Рішення № 66780008, 25.05.2017, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/3830/16-ц

Провадження № 2/635/747/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2017 року

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Токарєвої Н.М.,

при секретарі - Браварець К.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про зобов'язання вчинити певні дії та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа: Південноміська рада Харківського району Харківської області про захист порушеного права, скасування та припинення дії Рішення Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 538 та Державного акту Південноміської ради Харківського району Харківської області від 29 грудня 1997 року (реєстр № 1159), визнання права власності на майно у праві спільної часткової власності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду із позовом, який неодноразово змінювала та доповнювала під час судового розгляду та в останній редакції просила визнати незаконною прибудову літ. «А2-1» по АДРЕСА_1; зобов'язати відповідача вчинити наступні дії: знести вищевказану прибудову та навіс, зведений на місці тамбуру літ. «а2» та ганку літ. «а3» за власний рахунок, відновивши стан будинку по АДРЕСА_1 що існував до незаконного знесення веранди літ. «а», тамбуру літ. «а2», ганку літ. «а3» шляхом відновлення протягом одного року з дня набранням судового рішення законної сили за власний рахунок вказаних прибудов за технічним паспортом та описом домоволодіння № АДРЕСА_1 станом на 11.04.2005р., а саме:

-веранда літ. «а» - конструктивні елементи споруд: фундаменти - цегла стовбці обшиті дошками: стіни - дощаті з склінням; підлога та стеля дерев'яні; покрівля - залізо, електрифікована;

-тамбур літ. «а2» - конструктивні елементи споруд: фундаменти - дерев'яні стулки; стіни каркасні обшиті дошками; покриття - дощате підшивне; підлога - дощата по лагам; покрівля - односхила, залізо; прорізи - віконні: дерев'яні одинарні; дверні: дерев'яні двопільні. Тамбур обладнано електроосвітленням;

-ганок літ. «а3» - конструктивні елементи споруд: цегляний;

Встановити постійний оплатний земельний сервітут на земельну ділянку площею 0,0014га., яка належить ОСОБА_7 у АДРЕСА_1, та забезпечити проведення водогону та вільний підхід ОСОБА_8 до колонки літ. «К», з оплатою сервітуту 375,00грн. щомісячно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що сторони є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1. Рішенням суду від 10.04.2013р. житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами було розділено в натурі, але під час судового розгляду справи відповідач незаконно знесла веранду літ. «а», тамбур літ. «а2», ганок літ. «а3» що входили до складу житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальна вартість яких складає 26326,00грн., внаслідок чого ані споруди ані їх вартість не враховувалися при розподілі домоволодіння в натурі. На місці незаконно знесених об'єктів відповідачем за дозволом на будівництво було збудовано прибудову літ. «А2-1». Позивач вважає вказану прибудову самочинним будівництвом, оскільки відповідачем не виконано вимоги, зазначені у рішенні виконавчого комітету Південноміської ради про надання дозволу на будівництво. Позивач також вважає, що оскільки порушення її прав з боку відповідача триває по теперішній час, строк позовної давності на ці правовідносини не поширюється.

В обґрунтування позовних вимог про встановлення постійного платного земельного сервітуту позивач зазначила, що рішенням Харківського народного суду в 1972 році визначено порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що полягає у наступному: у користування позивача виділено земельну ділянку площею 907,00кв.м., що відповідає її 1/3 частки у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, з виходом на АДРЕСА_1, у користування іншого власника - ОСОБА_9 виділено 1812,00кв.м. земельної ділянки, що відповідало його 2/3 часткам у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, з виходом на АДРЕСА_1. Земельна ділянка площею 10,00кв.м. залишена у загальному користуванні. В 1997 році позивач приватизувала виділену їй у користування земельну ділянку, отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,091га. У теперішній час на належній позивачу земельній ділянці розташована виділена відповідачу колонка літ. «К», крім того, через земельну ділянку проходить водопровід, тобто відповідач використовує чужу земельну ділянку для проходу до колонки та підведення до неї води, площа становить 0,0014га. Позивач зазначає, що у відповідача є технічна можливість провести водопостачання в інший спосіб, ніж через чужу земельну ділянку та наводить розрахунок упущеної вигоди внаслідок використання відповідачем належної їй земельної ділянки.

