Окрема думка судді № 66748131, 25.04.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

25 квітня 2017 року

Справа № 908/2322/16

У цій справі більшістю голосів суддів була прийнята постанова, якою касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (надалі – ПАТ "Укртрансгаз", позивач) і Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (надалі – ПАТ "Запоріжгаз", відповідач) задоволено частково, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року у справі № 908/2322/16 щодо 2280603,35 грн пені, 218468,73 грн 3% річних і 231494,76 грн інфляційних втрат (надалі – послуги) скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін

Не поділяючи точку зору більшості щодо висновків за результатами розгляду касаційних скарг, вважаю за необхідне, керуючись ч. 3 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), висловити окрему думку щодо прийнятої постанови суду касаційної інстанції.

Я не погоджуюсь з думкою більшості щодо наявності підстав для направлення справи на новий розгляд в частині вимог щодо стягнення з відповідача 2280603,35 грн пені, 218468,73 грн 3% річних, 231494,76 грн інфляційних втрат, оскільки вважаю, що суд касаційної інстанції не навів належних правових підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в цій частині.

Зокрема, скасовуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року у справі № 908/2322/16 цій в частині, Вищий господарський суд України послався на те, що "суди дійшли до передчасного висновку про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат за прострочення наданих у лютому, травні, червні 2016 року послуг з балансування обсягів природного газу, оскільки судами не встановлено дату порушення грошового зобов'язання за договором", а "судом апеляційної інстанції не мотивовано прийняття поштових відправлень, в яких на думку колегії судів апеляційної інстанції містилися розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактура".

Водночас, такі висновки суперечать даним, що містяться в матеріалах справи.

Із змісту рішення суду першої інстанції чітко вбачається, що судом встановлено, що "з моменту отримання відповідачем листів позивача від 16.03.2016 року вих. № 3833/12, від 18.04.2016 року вих. № 5885/12, від 15.06.2016 року вих. № 8738/12, від 15.07.2016 р. вих. № 10069/12, від 15.08.2016 року вих. №11508/12, від 15.09.12016 р. вих. № 12798/12 (з відповідними доказами направлення) щодо направлення йому позивачем актів про надання послуг балансування обсягів природного газу та рахунків за спірний період, у відповідача виникло зобов'язання здійснити оплату послуг балансування газу на суми, зазначені у рахунках, у строк, що не перевищує п'яти банківських днів з моменту отримання актів (п. 9.4 договору та п. 4 глави 4 Розділу XIV Кодексу)". І при визначенні належних сплаті нарахувань, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання, суд виходив "з дати початку порушення грошового зобов’язання – з дня отримання листа позивача з актом надання послуг балансування обсягів природного газу за відповідний місяць та суми боргу, що існувала у спірний період (сума акта та рахунку)", зокрема, "починаючи з 06.04.2016 р., 08.07.2016 р., 08.08.2016 р., 31.08.2016 р., 30.09.2016 р".

При цьому, як у рішенні суду першої інстанції, так і у постанові суду апеляційної інстанції, вказані конкретні періоди нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат, а також наведені розрахунки, з яких суди виходили при визначенні їх розміру.

Однак, Вищий господарський суд України не звернув уваги на те, що вказані обставини були предметом дослідження судів попередніх інстанції та знайшли своє відображення у мотивувальних частинах судових рішень, як це передбачено ст.ст. 84, 105 ГПК України, і з незрозуміло чому

У постанові від 24.04.2017 року, всупереч власним повноваженням та ст. 1117 ГПК України, яка визначає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України не навів жодного обґрунтування порушення або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до ч. 3 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України може бути підставою для скасування рішення з передачею справою на новий розгляд до суду першої інстанції.

Посилання суду касаційної інстанції на те, що судом апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 101 ГПК України не мотивовано прийняття роздруківки з сайту Укрпошти відстеження пересилань поштових відправлень (а.с.а.с.100-103 т. 2), якими підтверджується дати отримання рахунків-фактури, є також безпідставними, оскільки ця норма містить обмеження права на подання сторонами додаткових доказів в суд апеляційної інстанції. Водночас, у матеріалах справи відсутні відомості, що ці докази подавались стороною. Згідно із ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі за правилами розгляду справ у першій інстанції. Тому, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів направлення рекомендованих відправлень, суд апеляційної інстанції мав право самостійно перевіряти обставини отримання стороною цих відправлень на сайті Укрпошти, який є загальнодоступним інтернет-ресурсом.

Крім того, у будь-якому випадку, якщо прийнята апеляційною інстанцією постанова є по суті законною і обґрунтованою, то самі лише прийняття і розгляд апеляційною інстанцією додаткових доказів без обґрунтування заявником неможливості їх подання суду першої інстанції не можуть вважатися підставами для скасування зазначеної постанови, оскільки порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. У постанові від 24.04.2017 року відсутні мотиви та обґрунтування висновку, яким чином посилання суду апеляційної інстанції на роздруківку с сайту Укрпошти відстеження пересилань поштових відправлень впливає на законність чи обґрунтованість його висновків.

Непереконливими є також мотиви постанови від 24.04.2017 року, з яких Вищий господарський суд України погодився із висновком суду апеляційної інстанції про "безпідставність прийняття судом першої інстанції до розгляду заяви про збільшення позовних вимог за надані в липні та серпні 2016 року послуги з балансування обсягів природного газу за актом № 07-16-1512000705-БАЛАНС від 31.07.2016 на суму 1343998,36 грн та актом № 08-16-1512000705-БАЛАНС від 31.08.2016 на суму 1460295,65 грн".

Так, суд апеляційної інстанції скасував в цій частині рішення суду першої інстанції, оскільки дійшов висновку, що "заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу в липні та серпні 2016р. опосередковують самостійні позовні вимоги, що мають свої підстави – факти несплати відповідних рахунків за означені періоди, які виникли вже після звернення з такими первісними вимогами, а не збільшує їх кількісні показники", і суд першої інстанції "всупереч вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України безпідставно прийняв до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, а саме про стягнення додатково заборгованості за надані в липні та серпні 2016р. послуги з балансування обсягів природного газу на загальну суму 2804294,01 грн, що мали оформлюватися як самостійний позов та розподілятись у порядку, визначеному ст.2-1 ГПК України".

Вищий господарський суд України підтримав висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, але з інших мотивів, зокрема, оскільки "позивачем не сплачено судовий збір за збільшення розміру позовних вимог".

На мою думку, висновки, як суду касаційної інстанції, так і суду апеляційної інстанції, в цій частині неможна визнати законними.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У пунктах 3.10, 3.12 постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року роз'яснив, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу; під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві; зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову – це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як видно з матеріалів справи, позивач скористався цим своїм правом і до прийняття рішення по справі заявив про збільшення розміру позовних вимог та просив стягнути також заборгованість за послуги балансування обсягів природного газу в липні та серпні 2016 року. Така заява позивача по своїй суті є заявою про збільшення розміру позовних вимог, оскільки фактично йдеться про збільшення кількісних показників за тими ж самими вимогами (основний борг за договором, 3 % річних, інфляційні, пеня, штраф), які було заявлено у позові, у зв'язку із збільшенням періоду заборгованості. Суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив позивачу у розгляді цих вимог та скасував в цій частині рішення суду першої інстанції, який прийняв таке збільшення позовних вимог.

Вищий господарський суд України взагалі не надав оцінку таким висновкам суду апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на те, що "позивачем не сплачено судовий збір за збільшення розміру позовних вимог".

Водночас, такий висновок суду касаційної інстанції суперечить п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент подання позову та заяв про збільшення позовних вимог), яка передбачала, що максимально можливий розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру складав 150 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто, 206700,00 грн. При поданні позовної заяви позивач сплатив судовий збір у максимальному розмірі, тому правових підстав вимагати від нього сплати судового збору при поданні заяви про збільшення позовних вимог не було.

З наведених вище причин я голосувала проти скасування рішення місцевого господарського суду і постанови суду апеляційної інстанції в частині стягнення 2280603,35 грн. пені, 218468,73 грн. 3% річних, 231494,76 грн. інфляційних втрат, а також в частині залишення в силі постанови суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за надані в липні, серпні 2016р. послуги з балансування обсягів природного газу в розмірі 2804294,01грн, інфляційної індексації в розмірі 587852,32грн, 3% річних в розмірі 50626,90грн, пені в розмірі 765082,79 грн.

Вважаю, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи і належним чином дав оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, тому у суду касаційної інстанції були всі підстави для задоволення касаційної скарги ПАТ "Укртрансгаз" та скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Окрім викладеного вище, вважаю за доцільне пояснити, що повний текст цієї окремої думки мною виготовлено та підписано 26.05.2017 року, тобто, з порушенням триденного строку, оскільки повний текст постанови мені був наданий для підпису 25.05.2017 року о 14:30. До ознайомленням з повним текстом постанови у цій справі я не мала об'єктивної можливості своєчасно викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи відповідно до ч. 3 ст. 47 ГПК України.

Суддя Кондратова І.Д.