Рішення № 66746628, 23.05.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р. Справа № 911/803/17

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай", м. Київ,

до відповідачатовариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району,

про стягнення 88 873,55 грн.

Суддя О.В. Конюх

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 01.04.2017;

від відповідача:ОСОБА_2, довіреність від 20.04.2017;

СУТЬ СПОРУ:

позивач товариство з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай", м. Київ, звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко", село Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 88 873,55 грн. за договором купівлі-продажу №2 від 01.01.2015, яка складається з 88 287,33 грн. основного боргу, 56,73 грн. 3% річних, 529,49 грн. пені та покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору купівлі продажу №2 від 01.01.2015, позивач поставив товар на загальну суму 88 287,33 грн., що підтверджується видатковими накладними №401 і №402 від 09.02.2017 та №640 і №641 від 15.02.2017, а відповідач прийняв товар за вказаними видатковими накладними, проте, за отриманий товар не розрахувався, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 88 287,33 грн., а також нараховані у звязку із простроченням грошового зобовязання 56,73 грн. 3% річних та 529,49 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.03.2017 позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/803/17 та призначено справу до розгляду на 10.04.2017.

07.04.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" до господарського суду Київської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи №911/803/17.

10.04.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" до господарського суду Київської області надійшов супровідний лист з додатками від 10.04.2017 та відзив на позов від 10.04.2017, в якому відповідач просить суд відмовити в повному обсязі товариству з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" у задоволені позову.

Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що по-перше, на момент порушення провадження у справі, був відсутній предмет спору між сторонами. По-друге, позивачем надано лише видаткові накладні. Водночас, сторони передбачили в п.3.7 договору, що прийом товар здійснюється представником покупця за довіреністю, а тому відповідач вважає, що позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження факту поставки товару. По-третє, відповідач вказує, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні, оформлені з порушенням встановленої законом процедури, зокрема: у видатковій накладній №401 від 09.02.2017 на суму 48 394,51 грн. та у видатковій накладній №640 від 15.02.2017 на суму 12 968,93 грн. відсутня печатка покупця ТОВ "Фрам-Ко"; у видатковій накладній №402 від 09.02.2017 на суму 4 776,91 грн. та видатковій накладній №641 від 15.02.2017 на суму 22 146,98 грн. відсутні відомості про особу, яка брала участь у господарській операції від ТОВ "Фрам Ко", а саме ім'я, прізвище та по батькові уповноваженої особи.

Ухвалою суду від 10.04.2017 розгляд справи відкладено на 15.05.2017.

15.05.2017 товариство з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" подало до господарського суду Київської області заяву про збільшення розміру позовних вимог, в яких просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам КО" 235 784,49 грн. основного боргу, 730,65 грн. 3% річних та 6 429,16 грн. пені.

Ухвалою суду від 15.05.2017 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, зазначено, що справа розглядатиметься в редакції позовних вимог відповідно до вищевказаної заяви від 15.05.2017 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" 242 944,30 грн. заборгованості, яка складається з: 235 784,49 грн., 730,65 грн. 3% річних та 6 429,16 грн. пені.

В судовому засіданні 15.05.2017 в порядку частини третьої ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 23.05.2017, про що присутні представники обох сторін були повідомлені особисто під розпис.

Після оголошеної перерви в судове засідання 23.05.2017 зявились представники позивача та відповідача, які надали пояснення по суті справи.

23.05.2017 від товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" до господарського суду Київської області надійшли письмові заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог, в яких відповідач наголошує на тому, що подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог за своєю правовою природою є фактично заявою про зміну предмету позову, відповідно її слід залишити без розгляду, оскільки позивачем не здійснювались заходи досудового врегулювання спору.

Щодо вказаних заперечень суд зазначає, що у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем не змінено предмет позову (стягнення основного боргу, процентів річних та пені за договором купівлі-продажу №2 від 01.01.2015), а лише збільшено суму позовних вимог, крім того, вказана заява в будь-якому випадку подана до початку розгляду справи по суті, оскільки в судовому засіданні 10.04.2017 розгляд справи було відкладено за відсутності представника відповідача без переходу до розгляду спору по суті, зясування обставин справи та взаємовідносин сторін. Статтею 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. При цьому стаття 5 ГПК України визначає, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою, а ні умовами договору купівлі-продажу №2 від 01.01.2015, ані нормами закону не передбачено обовязкового претензійного врегулювання спірної заборгованості між сторонами.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай", м. Київ (далі по тексту - ТОВ "Бад-Алтай") до товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко", с. Софіївська Борщагівка Київська область (далі по тексту - ТОВ "Фрам Ко"), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

01.01.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" укладено договір купівлі-продажу №2, відповідно до умов якого:

- продавець зобов'язується протягом дії даного договору передавати у власність покупця дієтичні добавки до раціону харчування та косметичні засоби в асортименті, далі іменовані "товар", а покупець зобов'язується приймати вищевказаний товар і своєчасно оплачувати його на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.1 договору);

- загальна ціна договору визначається сумою всіх товарів, отриманих за видатковими накладними (пункт 1.2 договору);

- асортимент, кількість і ціна товару, що передається визначаються в видаткових накладних. Накладні складаються на кожну партію товару, що передається, і є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.3 договору);

- строк доставки товару й накладних - 5 календарних днів з моменту одержання заявки покупця (пункт 3.3 договору);

- прийом товару щодо кількості і якості здійснюється представником, що має відповідну довіреність, згідно з діючим законодавством України (пункт 3.7 договору);

- покупець зобов'язаний повернути продавцеві належним чином оформлені документи (видаткові накладні, інші) протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару (пункт 3.8 договору);

- оплата за кожною накладною здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару покупцем (пункт 5.4 договору);

- моментом отримання товару за певною накладною вважається дата зазначеної накладної, якщо покупцем не була проставлена інша дата на обох примірниках накладної, у випадку отримання товару із затримкою або в інших випадках, коли дата накладної та дата отримання товару не співпадають. При цьому фактична дата отримання товару обов'язково проставляється покупцем на обох примірниках - своєму і продавця, в іншому випадку, у тому числі, коли така дата відсутня на обох примірниках, моментом отримання товару вважається дата відповідної накладної (пункт 5.5 договору);

- зобов'язання здійснити своєчасну оплату й прийняття товару покупець забезпечує пенею на користь продавця в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення виконання грошових зобов'язань, що діє протягом періоду прострочення (пункт 9.2 договору);

- цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015, за винятком випадку, якщо до моменту закінчення дії договору не проведений остаточний взаєморозрахунок сторін. У цьому випадку дія договору продовжується до остаточного взаєморозрахунку сторін (пункт 12.1 договору);

- закінчення строку дії договору не звільняє сторони від взаєморозрахунків та сплати пені (пункт 12.2 договору);

- термін дії договору автоматично продовжує діяти на кожен наступний рік на тих же самих умовах якщо жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про бажання припинити дію договору (пункт 12.3 договору);

Так, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно долученого позивачем акту звірки взаєморозрахунків за період 4 квартал підписаного та скріпленого печатками сторін у відповідача заборгованість за договором №2 від 01.01.2015 станом на 31.12.2016 відсутня.

Так, на виконання договору купівлі-продажу №2 від 01.01.2015 позивачем відповідно до видаткових накладних: №401 від 09.02.2017 на суму 48 394,51 грн., № 402 від 09.02.2017 на суму 4 776,91 грн., №640 від 15.02.2017 на суму 12 968,93 грн., №641 від 15.02.2017 на суму 22 146,98 грн., №1129 від 31.01.2017 на суму 135 155,09 грн., №1238 від 28.02.2017 на суму 31 127,40 грн., №1239 від 28.02.2017 на суму 8 580,67 грн., №1244 від 28.02.2017 на суму 14 774,40 грн., №1245 від 28.02.2017 на суму 3 024,00 грн., видаткова накладна №1246 від 28.02.2017 на суму 3 666,60 грн., №347 від 09.03.2017 на суму 7 800,34 грн., №348 від 09.03.2017 на суму 30 873,31 грн., №368 від 09.03.2017 на суму 9 849,60 грн., №369 від 09.03.2017 на суму 19 699,20 грн., №370 від 09.03.2017 на суму 17 236,80 грн. поставлено відповідачу товару на загальну суму 370 074,14 грн.

Також, позивачем до матеріалів справи долучено ряд копій товарно-транспортних накладних ( №Р1129 від 31.01.2017 на видаткову накладну №1129 від 31.01.2017, №Р401 від 09.02.2017 на видаткову накладну №401 від 09.02.2017, №Р640 від 15.02.2017 на видатку накладну №640 від 15.02.2017, №Р1238 від 28.02.2017 на видатку накладну №1238 від 28.02.2017 на видаткову накладну №1238 від 28.02.2017, №Р1244 від 28.02.2017 на видаткову накладну №1244 від 28.02.2017 від 28.02.2017, №Р1246 від 28.02.2017 на видаткову накладну №1246 від 28.02.2017, №Р348 від 09.03.2017 на видаткову накладну №348 від 09.03.2017 від 09.03.2017, №Р369 від 09.03.2017 на видаткову накладну №369 від 09.03.2017 ) та копій довіреностей на отримання матеріальних цінностей виданих ТОВ "Фрам Ко" (довіреність від 01.02.2017 №542К дійсна до 10.02.2017, довіреність від 09.02.2017 №662К дійсна до 18.02.2017, довіреність від 13.02.2017 №256Д дійсна до 22.02.2017, довіреність №784К від 15.02.2017 дійсна до 24.02.2017, довіреність №269Д від 16.02.2017 дійсна до 25.02.2017, довіреність №1043К від 01.03.2017 дійсна до 10.03.2017, довіреність №419Д від 01.03.2017 дійсна до 10.03.2017, довіреність №425Д від 02.03.2017 дійсна до 11.03.2017, довіреність №459Д від 10.03.2017 дійсна до 19.03.2017, довіреність №1144К від 09.03.2017 дійсна до 18.03.2017).

Крім того, як вбачається з накладних на повернення товару: №6302 від 06.02.2017 на суму 240 грн., №63155 від 07.02.2017 на суму 480,00 грн.,№63165 від 07.02.2017 на суму 336,00 грн., №63222 від 07.02.2017 на суму 48,00 грн., №66993 від 04.05.17 на суму 5 150,06 грн., №66994 від 04.05.17 на суму 9 307,48 грн., №66995 від 04.05.17 на суму 25 578,10 грн., №66996 від 04.05.2017 на суму 28 393,20 грн., №66997 від 04.05.17 на суму 24 094,44 грн., №66998 від 04.05.17 на суму 40 662,97 грн., відповідачем повернуто позивачу товар всього на загальну суму 134 290,25 грн.

Судом прийняті до уваги твердження відповідача, що на момент порушення провадження у справі, був відсутній предмет спору, однак не погоджується з таким.

Як вбачається, із штемпеля вхідної кореспонденції канцелярії господарського суду Київської області, позивач звернувся до суду 20.03.2017. Відповідно до умов договору купівлі-продажу №2 від 01.01.2015 сторони погодили, що оплата за кожною накладною здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару покупцем (пункт 5.4 договору). Момент отримання товару за певною накладною вважається дата зазначеної накладної, якщо покупцем не була проставлена інша дата на обох примірниках накладної, у випадку отримання товару із затримкою або в інших випадках, коли дата накладної та дата отримання товару не співпадають. В той же час, відповідач наголошує, що за змістом кожної видаткової накладної, поданої до позовної заяви позивачем, визначено інші умови сплати за поставлений товар - 60 днів з моменту підписання накладної продавцем, а відтак станом на дату звернення позивачем до суду предмет спору був відсутній.

Суд зазначає, що за загальним правилом (ч. 1 ст. 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обовязок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обовязку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України.

Умовами договору купівлі-продажу сторони погодили, що за кожною накладною здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару покупцем (пункт 5.4 договору).

Суд зазначає, що в пункті 12.9 договору, сторони визначили, що всі зміни і доповнення до цього договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін, повинні бути оформлені у письмовому вигляді і набувають чинності з дати їхнього підписання повноважними представниками сторін.

Доказів укладення між сторонами додаткових угод до договору купівлі-продажу №2 від 01.01.2015, якими б змінювався строк оплати поставленого товару, суду не надано.

Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

А щодо посилань відповідача на зміну строку оплати видатковими накладними, то суд вказує, що хоча накладні і визначені сторонами як невід'ємні частини договору (пункт 1.3), однак підписувались вони представниками продавця та покупця, уповноваженими лише на здійснення приймання-передачі товару. Накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції, однак не є угодою, яка змінює умови укладеного між сторонами договору.

Належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу, які б підтверджували, що особи, які підписували видаткові накладні, були уповноважені на вчинення юридично значимих дій від імені юридичної особи продавця та покупця, зокрема на зміну умов договору щодо строку оплати, суду надані не були, а відтак суд прийшов до висновку, що твердження відповідача є безпідставним та голослівним.

Від так, станом на дату звернення позивача до суду предмет спору існував, а тому посилання відповідача на п.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" є безпідставними.

Крім того, судом взято до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не долучено довіреностей на отримання матеріальних цінностей за договором купівлі-продажу №2 від 01.01.2015 всупереч пункту 3.7 договору, однак суд не погоджується з такими з огляду на таке.

По-перше, позивачем долучено ряд копій довіреностей на отримання матеріальних цінностей перерахованих вище по тексту.

По-друге, довіреність на отримання матеріальних цінностей фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Отже, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі №3-77гс15).

Відповідач також посилався і на те, що у видатковій накладній №401 від 09.02.2017 та у видатковій накладній №640 відсутня печатка покупця, на що суд зазначає, що законодавством не передбачено необхідність завіряння видаткової накладної печаткою підприємства.

Відповідно до абзацу третього частини другої ст. 207 Цивільного кодексу України обовязковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Умовами договору купівлі-продажу №2 від 01.01.2015 сторони не погодили такої вимоги про обов'язковість скріплення видаткової накладної печаткою, а відтак і посилання на відсутність такої є безпідставним.

Крім того, відповідач посилається на те, що у видатковій накладній №402 від 09.02.2017 та №641 відсутні відомості про особу, яка брала участь у господарській операції від ТОВ "Фрам Ко", а саме ім'я, прізвище та по батькові уповноваженої особи.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ має містити зокрема та не виключно: назву підприємства від імені якого складеного документ, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з вказаних видаткових накладних в графі одержувача стоїть штемпель: ТОВ "Фрам Ко" фармацевт ОСОБА_3, а тому посилання відповідача голослівні, оскільки видаткові накладні відповідають вимогам, які встановлені ст. 9 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Судом встановлено, що видаткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, місять всі необхідні реквізити для достовірної ідентифікації відповідача, як особи, яка отримала за ними товар від позивача на виконання договору купівлі-продажу.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого закону, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відтак, судом встановлено, що постачальник належним чином виконав свої зобовязання з поставки товару за договором №2 від 01.01.2015

Позивач твердить, що відповідач свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед постачальником у сумі 235 784,49 грн.

Отже, проаналізувавши подані позивачем первинні документи та здійснивши повторний розрахунок заборгованості, суд встановив, що вартість поставленого та неоплаченого відповідачем товару складає 370 074,74 грн. (вартість поставленого товару) - 134 290,25 грн. (вартість повернутого товару)= 235 784,49 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як н підставу своїх вимог і заперечень. За таких обставин обовязок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд ухвалою суду від 23.03.2017 зобов'язував товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" документи (платіжні документи, банківські виписки), що підтверджують сплату відповідачем грошових коштів згідно договору купівлі-продажу №2 від 01.01.2015.

Докази оплати заборгованості відповідачем суду надані не були.

Згідно частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вже зазначалось, сторони умовами договору передбачили, що оплата за кожною накладною здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару покупцем (пункт 5.4 договору). Моментом отримання товару за певною накладною вважається дата зазначеної накладної, якщо покупцем не була проставлена інша дата на обох примірниках накладної, у випадку отримання товару із затримкою або в інших випадках, коли дата накладної та дата отримання товару не співпадають (пункт 5.5 договору).

За таких обставин, суд встановив, що строк оплати заборгованості за отриманий від позивача товар є таким, що настав.

Таким чином, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 235 784,49 грн. основного боргу за договором №2 від 01.01.2015 обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем не спростованою, а відтак такою, що піддягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 6 429,16 грн. Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобовязання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобовязання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Сторони в п.9.2. договору погодили, що зобов'язання здійснити своєчасну оплату і прийняти товар покупець забезпечує пенею на користь продавця в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення виконання грошових зобов'язань, що діє протягом періоду прострочення.

За таких обставин, розрахунок пені має бути здійснено відповідно до зазначених норм закону на рівні подвійної облікової ставки НБУ за відповідний період та має обчислюватися та стягуватися лише у національній валюті України - гривні.

Крім того, у звязку із простроченням відповідачем грошового зобовязання, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 проценти річних в сумі 730,65 грн.

Відповідно до положень частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Суд звертає увагу, що при розрахунку позивачем невірно визначено період нарахування пені та процентів річних.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має зясовувати обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За таких обставин, враховуючи:

- наявність у відповідача простроченого боргового зобовязання перед позивачем;

- строк та порядок оплати товару, встановлені Договором;

- відповідальність за порушення грошового зобовязання, визначені пунктом 9.2 Договору та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", а також встановлені постановами Правління НБУ "Про регулювання грошово-кредитного ринку" розміри облікової ставки НБУ;

-встановлений судом належний строк оплати за видатковими накладними;

- заявлений позивачем період нарахування пені та 3% річних;

суд самостійно здійснив повторний розрахунок пені та 3% річних (за заявлений позивачем період) та встановив, що з відповідача на користь позивача належить до стягнення пеня в сумі 6 437,13 грн. та 3% річних в сумі 730,71 грн.

Позивач заявив до стягнення 6 429,16 грн. пені та 730,65 грн. 3% річних, суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, за таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних підлягають задоволенню повністю в заявлених сумах 6 429,16 грн. та 730,65 грн. відповідно.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" повністю, приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" 235 784,49 грн. основного боргу, 730,65 грн. 3% річних та 6 429,16 грн. пені.

У відповідності до частини другої статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Леніна, будинок 114, ідентифікаційний код 39443405)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бад-Алтай" (04201, м. Київ, Оболонський район, проспект Маршала Рокоссовського, будинок 8Б, ідентифікаційний код 32011411)

235 784,49 грн. (двісті тридцять п'ять тисяч сімсот вісімдесят чотири гривні сорок дев'ять копійок) основного боргу,

6 429,16 грн. (шість тисяч чотириста двадцять дев'ять гривень шістнадцять копійок) пені,

730,65 грн. (сімсот тридцять гривень шістдесят п'ять копійок) 3% річних,

3 644,17 грн. (три тисячі шістсот сорок чотири гривні сімнадцять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 26.05.2017

Суддя О.В. Конюх