Постанова № 66764041, 24.05.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/551/17

Головуючий у 1-й інстанції: Божук Д.А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

24 травня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П.

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 Центр" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги, у звязку з чим просила залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, 27 грудня 2016 року працівниками відповідача проведено фактичну перевірку позивача щодо дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію виробництва та обігу підакцизних товарів.

За результатами перевірки складено акт №0007/22/25/РРО/38481937 від 06 січня 2017 року.

У вказаному акті, відповідачем зазначено про порушення пунктів 2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 із змінами та доповненнями, а саме готівкові кошти, отримані за 09 лютого 2015 року у сумі 2418,30 грн. несвоєчасно оприбутковані згідно денного 7-звіту №532 10 лютого 2015 року, готівкові кошти отримані за 10 лютого 2015 року у сумі 4507,32 грн. несвоєчасно оприбутковані згідно 7-звіту №533 11 лютого 2015 року, готівкові кошти отримані за 06 липня 2015 року у сумі 7520,89 грн. несвоєчасно оприбутковані згідно 7-звіту №654 07 липня 2015 року. Всього несвоєчасно оприбутковано готівкових коштів у сумі 14446,51 грн.

За вказане порушення до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 72232,55 грн. на підставі пункту 1 абзацу 2 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" та винесено відповідне податкове повідомлення-рішення №0000471405 від 27 січня 2017 року.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що штрафні санкції за вказане порушення були застосовані до позивача після спливу строку визначеного статтею 250 ГК України, тому у податкового органу були відсутні підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 (далі - Положення), уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Згідно з абзацом 3 статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року № 436/95 у разі вчинення порушення юридичними особами всіх форм власності щодо неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Відповідно до пункту 7.5 Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 грудня 2000 року № 614 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за №106/5297), використання книги ОРО, зареєстрованої на РРО, передбачає, зокрема, щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків.

Виходячи з того, що законодавством під "оприбуткуванням готівки" у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО розуміється своєчасне (у день одержання готівкових коштів) здійснення обліку таких коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО, то нездійснення відповідних записів у книзі обліку розрахункових операцій згідно із Z-звітом у день одержання готівкових коштів у порядку, встановленому законодавством, не може вважатися "оприбуткуванням готівки".

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. При цьому, невідображення готівки у книзі обліку розрахункових операцій після їх проведення із застосуванням РРО є порушенням порядку оприбуткування готівки.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, який неодноразово висловився з цього питання, зокрема, в постановах від 02 квітня 2013 року у справі № 21-76а13, від 02 квітня 2013 року у справі № 21-439а13, від 12 листопада 2013 року у справі № 21-370а13.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що застосований згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням штраф є адміністративно-господарською санкцією, а відтак він мав бути застосований у межах строків, визначених статтею 250 ГК України.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, частиною 1 статті 250 ГК України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 цієї статті, якою ця стаття доповнена Законом України від 02 грудня 2010 року № 2756-VI, зі сфери її дії виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Закон України від 02 грудня 2010 року № 2756-VI набрав чинності з 01 січня 2011 року і не має зворотної сили, оскільки доповнення статті 250 ГК частиною 2 такого змісту посилює режим юридичної відповідальності.

Таким чином, до 01 січня 2011 року - часу набрання чинності Податковим кодексом України, санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій, застосування яких було можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 зазначеного Кодексу, тобто, не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

Відповідно до підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.265. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 58.2. статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, з 01 січня 2011 року (часу набрання чинності Податковим кодексом України) санкції за порушення законодавства, яке не є законодавством з питань оподаткування, належали до грошових зобов'язань, застосування яких є можливим лише в межах строків, встановлених Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи наведене, лише до порушень, вчинених до 01 січня 2011 року, контролюючий орган зобов'язаний був при застосуванні до суб'єкта господарювання штрафних санкцій, передбачених Указом Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", виходити зі строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 250 ГК України.

В той же час, судом встановлено, що несвоєчасне оприбуткування в касах готівки позивачем сталося відповідно 09 лютого 2015 року, 10 лютого 2015 року та 06 липня 2015 року, тобто, у період дії вимог частини 2 статті 250 ГК України, а тому дія цієї статті, зокрема, щодо встановлених у ній термінів застосування адміністративно-господарських санкцій, не може поширюватись на штрафні санкції у межах спірних правовідносин.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Згідно з статтею 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області задовольнити повністю.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 25 травня 2017 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6