Рішення № 66714410, 17.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Усика Г.І.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами» ІЗІ ЛАЙФ», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайран» про визнання правочинів недійсним та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 200/6140/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4254/2017Головуючий у суді першої інстанції: Луценко О.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Компанія з управління активами» ІЗІ ЛАЙФ», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», ОСОБА_2, ТОВ «Скайран» про визнання правочинів недійсним та відшкодування моральної шкоди в якому просила визнати недійсним договори застави майна № 15-94/17-4891/08 від 04.09.2008 року з додатком №1, що укладений між ПАТ « Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 та договір про внесення змін до договору від 27.09.2008 року та стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду в розмірі 1000,00грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з грудня 1993 р. вона перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 В 2014р. їй стало відомо, що її чоловік без її згоди уклав договір застави від 04 вересня 2008 року №15-94/17-4891/08 (зі змінами, внесеними згідно з договором від 27 вересня 2008 року) та передав у заставу банку належний йому на праві власності автомобіль SUBARU Forester, д.н.з. НОМЕР_1. За договором відступлення права вимоги від 30 березня 2010 року №2-0530/2-1 ПАТ "Промінвестбанк" відступило ТОВ "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" право вимоги за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року №15-93/17-4668/07 (зі змінами). Також було відступлено право вимоги банку до ОСОБА_2 за іпотечним договором від 22 травня 2008 року №15-94/17-2989/08 та договором застави від 04 вересня 2008 року №15-94/17-4891/08 (зі змінами, внесеними згідно з договором від 27 вересня 2008 року). На думку позивачки, зазначений договір поруки підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, оскільки суперечить чинному законодавству України, а саме ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. 60 СК України. Зазначила, що даний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя, однак особистої згоди на укладення договору позивачка не надавала.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт послався на те, що суд першої інстанції правильно вказав, що не можна визнати договір недійсним, якщо сторони діяли добросовісно, проте судом не було враховано, що ПАТ «Промінвестбанк» було відомо про те, що у ОСОБА_2 є дружина, що підтверджується тим, що позивач надавала згоду останньому на укладання з банком іпотечного договору від 20.05.2008р.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідачів ТОВ «Компанія з управління активами» ІЗІ ЛАЙФ» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити.

Представник відповідача ОСОБА_2 покладався на розсуд суду.

Представники ТОВ «Скайран» в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представника відповідача.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про одруження позивачка ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 з 18 грудня 1993 р. по теперішній час (а.с.29).

ОСОБА_2 за договором застави від 04 вересня 2008 року №15-94/17-4891/08 (зі змінами, внесеними згідно з договором від 27 вересня 2008 року) передав у заставу банку належний йому на праві власності автомобіль SUBARU Forester, д.н. НОМЕР_1 (а.с. 17-25).

За договором відступлення права вимоги від 30 березня 2010 року №2-0537/3-1 ПАТ "Промінвестбанк" відступило ТОВ "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" право вимоги за договором застави від 04 вересня 2008 року №15-94/17-4891/08 (зі змінами, внесеними згідно з договором від 27 вересня 2008 року).

Відмовляючи у задоволенні позову, в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів того, що заставодержателю (банку) було відомо про те, що переданий у заставу автомобіль належав на праві спільної сумісної власності подружжю, а тому, на думку суду, діяв добросовісно, а відсутність згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, не відповідає, оскільки суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, поверхнево розглянув справу на користь відповідачів, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Суд першої інстанції правильно в своєму рішенні послався на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України, проте у зв'язку із поверхневим вивченням усіх обставин справи, зробив хибний висновок.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, та ухвалив законне та справедливе рішення, але у повній мірі не зазначив усі підстави визнання договору купівлі-продажу недійсним, не врахувавши останні правові висновки Верховного Суду України та судової практики.

Так, за змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Викладене відповідає правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-486цс16 від 27 квітня 2016 року.

ПАТ «Промінвестбанк», укладаючи спірний договір застави з ОСОБА_2, знав, що передане в заставу майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, але згоди дружини на укладання договору застави не вимагав, тобто діяв не добросовісно.

В абз. 4 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними за № 9 від 06.11.2009 р. встановлено, що відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача.

Так, як встановлено колегією суддів та не заперечується сторонами, на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «ВБК Максімус» за кредитним договором з ПАТ «Промінвестбанк» від 24 жовтня 2007 року, між ОСОБА_2 та ПАТ «Промінвестбанк» 22 травня 2008 року було укладено договір іпотеки та позивач ОСОБА_1 надавала своєму чоловіку згоду на його укладання.

Спірний договір застави ж було укладено між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 04 вересня 2008 року. Колегія суддів вважає, що і ОСОБА_2 і банк діяли при його укладені недобросовісно, оскільки ОСОБА_2 не отримав згоду дружини на укладення договору а банк проігнорував цю вимогу, чим порушили права ОСОБА_1 щодо частки майна яка її належіть на праві власності. .

В ст. 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.ч. 1,2 ст.65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ч.ч.2,4 ст.369 ЦК України, розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Враховуючи недобросовісність ОСОБА_2 та ПАТ «Промінвестбанк» при укладені договору застави, порушення прав співвласника майна при укладенні договору застави спільного майна подружжя, колегія суддів вважає вимоги позивача, в частині визнання договорів недійсними, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції не було взято до уваги викладені доводи, правову позицію Верховного Суду України, що призвело до ухвалення помилкового рішення в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання правочинів недійсними, скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, апелянтом не оскаржувалося, у зв'язку із чим колегією суддів не перевірялося, а тому у цій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання правочинів недійсними, скасувати та ухвалити нове наступного змісту:

Визнати недійсним договір застави майна № 15-94/17-4891/08 від 04.09.2008 року з додатком №1, що укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 та договір про внесення змін до договору від 27.09.2008 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами» ІЗІ ЛАЙФ», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайран» на користь ОСОБА_1, в рівних частинах витрати на сплату судового збору у розмірі 1 023,12 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді