБА_6 від імені якого підписані первинні бухгалтерські документи, заперечував свою причетність до реєстрації та діяльності вказаного підприємства, підписання фінансово-господарської документації та здійснення поставок товарів третім особам.

У постанові від 14.06.2016 у справі №826/14268/14 Верховний Суд України вказує на те, що первинні документи, які стали підставою для формування товариством податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту є безпідставними.

Суд вважає за необхідне вказати, що порядок прийманні транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах іорганізаціях України, визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 (надалі по тексту Інструкція).

Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів.

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (розділ 1 Інструкції).

Відповідно до п.5.1.1 Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо (далі - договір).

Пунктами 5.4.1-5.4.3 Інструкції встановлено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 N363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 рок за N128/2568, та ГОСТ 27352-87.

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду ( залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град.С відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом.

Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Відповідно до п. 7.5.6 Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках.

Згідно з пунктами 7.5.7, 7.5.8 Інструкції ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів

автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Згідно з п.6.1 Інструкції на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою №7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації).

Відповідно до п.14.4 Інструкції матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня.

Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою №7-НП.

Згідно п. 14.6 Інструкції кількість нафти і нафтопродуктів, що приймаються для зберігання під час надходження їх залізничним транспортом, визначається на підставі актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою №5-НП, а під час надходження автомобільним транспортом - на підставі ТТН. У разі відсутності нестач понад норми природних втрат допускається оформлення приймання нафтопродуктів за кількістю актами інших форм з використанням автоматичних систем оброблення інформації.

Рух нафти і нафтопродуктів у резервуарах за добу фіксується матеріально відповідальними особами в журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою №7-НП з урахуванням пункту 14.4 цієї Інструкції. Рух облікових залишків за марками нафти та нафтопродуктів фіксується матеріально відповідальними особами в товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП, у тому числі окремо щодо кожного власника нафти та нафтопродукту.

Судом встановлено, що в наявних матеріалах справи товарно-транспортних накладних не заповнені графи "до подорожнього листа №", "об'єм нафтопродукту", "густина", "температура", "номер резервуара" що суперечить вимогам вищезазначеної Інструкції.

Крім того, у наявних в матеріалах справи ТТН відсутні: реквізити осіб відповідальних за одержання нафтопродукту.

Вищезазначені документи обліку мають бути пронумеровані, прошнуровані, засвідчені підписом керівника та печаткою підприємства.

Враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, суд дійшов висновку про безтоварний характер спірних господарських операцій з придбання товарів у ТОВ "Ентерс", на підставі яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму податку в загальному розмірі 231000,00 грн.

Відповідно до п. 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

В ході розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось позивачем, що під час проведення перевірки ПАТ "УМБ №23" в порушення вимог вказаної статті не надало перевіряючим договір укладений з ТОВ "Ентерс" з усіма додатками, доповненнями до нього та додатковими угодами, а також сертифікати на придбаний товар.

Статтею 121 Податкового кодексу України встановлено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Згідно з п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Наведеним, у свою чергу, підтверджується правомірність доводів ГУ ДФС у Полтавській області про порушення позивачем вимог п.п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ "УМБ №23" повністю.

Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 30 травня 2017 року.

Суддя С.С. Бойко