Постанова № 66738070, 18.05.2017, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/732/17

Провадження № 2-а/172/13/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2017 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Порох К.Г., секретаря судового засідання - Голубенко Т.В.

за участю представника відповідача Мальованої Н.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Васильківка справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ДНІПРОВСЬКОГО ПРИМІСЬКОГО ОБ?ЄДНАНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (ЄДРПОУ 41245991)

Про неправомірні дії щодо припинення виплати пенсії за віком, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання неправомірними дій Синельниківського об'єднаного Управління ПФУ Дніпропетровської області щодо припинення виплати їй пенсії за віком. Ухвалою суду від 04.04.2017 року відповідача змінено на його правонаступника - Дніпропетровське приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 41245991.

Мотивує заявлені позовні вимоги тим,що вона отримувала призначену довічно пенсію за віком з 02 червня 2007 року відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та продовжує працювати суддею в Синельниківському міськрайонному суді Дніпропетровської області.

З 01.04.2015 року Синельниківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (далі - Відповідач) зупинило виплату її пенсії, посилаючись на те, що вона на даний час працює суддею, пенсія не виплачується до 31.12.2017 року.

Позивач вказує, що з 01.04.2015 року відповідно до Закону України від 02.03.2015 року № 213-V1I1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного законодавства України» тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія Закону України «Про державну службу» ( крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/ щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначенні відповідно до цієї статті, не виплачуються. Оскільки вона вийшла на пенсію до змін в законодавстві вважає дії Відповідача неправомірними, які порушують її конституційні права.

Посилаючись на Загальну декларацію прав людини, рішення Європейського суду, Конституцію України позивач наголошує, що на час призначення їй пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію, тому норма закону яка набрала чинності з 01. 04.2015 року не повинна бути застосована до її пенсійної виплати.

Позивач вказує, що відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/ щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України. Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо пенсійного забезпечення і відповідно щомісячне довічне грошове утримання або пенсії за цим Законом не призначаються.

В теперішній час особам, які підпадають під дію цього Закону, пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Позивач констатує, що з 1 червня 2015 року посада, на якій вона працює, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених спеціальним законом, у зв'язку з чим передбачені ч.1 ст. 47 ст. 54 Закону № 1058 підстави для невиплати їй пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали, і з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати їй, позивачу, вказаної пенсії відсутні.

Позивач вказує, що з 1 червня 2015 року виплата пенсії, призначеної їй відповідно до Закону № 1058, підлягає відновленню у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати.

Позивач посилається на позицію висловлену Дніпропетровським апеляційним судом в постанові від 30 січня 2017 року справа № 200/16394/16-а(2а/200/641/16), в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.08.2015 року № к/800/38456/15 та правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 24.05.2016 року в справі № 333/6710/15-а та Рішення Коституційного суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, справа 1-38/2016, зазначаючи, що Рішення Конституційного суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Позивач вважає, що відповідач не виплачуючи їй пенсію у розмірі встановленому Законом та відмовляючи у задоволені заяви від 06.02.2017 року щодо виплати пенсії за віком у встановленому розмірі, діяв з порушенням основною закону держави, а саме Конституції України, тому просить визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком їй, ОСОБА_2 з 01.04.2015 року та зобов'язати Дніпровське приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області відновити, нарахувати і виплачувати їй з 01.04.2015 року пенсію за віком, призначену відповідно до закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням підвищення заробітної плати та індексацій.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, в письмовій заяві суду підтримала позовні вимоги, просила суд розглянути справу в порядку скороченого провадження без її участі.

Представник відповідача Дніпровського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, за довіреністю Мальована Н.С. в судовому засіданні проти позову заперечувала, надала суду письмові заперечення, в яких посилається на те, що позивач ОСОБА_2 перебуває на обліку як пенсіонер, якому призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов?язкове пенсійне страхування", проте пенсія не виплачується з 01.04.2015 року з наступних причин.

