Постанова № 66742937, 03.11.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 р. Справа № 804/6470/16

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості в сумі 14276,47грн.,

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2016 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості в сумі 14276, 47грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що на підставі наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 01.06.2014 № 156о/с ОСОБА_2, як випускник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ був призначений оперуповноваженим сектору карного розшуку Бабушкінського районного відділу Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області. На підставі наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 21.06.2016 № 161о/с відповідач був звільнений зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). В порушення вимог ч. 6 ст.18 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року N 565-XII ( який діяв на момент виникнення спірних відносин), ОСОБА_2 не відшкодував витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У зв`язку із тим, що відповідач добровільно не відшкодовує означені витрати, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути заборгованість.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2016 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду на 25.10.2016.

В судовому засіданні 25.10.2016 розгляд справи було відкладено на 03.11.2016.

У судове засідання 03.11.2016 позивач з'явився, позов підтримав в повному обсязі та просив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання 03.11.2016 з'явився, проти позову не заперечив та просив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Третя особа у судове засідання 03.11.2016 не з'явилася, до канцелярії суду подала пояснення по справі із клопотанням про розгляд справи за відсутності представника третьої особи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, на підставі наказу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 01.08.2011 № 62ос ОСОБА_2 було прийнято на службу в органах внутрішніх справ України, зараховано курсантом першого курсу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та присвоєно спеціальне звання «рядовий міліції».

При цьому між Дніпропетровським державним університетом внутрішніх справ, Головним управлінням МВС України в Дніпропетровській області та рядовим міліції ОСОБА_2 було укладено договір про підготовку фахівця у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ від 01.08.2011 № 1013.

Відповідно до наказу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 30.05.2014 № 172, відповідач закінчив цей вищий навчальний заклад, отримав освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр», кваліфікацію - бакалавр з права та диплом (факультет з підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції).

01.06.2014 на підставі наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області № 156о/с лейтенант міліції ОСОБА_2, як прибулий з Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, був призначений оперуповноваженим сектору карного розшуку Бабушкінського районного відділу Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Однак, на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 21.06.2016 № 161 о/с відповідач був звільнений з поліції за п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 21.06.2016.

Так, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Відповідно ч.6 ст.18 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року N 565-XII (який діяв на момент виникнення спірних відносин), особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Такі ж положення містяться і в частині 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядком відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 313, визначено механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС (далі - особи), витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах у разі звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.

Так, п. 2 та п. 3 Порядку встановлено, що відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу,оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не відпрацював трирічний термін в органах внутрішніх справ після закінчення навчання в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, і був звільнений за власним бажанням, він, згідно Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 313, повинен відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ.

Крім того, пунктом 2.3.6 укладеного Договору від 01.08.2011 № 1013 передбачено, що в разі звільнення з ОВС по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підстав, передбачених п. 3 Договору, відповідач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з його утриманням у навчальному закладі, згідно із затвердженим розрахунком. Відповідно до п. 3.2 Договору підставою відшкодування фактичних витрат на підготовку є звільнення особи зі служби протягом перших трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України.

Так, згідно довідок-розрахунків витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_2 у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ за 2011-2014 роки, а саме: витрати на продовольче забезпечення, за спожиту теплоенергію, за водопостачання та водовідведення, за електропостачання, грошове та речове утримання, на медикаменти, зазначені витрати складають 14276, 47грн.

При цьому відповідачем в добровільному порядку означені витрати не відшкодовані.

Посилання ОСОБА_2 на підпункти 2 та 3 пункту 9 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 992 є безпідставним, оскільки зазначені пункти передбачають лише поважні причини розірвання угоди, яка укладається після зарахування осіб на навчання за державним замовленням. Зазначена угода у встановленому законодавством порядку розірвана не була і на момент виникнення спірних правовідносин існувала. Окрім того, порядок відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням осіб у вищому навчальному закладі передбачений не лише Договором від 01.08.2011 № 1013, а і спеціальним законодавством: Законом України «Про міліцію», який діяв на момент навчання відповідача та Законом України «Про Національну поліцію».

Посилання відповідача на те, що після вступу до закладу його було повідомлено про необхідність купувати три комплекти форменого одягу за власний кошт і сплату ним 11600, 00 грн. на ці потреби не може бути взято судом до уваги, оскільки не підтверджується жодним доказом.

Станом на час розгляду справи судом відповідач також не надав доказів про відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем - суб'єктом владних повноважень була доведена правомірність та обґрунтованість підстав стягнення з відповідача суми витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ, натомість відповідачем не було надано суду жодного доказу щодо спростування позиції позивача, викладеної в заявленому адміністративному позові, та доказів добровільної сплати означеної суми боргу на момент розгляду справи.

Також суд зазначає, що постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. визначено, що спори з приводу стягнення витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства (пункт 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикцію адміністративних судів» від 20.05.2013р.).

Отже, позовні вимоги Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості в сумі 14276, 47грн. є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у справі з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 11 70-71, 86, 94, 122, 128, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості в сумі 14276, 47грн. задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (р/р 31250224117468, код 08571446, банк одержувача ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати, пов'язані з його утриманням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ в сумі 14276 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят шість гривень) грн. 47 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Царікова