Рішення № 66758690, 24.05.2017, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/857/17

Провадження № 2/242/583/17

РІШЕННЯ

Іменем України

24 травня 2017 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі Козаковій Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 06.03.2017 року звернувся до суду із позовною заявою про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка мотивована тим, що вона з 02.08.2016 року по 11.11.2016 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах та була звільнена на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Після звільнення відповідач заборгував їй заробітну плату у розмірі 1240 грн. 97 коп. та виплатив її лише 22.12.2016 року. Вважає, що відповідач таким чином порушив трудове законодавство, тому просить стягнути з відповідача на свою користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10746 грн. 24 коп. та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

Позивач в судове засідання не зявилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив. Надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що вся залізнична мережа регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції і її проведення значно ускладнило сполучення. Безпосередньо регіональна філія «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» находиться за адресою: 84404, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, 22, а фактичне місце роботи позивача: 83001, м. Донецьк, вул. Артема, 68 і фактично ця обставина ускладнила остаточний розрахунок з позивачем. Крім того, зазначив, що проведення антитерористичної операції та бойові дії у межах Донецької та Луганської областей суттєво вплинуло на фінансове становище відповідача, в результаті чого підприємство отримало збитку у сумі 77031 грн. 00 коп. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, дослідивши надані суду докази та законодавство, що регулює спірні правовідносини, прийшов до наступного.

Згідно запису в трудовій книжці № 8, ОСОБА_1 02.08.2016 року прийнято до структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на посаду бухгалтера 1 категорії господарського відділу за переведенням з Управління ДП «Донецька залізниця» (а.с. 9).

11.11.2016 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням відповідно до наказу № 518/ДН-лс від 11.11.2016 року (а.с. 10).

Як вбачається з виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.11.2016 року по 21.02.2017 року, остаточний розрахунок по заробітній платі з позивачем проведено 22.12.2016 року (а.с. 11-12).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обовязок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обовязок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В звязку з чим, суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача з приводу того, що проведення антитерористичної операції та бойові дії у межах Донецької та Луганської областей суттєво вплинуло на фінансове становище відповідача, в результаті чого підприємство отримало збитку у сумі 77031 грн. 00 коп.

Крім того, суд вважає неприпустимими доводи відповідача з приводу того, що місцезнаходження роботи позивача в м. Донецьку та знаходження філії в м. Лиман ускладнило остаточний розрахунок по заробітній платі, оскільки філія «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» здійснює господарську діяльність на підконтрольній Україні території починаючі з квітня 2016 року та позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку заявлені позивачем за період з 11.11.2016 року по 22.12.2016 року.

Відповідно до розяснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Згідно листа 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13 Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2016 році» відповідно до якого кількість робочих днів позивача з розрахунку з 11.11.2016 року по 22.12.2016 року складав би 29 днів: листопад 2016 року 13 днів (з огляду на те, що позивача звільнено 11.11.2016 року), грудень 2016 16 днів (з огляду на те, що з позивачем проведено розрахунок 22.12.2016 року).

За період починаючи з дати звільнення 11.11.2016 року по день ухвалення судового рішення 22.12.2016 року підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку, як передбачено ст. 117 КЗпП України.

Згідно довідки № 06 від 28.02.2017 року, виданої господарським відділом «Донецької дирекції залізних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця ПАТ «Укрзалізниця», ОСОБА_1 працювала на вказаному підприємстві з 02.08.2016 року по 11.11.2016 року на посаді бухгалтера 1 категорії і її середньомісячна заробітна плата складає 7758 грн. 60 коп., середньоденна 370 грн. 56 коп. (а.с.7).

Кількість робочих днів за вказаний період складає 29 днів, тому сума компенсації за час затримки розрахунку складає 370 грн. 56 коп.(середньоденна заробітна плата) Х 29 (кількість днів затримки розрахунку) = 10 746 грн. 24 коп.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у звязку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд виходить з того, що відповідач невчасно провів остаточний розрахунок при звільненні з позивачем, а тому, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, характер моральних страждань, і понесених з зим незручностей, ступінь вимушеного порушення нормального укладу його життя та необхідність докладання для його організації додаткових зусиль, та, виходячи із суті позовних вимог, засад розумності і справедливості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 гривень.

Повно і всебічно зясувавши обставини по справі, надані суду докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача по справі підлягає стягненню судовий збір на користь держави пропорційно до задоволеної частини вимог, оскільки позивач на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати за подання позову до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У звязку з чим, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 768 грн. 00 коп., з яких 640 грн. 00 коп. за позовні вимоги майнового характеру та 128 грн. 00 коп. за позовні вимоги немайнового характеру.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 38, 40, 116, 117, 232 КЗпП України, ст.ст. 57, 79, 81, 88, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 10 746 (десять тисяч сімсот сорок шість) грн. 24 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 200 (двісті) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 00 коп..

Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Селидівський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.М. Владимирська