Ухвала суду № 66778013, 30.05.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/7/17

Провадження № 22-ц/779/667/2017

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Битківський Л.М. Л. М.

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.,

секретар Шемрай Н.Б.,

з участю представників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Глибівської сільської ради Богородчанського району про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради в частині вилучення земельної ділянки та переведення її в землі запасу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду від 01 березня 2017 року,-

в с т а н о в и л а :

в січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що його мати ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя була власником земельної ділянки площею 0,4703 га на підставі рішення Глибівської сільської ради від 24.12.1997. Він прийняв спадщину після її смерті, а отже до нього перейшло право власності на земельні ділянки, які перебували у власності матері. Однак оскаржуваним рішенням сільської ради від 15.09.2011 вилучено земельну ділянку розміром 0,43 га, яка була в користуванні померлої ОСОБА_7 Вилучення землі без його згоди є порушенням ст. 149 ЗК України. Просив визнати недійсним і скасувати рішення Глибівської сільської ради від 15.09.2011 № 78-8/2011 в частині вилучення земельної ділянки площею 0,43 га, яка була в користуванні померлої ОСОБА_7 та переведення її в землі запасу сільської ради.

Рішенням Богородчанського районного суду від 01 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до Глибівської сільської ради Богородчанського району про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради в частині вилучення земельної ділянки та переведення її в землі запасу відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 ОСОБА_2 посилається на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права. Суд не врахував, що згідно Перехідних положень ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) рішення від 24.12.1997 про передачу у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,4703 га було підставою для виготовлення та видачі спадкоємцю ОСОБА_4 державного акту про право власності на землю за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Приймаючи рішення від 15.09.2011 про вилучення земельної ділянки, відповідач здійснив це без його згоди та за відсутності добровільної відмови від прав на цю земельну ділянку. Також вказує, що згідно довідки архівного відділу Богородчанської РДА від 27.12.2016 № Л 28/04-01, список померлих громадян, в яких вилучено земельні ділянки, в архів на зберігання не поступав, тобто є підробленим, а копія списку подана відповідачем спеціально для суду. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_4 ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, Глибівський сільський голова доводи апеляційної скарги заперечила.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що оскаржуваним рішенням сесії Глибівської сільської ради від 15.09.2011 року № 78-8/2011 «Про занесення земель померлих громадян в землі запасу» серед інших було переведено у землі запасу сільської ради три земельні ділянки 0,43 га, що були у користуванні ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що право власності посвідчується державним актом. ОСОБА_7 за життя не оформила у встановленому законом порядку право власності на земельні ділянки загальною площею 0,43 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, тому вони не є об'єктом спадкування і не увійшли до спадкової маси. Також Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 за №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Однак жодних державних актів за життя ОСОБА_7 не отримувала.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи і узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та відхиляє доводи апеляційної скарги, ураховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (в редакції на час смерті ОСОБА_7.) визначено, що право власності посвідчується державним актом.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснив судам, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до ст. 1216 ПК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ПК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З матеріалів справи вбачається, що п. 2 рішення Глибівської сільської ради від 24.12.1997 передано у приватну власність земельні ділянки громадянам для обслуговування житлових будинків та господарських споруд, а також для ведення підсобного господарства згідно списків, які складені на основі матеріалів інвентаризації.

Як видно з архівного витягу з протоколу одинадцятої сесії Глибівської сільської ради від 24 грудня 1997 року, серед списків громадян с. Глибівка, які подали заяви на приватизацію земельних ділянок, під № 147 значиться ОСОБА_7 - 0,4703 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

04 листопада 2008 року її сину ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай) розміром 30.13 умовних кадастрових гектарів, без визначення її в натурі, що належала спадкодавцю на підставі сертифіката від 17.11.1999.

Рішенням Богородчанського районного суду від 01 листопада 2016 року визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 на домоволодіння АДРЕСА_1.

Згідно довідки Глибівської сільської ради від 25.05.2017 запис в земельно-кадастрових документах щодо передачі земельних ділянок площею 0,43 га у приватну власність ОСОБА_7 згідно рішення сесії від 24.12.1997 для обслуговування житлового будинку і ведення особистого селянського господарства відсутній, так як на день смерті ОСОБА_7 ніяких дій щодо приватизації даних земельних ділянок не робила і залишилася користувачем. Обміри земельних ділянок не проводилися, кадастровий номер не присвоювався. ОСОБА_7 померла у 2007 році. Ніяких заяв щодо виділення земельних ділянок, якими користувалася померла ОСОБА_7 в сільську раду не поступало. Податки за земельні ділянки не сплачувалися. З 2007 року, відповідно до запису погосподарської книги, дане домогосподарство закрите. У 2011 році прийнято рішення сесії сільської ради про вилучення земельних ділянок з тих домогосподарств, які є закритими. Для обліку вільних земель і проведення змін у Звіті по формі № 6-зем. дані землі занесені в землі запасу сільської ради.

Посилання апелянта на те, що згідно Перехідних положень ЗК України рішення від 24.12.1997 про передачу у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,4703 га було підставою для виготовлення та видачі спадкоємцю ОСОБА_4 державного акту про право власності на землю і таке право ним було успадковане, не узгоджується з наведеними вимогами законодавства, з огляду на таке.

Пункт 1 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено абзацом другим, яким установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, згідно із Законом України від 16.09.2008 р. № 509-VI.

ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя не оформила у встановленому законом порядку право власності на земельні ділянки загальною площею 0,43 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

З часу її смерті до звернення з даним позовом у січні 2017 року до суду, ОСОБА_4 як і його мати, технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не виготовляли.

Декрет КМУ від 26.12.1992 "Про приватизацію земельних ділянок" втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V.

За життя ОСОБА_7 будь-яких дій по приватизації спірної земельної ділянки не вчиняла.

Ураховуючи чинність наведених вище положень ЦК України та ЗК України, інших підзаконних нормативних актів, які регулюють земельні правовідносини, на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1, позовна вимога спадкоємця ОСОБА_4 про визнання недійсним і скасування рішення Глибівської сільської ради від 15.09.2011 № 78-8/2011, яким переведено землі померлих громадян в межах населеного пункту, угіддя - рілля, в землі запасу сільської ради щодо земельної ділянки площею 0,43 га, яка була в користуванні померлої ОСОБА_7, до задоволення не підлягає.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне й обгрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богородчанського районного суду від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Проскурніцький П.І.

Ясеновенко Л.В.