Ухвала суду № 66729097, 25.05.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1005/11580/2012 Головуючий у І інстанції Туманова К. Л.Провадження № 22-ц/780/2/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 25.05.2017

УХВАЛА

Іменем України

25 травня 2017 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Приходька К.П.,

при секретарі Волошину В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2014 року у справі:

- за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором;

- за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи ОСОБА_3, приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» звернувсядо суду із вказаним вище позовом,який надалі уточнив, доповнив і мотивував тим, що 16 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») і відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав відповідачу кредит для придбання нерухомості в розмірі 77000 доларів США строком на 27 років із розрахунку 13 % річних, а відповідач зобовязався повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за його користування. Поручителем позичальника є співвідповідачка ОСОБА_3, яка за договором поруки від 16 квітня 2008 року зобовязалася відповідати перед банком за виконання позичальником зобовязань по поверненню кредиту в повному обсязі.

Зазначав, що 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно якого УкрСиббанк передав (відступив) ОСОБА_5 право вимоги за рядом кредитних та забезпечувальних договорів, в тому числі за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_2, про що позичальник і поручитель були повідомлені письмово. Внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна первісного кредитора на ПАТ «Дельта Банк», до якого перейшло право вимоги.

Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник ОСОБА_2 мав повертати кредит щомісячними платежами згідно графіку погашення кредиту, однак не виконує цих обовязків має прострочену заборгованість. Письмова вимога ОСОБА_5 про погашення простроченої заборгованості у розмірі 17578,62 долари США, направлена позичальнику 09 жовтня 2012 року залишена ним без задоволення.

Посилаючись на ч.2 ст.1050, ст.1054 ЦК України, умови кредитного договору і договору поруки, просив достроково стягнути солідарно із відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь банку борг за кредитним договором в розмірі 1344864,13 грн., з яких тіло кредиту - 894080,50 грн., проценти 450773,62 грн. та судові витрати.

У березні 2013 року відповідач ОСОБА_2 подав зустрічний позов, в якому просив на підставі ст.225 ЦК України визнати недійсними: кредитні договори № 11334295000 і № 11334305000, укладені 16 квітня 2008 року між ним і АКІБ «УкрСиббанк»; договір іпотеки, укладений 16 квітня 2008 року між ним і АКІБ «УкрСиббанк»; зобовязати приватного нотаріуса ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек запис про іпотеку та заборону відчуження квартири № 144 по пров.Бабкіна 12 у м.Борисполі Київської області, договір поруки, укладений 16 квітня 2008 року між ОСОБА_3 і АКІБ «УкрСиббанк», договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк». Вимоги мотивував тим, що він страждає на психічне захворювання і неодноразово лікувався у психіатричних лікарнях, а тому під час укладання кредитного договору та договору іпотеки він знаходився у такому психічному стані, через який не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій та керував ними, що було повязано із загостренням захворювання, що в силу ст.225 ЦК України є підставою для визнання оспорюваних ним договорів недійсними.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2014 року первісний позов банку задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» борг за кредитним договором в розмірі 1344864,13 грн. та судові витрати.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із таким рішенням ОСОБА_2подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити ухвалу, якою направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на неповне зясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд помилково взяв до уваги акт судово-психіатричного експерта № 644 від 5 серпня 2014 року, згідно якого він в момент укладення оспорюваних договорів розумів значення свої дій і міг керувати ними і який є неправильним і сумнівним. При цьому суд залишив поза увагою покази свідків щодо особливостей його поведінки та медичну документацію. Крім того, суд необгрунтовано відмовив йому у призначенні додаткової судово-психіатричної експертизи.

Всі учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, представник ПАТ «УкрСиббанк» до суду не зявилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Приватний нотаріус ОСОБА_4 направила до суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Представник ПАТ «Дельта Банк» в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи первісний позов ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_2 не виконує передбачені кредитним договором обовязки по поверненню отриманих кредитних коштів шляхом внесення щомісячних платежів і має прострочену заборгованість, що у свою чергу відповідно до закону, умов кредитного договору та договору про відступлення права вимоги є підставою для дострокового стягнення на користь нового кредитора ПАТ «Дельта Банк» боргу за кредитом у повному обсязі.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

За положеннями статей 512-514,516 ЦК України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання. До нового кредитора переходять у повному обсязі права первісного кредитора у зобовязанні. Заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 16 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу кредит на придбання нерухомості в розмірі 77000 доларів США строком на 27 років із розрахунку 13 % річних, а відповідач зобовязався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. Повернення кредиту згідно п.1.2.2 кредитного договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів за кредитом та процентами згідно графіку платежів (додаток № 1) в розмірі 237,65 доларів США. Згідно п.п.3.1.3, 6.1.2 кредитного договору у випадку прострочення платежів банк вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повному обсязі (т.1 а.с.9-22).

Поручителем позичальника за вказаним кредитним договором є співвідповідач ОСОБА_3, яка на підставі договору поруки від 16 квітня 2008 року поручилася перед банком відповідати за повернення кредиту ОСОБА_2 (т.1 а.с.79-80).

Також, судом встановлено, що 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого УкрСиббанк передав (відступив) ОСОБА_5 права вимоги за рядом кредитних та забезпечувальних договорів, в тому числі за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_2 16 квітня 2008 року, а також за договорами забезпечення цього кредитного договору, що стверджується договором купівлі-продажу та актом прийому-передачі документації до нього (т.1 а.с.8,27-28).

Крім того, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_2 за умовами кредитного договору від 16 квітня 2008 року мав повертати кредит щомісячними платежами, однак не виконує цих обовязків, припинив погашення тіла кредиту і процентів і станом на 04 жовтня 2012 року має прострочену заборгованість в розмірі 17578,62 долари США. Письмова вимога ОСОБА_5 про погашення даного боргу та наслідки її невиконання, направлена відповідачу 09 жовтня 2012 року, залишена останнім без задоволення (т.1 а.с.7).

Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

За таких обставин з огляду на невиконання відповідачем ОСОБА_2 умов кредитного договору суд вірно задоволив вимоги та достроково стягнув борг за кредитним договором солідарно із позичальника і поручителя на користь ПАТ «Дельта Банк» як нового кредитора, який у встановленому законом порядку набув права вимоги до відповідачів.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо неправильності рішення в частині задоволення позову банку про стягнення боргу та його розміру.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним кредитного та інших оспорюваних договорів, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю тих обставин, що ОСОБА_2 в момент вчинення оспорюваних ним правочинів не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Колегія суддів погоджується із такими висновками і вважає їх правильними.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'зана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За положеннями ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Аналіз змісту даної норми дає підстави для висновку, що правила ст.225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст.145 ЦПК України в обовязковому порядку має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст.212 ЦПК України (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року).

При розгляді даної справи з огляду на предмет спору за зустрічним позовом, суд обгрунтовано відповідно до приписів ст.145 ЦПК України ухвалою від 05 липня 2013 року призначив судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до акту судово-психіатричного експерта № 644 від 05 черпня 2014 року позичальник ОСОБА_2 на час укладення договору про надання споживчого кредиту 16 квітня 2008 року виявляв психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, на той час утримання (F10.20 згідно з МКХ-10) і за своїм психічним станом у зазначений період часу усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.У теперішній період часу ОСОБА_2 виявляє наслідки перенесених черепно-мозкових травм у вигляді церебрастенічного синдрому (F07.2 згідно з МКХ-10) і за своїм психічним станом у теперішній час (на момент проходження теперішньої судово-психіатричної експертизи) здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.1 а.с.249).

За таких обставин суд першої інстанції, оцінивши докази у їх сукупності та взаємозвязку, прийшов до правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними на підставі ст.225 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково взяв до уваги висновок експерта № 644 від 5 серпня 2014 року, який є неправильним і сумнівним, залишивши поза увагою покази свідків щодо особливостей поведінки ОСОБА_2 та медичну документацію, колегія суддів вважає необгрунтованими.

Вирішуючи зустрічний позов суд першої інстанції відповідно до приписів ст.212-213 ЦПК України дав оцінку всім доказам, наданим сторонами, у їх сукупності і взаємозавязку, в тому числі показам свідків, медичній документації та висновку експерта, вказавши чому він бере до уваги одні та відхиляє інші докази.

При цьому суд першої інстанції вірно врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14, який згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів. У вказаній справі Верховний Суд України прийшов до висновку, що відповідно до ч.1ст.225 ЦК Україниправочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі ч.1ст.225 ЦК України має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Той факт, що позивач у момент укладення договору виявляв ознаки психічного розладу, які здійснили істотний вплив на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, обмежуючи цю здатність, не є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ч.1ст.225 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд необгрунтовано відмовив у призначенні додаткової повторної судово-психіатричної експертизи безпідставні з таких міркувань.

Зокрема, ОСОБА_2 зазначає, що висновок експерта не відповідає медичній документації, яка містить відомості про наявність у нього психічного захворювання.

Проте такі доводи суперечать наявному у справі висновку, з якого вбачається, що при проведенні психіатричної експертизи експертами була в повному обсязі та детально досліджена вся медична документація, в тому числі досліджені всі медичні картки стаціонарного хворого ОСОБА_2 за 2003, 2004, 2006 роки з Обласного психіатрично-наркологічного медичного обєднання (смт.Глеваха), медичні картки амбулаторного хворого з поліклінічного відділення Березнівської ЦРЛ, епікриз № 1551 за 2014 рік із Березнівської ЦРЛ, медична картка із психіатричного кабінету, повідомлення Бориспільської ЦРЛ за 2014 рік.

Вказаній медичній документації дана відповідна оцінка у висновку.

Крім того, з огляду на те, що представник відповідача ОСОБА_6 не визначився, яку саме експертизу слід призначати додаткову чи повторну, які є різними за своїм змістом і підставами призначення, суд в ухвалі від 20 листопада 2014 року вірно вказав, що відсутні підстави як для призначення додаткової, так і повторної екпертиз.

Згідно ч.1 ст.150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Відповідно до розяснень п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30 травня 1997 року додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

Суд вірно виходив з того, що як подане представником відповідача клопотання, так і його пояснення не містять жодних підстав вважати, що висновок експерта є неповним чи неясним, а питання, які пропонує поставити на вирішення експертів уже вирішені у висновку і на них дана повна і вичерпна відповідь, яка є ясною і зрозумілою.

Згідно ч.2 ст.150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до розяснень п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30 травня 1997 року повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обгрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб.

Відмовляючи у призначенні повторної експертизи, суд вірно виходив з того, що представником відповідача не зазначено в чому полягає необгрунтованість висновку експерта, які конкретно висновки суперечать іншим матеріалам справи і яким саме, що викликає сумніви у правильності висновку експерта.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: