Рішення № 66755431, 23.05.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4388/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5,

встановила:

13 січня 2015 року представник позивача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк») звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 09.02.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 11116238000, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримала кредит у сумі 11960 доларів США на строк користування кредитними коштами до 09.02.2022 року зі сплатою 12,3 % річних за користування кредитом.

Додатковою угодою №1 від 16.02.2009 року № договору змінено на № 11116238002. Також, 09.02.2007 року на забезпечення усіх грошових зобовязань за кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_4 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру під № 130, що знаходиться у м.Білгород-Дністровський, Одеської області, по вул.Сонячній у будинку під № 11 та складається у цілому з: 1 - коридор, 2-санвузол, 3 кухні, 4 комора, 5 житлова, 6- балкон, житловою площею 14,7 кв.м., загальною площею 28,6 кв.м.

Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року передано ПАТ «Дельта Банк» право вимоги, що виникло з кредитного договору АТ «УкрСиббанк».

Внаслідок порушення виконання зобовязань за договором про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 14.10.2014 року утворилась заборгованість у розмірі 109178,02 грн., у звязку з чим у кредитора виникло право вимагати повернення усієї суми заборгованості.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд в рахунок виконання основного зобовязання ОСОБА_5 щодо оплати заборгованості у розмірі 109178, 02 грн. за Договором про надання споживчого кредиту № 11116238000 від 09.02.2007 року, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем АТ «Дельта Банк» на предмет іпотеки, стягнути з ОСОБА_4 на користь АТ «Дельта Банк» (МФО 380236, ЄДРПОУ 34047020) судовий збір у розмірі 1091,78 грн.

Справа була розглянута у відсутність представника позивача.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, надавши до суду заяву з проханням розглядати справу у її відсутність, позовні вимоги визнала (а.с.73).

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, надавши до суду заяву з проханням розглядати справу у її відсутність, з позовними вимогами згодна у повному обсязі (а.с.70).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» були фактично задоволені частково.

Так, як було зазначено вище, звертаючись до суду з позовом, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за ПАТ «Дельта Банк».

Однак суд оскаржуваним судовим рішенням звернув стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу з прилюдних торгів за ціною, визначеною на час продажу, та зарахування коштів від реалізації для покриття заборгованості станом на 14 жовтня 2014 року.

У звязку з цим ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про зміну судового рішення в частині способу звернення стягнення на майно, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Так, апелянт зазначив, що суд здійснив звернення стягнення у спосіб, про який позивач не просив, і не звернув стягнення шляхом визнання права власності на іпотечне майно за ПАТ «Дельта Банк», про що просив позивач.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Так, ухвалюючи судове рішення, суд виходив із того, що згідно ст.1 Закону «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом.

Згідно статті 7 Закону України «Про іпотеку» та загальних правил, визначених статтею 572 ЦК України, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно статті 33 Закону «Про іпотеку», частини 1 статті 589 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, невиконання ОСОБА_5 як позичальником зобов'язань за кредитним договором мало місце і не є спірним, відтак, право ПАТ «Дельта Банк» вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, комісій є доведеним.

При цьому суд також врахував, що відповідач ОСОБА_4 визнала позовні вимоги.

Так, відповідач ОСОБА_4 як іпотекодавець відповідає перед банком за невиконання основного зобов'язання.

Однак, встановлюючи спосіб реалізації іпотечного майна, судом першої інстанції не було враховано, що позивач не звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу з прилюдних торгів за ціною, визначеною на час продажу, та зарахування коштів від реалізації для покриття заборгованості станом на 14 жовтня 2014 року.

Як було зазначено вище, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та визначив спосіб звернення стягнення, а саме шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Але суд самовільно змінив спосіб звернення стягнення та встановив звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів за ціною, визначеною на час продажу, при цьому в мотивувальній частині рішення не навів жодного аргументу законності прийнятого рішення.

Таким чином, в порушення ст. 11 ЦПК України суд вийшов за межі позовних вимог, у звязку з чим рішення суду не можна визнати законим іобгрунтованим.

Що ж стосується позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом визнання права власності на нього, то колегія суддів зазначає, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Крім того, у п. 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що суди мають виходити з того, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду. В разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі, іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом».

Однак, як вбачається з п.п. 5.2, 5.3 Іпотечного договору, укладеного 09.02.2007 року між відповідачем ОСОБА_4 і АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється двома шляхами: шляхом добровільної передачі предмета іпотеки у власність Іпотекодержателя і шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Сторони домовились, що добровільна передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателя здійснюється в порядку наведеному в п. 5.3.1 Договору, яким передбачено застереження про добровільну передачу предмета іпотеки.

Далі, в п. 5.3.2 та п. 5.3.3 Договору зазначається механізм переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, яким передбачено набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем тільки в добровільному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, враховуючи, що жодним пунктом вказаного Іпотечного договору не перебачено набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем на підставі рішення суду, підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» матеріали справи також не мають.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд України при вирішенні цивільних справ: справа за № 6-1219цс16, справа №6-2457цс16.

Та обставина, що відповідач ОСОБА_4 визнала позовні вимоги, про що вона також заявила в суді апеляційної інстанції, не є підставою для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», оскільки правових підстав для цього не мається.

Крім того, в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_4 і позичальник ОСОБА_5, яка залучена до участі у справі в якості третьої особи, заявили, що вони визнають позовні вимоги в тій частині, що вони мають кредитну заборгованість перед позивачем, однак не визнають і не визнавали вимоги ПАТ «Дельта Банк» в частині набуття ним права власності на іпотечне майно.

Тобто, фактично ні відповідач, ні третя особа не визнали позовних вимог, які заявлені до суду позивачем - ПАТ «Дельта Банк».

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У звязку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Дельта Банк» відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2015 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 акціонерного товариства «Дельта Банк» відмовити у повному обсязі.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_6

ОСОБА_2