Рішення № 66714341, 18.05.2017, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "18" травня 2017 р. Справа № 906/196/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

- за участю секретаря судового засідання: Вікарчука В.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельниченко С.Б. дов. №20 від 30.03.2017р.; Шабельнікова-Костякова З.С. дов. №21 від 30.03.2017р.

від відповідача: ОСОБА_3 підприємець згідно витягу з ЄДР

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (м.Житомир)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (м.Житомир)

про стягнення 3684,00 грн.

Позивач Житомирське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності пред'явлено позов до відповідача ФОП ОСОБА_5 про стягнення на його користь 3684, 00 грн. - повернення надлишково виплачених коштів.

В обґрунтування підстав поданого позову позивач посилається на те, що відповідачу за надання ним послуг, було нараховано 10 316, 00 грн., а внаслідок неправильного застосування терміну надання послуг виплачено кошти в сумі 14 000, 00 грн., тому вважає, що надлишковою виплаченою сумою за травень 2016р. - 3684, 00 грн.

В якості правових підстав позову позивач посилається на ст. 1215, 627 ЦК України.

Ухвалою від 03.03.2017р. господарський суд порушив провадження у справі №906/196/17, вжив заходи по підготовці справи до розгляду, передбачені ст.ст. 64-65 ГПК України.

Ухвалою від 17.03.2017р. справу №906/196/17 прийнято до провадження суддею Машевською О.П.

До початку розгляду справи по суті позивачем не подано заяву про зміну підстави та предмету позову, відповідачем не подано зустрічного позову, відповідно.

Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, наведених у позові, просять суд задовольнити позовні вимог.

В засіданні суду надали суду розрахунок стягуваної суми від 10.05.17р., згідно якого доводять, що відповідач згідно акту виконаних робіт №1 від 03.06.2016р. надав послуги з 19 травня 2016р. по 31 травня 2016р., тобто неповний місяць; за надані послуги платіжним дорученням №347 від 13.06.2016р. відповідачу перераховано 7000, 00 грн., тобто як за повний місяць, тому вважає, що надлишково сплачена сума за травень 2016р. становить 3684, 21 грн. (7000, 00 грн. - 3315, 79 грн.).

Оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, господарський суд створив сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд дійшов висновку закінчити з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами.

У судовому засіданні представнику позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Господарський суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши уповноважених представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 здійснює діяльність у сфері права (КВЕД 69.10), що підтверджується копією Витягу з ЄДР від 25.07.2016р. за №22117960 (а.с. 35-37).

19.05.2016р. між позивачем Житомирське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (як замовник) укладено з відповідачем Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (як виконавець, юридична фірма) укладено Договір про надання юридичних послуг №21/1, відповідно до предмету якого, позивач доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених Договором (надалі за текстом - Договір №21/1) (а.с. 11-13).

Обов'язки виконавця (юридичної фірми) визначені сторонами у розділі 2 Договору №21/1, зокрема у п. 2.15 якого сторони домовились, що для виконання доручень, зазначених у п. 2.1. даного Договору, юридична фірма призначає ОСОБА_5.

Обов'язки замовника визначено у розділі 3 Договору №21/1, зокрема у п. 3.4. якого замовник зобов'язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги виконавця на умовах даного Договору.

За умовами п. 8.1. Договору №21/1 сторони погодили, що за роботу, виконану юридичною фірмою, замовник щомісячно перераховує сім тисяч грн.

Розрахунки за виконану роботу здійснюється замовником не пізніше 5 числа кожного місяця.

Згідно акту виконаних робіт №1 від 03.06.2016р. сторони погодили перелік надання послуг виконавцем в період з 19.05.2016р. по 31.05.2016р. на суму 7000, 00 грн. (а.с. 14).

Актом виконаних робіт №2 від 01.07.2016р. сторони погодили перелік надання юридичних послуг виконавцем в період з 01.06.2016р. по 30.06.2016р. на суму 7000, 00 грн. (а.с. 15).

Зазначеними актами виконаних робіт сторони, зокрема, підтвердили факт відсутності будь-яких претензій щодо наданих виконавцем послуг.

В свою чергу, позивач перерахував відповідачу кошти за надані послуги в сумі 7000, 00 грн. за актом виконаних робіт №1, а також 7000, 00 грн. за актом виконаних робіт №2, про що свідчить копії банківських виписок за 13.06.2016р. та 01.07.2016р., копії платіжних доручень №347 від 13.06.16р. та №399 від 01.07.16р. (а.с. 16-19).

Позивач доводить, що перерахувавши відповідачу кошти в сумі 14 000, 00 грн. за повні два календарних місяців - травень та червень 2016р., тобто за 39 робочих днів згідно листа Мінсоцполітики від 20.07.2015р. №10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016р. Фактично відповідач надавав послуги 29 робочих днів , тобто з 19 травня 2016р. по 30 червня 2016р.

Позивач вважає, що за відпрацьований час відповідачу до оплати потрібно було нарахувати суму в розмірі 10 316, 00 грн., тоді як фактично йому було виплачено 14 000, 00 грн.

З урахуванням наведеного, позивач доводить, що відповідачу було надлишково сплачено кошти в сумі 3 684, 00 грн. (14 000, 00 грн. - 10 316, 00 грн.) за період до 19.05.2016р.; кошти були виплачені внаслідок неправильного визначення термінів надання послуг.

Позивач доводить, що 02.08.16р. та 22.08.16р. надсилав відповідачу на домашню адресу претензію про добровільне повернення надлишково сплачених коштів, однак які відповідач залишив без задоволення.

Оскільки в добровільному порядку відповідач, як виконавець послуг, в добровільному порядку не повернув кошти позивачу в сумі 3684, 00 грн., позивач звернувся з позовом до суду в порядку глави 83 ГПК України.

В ході судового вирішення спору відповідач заперечуючи проти позову, доводить, наступне:

- відсутністю до початку червня 2016р. у замовника приміщення для надання робочого місця для розміщення співробітників, у зв'язку з чим для надання послуг замовнику використовувалось робоче місце за місцем своєї реєстрації;

- замовник невчасно провів розрахунок за виконану роботу за липень 2016р., тому рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.03.2017р. за №906/1319/16 було стягнуто з Фонду на його користь 1000, 00 грн. заборгованості за надані послуги (а.с. 38-41);

- в період з 02 серпня 2016р. та 22 серпня 2016р. на його адресу надіслано претензії, але в іншому судовому процесі дані листи були названі як повідомлення про розірвання договору;

- вважає, що замовник мав діяти на підставі ст. 853 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно та об'єктивно розглянувши в сукупності до ст. 43 ГПК України, прийшов до висновку відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Такі зобов'язання є кондикційними.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Судом встановлено, що правовідносини, які склалися між сторонами спору ґрунтуються на Договорі про надання юридичних послуг за №21/1 від 19.05.2017р., який підпадає під правове регулювання глави 63 ЦК України.

У відповідності до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо за договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стяття 906 ЦК України передбачає відповідальність виконавця з порушення договору про надання послуг у вигляді сплати збитків, завданих замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг.

Позивач звертаючись із позовом до суду в якості правових підстав позову посилався на ст. 1215 ЦК України, норми якої регулюють безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню.

На підставі вищевикладеного, суд вважає позов не відповідає приписам ст.ст. 1212 та 1213 ЦК України, оскільки ґрунтується на договірних зобов'язаннях.

При цьому, слід зазначити, що зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, закону тощо.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову) (абз. 4 п. 1 Постанови Пленуму ВГСУ №6 від 23.03.2012р.).

Не заслуговують на увагу доводи позивача, викладені в позовній заяві стосовно ненадання заявником на вимогу позивача підтверджуючих доказів фактичних наданих послуг відповідними документами за допомогою яких можна визначити їх кількісний та якісний показник, оскільки позивач, як замовник, прийнято виконання послуг виконавцем в повному обсязі без зауважень, про що свідчать копії актів виконаних робіт №1 від 03.06.2016р. та №2 від 01.07.2016р., скріплені підписами посадових осіб сторін та скріплений печаткою позивач в яких наведено перелік юридичних послуги, які надавались відповідачем.

Крім того, суд критично оцінює доводи позивача стосовно надіслання останнім на адресу відповідача претензій 02.08.16р. та 22.08.16р., оскільки доказів на підтвердження зазначеному до матеріалів справи не додано.

Стосовно доводів позивача щодо неконкретності у визначенні термінів, строків проплати, найменувань, кількості та тривалості наданих послуг, суд звертає увагу на норми ст. 628 ЦК України, згідно ч. 1 даної статті зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, укладаючи 19.05.2016р. Договір про надання юридичних послуг сторони визначили його істотні умови: предмет, ціна та строк дії Договору на власний розсуд.

З урахуванням ст. 33 ГПК України, позивач не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Втрати щодо сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3,4-7, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25 травня 2017р.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1- у справу

2- позивачу (простою)

3- відповідачу (простою)