Постанова № 66714029, 22.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2017 р. Справа№ 910/21663/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дикунської С.Я.

за участю представників:

від позивача - Вергелес О.О., довіреність № б/н від 28.02.2017;

від відповідача - Федорович А.О. та Негода В.В., довіреність № б/н від 11.03.2016,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест Групп" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 у справі №910/21663/16 (суддя Смирнова Ю.М.) за позовом публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест Групп" про зобов'язання повернути майно.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Фінростбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" Красюка Ігоря Івановича звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест Групп" про зобов'язання повернути шляхом вилучення майно, яке було передано на зберігання за договором №1 від 15.10.2014 у кількості 114 одиниць на загальну суму 480032,28 грн. згідно переліку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 у справі №910/21663/16 позов задоволено повністю: зобов'язано відповідача повернути позивачу майно, яке було передано на зберігання за Договором №1 від 15.10.2014 у кількості 114 одиниць на загальну суму 480 032,28 грн. згідно переліку.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що в порушення умов укладеного між сторонами договору відповідального зберігання майна №1 від 15.10.2014 та положень чинного законодавства України відповідачем не було повернуто позивачу передане на відповідальне зберігання майно, яке не було викуплено зберігачем в порядку п.2.4.2 договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 у справі №910/21663/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апелянт, не погоджуючись із наявністю у нього обов'язку щодо повернення позивачу майна, зазначає про неотримання від останнього відповідної вимоги.

Представники апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 22.05.2017 підтримали вимоги за апеляційною скаргою.

Позивач в судовому засіданні надав пояснення, якими просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Фінростбанк" (поклажодавець) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ "Фінростбанк" Волкова Олександра Юрійовича та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінвест Групп" (зберігач) 15.10.2014 було укладено договір відповідального зберігання майна №1, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору майно, що визначене у акті приймання передачі майна.

Згідно з п. 1.2 Договору місцем зберігання майна є: 01034, м. Київ, Шевченківський район, вул. Ярославів Вал, 38.

Відповідно до п. 1.3 Договору приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору (додаток №1).

Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим договором, його кількість, вартість та комплексність визначаються сторонами у акті приймання-передачі (п. 1.4 Договору).

У відповідності до п. 2.1 Договору зберігач зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом усього строку зберігання, визначеного Договором; зберігати майно з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна поклажодавця; нести повну матеріальну відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві.

Згідно з п. 2.4 Договору зберігач має право: використовувати передане на зберігання майно у власній господарській діяльності у відповідності до призначення майна; протягом дії договору має право викупити майно у поклажодавця за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання за результатами проведеної ним на замовлення поклажодавця незалежної оцінки майна та в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Якщо зберігач не скористається визначеним п. 2.4.2 Договору правом викупу майна поклажодавця, він не має чинити перешкод щодо вивезення майна поклажодавцем після отримання письмового повідомлення (п. 2.5 Договору).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що поклажодавець має право перевіряти стан та умови зберігання переданого майна; у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на відповідальному зберіганні (всього або його частини), за умови неналежного зберігання майна.

Згідно з п. 6.1 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

У відповідності до п. 6.2 Договору строк його дії починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього Договору та закінчується 14.10.2015. Кожна із сторін за умови повного виконання своїх зобов'язань за цим договором та іншими укладеними сторонами договорами має право за 30 календарних днів до спливу строку договору письмово повідомити про розірвання цього договору або ініціювати внесення змін до нього. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів письмово не повідомить іншу сторону про розірвання договору або змін його умов, договір вважається продовженим на один календарний рік на тих же умовах.

Позивачем 15.10.2014 передано відповідачу на відповідальне зберігання майно загальною вартістю 1 034 760,55 грн., що підтверджується актом приймання-передачі майна до договору відповідального зберігання майна №1 від 15.10.2014 (а.с. 17-24).

Як вже було зазначено, згідно п. 2.4 Договору зберігач має право протягом дії договору викупити майно у поклажодавця за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання за результатами проведеної ним на замовлення поклажодавця незалежної оцінки майна та в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Частина майна, яке передавалося на відповідальне зберігання за Договором № 1 від 15.10.2014 була виставлена позивачем на реалізацію через аукціон.

Відповідно до протоколу №201334 про проведення аукціону від 20.08.2015 було проведено торги по лоту № 201334 (основні засоби: меблі, мережеве обладнання, інструменти, - 95 шт.).

З відомостей наявних у протоколі вбачається, що переможцем торгів стало ТОВ "Укрінвест Групп" (відповідач по справі).

Між публічним акціонерним товариством "Фінростбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Фінростбанк" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінвест Групп" (покупець) 27.08.2015 було укладено договір купівлі - продажу № 23, відповідно до умов якого та на підставі протоколу про проведення аукціону/електронних торгів на ТБ "Електронні торги України" №201334 від 20.08.2015, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві майно, опис якого міститься у договорі.

Відповідно до п. 2.1 Договору купівлі-продажу передача майна продавцем та прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна, та оформлюється актом приймання-передачі, що підписується сторонами.

Факт приймання-передачі майна згідно договору №23 підтверджується актом приймання-передачі від 27.08.2015, який скріплено підписами представників продавця та покупця та печатками сторін.

З урахуванням частини викупленого відповідачем у позивача майна, у зберігача залишилося на відповідальному зберіганні майно у кількості 114 шт. на загальну суму 480 032,28 грн.

Позивач 27.10.2015 звернувся до відповідача з листом, в якому просив не чинити перешкод у вивезенні майна, яке не було викуплено відповідачем в порядку п.2.4.2 Договору, тим самим повідомивши про свою волю щодо повернення майна зі зберігання.

Факт направлення повідомлення підтверджується наявною в матеріалах справи копією кур'єрської накладної №905012. Як пояснив позивач у поданих суду письмових поясненнях, вказане відправлення було здійснено за рахунок АБ "Порто-Франко", а тому саме АБ "Порто-Франко" вказано у накладній як відправник.

Відповідач майно, що було передано йому на зберігання та яке не було ним викуплено, поклажодавцю не повернув, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Судом першої інстанції позов задоволено в повному обсязі; зобов'язано відповідача повернути позивачу майно, яке було передано на зберігання за Договором №1 від 15.10.2014 у кількості 114 одиниць на загальну суму 480 032,28 грн. згідно переліку.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання.

Статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено наступні строки зберігання.

1. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

2. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

3. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

За приписами ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно п. 2.5 Договору якщо зберігач не скористається визначеним п. 2.4.2 Договору правом викупу майна поклажодавця, він не має чинити перешкод щодо вивезення майна поклажодавцем після отримання письмового повідомлення.

Отже, в силу положень ст. 953 Цивільного кодексу України та п. 2.5 Договору позивач, як поклажодавець за договором відповідального зберігання майна №1 від 15.10.2014, має право на повернення переданих на зберігання речей незалежно від того, чи закінчився строк їх зберігання, а відповідач (як зберігач) не має чинити перешкод щодо вивезення майна поклажодавцем після отримання відповідного письмового повідомлення.

Як вже було вказано, позивачем 27.10.2015 направлено відповідачу листа, в якому поклажодавець просив не чинити перешкод у вивезенні майна, що не було викуплено відповідачем в порядку п.2.4.2 Договору, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією кур'єрської накладної №905012 (а.с.29).

З огляду на наявність у матеріалах справи доказів направлення позивачем відповідачу вказаного листа доводи апелянта про недоведеність отримання його зберігачем колегією суддів відхиляються за необґрунтованістю.

Відповідачем позивача за адресою зберігання майна для його отримання допущено не було, про що комісією у складі трьох представників публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" 03.11.2015 складено Акт (а.с.30).

Відповідачем жодних доказів повернення позивачу переданого на зберігання та не викупленого в порядку п.2.4.2 Договору майна не надано.

Стосовно посилань апелянта на суб'єктивну думку суду першої інстанції щодо обов'язку відповідача з повернення майна, переданого йому на зберігання, слід зазначити, що скаржником жодних доказів на підтвердження відсутності у нього відповідного обов'язку з повернення позивачу частини не викупленого майна до суду надано не було.

Так само відповідачем не доведено обставин з повернення спірного майна поклажодавцю (як то відповідний Акт складений сторонами).

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу майно, яке було передано на зберігання за Договором №1 від 15.10.2014 у кількості 114 одиниць на загальну суму 480 032,28 грн. згідно переліку.

Доводи апелянта, в свою чергу, вказаних обґрунтованих висновків суду першої інстанції жодним чином не спростовують, а тому відповідно підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест Групп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 у справі №910/21663/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №910/21663/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

С.Я. Дикунська