Рішення № 66714487, 24.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний номер справи № 761/4283/16-ц Головуючий у 1-й інстанції - Волошин В.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/6259/2017 Доповідач - Шахова О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :

головуючого - Шахової О.В.

суддів Вербової І.М., Поливач Л.Д.

при секретарі - Горак Ю.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, який згодом уточнила, і остаточно просила стягнути з відповідача на її користь борг за договором позики у сумі 381 725,66 грн, 109 646,44 грн - процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ та 970 грн - витрат пов'язаних з розглядом справи.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 25 квітня 2015 року між нею та відповідачем було укладено договір позики у вигляді боргової розписки, відповідно до якого відповідач отримала від неї у борг грошові кошти в сумі 15000,0 доларів США, що на час передачі коштів складало 336750,0 грн. Оскільки в позасудовому порядку, відповідачем було проігноровано її вимогу про повернення коштів, яку їй було направлено 08 грудня 2015 року і яку остання отримала 10 грудня 2015 року, просила позов задовольнити.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати договір позики, який було укладено 25 квітня 2015 року між нею та ОСОБА_1 удаваним правочином; визнати, що 25 квітня 2015р. між ними був укладений договір купівлі - продажу обладнання для ресторану, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за суму 15000,0 доларів США, що еквівалентно 381725,66 грн.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 є її знайомою, яка мала на меті отримати у власність заклад харчування, а саме ресторан під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1». Вона запропонувала ОСОБА_1 придбати повністю все обладнання, і залишити працювати в закладі всіх працівників. До здійснення оформлення всіх визначених законодавством документів, ОСОБА_1 передала їй грошові кошти у розмірі 15 000доларів США, і зажадала, щоб остання склала на її користь розписку. Після цього були передані грошові кошти в присутності двох свідків, і нею було повідомлено персонал закладу, що керівником і власником закладу є ОСОБА_1. У подальшому, з незрозумілих їй причин ОСОБА_1 звернулась до неї з вимогою про повернення коштів, при цьому ухиляється, як від укладання договору купівлі - продажу, так, і від повернення обладнання.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову.

На обґрунтування своїх доводів, вказує зокрема, щосуд першої інстанції досліджуючи боргову розписку не виявив справжню його правову природу та дійшов до помилкового висновку про відсутність між сторонами договірних зобов'язань за договором позики. Посилаючись на практику ВСУ та норми ЦК України, вважає, що надана нею розписка є договором позики.

У іншій частині судове рішення суду першої інстанції заявником не оскаржено і підстав перевіряти його законність і обґрунтованість у цій частині у суду апеляційної інстанції немає.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача за первісним позовом заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем розписка за своєю формою та змістом не є договором позики.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25 квітня 2015 року ОСОБА_2 було складено розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 НОМЕР_1 отримала кошти в позичку від ОСОБА_1 в розмірі 15 тисяч доларів США (п'ятнадцять тисяч), що станом на сьогодні 25.04.15 еквівалентом 336 тисяч 750 грн. в присутності свідка ОСОБА_3 та ОСОБА_4.». Зазначена розписка містить дату складання 25 квітня 2015р, підпис ОСОБА_2, а також наступні записи: «Передачу коштів засвідчую ОСОБА_3, передачу коштів засвідчую ОСОБА_3 та ОСОБА_4.» і підписи зазначених осіб.

Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 наголошувала, що зазначена розписка є борговою, і відповідач отримувала зазначені кошти саме в борг за договором позики.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг, тобто саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника (частина друга статті 1047 ЦК України).

Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Виходячи з конотації слова «борг (позика)» - це щось, що необхідно повернути.

Проте, суд першої інстанції зазначених вимог не дотримався і визнаючи характер правовідносин сторін та справжній зміст письмового документа, залишив поза увагою, зокрема те, що із тексту, написаної розписки від 25 квітня 2015 року, вбачається те, що відповідач отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у позику (ст. 1046 ЦК України). Зазначена розписка містить умови про отримання грошових коштів, дату складання 25 квітня 2015 року, підпис ОСОБА_2, а також наступні записи: «Передачу коштів засвідчую ОСОБА_3, передачу коштів засвідчую ОСОБА_3 та ОСОБА_4.» і підписи зазначених осіб, що підтверджує як факт укладання саме договору позики, так і факт отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1

Відповідачем не надано доказів, що вона виконала взяті на себе зобов'язання за розпискою від 25 квітня 2015 року.

Твердження відповідача про, те що розписка не є договором позики, оскільки не містить зобов'язання повернути грошові кошти є безпідставними з наступних підстав.

У ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з розписки від 25 квітня 2015 року в ній не визначений строк повернення позики.

08 грудня 2015 року на адресу відповідача позивачем направлено вимогу про повернення позики протягом місяця, яка відповідачем отримана 10 грудня 2015 року та проігнорована, що не заперечувалось відповідачем (а.с.9).