Законом Ураїни "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VII від 02.03.2015 року, із змінами внесеними Законом України №911-VIII від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", було внесено зміни до статті 47 Закону України "Про загальнообов?язкове пенсійне страхування", а , саме, що:

- у період роботи особи (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами, зокрема "Про державну службу", пенсії, призначенні відповідно до цього Закону не виплачуються;

- у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті ( крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Згідно зазначеного Закону, ці норми діють тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2016року.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону передбачено , що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається, зокрема відповідно до Закону України «Про державну службу», «Про прокуратуру». Проте, станом на 01.06.2015року норми статті 47 Закону України № 213-VIII залишаються чинними і на теперішній час зміни до неї не внесено.

Оскільки позивач на даний час працює на посаді, що відноститься до державної служби, виплата будь-якого виду пенсії припиняється, іншого чинним законодавством не передбачено.

Після звільнення із зазначеної роботи, виплата пенсії за віком поновлючється. У разі працевлаштування на іншу посаду, яка не відноситься до державної служби, позивач буде отримувати 85% призначеного розміру пенсії.

Також вказала, що позивач пропустила строк завернення до адміністративного суду, передбаченого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства.

Просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Заслухавши пояснення представника відповідача , вивчивши і розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з?ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, відповідно заперечення, об?єктивно дослідивши і оцінивши докази надані сторонами, в їх сукупності у межах заявлених вимог, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 6 КАС України встановлено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. У відповідності до ст.11 КАС України, розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом відносно заявлених позовних вимог встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Так, з 02.06.2007 року позивач отримувала призначену за віком пенсію у відповідності до Закону України "Про загальнообов?язкове пенсійне страхування", виплата якої припинено 01.04.2015р.

06 лютого 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Синельниківського об?єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення їй з 01.04.2015 року виплату призначеної довічно пенсії на підставі Закону України "Про загальнообов?язкове пенсійне страхування", як незаконно припинену.

За розглядом звернення Синельнівське об?єднане управління Пенсійного фонду відмовило у поновленні виплати з 01.04.2015 року по 31.12.2017 року призначеної раніше пенсії про, що надіслало письмову відповідь № Ч-34/02/09 від 10.02.2017 року на адресу позивача, якою повідомили, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII внесено зміни до ст.47 Закону України "Про загальнообов?язкове пенсійне страхування", а саме: тимчасово, у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Далі Законом України від 24.12.2015року №911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", дію статті 47 тимчасово подовжено до 31.12.2016року.

Законом України від 06.12.2016 року №1774- VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", дію статті 47 тимчасово подовжено до 31.12.2017року.

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється (а.с.6 -7).

Нормами ст.З Конституції України визнано людину, її життя, здоров'я найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини 3 стаття 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із ст.25 Загальної декларації прав людини, кожна людина мас право па такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне страхування, який є необхідним для підтримання здоров'я та добробуту її самої та її сім'ї, і втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

З огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 р. (набрало законної сили 8 лютого 2006 року) положення ст.58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, судам слід мати на увазі наступне:

-реалізація особою прав, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань, судами не повинні прийматись до уваги;

- у випадках, коли набуття чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Відповідно до ст. 46 Конституції України: «Громадяни мають право на соціальний захист, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Так, в судовому засіданні встановлено, що з 01 квітня 2015 року відповідач призупинив виплату пенсії позивачу ОСОБА_2, оскільки вона обіймає посаду судді, яка дає право на призначення пенсії або щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбаченихЗаконами України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, відповідно п. 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про судову експертизу», «;Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Оскільки до 01 червня 2015 року Закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах не було прийнято, з цього дня норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до спеціальних Законів («Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів» та інші), є скасованими.

Тобто, правові норми, які надавали право особі, яка працює на посаді державного службовця, судді та інших визначених посадах, на призначення пенсії або щомісячного довічного утримання, припинили дію, починаючи з 01 червня 2015 року. Отже, починаючи з 01.06.2015р. на думку суду відносно позивача не поширюються встановлені частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(в редакціїЗакону від 02 березня 2015 року №213-VIII) обмеження щодо виплати пенсії.

На даний час особам, які працюють на посадах, визначених згаданими спеціальними Законами, пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому, з 01 червня 2015 року відсутні правові підстави для невиплати позивачу пенсії за віком. Такий висновок щодо правового застосування норм частини першоїстатті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 5 Прикінцевих положень Закону від 02 березня 2015 року №213-VIII відповідає правовій позиції, висловленій Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 26 серпня 2015 року (адміністративна справа № 202/4641/15-а).

З огляду на положення статей 21, 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії незаконними і зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату належних сум пенсії відповідно до закону, а не самостійно їх обчислювати та приймати рішення про їх стягнення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 28 жовтня 2008 року (справи № 21-863во08 та № 21-739во08).

Відповідно до ч.2ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.

Згідно до положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Приписами ст. 22, 64 Конституції України, право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян встановлене законами України, та є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, крім наведеного, передбачають, що за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і повязану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене; а тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії та частини 3 статті 46 Конституції України випливає, що кожна особа має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Вимогами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцієючи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частинами 1, 2 статті 8 КАС Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Частиною другою статті 46 Закону передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідачем, як органом, на який законом покладено обов'язок з виплати пенсій, внаслідок порушення норм чинного законодавства, допущено по відношенню до позивача протиправну бездіяльність, що виявилась у нездійсненні останньому відповідних виплат, починаючи з 01 квітня 2015 року, в зв'язку з чим, суд вважає відмову Синельниківського об?єднаного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області у поновленні позивачу ОСОБА_2 виплати пенсії за віком з 01 квітня 2015 року, - неправомірною та такою, що порушує законні права та інтереси позивача.

Окремо, слід зазначити, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015р., та Закон України від 06.12.2016року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо дії статті 47, де визначено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року та до 31.12.2017 року: особам (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбаченихзаконами України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій та статус суддів», призначені пенсії або щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються, на які посилався відповідач у своєму листі від 10.02.2017 р. №Ч-34/02/09 про відмову для поновлення виплати такої пенсії з 01.04.2015 р., суд вважає, що вказані Закони не передбачають підстав для відмови у поновленні виплати позивачу ОСОБА_2 пенсії за віком, починаючи з 01.04.2015 року, а лише встановлює обмеження щодо виплати пенсії/щомісячного грошового утримання особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених зокрема Законом України «Про судоустрій та статус суддів», починаючи з 1 січня 2016 року.

Таким чином, позовні вимоги позивача ОСОБА_2 підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Дніпровського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити, нарахувати і виплатити позивачу пенсії за віком, починаючи з 01.04.2015 р.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 1ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 66 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Згідно до ст. 71 ч.2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження своїх заперечень та не обгрунтованості позовних вимог позивача.

Що стосується доводів відповідача про пропущення позивачем строку звернення в суд за захистом своїх прав, суд вважає ці доводи необґрунтованими виходячи з наступного.

Судом встановлено, що із заявою до відповідача ОСОБА_2 звернулася 08.02. 2017 року (а.с. 5), про що відповідно на заяві міститься відмітка Синельниківського об?єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області без вхідного № та 10.02.2017 року за № Ч -34/02/09 ОСОБА_2 було надано відповідь про відмову щодо поновлення виплати пенсії.

Отже, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав і в установлений законом шестимісячний строк ОСОБА_2 звернулася в суд з адміністративним позовом, так як ,саме, 10.02. 2017 року, дізналася про порушення своїх прав та інтересів.

Що стосується доводів представника відповідача Мальованої Н.С. висловлених в засіданні про відсутність надання позивачем доказів відносно заявлених вимог та доведеності з посиланням на докази відносно пропущення строків звернення в суд, дані доводи суд також вважає безпідставними оскільки згідно вимог ст. 71 ч. 2 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб?єктів владних повноважень обов?язок щодо доказування правомірності свого рішення, дїї чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 8, 19, 22, 46, 55,58 Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.40,41,45,46,47,49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та керуючись ст.ст.2,6-10,14,17,69,71,104,105,158-162,183-2 КАС України, суд, --

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Дніпровського приміського об?єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про неправомірні дії щодо припинення виплати пенсії за віком задовольнити.

Визнати протиправними дії Дніпровського приміського об?єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 з 01.04.2015 року та зобов?язати Дніпровське приміське об?єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області відновити, нарахувати і виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком, призначену відповідно до Зкону України "Про загальнообов?язкове пенсійне страхування" з урахуванням підвищення заробітної плати та індексацій.

Присудити з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 640грн.00коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Васильківський районний суд Дніпропетровської області.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: