Ухвала суду № 66783948, 25.05.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3303/17

Головуючий у першій інстанції Галич О. П.

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Ващенко Л.Г.

суддів - Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.

при секретарі - Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_8 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 липня 2016 року і на додаткове рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Бежан Андрій Вячеславович про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки, заборони виселення, переведення прав та обов'язків покупця,

ВСТАНОВИЛА:

26.08.2015 року ОСОБА_6 \до 10.05.2017 року ОСОБА_8\ звернулась із позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки, і, остаточно уточнивши вимоги просила: визнати недійсними договори купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки, заборонити ОСОБА_7 виселяти її та членів її сім'ї й перевести на неї права і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу земельної ділянки й житлового будинку.

Позов ґрунтується на тому, що між сторонами тривалий час існували спори з приводу користування жилим будинком по АДРЕСА_1 власником якого був відповідач ОСОБА_2, батько позивачки. Рішенням суду від 30.09.2014 року ОСОБА_2 відмовлено у виселенні позивачки і членів її родини, які проживають у будинку з 2000 року. Однак 10.08.2015 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_4 договори купівлі-продажу спірного будинку і земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 було відомо про те, що позивачка і члени її родини проживають у будинку, відповідач повинен був запропонувати перш за все їй, як наймачу, придбати будинок, правочин є нікчемним і вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, позивачка просила позов задовольнити.

Позивачка і її представник підтримали позов у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, пояснивши, що він був власником спірного житлового будинку та земельної ділянки і як власник вирішив їх продати.

Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала, зазначивши, що придбала спірний будинок із земельною ділянкою для проживання, за що сплатила грошові кошти.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22.07.2016 року ОСОБА_6 \ОСОБА_8\ відмовлено у позові про визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку і земельної ділянки.

Додатковим рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 02.02.2017 року ОСОБА_6 \ОСОБА_8\ відмовлено у позові про заборону ОСОБА_4 виселяти ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з житлового будинку і переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу жилого будинку й земельної ділянки.

Позивачка ОСОБА_6 \ОСОБА_8\ не погодилась із рішенням суду та додатковим рішенням суду й подала апеляційні скарги, які прийняті до провадження апеляційного суду.

В апеляційних скаргах на рішення суду і на додаткове рішення суду позивачки просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на незаконність рішень, невідповідність висновків суду обставинам справи, зокрема на те, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі з метою звернення до Верховного Суду України і Конституційного Суду України про тлумачення ст. 19 СК України.

Рішення суду від 22.07.2016 року і додаткове рішення суду від 02.02.2017 року підлягають залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.

За змістом ст. 308 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Позивачка, остаточно уточнивши вимоги, просила: визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, заборонити ОСОБА_7 виселяти її та членів її сім'ї й перевести на неї права і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу земельної ділянки й житлового будинку з тих підстав, що вона і члени її родини тривалий час проживають у спірному жилому приміщенні, крім того, як наймач, вона має переважне право на придбання спірного нерухомого майна, а правочини укладені внаслідок зловмисної домовленості представників (а.с.2-10,67-74,229-233 т.1, а.с.5-10 т.2).

Суд, відмовляючи у позові виходив з того, що позивачка, належними та допустимими доказами не довела своїх вимог (а.с.60-64, 148,149 т.2).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у цій частині зважаючи на наступне.

У разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед іншими особами право на його придбання (ст. 822 ч.2 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що спірний житловий будинок і земельна ділянка належали на праві власності відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 17.02.2005 року \житловий будинок\ та від 26.05.2015 року \земельна ділянка\.

На початку 2000-х років у спірний житловий будинок, без реєстрації, з дозволу власника, вселилась у якості члена сім'ї власника житлового будинку ОСОБА_2 - позивачка \його донька\ разом із членами своєї родини.

Обставина того, що позивачка і члени її родини вселились у спірний будинок у якості членів сім'ї власника встановлена рішенням апеляційного суду Одеської області від 12.09.2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення, а також рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.09.2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01.12.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8, ОСОБА_11 про виселення (а.с.21-23,26-28,29-32 т.1).

Відповідно до ст. 61 ч.3 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

10.08.2015 року, на підставі договорів купівлі-продажу, ОСОБА_2 продав ОСОБА_4 спірний житловий будинок разом із земельною ділянкою, на якій розташований цей будинок (а.с.11-19 т.1).

На підставі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10.05.2017 року у справі про розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, після розірвання шлюбу позивачка змінила прізвище на ОСОБА_2.

Зважаючи на те, що позивачка вселилась у спірний жилий будинок як члена сім'ї власника жилого будинку - ОСОБА_2, член сім'ї власника житлового будинку, який проживає разом із власником у будинку, користується жилим приміщенням нарівні з власником будинку (ст. 156 ЖК України), право користування жилим приміщенням членів сім'ї власника будинку і наймачів регулюється різними нормами права (ст.ст. 156,157 ЖК України регулює права і обов'язки членів сім'ї власника, а глава 59 ЦК України та ст.ст. 158-170 ЖК України - права і обов'язки наймачів жилого будинку, який належить громадянину на праві власності), законодавством не передбачено переважне право члена сім'ї власника на придбання жилого будинку у разі його продажу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові про переведення на позивачку прав і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу.

Правильним є і висновок суду про відмову у позові про визнання правочинів недійсними.

Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (ст. 232 ч.1 ЦК України).

Зі змісту договору купівлі-продажу житлового будинку від 10.08.2015 року і договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.08.2015 року вбачається, що обидва договори укладені 10.08.2015 року за особистої участі продавця ОСОБА_2 і за особистої участі покупця ОСОБА_4 (а.с.11-19 т.1).

Отже правочини укладені особисто сторонами договору, у зв'язку з чим ст. 232 ч.1 ЦК України не регулює відносини сторін щодо укладення зазначених правочинів.

Вимоги позивачки про заборону ОСОБА_4 виселяти позивачку та членів її родини зі спірного будинку не ґрунтуються на законі, оскільки кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (ст. 3 ч.ч.1,3 ЦПК України).

Доводи позивачки у скаргах про те, що: суд необґрунтовано відмовив у зупиненні провадження у справі і безпідставно відмовив у клопотанні про звернення суду першої інстанції до Верховного Суду України з ухвалою про порушення перед Конституційним Судом України питання щодо участі в судовому засіданні органу опіки та піклування для захисту прав неповнолітнього сина позивачки, у зв'язку з чим порушено право неповнолітньої дитини на проживання у будинку - не заслуговують на увагу з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі і про звернення до Верховного Суду України з ухвалою про порушення перед Конституційним Судом України питання тлумачення ст. 19 СК України, зокрема щодо необов'язкової участі в судовому засіданні органу опіки та піклування для захисту прав неповнолітніх осіб виходив з того, що підстави для тлумачення положень ст. 19 СК України, у даному випадку, відсутні, оскільки в суді першої інстанції не порушені питання, які б безпосередньо торкались прав та обов'язків неповнолітнього (а.с.32-45,55-58).

Висновок суду у цій частині відповідає обставинам справи і вимогам ст. 19 СК України.

Інших, правових доводів, апеляційна скарга не містить.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, рішення суду і додаткове рішення суду відповідають вимогам закону, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду і додаткове рішення суду залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_8 - відхилити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 липня 2016 року і додаткове рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

Л.М. Вадовська

Н.Д. Плавич