Тобто, позивачем виконанні вимоги ч. 2 ст. 1049 ЦК України.

Зобов'язальні правовідносини мають певні особливості, зокрема щодо валюти зобов'язання та валюти виконання грошового зобов'язання.

Як зазначено вище, з розписки вбачається, що сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті і ці особливості впливають на валюту виконання такого грошового зобов'язання.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, ч. 1 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим, у частині 2 ст. 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання і в іноземній валюті. Цьому правилу відповідає положення ч. 2 ст. 533 ЦК України, у якому передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути суму боргу, що підлягає сплаті у гривнях, визначену за офіційним курсом грошового еквіваленту в іноземній валюті, обумовленого сторонами зобов'язання, на день подачі позову, що не суперечить нормам ст. 11 ЦПК України та ч. 2 ст. 533 ЦК України.

За таких обставин, колегія судів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики у сумі 15 000 доларів США, що на момент подання позову еквівалентно 381 725,66 грн.

Крім того відповідно до ч. 2 ст. 1048 ЦК Україниякщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З огляду на те, що договір позики не містив розміру та порядку одержання процентів, колегія судів приходить до висновку про наявність правових підстав для їх стягнення на рівні облікової ставки НБУ.

При визначенні розміру процентів за період з 25 квітня 2015 року по 05 липня 2016 року колегія суддів виходить з такого розрахунку:

Сума заборгованості: 381 725,66 грн.Дата початку розрахунку: 25.04.2015 року.Дата закінчення розрахунку: 05.07.2016 року.Розраховується за формулою:

[Проценти] = [Сума боргу] Ч [розмір облікової ставки НБУ] / 100% / 365 днів Ч [Кількість днів].

Облікова станка НБУ з 04.03.2015 року 30%; з 28 серпня 2015 року 27%; 25 вересня 2015 року 22%; 30 жовтня 2015 року 22%; 18 грудня 2015 року 22%; 28 січня 2016 року 22%; 03 березня 2016 року 22%; 22 квітня 2016 року 19%; 27 травня 2016 року 18%.; з 24 червня 2016 року 16,5%.

Розрахунок процентів за період з 25 квітня 2015 року по 27 серпня 2015 року (кількість днів 125) = 39 218,39 грн; 28 серпня 2015 року по 24 вересня 2015 року (кількість днів 28) = 7 906,43 грн; 25 вересня по 29 жовтня 2015 року (кількість днів 35) = 8 052,84 грн; 30 жовтня 2015 року по 17 грудня 2015 року (кількість днів 49)= 11 273,98 грн; 18 грудня 2015 року по 27 січня 2016 року (кількість днів 41)= 9 433,33 грн 28 січня 2016 року по 02 березня 2016 року (кількість днів 35) = 8 052,84; 03 березня 2016 року по 21 квітня 2016 року (кількість днів 50) = 11 504,06грн; 22 квітня 2016 року по 26 травня 2016 року (кількість днів 35) = 6 954,73 грн; 27 травня 2016 року по 23 червня 2016 року (кількість днів 28) = 5 270,95 грн, 24 червня 2016 року по 05 липня 2016 року (кількість днів 12) = 2 070,7 грн, а всього 109 738,25 грн.

Позивачем пред'явлено вимогу за позовом про стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ у сумі 109 646,44 грн, а відтак - заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в межах позовних вимог.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Так, позивач отримувала докази щодо відсутності товарного знаку «ІНФОРМАЦІЯ_1» або юридичної особи «ІНФОРМАЦІЯ_1» для спростування доводів відповідача щодо наявності у правовідносинах договору купівлі-продажу, а не позики (720 грн - отримання інформації від інституту інтелектуальної власності та 250 грн - витяг від нотаріуса (а.с. 75-87)), які підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.

Колегія суддів не може взяти до уваги доводи ОСОБА_2, що договір позики від 25 квітня 2015 року є удаваним, так як насправді вони вчинили договір купівлі-продажу і на підставі статей 203, 215, 1048 ЦК України договір є недійсним, оскільки судове рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині ОСОБА_2 не оскаржено.

Відповідно до ст.309 ЦПК Українипорушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову в межах позовних вимог.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7 016,33 грн

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року в частині вирішення первісного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове наступного змісту.

Позов ОСОБА_5 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 25 квітня 2015 року у сумі 15 000 доларів США, що на момент подання позову еквівалентно 381 725,66 ( триста вісімдесят одна тисяча сімсот двадцять п'ять) грн 66 коп, та процентів у сумі 109 646 ( сто дев'ять тисяч шістсот сорок шість) грн 44 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані з розглядом справи у сумі 970 грн та 7 016,33 грн- судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді