Ухвала суду № 66767178, 29.05.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

29 травня 2017 року м. Рівне

Суддя Апеляційного суду Рівненської області Григоренко М.П., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання окремих положень правочину недійсними та стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 травня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення пункт 12.11 договору фінансового лізингу № 001958 від 10.02.2015 року, укладеного між ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 16000 грн. Вирішено питання щодо стягнення судового збору. У решті вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка не оформлена відповідно до вимог встановлених ст. 297 ЦПК України, а саме: не сплачено судовий збір.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до п.7 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір".

Посилання ОСОБА_1, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до п.7 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" не може бути прийнято до уваги з наступних підстав.

Законом України від 22 травня 2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01 вересня 2015 року, внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» та викладено ст. 5 цього Закону в новій редакції, у якій звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав не передбачено.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 вказав, що відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України, частини першої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України судовий збір є складовою судових витрат.

За загальними правилами цивільного судочинства (статті 79, 119, 297, 328, 358 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скаргу чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.

Обов'язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов'язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір».

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Відповідні зміни в сфері регулювання оплати судового збору відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі - Закон № 484-VІІІ). Цим Законом суттєво змінено ставки судового збору (стаття 4 Закону України «Про судовий збір»), зокрема й підвищено розмір ставок за подання касаційних скарг, а також одночасно значно скорочено перелік суб'єктів, які звільняються від оплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»). Закон № 484-VІІІ набрав чинності з 1 вересня 2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.

Відповідно до частини четвертої статті 2 ЦПК України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

_________________

Провадження № 22-ц/787/1049/2017 Головуючий суддя 1 інстанції: Кушнір О.Г.

Суддя-доповідач : Григоренко М.П.

Зазначене правило, закріплене і в статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, що однозначно розуміється як початок дії закону з моменту набрання ним чинності і припинення з утратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України Рішенням від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 конкретизував зазначений принцип, указавши, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо «незворотності» дії законів та інших нормативно-правових актів необхідно розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

При цьому суд зазначив, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може передбачатися шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Для процесуального закону це означає, що діє в часі той процесуальний закон, на момент та час дії якого вчиняється процесуальна дія.

Відносно змін у статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, це означає, що звуження законом кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, не може бути підставою для покладення на цих осіб обов'язку зі сплати судового збору після вчинення процесуальної дії, зокрема після відкриття провадження.

Водночас зазначена норма не передбачає продовження дії прав, які діяли раніше.

Під час вчинення процесуальних дій, які вимагають сплати судового збору (при забезпеченні доказів, при апеляційному чи касаційному оскарженні), пільги зі сплати судового збору мають визначатися на момент вчинення певної процесуальної дії.

З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.

За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.

Стаття 4 Закону України «Про судовий збір» встановлює розміри ставок судового збору.

Стаття 5 цього Закону в певних випадках передбачає звільнення від сплати судового збору.

Судовий збір виконує компенсаційну функцію, і положення статей 4, 5 Закону України «Про судовий збір» слід розглядати в системному взаємозв'язку з положеннями процесуального закону щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тобто, незважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору, цей збір стягується.

Стягнення з відповідача розміру судового збору за позовами позивача, якого звільнено від сплати судового збору, свідчить, що розмір судового збору визначається за правилами, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред'явлення відповідного позову.

Статтею 360-7 ЦПК України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Посилання ОСОБА_1 про те, що він звільнений від сплати судового збору, відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», не може бути прийнято до уваги, оскільки цей Закон не має пріоритету над спеціальним Законом України «Про судовий збір», виключно який, в контексті статті 79 ЦПК України, визначає розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від його сплати.

В рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/2013 від 28 листопада 2013 року, яке є остаточним та обов'язковим до виконання на території України, також зазначено, що перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання позову, визначено у статті 5 Закону України «Про судовий збір» і цей перелік є вичерпним.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції від 22.05.2015 року) не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

Відповідно до загально існуючих правил застосування нормативно-правових актів в Україні, у разі виявлення суперечностей (колізії) між положеннями різних нормативно-правових актів, які мають однакову юридичну силу, застосовуються положення нормативно-правового акту, що набрав чинності пізніше, або положення того нормативно-правового акту, який встановлює спеціальні положення.

Прийняття одним і тим самим нормотворчим органом з того ж самого питання двох нормативних актів, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання.

В даному випадку, положення Закону України «Про судовий збір», в редакції від 22.05.2015 року, відносно положень Закону України «Про захист прав споживачів», щодо сплати судового збору, одночасно є і спеціальним, і таким, що прийнятий пізніше.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з двома позовними вимогами (майнового та немайнового характеру).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» (в редакції від 22.05.2015 року) за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об"єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до п.1-1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент подачі заяви про збільшення позовних вимог - 22.11.2016р.) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору встановлюється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, а згідно п.1-2 ч. 2 ст. 4 цього ж Закону - за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору встановлюється в розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

В даному випадку за позовні вимоги майнового та немайнового характеру необхідно було сплатити 1102,40 грн. (551,20 грн. + 551,20 грн.).

Згідно п.1-6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при подачі апеляційної скарги на рішення суду сплачується 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином, ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір в розмірі 1212 грн. 64 коп. (1102,40 грн. (позовні вимоги майнового та немайнового характеру) х 110% ).

Реквізити рахунку для зарахування надходжень по коду класифікації доходів бюджету 22030001 "Судовий збір":

Рахунок отримувача: 31215206780002,

Отримувач: УДКСУ у м. Рівному,

Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Рівненській області,

Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38012714,

Код банку отримувача: 833017

При заповненні платіжного документа у графі „код" платником судового збору - юридичною особою зазначається код ЄДРПОУ, а платником - фізичною особою - ідентифікаційний код, а при його відсутності, у зв'язку з релігійними переконаннями, зазначаються його паспортні дані.

У призначенні платежу платник судового збору повинен вказати ''Судовий збір за позовом ОСОБА_1, Апеляційний суд Рівненської області, код ЄДРПОУ Апеляційного суду Рівненської області - 02893096''.

Згідно вимог ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, передбачених ст.295 ЦПК України, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст.121 цього Кодексу.

В зв'язку з наведеним, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху до усунення зазначених недоліків у встановлений строк.

У разі неплатоспроможності, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутись до суду із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі, відповідно до положень ст. 82 ЦПК України та ч.1 ст. 8 Закону України „Про судовий збір", з наданням відповідних підтверджуючих доказів про свій майновий стан.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 121, 297 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 травня 2017 року залишити без руху.

Надати ОСОБА_1 строк для усунення допущеного недоліку (сплати судового збору) протягом п"яти днів з дня отримання даної ухвали.

Документ, який підтверджує сплату судового збору надати Апеляційному суду Рівненської області протягом п'яти днів з дня отримання даної ухвали.

У разі не усунення у встановлений строк вказаного недоліку апеляційна скарга буде повернута особі, яка її подала.

Суддя Апеляційного суду

Рівненської області М.П. Григоренко