Рішення № 66746744, 17.05.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2017р. Справа № 914/133/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс», Львівська область, м.Городок

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ

про визнання недійсним одностороннього правочину

головуючий суддя Гоменюк З.П.

судді Щигельська О.І. та Петрашко М.М.

секретар судового засідання Зусько І.С.

за участю представників:

позивача: Заставний Р.А., представник (довіреність від 08.02.2017 р.);

відповідача: Дудяк Р.А., представник (довіреність №785 від 03.01.2017 р.);

третьої особи (ФГВФО): Жегулін Ю.М., представник (довіреність №27-10127/17 від 15.05.2017 р.)

Учасникам процесу роз'яснено їхні процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи. Учасникам процесу права та обов'язки зрозумілі, відводу не заявлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016 р. у справі №914/133/16 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича задоволено частково, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2016 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 р. у справі №914/133/16, справу №914/133/16 передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Після повернення матеріалів справи №914/133/16 з Вищого господарського суду України до Господарського суду Львівської області відповідно до проведеного 04.01.2017 р. автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на новий розгляд судді Гоменюк З.П.

Ухвалою суду від 10.01.2017 р. справу прийнято до розгляду та призначено її до розгляду на 08.02.2017 р. Ухвалою суду від 08.02.2017 р. розгляд справи відкладено на 01.03.2017 р.

Ухвалою суду від 01.03.2017 р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів. Ухвалою суду від 02.03.2017 р. справу прийнято до розгляду у складі колегії суддів та призначено її до розгляду на 03.04.2017 р.

Ухвалою суду від 03.04.2017 р. розгляд справи відкладено на 17.05.2017 р.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги, пояснив, що між сторонами було укладено кредитний договір. Також між банком та ОСОБА_5 було укладено договір банківського вкладу, за яким в подальшому відбулося відступлення права вимоги вкладника на користь відповідача згідно з укладеним договором про відступлення права вимоги. 27.02.2015 р. відповідачем на ім'я позивача було оформлено заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, в якій відповідач заявив про припинення зобов'язань щодо сплати ТзОВ «Танк Транс» на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором та, відповідно, припинення зобов'язань щодо сплати ПАТ «Дельта Банк» на користь ТзОВ «Танк Транс» заборгованості за договором банківського вкладу.

Позивач вважає, що вказана заява суперечить законодавству та підлягає визнанню недійсною з огляду на те, що укладення між ТзОВ «Танк Транс» та ОСОБА_5 договору відступлення прав вимоги не призвело до виникнення грошового зобов'язання у ПАТ «Дельта Банк» перед відповідачем в межах коштів, розміщених на рахунку первісного кредитора, адже банк позбавлений можливості виконувати розпорядження ТзОВ «Танк Транс» за вкладним рахунком, власником якого є ОСОБА_5

Також позивач стверджує, що договором банківського вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритий в установі банку, на підставі письмової заяви вкладника або письмово укладеної додаткової угоди до цього договору, тому відкликання вкладником (яким за договором є ОСОБА_5, а не ТзОВ «Танк Транс») частини вкладу можливе лише у чітко визначений договором спосіб, однак відкликання депозиту особою, яка не є власником рахунку, шляхом здійснення переказу грошових коштів на рахунок, відкритий в іншій банківській установі, не допускається.

Крім того, позивач зазначив, що вимоги за кредитним договором виражені в гривнях, а вимоги за договором банківського вкладу - в доларах США, а відповідач, здійснивши в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог конвертацію доларів США в гривні, використав курс НБУ замість курсу придбання долара на Міжбанківському валютному ринку України, що призвело до того, що відповідач заявив про припинення своїх кредитних зобов'язань за рахунок зобов'язань, сума яких є на 3395,60 доларів США меншою від суми, яка підлягала сплаті за погашення кредитної заборгованості.

Позивач пояснив, що звертаючись до банку із заявою про зарахування, відповідач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував перехід права вимоги за договором банківського вкладу від ОСОБА_5 до ТзОВ «Танк Транс», зокрема договору про відступлення прав вимоги, тому банк мав право не виконувати свого обов'язку новому кредитору.

Крім того, з 03.03.2015 р. у ПАТ «Дельта Банк» було запроваджено тимчасову адміністрацію, тому в будь-якому випадку строк виконання зобов'язання ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу настав би у період здійснення в банку тимчасової адміністрації, а відповідно до вимог законодавства під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема і зарахування зустрічних однорідних вимог.

Більше того, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог була вчинена в період дії постанови правління НБУ, якою встановлено, що погашення заборгованості, яка виникла за будь-якими активними операціями банку, слід приймати тільки в грошовій формі.

У зв'язку з вищенаведеним, враховуючи те, що зобов'язання між сторонами не є зустрічними, рівними та строк виконання за ними не настав, позивач просив суд визнати недійсним односторонній правочин - заяву ТзОВ «Танк Транс» від 27.02.2015 р.

Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову, ствердив, що ТзОВ «Танк Транс» та ОСОБА_5 20.02.2015 р. надіслали ПАТ «Дельта Банк» повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, з якого випливає, що волевиявлення ОСОБА_5 як власника вкладу спрямоване на дострокове відкликання частини вкладу шляхом перерахування суми у 3-денний строк на банківський рахунок ТзОВ «Танк Транс», тому зобов'язання ПАТ «Дельта Банк» перед ОСОБА_5 щодо виплати частини вкладу є припиненими, натомість таке зобов'язання виникло у ПАТ «Дельта Банк» перед ТзОВ «Танк Транс».

Відповідач вважає безпідставним і твердження позивача про неоднорідність зарахованих вимог через різні валюти договорів, так як відповідач застосував при конвертації валют в заяві про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог офіційні курси валют НБУ, грошові кошти є річчю, визначеною родовими ознаками, а вираження зобов'язання у різних валютах та відповідний курс валют не змінюють самої суті грошового зобов'язання.

На спростування доводів позивача про те, що обов'язок банку щодо переказу коштів достроково відкликаної частини вкладу мав наступити в період дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк», відповідач зазначив, що повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні та заява про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог були надіслані позивачеві 27.02.2015 р., тобто до моменту запровадження тимчасової адміністрації, тому заява є зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення відповідачем заяви, а не в момент її отримання позивачем.

Окрім наведеного, відповідач пояснив, що належним доказом, який підтверджує перехід права вимоги за договором банківського вкладу від ОСОБА_5 до ТзОВ «Танк Транс» є саме повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні, а банк мав право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором.

Щодо посилання позивача на вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог в період дії постанови правління НБУ, якою встановлено, що погашення заборгованості, яка виникла за будь-якими активними операціями банку, слід приймати тільки в грошовій формі, відповідач зазначив, що вказана постанова правління НБУ не забороняє проведення операцій зарахування зустрічних однорідних вимог, постанова має гриф «БТ» (банківська таємниця), не була доведена до відома ТзОВ «Танк Транс» та не є зареєстрованою в Міністерстві юстиції України, а заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від є одностороннім правочином, який не потребує додаткового схвалення (акцепту) чи погодження ПАТ «Дельта Банк».

Крім того, відповідач повідомив суду, що обставини законності заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015 р. не потребують повторного доказування у даній справі, оскільки вже були встановлені господарськими судами у справі №910/28919/15.

В судовому засіданні представник третьої особи (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) надав усні пояснення, підтримав позовні вимоги та пояснив, що банк не міг виконувати розпорядження відповідача, оскільки товариство не було ідентифіковане банком як клієнт та не було власником вкладного рахунку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

29.05.2014 р. між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (кредитор, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» (позичальник, відповідач у справі) укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2005880/11, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до п.1.1.1. договору, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, на умовах визначних цим договором, в межах відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 206000000 грн. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 15% річних в порядку, визначеному цим договором, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 29.11.2014 р.

06.02.2015 р. ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ТзОВ «Танк Транс» з претензією про сплату заборгованості за договором №ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 р. на суму 203461956,03 грн. (193864169,96 грн. заборгованості за кредитом, 2868127,44 грн. заборгованості за нарахованими процентами та 6729658,63 грн. заборгованості за простроченими процентами до 31 дня).

27.03.2014 р. Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (банк) та ОСОБА_5 (вкладник) уклали договір №10004006546754 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов'ю on-line» у доларах США.

Згідно з п.1.2. договору, сума вкладу складає 136359 доларів США.

Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п.1.6. цього договору, та по 01.04.2015 р. включно (п.1.3. договору).

Як вказано в п.11.1. договору, у випадку, якщо вкладник письмово заявляє про бажання достроково припинити дію цього договору або про бажання зняти частину вкладу до закінчення строку, зазначеного в п.1.3. цього договору, дія цього договору вважається припиненою достроково, а банк виплачує вкладнику весь вклад та проценти, нараховані за фактичний період перебування коштів на рахунку, за ставкою 1 процентів річних. При цьому вкладник зобов'язаний письмово повідомити банк про вимогу повернення вкладу або його частини не менш ніж за три банківські дні до очікуваної дати повернення.

Пунктом 1 укладеної між сторонами 27.03.2014 р. додаткової угоди №1 пункт 11.1. договору було викладено в наступній редакції: «Протягом строку залучення вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку відповідно до вимог чинного законодавства України або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритого в установі Банку, на підставі письмової заяви вкладника або письмово укладеної додаткової угоди до цього Договору…»

03.08.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» (новий кредитор) та ОСОБА_5 (первісний кредитор) уклали договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу, відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредитору права вимоги до боржника (Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк») за депозитним договором (договором №10004006546754 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов'ю on-line» від 27.03.2014 р.), а новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредиторові ціну відступлення за права вимоги, що відступаються за цим договором. Правами вимоги за договором є частина прав вимоги до боржника за депозитним договором, а саме право вимагати виплати частини вкладу за депозитним договором у розмірі 134539,85 доларів США.

За умовами п.3.2. договору сторони погодилися підписати спільне повідомлення боржнику щодо відступлення, здійсненого на користь нового кредитора - за змістом та формою, прийнятною для сторін.

20.02.2015 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» та ОСОБА_5 складено повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, яким повідомлено Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про укладення між ними вищезгаданого договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу, а саме права вимагати виплати частини вкладу за договором банківського вкладу у розмірі 134539,85 доларів США. У зв'язку з цим, ТзОВ «Танк Транс» та ОСОБА_5 просили ПАТ «Дельта Банк», незважаючи на будь-які інші інструкції, що могли бути раніше направлені ОСОБА_5, здійснювати виплати за договором банківського вкладу в межах суми відступлених прав вимоги на рахунок ТзОВ «Танк Транс» в ПАТ АКБ «Львів» та перерахувати грошові кошти, належні до сплати на користь ТзОВ «Танк Транс» за договором банківського вкладу (з урахуванням здійсненого відступлення прав вимоги).

Також 20.02.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» склало заяву, про те, що ТзОВ «Танк Транс» є кредитором (вкладником) у зобов'язаннях за депозитним договором на суму 134539,85 доларів США, та проінформувало ПАТ «Дельта Банк» про дострокове відкликання частини вкладу за договором №10004006546754 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов'ю on-line» від 27.03.2014 р. у сумі 134539,85 доларів США. Зважаючи на це, ТзОВ «Танк Транс» просило у термін 3 банківських днів перерахувати грошові кошти в сумі 134539,85 доларів США на рахунок ТзОВ «Танк Транс» у ПАТ АКБ «Львів».

В матеріалах справи наявні копії опису вкладення у цінний лист та поштової квитанції про направлення 20.02.2015 р. на адресу ПАТ «Дельта Банк» згаданих повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні та заяви про дострокове відкликання частини вкладу.

27.02.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» оформило на ім'я ПАТ «Дельта Банк» заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, у якій, посилаючись на те, що вимоги банку до товариства за кредитними договорами та вимоги товариства до банку за договором вкладу є однорідними та такими, строк виконання яких настав, заявило про:

- припинення зобов'язань щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» суми заборгованості за кредитом за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 р. у розмірі 3335458,92 грн. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на дату цієї заяви, складає еквівалент 120139,92 доларів США), та

- припинення зобов'язань щодо сплати Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» заборгованості за договором №10004006546754 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов'ю on-line» від 27.03.2014р. на загальну суму 120139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на дату цієї заяви складає еквівалент 3335458,92 грн.) внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.

27.02.2015 р. вказану заяву було надіслано на адресу ПАТ «Дельта Банк», що підтверджується відповідними копіями поштової квитанції та опису вкладення у цінний лист від 27.02.2015 р., які містяться в матеріалах справи.

Не погоджуючись з даною заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою, в якій просило суд визнати недійсним такий односторонній правочин.

Дані позовні вимоги стали предметом розгляду у справі №914/133/16.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.03.2016 р. у справі №914/133/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016р. у справі №914/133/16 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2016 р. у справі №914/133/16 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016 р. у справі №914/133/16 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича задоволено частково, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2016 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 р. у справі №914/133/16, справу №914/133/16 передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Вищий господарський суд України в прийнятій ним постанові зазначив, що, суди попередніх інстанцій не з'ясували всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору, та не навели будь-яких мотивів відхилення наступних доводів ПАТ «Дельта Банк»:

- на момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015 р.), в порушення вимог ст.601 ЦК України, строк виконання зобов'язань відповідача за кредитним договором №ВКЛ-2005880/11 не настав, оскільки кінцевий термін погашення кредиту встановлений по 01.07.2015;

- в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015 р.) строк виконання зобов'язання за договором банківського вкладу (депозиту) від 27.03.2014 р. не настав, оскільки ТзОВ «Танк Транс», в порушення вимог ст. 517 ЦК України, не надало банку доказів відступлення права вимоги;

- коштами, розміщеними за договором банківського вкладу та банківського рахунку розпоряджається саме клієнт, що виключає зустрічність зобов'язань між позивачем та відповідачем (посилання на постанову Верховного Суду України №3-гс80гс14 від 02.09.2014);

- укладення між ТзОВ «Танк Транс» та ОСОБА_5 договору відступлення права вимоги від 03.08.2014 р. не призвело до виникнення грошового зобов'язання банку перед ТзОВ «Танк Транс» в межах коштів, розміщених на рахунку первісного кредитора, так як банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження ТзОВ «Танк Транс» (нового кредитора) за вкладним рахунком, власником якого є фізична особа;

- відповідач надав заяву про відкликання частини вкладу, в якій просив протягом 3-х банківських днів перерахувати кошти у розмірі 134539,85 дол. США на банківський рахунок ТзОВ «Танк Транс» в інший банк, що суперечить змісту п.1.11 договору №10004006546754 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов'ю on-line» у доларах США від 27.03.2014 р., яким передбачено, що протягом строку залучення вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку або зарахування на поточний, картковий або вкладний рахунок вкладника, відкритий в установі банку.

Крім того, Вищий господарський суд України вказав, що суди попередніх інстанцій приймаючи оскаржувані рішення з посиланням на ч.3 ст.35 ГПК України не зазначили, які саме обставини, встановлені у справі №910/28919/15 є преюдиціальними для даної справи.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно з ч.1 ст.11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, який став підставою для виникнення між сторонами зобов'язань.

Як передбачено ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Водночас між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір банківського вкладу, за яким між ними виникли зобов'язання.

Так, відповідно до ч.1 ст.1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За умовами ч.ч.1,2 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами (ч.1 ст.202 Господарського кодексу України).

Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічне положення щодо припинення господарського зобов'язання встановлене і ч.3 ст.203 ГК України.

За змістом вказаних норм можна зробити висновок, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними, тобто кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим;

2) бути однорідними, тобто зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду (родові речі, зокрема гроші);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, а направлення відповідачем заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог є вчиненням ним одностороннього правочину, до якого, відповідно, застосовуються загальні положення про правочин.

Відповідно до положень ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст.203 ЦК України:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203);

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203);

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. (ч.6 ст.203).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. (ст.204 ЦК України).

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Позивач вказує на те, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог була вчинена в період дії Постанови Правління НБУ від 30.10.2014 р. №692 БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», яка дозволяла приймати погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, лише в грошовій формі.

На спростування можливості застосовувати положення даної постанови при розгляді спору про визнання недійсним правочину, суд зазначає, що така постанова не є нормативно-правовим актом, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, а отже є актом індивідуальної дії та має чітко виражений організаційно-розпорядчий характер, оскільки, на відміну від нормативно-правового акта, спрямована на реалізацію заходів впливу стосовно конкретного проблемного банку, а не щодо невизначеного кола осіб.

Наслідком порушення акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до банку заходів впливу за порушення банківського законодавства, а не визнання правочину недійсним.

Крім того відповідно до ст.75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанова Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею та не перебувала у публічному доступі, тому відповідач не міг бути обізнаним про наявність обмежень Національного банку України стосовно діяльності ПАТ «Дельта Банк».

Позивач, звертаючись з позовом про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, стверджує, що такий правочин суперечить чинному законодавству України, а вимоги, які зараховано заявою, не відповідають умовам, пред'явленим до таких вимог статтею 601 ЦК України.

Так, в позовній заяві позивач зазначає, що на момент вчинення одностороннього правочину строк виконання зобов'язань відповідача за кредитним договором №ВКЛ-2005880/11 не настав, оскільки кінцевий термін погашення кредиту встановлений по 01.07.2015 р.

Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У зв'язку з виконанням позичальником своїх зобов'язань з порушенням умов, встановлених кредитним договором, 06.02.2015 р. ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ТзОВ «Танк Транс» з претензією про сплату заборгованості за договором № ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 р. на суму 203461956,03 грн., в якій пропонувало відповідачеві розглянути претензію у строк до наступного робочого дня включно та сплатити заборгованість.

Отже, на момент вчинення оспорюваної заяви строк виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» своїх зобов'язань за кредитним договором настав.

Також позивач вважає, що укладення між ТзОВ «Танк Транс» та ОСОБА_5 договору відступлення права вимоги не призвело до виникнення грошового зобов'язання ПАТ «Дельта Банк» перед відповідачем в межах коштів, розміщених на рахунку первісного кредитора, адже банк позбавлений можливості виконувати розпорядження ТзОВ «Танк Транс» за вкладним рахунком, власником якого є ОСОБА_5, внаслідок чого у товариства не виникло грошових вимог до банку за поданою заявою про відкликання частини вкладу.

Відповідно до положень ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як встановлено ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. (ст.515 ЦК України).

Частиною 3 ст.1058 ЦК України передбачено, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ч.1 ст.1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно зі ст.1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Національного банку України №492 від 12.11.2003 р., банки зобов'язані на підставі офіційних документів або засвідчених в установленому законодавством України порядку їх копій ідентифікувати та верифікувати клієнтів - власників рахунків/представників власників рахунків/осіб, які відкривають рахунки на користь третіх осіб у порядку, установленому законодавством України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та нормативно-правовим актом Національного банку з питань фінансового моніторингу. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації та верифікації банком.

Згадані положення законодавства не вказують на те, що зобов'язання за договором банківського вкладу є нерозривно пов'язаними з особою кредитора.

Такий правовий висновок міститься і в постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 р. у справі №6-65цс13 та у постанові від 09.04.2014 р. у справі №6-12цс14.

Крім того, положення Цивільного кодексу України та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах не містять обмежень щодо права вкладника передавати право вимоги за договором вкладу шляхом його відступлення на користь іншої особи.

У даному випадку власник коштів, розміщених на вкладному рахунку, розпорядився ними у спосіб, дозволений законом, а саме, відступивши право вимоги товариству.

Таким чином, суд вважає, що позивач міг виконувати розпорядження хоча і не власника рахунку, проте особи, яка володіла правом вимоги щодо коштів, розміщених на рахунку, на який внесено вклад.

Посилання позивача на те, що строк виконання банком зобов'язання щодо перерахування коштів на рахунок ТзОВ «Танк Транс» не настав з причин ненадання банку доказів відступлення права вимоги, зокрема договору про відступлення прав вимоги, не береться судом до уваги з огляду на те, що норми ст.ст.512- 518 ЦК України не зобов'язують нового кредитора надавати боржнику договір про відступлення права вимоги, а передбачене ч.2 ст.517 ЦК України право боржника не виконувати свого обов'язку новому кредиторові, котрий не надав боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, не підтверджує того, що строк виконання зобов'язання не настав.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 23.09.2015 р. у справі №6-979цс15.

Суд не може погодитися з позивачем в тому, що обов'язок банку щодо переказу коштів достроково відкликаної частини вкладу мав наступити в період дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк», так як повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні та заява про відкликання були отримані банком лише 26.03.2015 р, оскільки матеріалами справи підтверджено надсилання згаданих документів до моменту запровадження тимчасової адміністрації, а момент їх отримання позивачем не має значення для правильного вирішення спору.

Разом з тим, на переконання суду, строк повернення банком частини вкладу в сумі 134539,85 доларів США не наступив на час вчинення відповідачем 27.02.2015 р. оспорюваної заяви з наступних підстав.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд вважає, що положення договору банківського вкладу (в редакції додаткової угоди №1) щодо можливості відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритого в установі банку, розповсюджуються на ТзОВ «Танк Транс» як особу, до якої перейшло право вимоги до банку, оскільки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Умовою дострокового відкликання вкладу за договором є подальша його виплата готівкою з каси банку або зарахування на рахунок, відкритий в установі банку.

Як вбачається з повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні та заяви про дострокове відкликання частини вкладу, ТзОВ «Танк Транс» просило ПАТ «Дельта Банк» у термін 3 банківських днів перерахувати грошові кошти в сумі 134539,85 доларів США на рахунок ТзОВ «Танк Транс» у ПАТ АКБ «Львів». Вказана вимога, на думку суду, суперечить договору банківського вкладу (депозиту), так як його умови обмежують вкладника (і як наслідок і нового кредитора в зобов'язанні) в можливості вимагати перерахування коштів на рахунки, відкриті в установах інших банків.

Отже, позивач загалом міг виконувати розпорядження нового кредитора щодо перерахування коштів, проте правомірно вважав, що не зобов'язаний виконувати зобов'язання у спосіб, не передбачений договором, тобто перераховуючи кошти на рахунок ТзОВ «Танк Транс» в ПАТ АКБ «Львів». Таким чином, суд приходить до висновку, що строк повернення банком частини вкладу не наступив.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Як встановлено ч.ч.1,2 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Пунктом 3.2.6.2 кредитного договору №ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 р. ПАТ «Дельта Банк» та ТзОВ «Танк Транс» встановили порядок конвертації іноземних валют у випадку відмінності валюти коштів, наявних на рахунках позичальника, відкритих в ПАТ «Дельта Банк» та валюти коштів заборгованості за кредитними договорами.

Так, кредитор має право списувати кошти в сумі та валюті з будь-якого рахунку позичальника в національній та/або іноземній валюті, відкритого в АТ «Дельта Банк» (та з будь-яких інших рахунків, що будуть відкриті позичальником в майбутньому), в наступному порядку: у випадку, якщо валюта коштів, списаних кредитором з будь-якого рахунку позичальника, відкритого в АТ «Дельта Банк», не співпадає з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором - в сумі коштів у іншій валюті, еквівалентній сумі коштів у валюті фактичної заборгованості позичальника за цим договором і витрат кредитора (комісій, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування тощо), які пов'язані з купівлею/продажем/обміном (конвертацією валюти). При чому, для погашення такої заборгованості позичальник доручає кредитору здійснювати від імені та за рахунок позичальника купівлю/продаж/обмін (конвертацію) іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України (далі - МВРУ) та/або її обмін на Міжнародному валютному ринку (далі - МВР) за поточним курсом, що склався на МВРУ та/або МВР за цією операцією на дату купівлі/продажу/обміну іноземної валюти, з обов'язковим зарахуванням купленої/обміняної валюти або коштів, одержаних від продажу валюти, на поточний рахунок позичальника за відповідною валютою. При цьому курс купівлі/продажу/обміну (конвертації) кредитором іноземної валюти на МВРУ та/або на МВР, та порядок його визначення з метою виконання вищезазначеного доручення позичальника, вважаються такими, що узгоджені останнім.

Відповідач в заяві про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог здійснює конвертацію доларів США в гривні на підставі офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на 27.02.2015 р.

Вказане, проте, не відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору щодо порядку конвертації іноземних валют.

Курс НБУ станом на 27.02.2015 р. становив 27,76312 гривень за 1 долар США в той час як курс на Міжбанківському валютному ринку України станом на 27.02.2015 р. становив 27,00 грн. за 1 долар США,

Суд погоджується з позивачем в тому, що відповідач неправомірно заявив про припинення своїх кредитних зобов'язань на загальну суму 3335458,92 грн. за рахунок зобов'язань на загальну суму 120139,92 доларів США, тобто суму, на 3395,60 доларів США меншу, ніж та, яка підлягала б сплаті якби кредитна заборгованість погашалася за курсом Міжбанківського валютного ринку, як це передбачено умовами кредитних договорів.

В поданому відзиві відповідач стверджує, що обставини законності заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015 р. не потребують повторного доказування у даній справі, оскільки вже були встановлені господарськими судами у справі №910/28919/15.

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як роз'яснено п.2.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд не вважає, що судовими рішеннями у справі №910/28919/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Державна організація (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар та ОСОБА_5 про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог встановлено будь-які обставини, які могли б бути преюдиціальними при розгляді даної справи.

Таким чином, оспорюваний правочин не відповідає вимогам законодавства, оскільки зустрічні вимоги, про взаємне зарахування яких заявив відповідач, не є тотожними за своїм розміром, а строк їх виконання не настав.

З огляду на викладене, проаналізувавши підстави позову, перевіривши відповідність оспорюваної заяви положенням закону, суд дійшов висновку про необхідність визнання правочину недійсним.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як передбачено частиною шостою статті 84 ГПК України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 4.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За подання позовної заяви позивачем було сплачено 1218 грн. судового збору.

За подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 29.03.2016 р. Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було сплачено 1515,80 грн. судового збору, а за подання касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 р. - 1653,60 грн. судового збору.

Всього позивачем за час розгляду справи було сплачено 4387,40 грн. судового збору.

За результатами розгляду справи суд прийшов до висновку, що позов слід задоволити, тому судовий збір необхідно покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст.11, 16, 202, 203, 204, 215, 509, 512, 514, 515, 517, 524, 526, 533, 598, 601, 1054, 1058, 1068, 1071 Цивільного кодексу України, ст.ст.202, 207 Господарського кодексу України, ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 11112, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним односторонній правочин - заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» від 27.02.2015 року про:

- припинення зобов'язань щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» суми заборгованості за кредитом за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 р. у розмірі 3335458,92 грн. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на дату цієї заяви, складає еквівалент 120139,92 доларів США), та

- припинення зобов'язань щодо сплати Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» заборгованості за договором №10004006546754 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов'ю on-line» від 27.03.2014р. на загальну суму 120139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на дату цієї заяви складає еквівалент 3335458,92 грн.) внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс», Львівська область, м.Городок, вул.Івасюка, 2Г (ідентифікаційний код 32115067) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ, вул.Щорса, 36-Б (ідентифікаційний код 34047020) 4387,40 грн. судового збору.

В судовому засіданні 17.05.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 22.05.2017 р.

Головуючий суддя Гоменюк З.П.

Суддя Щигельська О.І.

Суддя Петрашко М.М