Відповідач звернулася до суду із зустрічними позовними вимогами, які неодноразово змінювала та в останній редакції просить захистити цивільне право відповідача визнавши незаконним, скасувати та припинити дію рішення виконавчого комітету Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 538 та державного акту про право приватної власності на 0,091га. землі, виданого 29 грудня 1997 року на ім'я ОСОБА_7; визнати за ОСОБА_5 право на 2/3 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1

В обґрунтування позовних вимог відповідач зазначила, що рішенням Харківського народного суду від 03.04.1972р. встановлено порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, за яким площа 10,00кв.м. залишена у загальному користуванні для підходу до водопроводу. Позивачем у 1997 році протиправно та незаконно отримано державний акт на право власності на землю за рішенням Південноміської ради народних депутатів. Відповідач вважає зазначене рішення незаконними, оскільки у приватну власність позивача передано 10,00кв.м. землі загального користування, крім того, не було отримано згоду іншого співвласника житлового будинку- ОСОБА_10 та не виготовлялася землевпорядна документація.

ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 07.02.2000р. є власником 2/3 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за вказаною адресою. Південноміська рада винесла рішення про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 10,00кв.м., яка належить ОСОБА_4 для забезпечення співвласниці будинку вільний підхід до водопроводу літ. «К» є незаконним, оскільки воно було постановлено таємно та без запрошення відповідача.

Також, відповідач зазначає, що позивачем порушено межу земельної ділянки, впритул до свого сараю літ. «Е» зведено паркан, листами шиферу та іншими будівельними матеріалами закладено прохід відповідача до водопроводу, що створює перешкоди у користуванні відповідачем своєю власністю. Щодо позовних вимог про визнання за відповідачем права на частку в майні, відповідач зазначила, що рішенням суду в 2013 році проведено розподіл житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами в натурі з відступом від ідеальних часток співвласників. З ОСОБА_4, частка якої виявилася більше за ідеальну на користь ОСОБА_5 стягнуто компенсацію у сумі 9248,00грн., яка до теперішнього часу не виплачена. На думку відповідача, оскільки право на частку у праві спільної часткової власності у неї припиняється з моменту отримання компенсації, її право на частку у праві спільної часткової власності порушено.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності, ОСОБА_2, що діє на підставі договору про надання правової допомоги, підтримали позовні вимоги та пояснили про обставини, викладені у позовній заяві. Проти зустрічних позовних вимог представники позивача заперечували, посилаючись на їх недоведеність. Крім того, представник позивача ОСОБА_1 зазначив, щодо спірних правовідносин строк позовної давності не застосовується, оскільки порушення права власності позивача є триваючим та не припинилося до теперішнього дня.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, зустрічні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача зазначив, оспорюваним рішенням Південноміської ради позивачу незаконно передано частину земельної ділянки, яка була залишена рішенням суду у загальному користуванні співвласників житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. Крім того, право власності на спірну земельну ділянку у позивача не виникло, оскільки відсутня його реєстрації в Державному реєстрі речових прав. Що стосується позовної вимоги про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за відповідачем, її представник у судовому засіданні пояснив, що позивач не виконала рішення суду в частині сплати компенсації за частку у спільному майні, а до отримання такої компенсації, розмір частки відповідача не зменшується.

Суд, вислухавши пояснення та доводи осіб, що беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає позовні та зустрічні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що спірним є належний сторонам на праві спільної часткової власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 що розташовано на земельній ділянці площею 1819,00кв.м.

Розпорядженням № 2 від 08.02.2016р. Південноміської селищної ради Харківського району Харківської області вулиця АДРЕСА_1

В теперішній час, за твердженням позивача, до складу спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами входить об'єкт самочинного будівництва - прибудова літ. «А2-1», яка є незаконною та підлягає знесенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання незаконною прибудови літ. «А2-1» по АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача за власний рахунок знести навіс та вказану прибудову, суд враховує наступне.

Рішенням Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 серпня 2005 року № 218, постановленим на підставі висновку та технічної документації КП «Архітектурне бюро Харківського району» від 04.04.2005р., ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво прибудови літ. «А2-1» розміром 4,5х8,4м., не пов'язаної з конструкціями існуючого житлового будинку та існуючих прибудов (окремо закладені фундаменти, окремо зведені стіни та конструкції, які на них спираються), тамбурів літ. «а» розміром 2,0х2,0м., літ. «а2» розміром 1,4х1,3м., провести оздоблення цеглою зовнішніх стін житлового будинку на належній їй частині садиби № 22/83 по вул. Комсомольська/Жовтнева в м. Південне.

Згідно п. 4, п. 5 вказаного рішення, ОСОБА_5 зобов'язана не приступати до будівництва житлового будинку до отримання робочого креслення, узгодженого в установленому порядку; укласти договір з проектною організацією, яка має ліцензію на виконання авторського технічного надзору за будівництвом житла, згідно з вимогами ДБН.

Суду не було надано відомостей про розробку та узгодження проекту на виконання зазначених спірних будівель, за розмірами, зазначеними Рішенням Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 серпня 2005 року № 218.

Відповідно до технічного паспорту на спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, виготовленого на замовлення позивача станом на 05.09.2012р., прибудова літ. «А2-1» площею 37,50кв.м., зазначена як об'єкт самочинного будівництва.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно частин 3, 4, 5 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до пункту 17 Постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі за текстом - Постанова) позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, ст. 103 ЗК України.

Згідно п. 22 ч. 1 Постанови знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до п. 24 ч. 1, 3-5 Постанови знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.

Погодження забудовника на перебудову при розгляді справи про знесення самочинного будівництва за можливості перебудови, якщо це підтверджено, є підставою для відмови в позові лише тоді, коли рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов'язання здійснити перебудову не виконано не з вини забудовника, про що державним виконавцем складено відповідний акт.

Згідно п. 26 Постанови притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності за самочинне будівництво не позбавляє відповідні державні органи, органи місцевого самоврядування або осіб, права яких порушено самочинним будівництвом нерухомого майна, можливості пред'явити позов про перебудову чи знесення самовільно збудованого об'єкта нерухомості, а також про відшкодування витрат, пов'язаних із приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Як встановлено у судовому розгляді, будівництво прибудови літ. «А2-1» та навісу здійснено на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні відповідача та не перебуває у власності або володінні позивача ОСОБА_4 Порушення прав власника суміжної із відповідачем земельної ділянки ОСОБА_4 внаслідок здійснення будівництва прибудови літ. «А2-1» та навісу, у судовому засіданні не доведені, у зв'язку з чим суд не вважає позивача суб'єктом права на звернення до суду із позовом про зобов'язання знести об'єкти самочинного будівництва.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження неможливості перебудови об'єкту самочинного будівництва відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, а тому у суду немає підстав застосовувати крайню міру заходу у виді знесення спірного об'єкту нерухомості.

Стосовно позовної вимоги позивача про відновлення споруд, судом встановлено, що відповідачем всупереч ст. 358 ЦК України були знесені наступні споруди, що входили до складу належного сторонам житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, а саме: веранда літ. «а», тамбур літ. «а2», ганок літ. «а3». ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом про захист свого порушеного права шляхом стягнення матеріальних збитків у розмірі вартості знесених споруд.

Вищезазначені обставини встановлені рішенням апеляційного суду Харківської області від 16.11.2015р., залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2016р.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_4 звернулася до суду за захистом свого порушеного права після спливу позовної давності, що стало підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Одночасно з тим, що строк позовної давності щодо позовних вимог про відновлення знесених прибудов сплинув, суд зазначає, що позивачем не наданий дозвіл виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів на початок будівельних робіт з відновлення споруд у вигляді відповідного рішення. Отримання такого дозволу передбачено Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про житлово-комунальні послуги», Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992р. № 572, Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005р. № 76, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 927/11207.

Крім того, до ухвалення рішення суду в частині зобов'язання відновити веранду літ. «а», тамбур літ. «а2», ганок літ. «а3» за вказаними позивачем технічними характеристиками, повинні бути надані відповідні технічні висновки, а саме - технічний висновок про відповідність конструктивних елементів відновлювальних споруд будівельним нормам і правилам, відповідність санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки. Також, підлягає поданню висновок або погодження відповідної комунальної служби щодо підведення енергопостачання. Наведене відповідає приписам Законів України «Про архітектурну діяльність» та «Про регулювання містобудівної діяльності».

У зв'язку з викладеним, враховуючі, що пропуск позовної давності є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, суд відмовляє у позові в частині зобов'язання відповідача відновити веранду літ. «а», тамбур літ. «а2», ганок літ. «а3» у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю вказаних позовних вимог.

Суд також не вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню позовну вимогу про встановлення платного земельного сервітуту на частину належної позивачу земельної ділянки.

Відповідно до ст. 98 Земельного Кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно зі ст. 99 Земельного Кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, з яких є наступні:

- право проходу та проїзду на велосипеді;

- право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

- право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

- право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

- право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

- право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми тощо.

Статтею 100 Земельного Кодексу України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Аналогічні положення містяться у ст.ст. 401-406 ЦК України.

Рішенням постійної сесії народного суду Харківського району в м. Мерефа Харківської області від 03 квітня 1972 року, яким визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, площа 10,00кв.м. залишена у загальному користування співвласників житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Судом встановлено, що вищевказана частина земельної ділянки використовувалась співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами для проходу до водопроводу літ. «К», що входить до складу спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Південноміська рада Харківського району Харківської області 25 січня 2008 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 про виконання вищевказаного рішення суду, постановила таке рішення:

-Встановити земельний сервітут на земельну ділянку площею 10,00кв.м., яка належить ОСОБА_4, який забезпечить співвласниці будинку АДРЕСА_1 вільний підхід до водопроводу, який розташований на належній ОСОБА_4 земельній ділянці;

-Внести відповідні зміни в державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, відповідно рішення народного суду Харківського району в м. Мерефа по справі № 2-60-а, 1972 рік;

-Харківській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» зареєструвати земельний сервітут та внести зміни в Книгу записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 1159;

-Сервітут встановлений без визначення строку дії користування такою земельною ділянкою.

Також, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2014 року, що залишене без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 лютого 2015 року, при розгляді позовних вимог ОСОБА_4 про поновлення права на земельну ділянку, встановлено, що належна ОСОБА_11 земельна ділянка обтяжена безоплатним земельним сервітутом без визначення строку дії.

При таких обставинах, суд дійшов висновку про існування безоплатного постійного сервітуту, яким обтяжена належна позивачу земельна ділянка.

Доводи позивача про відсутність сервітутних відносин, оскільки право сервітуту не реєструвалося, суд не приймає до уваги, оскільки як зазначалося вище у цьому рішенні, державна реєстрація речового права чи його обтяження - це офіційне визнання і підтвердження факту виникнення, переходу або припинення такого права або обтяження.

Крім того, оскільки наявність чи відсутність обтяження належної позивачу земельної ділянки було предметом судового розгляду, ухвалене з цього питання рішення набрало законної сили, повторний розгляд цього питання суперечить цивільно-процесуальному судочинству.

Інформація КП теплових мереж Харківського району Харківської області від 25.03.2013 року № 673, згідно якої є технічні можливості проведення водогону на ділянку за адресою: АДРЕСА_1 від магістралі, яка проходить по вул. Жовтнева, не є підставою для встановлення оплатного земельного сервітуту.

Вирішуючи питання про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, судом встановлено наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Рішенням постійної сесії народного суду Харківського району в м. Мерефа Харківської області від 03 квітня 1972 року було вирішено питання про визначення порядку користування житловим будинком та земельною ділянкою співвласниками спірного житлового будинку, відповідно до їх часток у праві власності. Рішення набрало законної сили.

Вказаним рішенням суду визначено порядок користування спірною земельною ділянкою у такий спосіб:

Площу 10,00кв.м. залишити у загальному користування співвласників. У користування ОСОБА_12 виділити земельну ділянку площею 907,00кв.м., що відповідає 1/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами з виходом на АДРЕСА_1 У користування ОСОБА_9 виділити земельну ділянку площею 1812,00кв.м., що відповідає 2/3 часткам житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами з виходом на АДРЕСА_1

Рішенням виконавчого комітету Південної міської ради Харківського району Харківської області № 538 від 09 грудня 1997 року ОСОБА_13 у приватну власність безплатно передано земельну ділянку площею 0,0910га. для обслуговування житлового будинку та господарських будівель /присадибна ділянка/ у АДРЕСА_1 з видачею державного акту на право приватної власності на землю.

На підставі вищевказаного рішення 29 грудня 1997 року ОСОБА_11 видано державний акт серії НОМЕР_2 на право приватної власності на землю площею 0,0910га. на території Південної міської ради АДРЕСА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім встановлених законом випадків.

Згідно ст. 17 ЗК України, що діяв на час передачі земельної ділянки ОСОБА_4, передача земельних ділянок у приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки зокрема для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Відповідно до положень ст.ст. 22, 23 ЗК України у зазначеній редакції, право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до листа Південноміської ради Харківського району Харківської області № 511 від 27.07.2016р., ОСОБА_4 отримала земельну ділянку на підставі рішення виконкому Південноміської ради № 538 від 09.12.1997р. по процедурі оформлення, яка діяла на той час.

У ході судового розгляду не встановлено підстав вважати незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4, а тому відсутні підстави для його скасування.

Лист Південноміської ради від 21.01.2017р. № 87, в якому зазначено, що матеріали по передачі ОСОБА_4 в 1997 році земельної ділянки - у раді відсутні, а також повідомлення архівного відділу Харківської районної Державної адміністрації про відсутність відомостей щодо спірної земельної ділянки не можуть бути підставою для висновку про порушення процедури передачі спірної земельної ділянки, яка була передбачена станом на 1997 рік, крім того, факт відсутності землевпорядної документації на теперішній час в органі місцевого самоврядування та архівному підрозділі не є підставою вважати, що вказана документація не виготовлялася під час процедури приватизації земельної ділянки.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, ненормативні акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. № 1-9/2009). Тобто, оспорюване відповідачем рішення Південноміської ради Харківського району Харківської області повністю виконано шляхом видачі ОСОБА_4 акту на право приватної власності на землю, а тому його дія вичерпана.

При таких обставинах, вимога відповідача про припинення дії рішенням виконавчого комітету Південної міської ради Харківського району Харківської області № 538 від 09 грудня 1997 року не відповідає способу захисту цивільних прав ОСОБА_5, що передбачений ст. 16 ЦК України.

Доводи відповідача про те, що відомості про право власності на спірну земельну ділянку не занесені до Державного реєстру речових прав суд не приймає, оскільки відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В силу положення ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом не встановлено неправомірність набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку та незаконність видачі державного акту, що посвідчує це право та відповідає ст. 23 ЗК України, в редакції закону станом на 1997 рік.

Питання відповідності чи невідповідності конфігурації та площі земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні позивача тій конфігурації та площі, яка визначена рішенням суду від 03 квітня 1972 року, не було предметом доказування по справі, а тому судом не вирішувалось.

Оскільки, недоведеність позовних вимог є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні, суд не застосовує строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_5 про визнання незаконними, скасування та припинення дії рішення органу місцевого самоврядування та скасування державного акту.

Відмовляючи у зустрічних вимогах в частині визнання за відповідачем права на 2/3 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок та земельну ділянку № АДРЕСА_1 суд виходить з наступного.

Відповідно до укладеного 07 лютого 2000 року договору купівлі-продажу, ОСОБА_5 придбала 2/3 частки спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Південної міської ради від 14.05.2002р. ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 0,066га. для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і земельну ділянку площею 0,1152га. для ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_1

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідачем не зазначено у чому полягає порушення її права на передану вищевказаним рішенням земельну ділянку та в якій спосіб порушене право підлягає судовому захисту.

Що стосується визнання за відповідачем права на 2/3 частки у праві спільної часткової власності на спірний житловий будинок, суд зазначає, що 10 квітня 2013 року Харківським районним судом Харківської області розглянуто справу за позовом ОСОБА_5 та зустрічним позовом ОСОБА_4 про виділ частки в будинку. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2013 року житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за АДРЕСА_1 було розділено в натурі, відповідно до часток у праві власності кожного співвласника з урахуванням фактичного порядку користування. Перерозподілено частки у праві власності - визнано, що ОСОБА_5 належить 62/100 часток замість 2/3, ОСОБА_4 - 38/100 часток замість 1/3. При цьому з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 стягнуто грошову компенсацію за частку, яка виявилася більшою за ідеальну, а з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто сплачені судові витрати.

Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2013 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У відповідності до рішення суду позивач зареєструвала зміну частки у праві власності, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 11164739 від 18.10.2013р. за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 38/100 часток спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Судом встановлено, що за рішенням суду в частині стягнення компенсації та розподіл судових витрат видано виконавчі документи та відкрито виконавче провадження. Рішення суду в частині стягнення зі сторін грошових сум на час розгляду справи не виконано, дії державного виконавця оспорюється у судовому порядку.

Заявляючи позовну вимогу про визнання за нею 2/3 частки у праві власності на спірний об'єкт нерухомості у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, відповідач фактично просить скасувати рішення суду, що набрало законної сили, проте, вказана вимога не передбачена статтею 16 ЦК України як спосіб захисту цивільного права.

Сторонами по справі були понесені судові витрати, до яких входить судовий збір та витрати на правову допомогу.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, у зв'язку з відмовою як первісних так і зустрічних позовних вимог, понесені судові витрати необхідно віднести за рахунок сторін.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 59, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа: Південноміська рада Харківського району Харківської області про захист порушеного права, скасування та припинення дії Рішення Південноміської ради Харківського району Харківської області від 09 грудня 1997 року № 538 та Державного акту Південноміської ради Харківського району Харківської області від 29 грудня 1997 року (реєстр № 1159), визнання права власності на майно у праві спільної часткової власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.М. Токарєва