Постанова № 66714092, 22.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2017 р. Справа№ 910/20712/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Демидчук Т.Ю., довіреність №24 від 30.12.2016;

від відповідача - Приймак О.Ю., додатковий договір №2 до договору про надання правової допомоги від 09.03.2017, Вронська О.М., директор,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БВІ-Принт" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі №910/20712/16 (суддя Літвінова М.Є.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нопосон-агро" до товариства з обмеженою відповідальністю "БВІ-Принт" про стягнення 33 344, 74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нопосон-агро" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "БВІ-Принт" про стягнення 33 344,74 грн., з яких: 25 998,00 грн. основного боргу, 1 949,85 грн. інфляційних втрат, 886,78 грн. 3% річних та 4 510,11 грн. неустойки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі №910/20712/16 позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 25 998,00 грн.; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що оскільки відповідачем не передано позивачу продукцію, яка була ним оплачена, то товариство з обмеженою відповідальністю "БВІ-Принт" зобов'язане повернути вказані кошти в сумі 25 998,00 грн. товариству з обмеженою відповідальністю "Нопосон-агро".

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі №910/20712/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність погодження між сторонами умов щодо виготовлення та поставки продукції (вартість, порядок та строк виконання зобов'язання) з огляду на підроблення Специфікацій, та на не передання позивачем відповідачу оригінал-макету.

В ході здійснення апеляційного провадження відповідачем подано до суду клопотання про призначення судових технічної та почеркознавчої експертиз.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову у його задоволенні з підстав, що будуть наведені при відхиленні доводів апелянта.

Представники апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 22.05.2017 надали пояснення, якими підтримали апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між позивачем (Замовник) та відповідачем (Виконавець) 15.07.2014 року було укладено Договір на поставку поліграфічної продукції № 25/1 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виготовити та передати у власність замовника поліграфічну продукцію (надалі - "Продукція"), відповідно до Специфікації (Додаток 1), яка є невід'ємною частиною даного Договору, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Продукцію відповідно до умов даного Договору.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що оплата вартості погоджених до надання послуг, що визначена в Специфікації, здійснюється Замовником на підставі рахунку-фактури та на умовах 70% передоплати, протягом 3 календарних днів із дня підписання Сторонами специфікації та 30% оплати через 3 дні після відвантаження продукції, відповідно до Специфікації, що є невід'ємною частиною даного Договору, якщо інші строки розрахунків не узгоджені в Специфікації.

Згідно з п. 6.1. Договору Виконавець виготовляє продукцію в термін, зазначений у Специфікації.

Відповідно до п. 6.2. Договору термін виготовлення продукції вираховується з моменту отримання від Замовника і підписання ним оригінал-макета, затвердження уповноваженою особою Замовника кольоропроби, а також, якщо Специфікацією не погоджені інші умови розрахунків, здійснення Замовником передоплати відповідно до п. 5.2. даного Договору. Недотримання Замовником зазначених вище умов звільняє Виконавця від відповідальності за недотримання термінів виготовлення Продукції.

У випадку несвоєчасного надання Замовником оригінал-макета або видаткових матеріалів для створення оригінал-макета Виконавець вправі перенести виготовлення Продукції на відповідну кількість днів прострочення (п. 6.3. Договору).

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що Продукція передається Замовнику після виконання сторонами умов Договору.

За умовами п.п. 4.1., 4.2. Договору приймання-передача Продукції здійснюється в місці передання продукції, яке визначається за домовленістю сторін у Специфікації. Замовник перевіряє відповідність Продукції умовам Договору і відповідних додатків до нього. Документом, який засвідчує передачу виготовленої Продукції, є видаткова накладна і Акт приймання-передачі виконаних робіт, які підписують уповноважені належним чином представники сторін, Податкова накладна з боку Виконавця, Доручення з боку Замовника, або Акт виготовлення Продукції, який підписується Виконавцем.

У Специфікаціях до Договору сторони визначили термін здачі продукції - до 20.08.2015 року за умови здачі оригінал-макету 19.08.2015 року.

Пунктом 3 Специфікацій встановлено термін виготовлення продукції - 1 робочий день з моменту здачі оригінал макету та належного виконання Замовником інших зобов'язань, що передують початку виготовлення продукції.

На виконання умов Договору позивач здійснив попередню оплату в сумі 20 580,00 грн. на підставі платіжного доручення № 882 від 19.08.2015 та в сумі 5 418,00 грн. на підставі платіжного доручення №881 від 19.08.2015, та направив відповідачу на електронну адресу оригінал-макет продукції.

Проте, відповідач в обумовлені Договором та Специфікаціями до нього строки продукцію позивачу не поставив, грошові кошти сплачені за товар не повернув, що і стало підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Нопосон-агро" до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, встановивши невиконання відповідачем зобов'язання в частині передачі продукції позивачу, задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується із задоволенням позову, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаними договором у розумінні ст. 628 Цивільного кодексу України, оскільки містить елементи договорів підряду та поставки, а тому відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги підпадають під дію правових норм, що регулюють, як правовідносини у сфері підряду, так і у сфері поставки у відповідних частинах.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу України).

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, у Специфікаціях до Договору сторони визначили термін здачі продукції - до 20.08.2015 року за умови здачі оригінал-макету 19.08.2015 року.

Пунктом 3 Специфікацій встановлено термін виготовлення продукції - 1 робочий день з моменту здачі оригінал макету та належного виконання Замовником інших зобов'язань, що передують початку виготовлення продукції.

Позивач здійснив попередню оплату в сумі 20 580,00 грн. на підставі платіжного доручення № 882 від 19.08.2015 та в сумі 5 418,00 грн. на підставі платіжного доручення №881 від 19.08.2015, та направив відповідачу на електронну адресу оригінал-макет продукції.

Відповідачем у вказані вище строки продукція позивачу не була передана.

При цьому, доводи апелянта про відсутність погодження між сторонами умов щодо виготовлення та поставки продукції (вартість, порядок та строк виконання зобов'язання) з огляду на підроблення Специфікацій, а також доводи про не передання позивачем відповідачу оригінал-макету, спростовуються наступним.

Так, апелянт звертався до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з позивача заборгованості за спірним Договором та зазначав, що ним 18.08.2015 було узгоджено всі умови поставки замовленої відповідачем продукції за договором та виставлено ТОВ "Нопосон-Агро" рахунок на оплату №917 від 18.08.2015 каталогів у кількості 1000 шт. вартістю 29 400,00 грн., у той час як, здійснивши 19.08.2015 оплату 70% вартості зазначеної продукції у розмірі 20 580,00 грн., позивач погодився з ціною замовлення та прийняттям даної продукції.

Проте, оскільки відповідачем не було надано належних доказів поставки замовленої продукції позивачу, рішенням господарського суду Київської області від 23.05.2016 у справі №911/902/16 у задоволенні позову відповідача було відмовлено.

Отже, у випадку не погодження із ТОВ "Нопосон-Агро" умов щодо виготовлення та поставки продукції звернення ТОВ "БВІ-Принт" до суду із відповідним позовом було б нелогічним, тобто відповідач пред'являючи вказаний позов визнав наявність погодження між сторонами умов в частині виготовлення та поставки продукції по спірнім Специфікаціям та навіть стверджував про її виготовлення.

Крім цього, про обставини виготовлення та передачі позивачу продукції у кількості 1000 шт. вартістю 29 400,00 грн., відповідач зазначав у заяві про кримінальне правопорушення (а.с.156-158).

Наведеним також спростовуються доводи скаржника про відсутність між сторонами домовленостей щодо спірної поставки.

Про підписання між сторонами Специфікацій, а також про передання позивачем відповідачу оригінал - макету свідчить і лист ТОВ "БВІ-Принт" від 23.09.2015 №23/1 (а.с.121), який було адресовано позивачу.

Так, у вказаному листі відповідачем зазначені технічні характеристики продукції, які є ідентичними тим, що вказані у Специфікаціях, про підроблення яких наразі вказує апелянт.

Крім цього, у вказаному листі відповідачем визнаються обставини з передачі йому позивачем оригінал - макету.

Всі наведені у сукупності обставини та докази спростовують доводи апелянта щодо підроблення Специфікацій та щодо не передання йому позивачем оригінал - макету.

Враховуючи викладене, і клопотання апелянта про призначення судових технічної та почеркознавчої експертиз, колегією суддів відхиляється.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Водночас, згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Зазначена позиція викладена в п. 19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення експертизи".

У даному випадку, доводи апелянта щодо відсутності домовленості про умови виготовлення та поставки продукції через підроблення Специфікацій спростовуються наведеними вище обставинами та доказами, а тому відповідно призначення судової експертизи є недоцільним.

При цьому, колегія суддів, в контексті доводів скаржника щодо необхідності призначення судової експертизи, вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, заявляючи клопотання про призначення судової технічної експертизи в суді першої інстанції відповідач вказував, що ним під час підписання основного Договору на поставку поліграфічної продукції №25/1 від 15.07.2014 року, як зразки, були надані позивачу "пусті" специфікації, але з проставленням підпису та печатки підприємства (як зразок для ознайомлення).

Також, відповідач зазначав, що надані позивачем Специфікації були виготовлені шляхом підробки в січні-лютому 2017 року, а саме здійснені дописки в "пусті" зразки специфікацій до основного Договору.

Заявляючи клопотання про призначення судових технічної та почеркознавчої експертиз у суді апеляційної інстанції, відповідачем доповнено раніше подане до суду першої інстанції клопотання та вказано про підроблення підпису директора товариства відповідача та відтиску печатки ТОВ "БВІ-Принт".

Колегією суддів доводи апелянта визнаються суперечливими, оскільки у суді першої інстанції відповідач вказував лише на монтаж документу не зазначаючи при цьому про підроблення підпису та печатки.

В засіданні суду апеляційної інстанції на запитання щодо належності відтиску печатки керівник товариства відповідача не зміг однозначно ствердити та навести доводів і обґрунтувань щодо його підроблення.

Крім цього, апелянт жодних аргументованих доводів стосовно того чому саме лише на стадії апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у нього виникли сумніви у дійсності підпису та печатки не навів.

Враховуючи все вищевикладене, клопотання про призначення судових технічної та почеркознавчої експертиз колегією суддів відхиляється.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Як вже вказувалось, відповідачем не було здійснено поставку замовленого позивачем товару на суму 25 988,00 грн.

Таким чином, оскільки позивачем було сплачено кошти за товар, проте його в обумовлені строки відповідачем не поставлено, вказані кошти підлягають поверненню ТОВ "Нопосон-Агро".

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову у вказаній частині.

Крім цього, апеляційний суд погоджується із відмовою місцевого господарського суду у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 1 949,85 грн. інфляційних втрат та 886,78 грн. 3% річних, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Разом з тим, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Наведена позиція викладена у п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013.

За наведених обставин, у відповідача обов'язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, оскільки у даному випадку має місце повернення коштів товариства з обмеженою відповідальністю "БВІ-Принт" позивачу у зв'язку із не поставкою товару, а такі дії вчиняються відповідачем не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань.

Так, між сторонами існували правовідносини, за якими саме у позивача були грошові зобов'язання з попередньої оплати товару, а у відповідача - зобов'язання з виготовлення та поставки продукції.

Отже, у відповідача не існувало грошового зобов'язання за невиконання якого можливе стягнення інфляційних та річних передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. Повернення сплачених позивачем коштів не є зобов'язанням в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, за невиконання якого можливо стягнення інфляційних та 3-х % річних.

Враховуючи викладене, відмова суду першої інстанції у задоволенні вимог про стягнення 1 949,85 грн. інфляційних втрат та 886,78 грн. 3% річних визнається апеляційним судом обґрунтованою.

Щодо заявленої до стягнення пені у розмірі 4 510,11 грн. за період з 07.04.2016 по 07.10.2016, судом першої інстанції було вірно встановлено наступне.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виготовлення Продукції Виконавець сплачує Замовнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно виготовленої Продукції за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідач повинен був виконати свої зобов'язання з поставки продукції позивачу у строк до 20.08.2015 року. Таким чином, право на нарахування пені виникло у позивача з 21.08.2015 року і припинилось 21.02.2016 року в силу приписів п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За таких обставин, нарахування позивачем пені у розмірі 4 510,11 грн. за період з 07.04.2016 року по 07.10.2016 року суперечить вимогам п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та відповідно є підставою для відмови у задоволенні вказаної вимоги.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Щодо клопотання відповідача про покладення на позивача витрат за оплату послуг адвоката, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

В силу положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки апеляційним судом відмовляється у задоволенні апеляційної скарги, витрати на оплату послуг адвоката покладаються на відповідача.

За наведених обставин, вказане клопотання апелянта підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БВІ-Принт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі №910/20712/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №910/20712/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко