Ухвала суду № 66747959, 24.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2017 року м. Київ К/800/35567/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Центрального апарату Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Центрального апарату Служби безпеки України про визнання протиправними дій Житлово-побутової комісії Центрального управління СБУ щодо зняття майора ОСОБА_5 з квартирної черги у зв'язку зі смертю та скасування рішення від 07.08.2014р.; зобов'язання внести зміни до справи квартирного обліку померлого майора ОСОБА_5 про факт народження двох його дітей близнят-напівсиріт ОСОБА_6, ОСОБА_7, які народилися ІНФОРМАЦІЯ_1.; визнання сім'ї померлого майора ОСОБА_5 такою, що потребує поліпшення житлових умов відповідно до Житлового кодексу України (13,65 кв.м на 1 людину).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2016р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016р., у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст.109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з огляду на те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалами судів, позивач звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив й просив залишити її без задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється, на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як встановлено ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 4 ч.1 ст.107 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За змістом же п.1 ч.1 ст.109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, при вирішенні питання юрисдикційної належності даної справи судом враховується наступне.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч.2 ст.2 КАС України).

Відповідно до ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Так, пунктом 1 частини 1 статті 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому, згідно з ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Приписи ж п.1 ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо).

Таким чином, виходячи із наведеного, спори про зняття з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та про зобов'язання взяти на квартирний облік (відновити у черзі) тощо підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного, а не особистого немайнового права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло. Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Аналогічна правова позиція щодо забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов викладена і в постановах Верховного Суду України від 02.03.2016р. у справі №6-14цс16, від 16.12.2015р. у справі №6-2139цс15, від 23.02.2016 року у справі №21-6551а15.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Враховуючи викладене й зважаючи, що спір між сторонами виник з приводу захисту невизнаного відповідачем права позивача та членів її сім'ї у сфері житлових правовідносин (у зв'язку із незабезпеченням родини житлом внаслідок знаття її померлого чоловіка з квартирного обліку), колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а отже й про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до прийняття неправильного рішення, а тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.210,220,222,223,224,230,231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: Пасічник С.С.

Стародуб О.П.

Швець В.В.