Рішення № 66714383, 17.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Усика Г.І.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 р. ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 104 889,77 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі розписки від 27.08.2015 року позивач надала відповідачу грошові кошти в сумі 7 673,74 доларів США, строком до 30.10.2015 року. Відповідач не виконав належним чином умов розписки та повернув лише частину коштів в сумі 3 594,08 доларів США, а тому позивач звернулася до суду із позовом про стягнення заборгованості, яка станом на 16.08.2016 року становить 4079,66 доларів США, що в еквіваленті є 102 461,23 грн. та 2 428,54 грн. - 3% річних.

Справа № 761/29122/16-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5518/2017Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у сумі 102 461,23 грн., три відсотки річних у сумі 2 228,23 грн. та судовий збір у розмірі 1 046,89 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року залишено без задоволення заяву відповідача про перегляд заочного рішення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що надана позивачем розписка не містить його зобов'язання щодо повернення коштів позивачу.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.08.2015 року між ОСОБА_2 (далі - Позикодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) було укладено договір позики, що підтверджений розпискою. За даною розпискою Позикодавець надав Позичальнику гроші в сумі 7 673,74 доларів США, що за середньо зваженим комерційним курсом АТ «ОТП Банк» на дату укладення цього договору складає 181 484,10 грн. Повертати Позичальник зобов'язувався кошти наступним чином: до 15.09.2015 року в розмірі 3 594,08 доларів США, до 30.10.2015 року в розмірі 4 079,66 доларів США.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконані умови договору в повному обсязі та кошти надані в користування, однак відповідач свої зобов'язання по зазначеній розписці належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості за позикою.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, оскільки суд першої інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, поверхнево дослідив надані позивачем докази, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Разом з тим, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На підтвердження позовних вимог, позивачем було надано суду боргову розписку від 27.08.2015 року, яка була звірена з оригіналом судом першої інстанції (а.с.3).

Згідно з текстом розписки, ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 податковий номер НОМЕР_1, мешкаючого за адресою АДРЕСА_1, грошові кошти у сумі 7 673,74 доларів США, що за середньо зваженим комерційним курсом АТ «ОТП Банк» на дату укладення цього договору ( 23,65 за 1 долар США) складає 181 484,10 грн.

Проте, обов'язок повернення коштів ОСОБА_1 на себе не брав.

Відповідно до другого абзацу вказаної розписки, зобов'язання по поверненню коштів взяв на себе ОСОБА_6, податковий номер НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_3, виданий 13.12.2001р. Старокиївським РУ ГУ МВС України у м. Києві, мешкаю чого за адресою мешкаючого за адресою АДРЕСА_1.

Підпис щодо отримання коштів в розписці належіть ОСОБА_1 Підпису ОСОБА_6 у розпизці не має.

Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_2 кошти для особистих потреб, та не мав обов'язку щодо їх повернення.

Суд першої інстанції не приділив даним обставинам уваги та помилково вражаючи, що між сторонами був укладений договір позики, на підтвердження якого була написана розписка, стягнув з відповідача кошти.

Колегія суддів вважає, що надана до суду розписка не є належним підтвердженням укладення сторонами договору позики у розумінні ст.ст. 1046, 1047 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді