Рішення № 66748141, 25.05.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.05.17р. Справа № 904/4640/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" (м.Кременчук)

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Дніпро)

про стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки № ПР/НХ-16884/НЮ від 14.11.2016 у загальному розмірі 39 812 грн. 05 коп.,

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт 2 категорії (довіреність № 49юр-3

від 03.01.2017);

від відповідача: ОСОБА_2 - юрисконсульт (довіреність № 540 від 21.04.2017);

ОСОБА_3 - юрисконсульт (довіреність № 542 від 21.04.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) суму пені, інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки № ПР/НХ-16884/НЮ від 14.11.2016 у загальному розмірі 39 812 грн. 05 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 16 514 грн. 63 коп. - пеня;

- 21 528 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;

- 1 769 грн. 42 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № ПР/НХ-16884/НЮ від 14.11.2016 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 24.12.2016 та 26.12.2016 товару, у зв'язку з чим у позивача виникло право нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення. Так, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 10.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 07.02.2017 по 17.02.2017 в сумі 16 514 грн. 63 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 07.02.2017 по 17.02.2017 у сумі 21 528 грн. 00 коп. та 3% річних за період прострочення з 07.02.2017 по 17.02.2017 у сумі 1 769 грн. 42 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 11.05.2017.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 26351/17 від 11.05.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 11.05.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 11.05.2017 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, що наведені у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.05.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність.

Крім того, у судовому засіданні 11.05.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 11.05.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.05.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 28259/17 від 18.05.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи та пояснення.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 28418/17 від 18.05.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував частково, а саме: просив суд визнати недійсним пункт 10.3. договору стосовно врахування дня оплати товару в період прострочення та нарахування в цей день пені; в порядку статті 83 Господарського процесуального кодексу України відповідач просив суд зменшити розмір належної до стягнення пені на 100%; з задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат відмовити, у зв'язку з їх неправомірністю; стягнути 1 238 грн. 60 коп. 3% річних. На підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені відповідач долучив до матеріалів справи копію заявки на планове перерахування коштів, копію наказу та копію заявки на оплату, а також вказував на те, що прострочення було допущено не з його вини, а у зв'язку з несвоєчасністю фінансування вказаного платежу.

У судове засідання 18.05.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 18.05.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представником відповідача у судовому засіданні18.05.2017 було викладено зміст відзиву на позовну заяву, який він просив врахувати під час прийняття рішення по справі, та частково відмовити у задоволенні позовних вимог. Також, представник відповідача просив суд, у випадку задоволення позовних вимог, зменшити розмір належної до стягнення пені на 100%.

Представник позивача у судовому засіданні 18.05.2017 проти задоволення клопотання відповідача про зменшення пені заперечував у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість.

Крім того, у судовому засіданні 18.05.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У зв'язку з вказаними обставинами, у судовому засіданні 18.05.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 25.05.2017.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 29973/17 від 25.05.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 29974/17 від 25.05.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом докази.

У судове засідання 25.05.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 25.05.2017 наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у позовній заяві.

У судовому засіданні 25.05.2017 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував частково, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов та додаткових поясненнях.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 25.05.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 14.11.2016 між Публічним акціонерним товариством "Крюківський вагонобудівний завод" (далі - постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі стуктурного підрозділу "Служба матерально-технічного забезпечення" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № ПР/НХ-16884/НЮ (далі - договір, а.с.13-18), предметом якого є поставка постачальником покупцю запасних частин до вантажних вагонів згідно зі специфікацією № 1 (додаток № 1). Рік виготовлення - 2016 (пункт 1.1. договору).

У пункті 14.1. договору сторони погодили, що термін дії договору - з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016.

Докази визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У розділі 4 договору сторони погодили строки та порядок поставки, а саме:

- товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше 10 робочих днів від дня одержання постачальником заявки покупця, яка є підтвердженням готовності покупця до прийому товару (пункт 4.1. договору);

- датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної обома сторонами договору та вручення товарно-транспортної накладної, оформленою належним чином (пункт 4.2. договору);

- товар постачається на склад структурного підрозділу "П'ятихатське вагонне депо", станція П'ятихатки, 52100, Дніпропетровська область, м. П'ятихатки, вул. Привокзальна, 137 на умовах DDP (згідно Інкотермс 2010) у IV кварталі 2016 року (пункт 4.3. договору).

У розділі 5 договору сторони визначили ціну на товар, зокрема:

- ціна постачальника на запасні частини до вантажних вагонів визначається торгами (пункт 5.1. договору);

- загальна сума договору складає 3 229 200 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ 538 200 грн. 00 коп. та зазначається у звіті про результати здійснення процедури торгів (пункт 5.2. договору);

- ціни в накладних і в рахунках-фактурах вказуються в національній валюті України (пункт 5.3. договору).

У пункті 1.2. договору сторони визначили, що найменування, кількість товару зазначені у специфікації № 1 (додаток № 1).

У відповідності до вказаних умов, між позивачем та відповідачем було підписано специфікацію № 1, в якій сторони визначили: найменування товару - Кришка люка (піввагона нова), кількість, ціну та загальну вартість - 3 229 200 грн. 00 коп.

Крім того, у вказаній специфікації сторони визначили, що:

- загальна сума поставки складає 3 229 200 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ 538 200 грн. 00 коп.;

- умови поставки: товар постачається на умовах DDP (згідно Інкотермс 2010);

- постачання здійснюється у 4 кварталі 2016 року;

- умови розрахунків: покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня його отримання;

- днем отримання товару вважається день підписання видаткової накладної обома сторонами договору та вручення товарно-транспортної накладної, оформленої належним чином (а.с.19).

Так, позивач на виконання умов договору та специфікації 24.12.2016 та 26.12.2016 поставив відповідачу товар на загальну суму 2 152 800 грн. 00 коп., що підтверджується наступними накладними:

- видаткова накладна № КВ-752175 від 22.12.2016 на суму 1 076 400 грн. 00 коп. (а.с.26); залізничною накладною № 43384858 від 22.12.2016 (а.с.78);

- видаткова накладна № КВ-752176 від 26.12.2016 на суму 1 076 400 грн. 00 коп. (а.с.25); залізничною накладною № 43403971 від 24.12.2016 (а.с.71).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем. Крім того, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем не заявлено.

При цьому, в оплату поставленого 24.12.2016 та 26.12.2016 товару, позивачем було виставлено такі рахунки:

- рахунок-фактуру № КВ-12075 від 22.12.2016 (накладна 75175, залізнична накладна № 43384858, вагон № 68744200) на суму 1 076 400 грн. 00 коп. (а.с.23).

- рахунок-фактура № КВ-12076 від 24.12.2016 (накладна 75176, залізнична накладна № 43403971, вагон № 65885626) на суму 1 076 400 грн. 00 коп. (а.с.24).

Так, у розділі 6 договору сторони визначили порядок розрахунків, зокрема:

- постачальник передає у власність покупцю товар, а покупець сплачує товар, визначений в кількості та за цінами, які зазначені у специфікації № 1 (додаток № 1), що додається до договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною, на умовах поставки на склад покупця DDP (Інкотермс у редакції 2010 року) (пункт 6.1. договору);

- ціни на товар встановлюються в національній валюті України (пункт 6.2. договору);

- розрахунок за поставлений товар здійснюється таким чином: 100% перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 6.3. договору);

- покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання видаткової накладної обома сторонами договору, та вручення товарно-транспортної накладної, оформленої належним чином (пункт 6.4. договору).

Як було вказано вище, у специфікації № 1 сторони погодили аналогічні умови оплати - покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня його отримання.

При цьому, на підтвердження дня отримання товару за спірними накладними, до матеріалів справи були долучені залізничні накладні, за якими, фактично, товар надійшов на адресу відповідача.

При цьому, залізнична накладна № 43384858 не містить в своїй графі 51 "Календарний штемпель прибуття вантажу" будь-яких відміток.

В даному випадку суд, здійснивши системний аналіз положень пунктів 1.1. та 1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажу, а також відомостей залізничної накладної № 45788494, за якою вагон № 68744200, в якому надійшов вантаж за накладною № КВ-75175 від 22.12.2016 (за залізничною накладною № 43384858, вагон № 68744200) вже 25.12.2016 був відправлений зі станції П'ятихатки за іншим перевезенням, дійшов таких висновків:

- вантаж за видаткова накладна № КВ-752175 від 22.12.2016 на суму 1 076 400 грн. 00 коп. та залізничною накладною № 43384858 від 22.12.2016 був доставлений відповідачу 24.12.2016;

- вантаж за видаткова накладна № КВ-752176 від 26.12.2016 на суму 1 076 400 грн. 00 коп. (а.с.25); залізничною накладною № 43403971 від 24.12.2016 був доставлений відповідачу 26.12.2016.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, поставлений 24.12.2016 та 26.12.2016 товар та вказані рахунки були оплачені відповідачем із простроченням, а саме: 17.02.2016 було сплачено 2 152 800 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.51).

Отже, позивач звернувся із позовом до суду, в якому вказує на те, що відповідачем були порушені зобов'язання за договором поставки № ПР/НХ-16884/НЮ від 14.11.2016 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 24.12.2016 та 26.12.2016 товару, у зв'язку з чим у позивача виникло право нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення. Так, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 10.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 07.02.2017 по 17.02.2017 в сумі 16 514 грн. 63 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 07.02.2017 по 17.02.2017 у сумі 21 528 грн. 00 коп. та 3% річних за період прострочення з 07.02.2017 по 17.02.2017 у сумі 1 769 грн. 42 коп. Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, факт наявності прострочення оплати поставленого 24.12.2016 та 26.12.2016 товару, підтверджується матеріалами справи.

У зв'язку з цим суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 07.02.2017 по 17.02.2017 у сумі 21 528 грн. 00 коп. та 3% річних за період прострочення з 07.02.2017 по 17.02.2017 у сумі 1 769 грн. 42 коп.

З приводу позовних вимог про стягнення інфляційних втрат суд зазначає таке.

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2015 по справі № 914/251/15.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказані вимоги, а саме: позивач здійснив нарахування інфляційних втрат в місяці, в якому мав бути здійснений платіж - лютому 2017 року, крім того інфляційні втрати позивачем розраховані за 11 днів прострочення у вказаному місяці, що суперечить викладеним вище вимогам.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У визначені судом періоди прострочення:

- за видатковою накладною № КВ-752175 від 22.12.2016 на суму 1 076 400 грн. 00 коп., граничний строк оплати - 07.02.2017, в період прострочення з 08.02.2017 по 16.02.2017 інфляційні втрати не нараховуються;

- за видатковою накладною № КВ-752176 від 26.12.2016 на суму 1 076 400 грн. 00 коп., граничний строк оплати - 08.02.2017, в період прострочення з 09.02.2016 по 16.02.2016 інфляційні втрати не нараховуються.

Враховуючи вказане, позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 21 528 грн. 00 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але періоди прострочення визначені позивачем невірно (помилково пораховано 30 банківських днів з моменту поставки). Крім того, позивач здійснює нарахування 3% річних і в день оплати, про неправомірність чого було вказано вище.

У зв'язку з вказаним, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с.9), визначається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено, що:

- вантаж за видатковою накладною № КВ-752175 від 22.12.2016 на суму 1 076 400 грн. 00 коп. та залізничною накладною № 43384858 від 22.12.2016 був доставлений відповідачу 24.12.2016, отже, граничний строк його оплати - 07.02.2017, та в період прострочення з 08.02.2017 по 16.02.2017 3% річних складають 796 грн. 24 коп.;

- вантаж за видатковою накладною № КВ-752176 від 26.12.2016 на суму 1 076 400 грн. 00 коп. та залізничною накладною № 43403971 від 24.12.2016 був доставлений відповідачу 26.12.2016, отже, граничний строк його оплати - 08.02.2017, та в період прострочення з 09.02.2016 по 16.02.2016 3% річних складають 707 грн. 77 коп., а всього 1 504 грн. 01 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 504 грн. 01 коп.

Крім того, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 10.2. договору сторони визначили, що покупець за договором несе таку відповідальність: у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 07.02.2017 по 17.02.2017 в сумі 16 514 грн. 63 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але періоди прострочення визначені позивачем невірно (помилково пораховано 30 банківських днів з моменту поставки). Крім того, позивач здійснює нарахування пені і в день оплати, про що було вказано в пункті 10.2. договору та проти чого заперечував відповідач.

З цього приводу в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 зазначено таке.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (пункт 2.5. постанови Пленуму).

В той же час, відповідно до пункту 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину 3 статті 343 Господарського кодексу України).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Враховуючи вказане, суд приймає до уваги заперечення відповідача в частині неправомірності нарахування пені в день оплати - 17.02.2017.

У зв'язку з вказаним, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.9), визначається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, умовам договору та фактичним обставинам справи.

При цьому, згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено, що:

- вантаж за видатковою накладною № КВ-752175 від 22.12.2016 на суму 1 076 400 грн. 00 коп. та залізничною накладною № 43384858 від 22.12.2016 був доставлений відповідачу 24.12.2016, отже, граничний строк його оплати - 07.02.2017, та в період прострочення з 08.02.2017 по 16.02.2017 пеня становить 7 431 грн. 58 коп.;

- вантаж за видатковою накладною № КВ-752176 від 26.12.2016 на суму 1 076 400 грн. 00 коп. та залізничною накладною № 43403971 від 24.12.2016 був доставлений відповідачу 26.12.2016, отже, граничний строк його оплати - 08.02.2017, та в період прострочення з 09.02.2016 по 16.02.2016 пеня становить 6 605 грн. 85 коп., а всього 14 037 грн. 43 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 14 037 грн. 43 коп. є правомірними та обґрунтованими.

В той же час, від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені, в якому він просив суд зменшити розмір пені на 100%.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги таке:

- поставлений у спірний період товар оплачений відповідачем у повному обсязі до звернення з позовом до суду;

- прострочення носило незначний характер (8 та 9 днів, відповідно);

- за своєю правовою природою пеня та штраф, як види штрафних санкцій, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та не може виконувати компенсаційну функцію чи збагачення;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобовязання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2016 у справі № 911/791/16.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені в сумі 14 037 грн. 43 коп. до 80%, а саме: до 11 229 грн. 94 коп., а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 11 229 грн. 94 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно з приписами пункту 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (49600, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 108; ідентифікаційний код 40081237) на користь Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" (39621, Полтавська область, м. Кременчук, вулиця І.Приходька, будинок 139; ідентифікаційний код 05763814) - 11 229 грн. 94 коп. - пені, 1 504 грн. 01 коп. - 3% річних, 624 грн. 59 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4