Ухвала суду № 66738857, 23.05.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/847/17-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1192/К/17 суддя Скотар Р.Є.

Категорія - 26 (І) Суддя-доповідач - Зубакова В.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Зубакової В.П.

суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря: Борщ А.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпропетровської області - Бершадська Людмила Станіславівна, -

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (надалі - Відділення Фонду) про стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, посилаючись на те, що при виконанні посадових обов'язків 24 липня 2005 року з ним стався нещасний випадок, у зв'язку із чим висновком МСЕК у 2005 році йому встановлено 20% втрати професійної працездатності.

Вважає, що у зв'язку з нещасним випадком йому спричинено моральну шкоду, розмір якої він визначив у 92 160,00 грн. і просив стягнути з відповідача.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Відділення Фонду на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 17 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В решті позову відмовлено.

Судові витрати компенсовано за рахунок держави.

В апеляційній скарзі Відділення Фонду ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає рішення необґрунтованим, ухваленим з порушення норм матеріального і процесуального права; Відділення Фонду є неналежним відповідачем по справі; позивачем не надано доказів на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди та вини відповідача; не було проведено медико-соціальної експертизи для встановлення факту отримання моральної шкоди; втрата професійної працездатності не може впливати на спосіб життя позивача; позивачем пропущено тримісячний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом та спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Відділення Фонду - Бершадську Л.С., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 24 липня 2005 року о 21 годині 15 хвилин, при виконанні посадових обов'язків вантажника по очищенню вагонів залізничного цеху №1 ВАТ «Криворіжсталь», з позивачем ОСОБА_3 стався нещасний випадок, у зв'язку із чим позивач отримав наступні травми: закритий уламчатий перелам лівого наколінника зі зміщенням уламків.

Відповідно до Акту Форми Н-5 розслідування нещасного випадку від 26 липня 2005 року та Акту форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві від 26 липня 2005 року, причиною нещасного випадку є невиконання посадових обов'язків керівниками служби вивантаження залізничного цеху №1 п.3.8.1 посадової інструкції начальника дільниці по очищенню вагонів служби вивантаження залізничного цеху №1 п.п.3.5,3.10.3 посадової інструкції начальнику зміни служби вивантаження залізничного цеху №1 ; невиконання вимог інструкції з охорони праці вантажником по очищенню вагонів залізничного цеху №1 (старшим) п.1.1 Інструкції з охорони праці вантажником по очищенню вагонів залізничного цеху №1 (старшим) (а.с.6-8, 9-12).

Висновком МСЕК від 09 листопада 2005 року ОСОБА_3, у зв'язку з виробничою травмою, первинно було встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 20 % з наступним переоглядом 01 грудня 2006 року (а.с. 26).

При наступних переоглядах позивачу підтверджено 20% втрату професійної працездатності (а.с. 4,5).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на Відділення Фонду обов'язку з відшкодування позивачеві моральної шкоди у зв'язку з втратою останнім професійної працездатності.

Цей висновок суду відповідає положенням ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачу вперше стійкої втрати працездатності, якими передбачено, що відшкодувати заподіяну працівникові моральну шкоду, отриману внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Зазначений висновок суду узгоджується також із рішенням Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 року, відповідно до якого громадяни, котрим встановлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачеві у зв'язку з стійкою втратою професійної працездатності встановлений в судовому засіданні. Позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, змушений був пройти курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя, тому доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди позивачеві у зв'язку з відсутністю висновку ЛКК щодо наявності моральних страждань у позивача є необґрунтованими й суперечать ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами, так як такий висновок відповідного медичного органу є необхідним тільки для тих працівників, яким заподіяно моральної шкоди, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності.

Узгоджується рішення суду із рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-п/2008 від 22.05.2008 р., якими зокрема встановлено, що Законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасувати їх з об'єктивних причин, це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Враховуючи вищенаведене, доводи Відділення Фонду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог безпідставні, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у листопаді 2005 року, тобто до набрання чинності, як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законами України «Про державний бюджет України на 2007 та 2008 роки», якими було зупинено дію чинності норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, заподіяної внаслідок втрати профпрацездатності на 2006, 2007 роки, а на 2008 рік - дію цих норм припинено.

Не може погодитись, колегія суддів і з доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, у зв'язку з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року.

Так, згідно із ч. 8 ст. 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 2 п. 11.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12,ухваленою за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Крім того, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Згідно ж висновків Конституційного Суду України, викладених в пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), положення частини першої статті 58 Конституції України про дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що "вона починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце".

Оскільки, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у листопаді 2005 року, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а саме на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, що призвели до втрати працездатності", в редакції станом на листопада 2004 рік, за умовами якого обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що в даному випадку саме на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу є безпідставними та такими, що суперечать «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. №212, оскільки МСЕК встановлює даний факт щодо потерпілих на виробництві, яким не було встановлено стійку втрату професійної працездатності, в той час як позивачу з листопада 2005 року встановлено стійку втрату професійної працездатності.

Доводи представника відповідача про те, що судом не взято до уваги пропущення позивачем тримісячного строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права, не відповідають положенням п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, який встановлює, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства суперечить положенням п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України, оскільки даний спір виник з приводу відшкодування моральної шкоди, спричиненої при виконанні трудових обов`язків.

Крім того, як роз'яснено у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року, завданням страхування від нещасних випадків на виробництві відповідно до статті 1 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» є проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих від нещасних випадків або професійного захворювання на виробництві; відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей. Спори щодо суми страхових внесків, а також щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються у судовому порядку (стаття 55 вказаного Закону).

Відповідно до положень розділів I і II зазначеного Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не здійснює владні управлінські функції, тому з урахуванням наведеного та враховуючи суб'єктний склад сторін такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до положень ст. 23 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наведених в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отримано травми, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У зв'язку з вищевикладеним, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди, визначеної судом, безпідставні.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпропетровської області - відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: