Рішення № 66737526, 22.05.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 441/1147/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.

Провадження № 22-ц/783/2610/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 січня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувсь в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами та застосування наслідків недійсності правочину, шляхом стягнення з відповідача коштів, переданих позивачем на виконання умов договору фінансового лізингу у розмірі 20000,00 гривень та судові витрати.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_2 задоволено повністю, визнано недійсним договір фінансового лізингу №003119 від 17 грудня 2015 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Еталон» і ОСОБА_2. Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» в користь ОСОБА_2 жителя АДРЕСА_1 20000 грн. внеску по договору фінансового лізингу. Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» в користь ОСОБА_2 жителя АДРЕСА_1 1000 грн. витрат за надання правової допомоги. Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» в користь держави судовий збір у розмірі 1102,40 грн.

Рішення в апеляційному порядку оскаржило ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон»,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку визнавши недійсним договір фінансового лізингу, оскільки, цей договір був вчинений у письмовій формі відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», підписаний позивачем добровільно на кожному аркуші вказаного договору, в якому передбачені усі істотні умови. Крім цього, 17.12.2015 року, в день підписання договору, позивачем були написані заява про те, що він уважно прочитав і зрозумів умови договору та заява на отримання фінансового лізингу, в якій вказано про марку, модель, та вартість предмета лізингу, який він самостійно обрав. Комісія за організацію в сумі 20 000,00 грн., що сплачена позивачем відповідно до умов договору відноситься до інших витрат, які безпосередньо пов»язані з виконанням договору лізингу та передбачені ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг». Також, зазначає, що в даного договору відсутні ознаки, які передбачені для кваліфікації умов договору, як несправедливих. В оспорюваному договорі фінансового лізингу права та обов»язки сторін, їх кількість не суперечить положенням ст.ст. 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», дотримано принцип добросовісності, встановлено відповідальність сторін за виконання взятих на себе зобов»язань, шкоди позивачу не завдано. Крім цього вважає, що судом зроблено невірний висновок про відсутність у договорі відповідальності лізингодавця, адже п. 12.1 договору передбачено, у випадку невиконання своїх зобов»язань по договору Лізингодавцем, повернення всіх сплачених коштів лізингоодержувачу та сплату штрафу розмірі 10% від вартості предмету лізингу. Не відповідають дійсності висновки про те, що умови договору не надають можливості позивачу отримати компенсацію у зв'язку з його розірванням чим порушено норми ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», проте п. 12.12 договору передбачено право позивача не лише розірвати договір зі своєї ініціативи, а й отримати компенсацію у зв»язку з його достроковим розірванням у розмірі 20% від сплаченої суми авансового платежу. Крім того, укладений договір фінансового лізингу має природу непрямого лізингу, в якому лізингоодержувач має право самостійно обрати транспортний засіб і продавця, а тому вказувати їх в самому договорі неможливо, оскільки не відомо до кого з продавців звернеться лізингоодержувач та чи виконає свої зобов'зання за договором лізингу, що спростовує висновок суду щодо невідповідності умов договору ст. 808 ЦК України. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення.

Заслухавши суддю - доповідача, заперечення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За загальними положеннями ЦПК України обов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи договір фінансового лізингу недійсним, суд першої інстанції виходив з несправедливості умов цього договору, та застосувавши наслідки недійсності правочину, стягнув з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» 20000.00 грн., внесених позивачем на його рахунок.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов»язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купілю - продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов»язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.12.2015 року між ТзОВ Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу №003119, відповідно до умов додатку 1 до цього договору вартість предмета лізингу становить 100000.00 гривень; курс долара США - 22.97 гривень; авансовий платіж - 100.00 грн., щомісячний платіж - 8333.33 грн; комісія за організацію - 20000,00 грн.; комісія за передачу - 6000,00 грн.

Судом також встановлено, що на виконання договору ОСОБА_2 17.12.2015 року сплатив ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» кошти в розмірі 20000.00 гривень.

З копії договору фінансового лізингу №003119 від 17.12.2015 року вбачається, що такий нотаріально не посвідчувався, а відтак такий є нікчемним.

Правові наслідки недійсності договору передбачені ст. 216 ЦК України.

Положення ст. 216 застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі за №6-648 цс16.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оскільки оспорюваний позивачем договір фінансового лізингу №003119 від 17.12.2015 року нотаріально не посвідчувався, такий є нікчемним, нікчемний договір не породжує тих прав і обов»язків, настання яких бажали сторони, визнання такого договору недійсним не вимагається, а тому рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору фінансового лізингу №003119 від 17.12.2015 року, укладеного між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині вимог нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги. В решті рішення суду слід залишити без змін, оскільки судом вірно застосовано правові наслідки недійсності нікчемного правочину, стягнуто з відповідача на користь позивача 20000.00 грн.

Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» - задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 січня 2017 року в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу №003119 від 17 грудня 2015 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» і ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині цих вимог нове рішення, яким в задоволенні цієї позовної вимоги ОСОБА_2 - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.