Постанова № 66713977, 23.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р. Справа№ 910/4453/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Баранця О.М.

при секретарі Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача: Слівінський М.О. - представник за довіреністю № 24/10 від 22.02.2017

від відповідача: Рубанець А.О. - представник за довіреністю від 01.03.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива»

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017

у справі № 910/4453/16 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

до Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням поданих позивачем 06.07.2016 письмових пояснень (а.с. 66-70 т. 2) (у вказаних поясненнях позивач посилається на допущені ним технічні помилки (описки) під час зазначення кінцевої дати розрахунків по акту № 3 від 16.07.2015 та, як наслідок, арифметичної помилки у розрахунку пені та 3 % річних по вказаному акту - примітка суду), заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 3 752 283,94 грн., інфляційних втрат в сумі 1 855 691,13 грн. та 3 % річних в сумі 616 813,80 грн., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем свого обов'язку по оплаті товару, поставленого позивачем за контрактом № 64-020-SD-14-00183 від 26.12.2014.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2017, повний текст якого складений 21.03.2017, у справі № 910/4453/16 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується те, що відповідачем було порушено умови спірного контракту щодо своєчасного виконання зобов'язання по оплаті отриманого товару, а також положення ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, що є підставою для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Водночас суд першої інстанції зазначив про те, що:

- виходячи з умов п. 9.2 спірного контракту та п. 8.2 укладеного між відповідачем та АТ «Твел» контракту № 4/4122-Д від 02.02.2015 (комплектуючі, які є предметом поставки за вказаними контрактами, є одними й тими ж комплектуючим та мають передаватися по ланцюгу позивач-відповідач-АТ «Твел», а останній, в свою чергу, виготовляє з їх використанням ядерне паливо та поставляє його позивачу по контракту на поставку ядерного палива № 804/45046040/080806 від 01.06.2010 (а.с. 73-78 т. 2), якщо у відповідача настали строки оплати комплектуючих, але позивач до цього моменту не сплатив AT «Твел» вартість відповідної партії палива, відповідач звільняється від свого обов'язку оплати на користь позивача до моменту перерахування позивачем коштів AT «Твел» - оскільки відповідач має перерахувати позивачу ті самі кошти, що позивач перерахував AT «Твел»;

- матеріалами справи доведено, що сплата коштів на користь AT «Твел» після дати виникнення у відповідача обов'язку сплатити кошти позивачу (прострочення кредитора) мала місце лише щодо партій ТВЗ (ядерного палива) № 6 (партія комплектуючих № 4) та № 9 (партія комплектуючих № 5 частково), що дає підстави для застосування п. 9.2 спірного контракту;

- разом з цим, партії ТВЗ (ядерного палива) № 1, №2, №5, №7, №10 були оплачені до моменту виникнення у відповідача обов'язку оплати комплектуючих на користь позивача, що виключає можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати партій комплектуючих № 1, №2, №3, №5 (частково) та №6 відповідно п. 9.2 спірного контракту;

- як вбачається із розрахунків позивача, останній здійснював нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням договірних положень та довів суду, що за період, коли позивач несвоєчасно розрахувався з AT «Твел», штрафні санкції не нараховувалися;

- тобто, якщо дата платежів позивача на користь AT «Твел» буде пізніше, ніж закінчиться договірний строк для оплати зі сторони відповідача, то в розрахунку пені першим днем прострочення зазначено наступний день, після здійснення платежів на користь AT «Твел», а якщо платежі на користь AT «Твел» здійснювалися у декілька етапів, то датою початку нарахування штрафних санкцій у розрахунку зазначено дату останнього платежу на AT «Твел», що повністю враховує можливість відповідача розрахуватися з позивачем.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/4453/16 повністю та прийняти нове рішення по даній справі, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що при прийнятті спірного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, спір розглянуто без дослідженні фактичних обставин справи, однобоко, без врахування думки іншої сторони по справі (відповідача), внаслідок чого було прийнято незаконне та неправосудне рішення.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на ті ж обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що, виходячи зі змісту п. 9.2 спірного контракту, факт навіть одноразового порушення позивачем строків оплати за контрактом на поставку ядерного палива № 804/45046040/080806 від 01.06.2010 звільняє відповідача від відповідальності за порушення строків оплати за спірним контактом.

Також відповідач зазначив про те, що суд першої інстанції неправомірно відхилив подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 13.05.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О.М., Сітайло Л.Г. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

26.12.2014 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали контракт № 64-020-SD-14-00183 (а.с. 43-52 т.1 ), в п. 1.1 (в редакції додаткової угоди № 4 від 25.06.2015 (а.с. 66 т. 1) якого погодили, що позивач як продавець зобов'язується в 2015 - 2016 поставляти окремими партіями, а відповідач як покупець зобов'язується приймати та оплачувати головки та/чи хвостовики (далі - Комплектуючі), які виготовляються позивачем з використанням технології, переданої АТ «Твел» (Російська Федерація, м. Москва) (виробник палива) у відповідності до умов ліцензійного договору від 13.11.2008 № 804/45046040/080810, з метою використання їх як комплектуючих вузлів для виготовлення тепловиділяючих збірок типа ТВСА (ядерне паливо), призначених для поставки в 2015 - 2016 роках на українські АЕС по контракту між продавцем та виробником палива (АТ «Твел») (далі Контракт 1).

Сторонами шляхом укладення відповідних додаткових угод неодноразово вносились зміни до умов Контракту 1

Відповідно до п.2.1 Контракту 1 загальна кількість та строки поставки комплектуючих вказані в додатку № 1 до цього Контракту (Специфікації - примітка суду).

Зі змісту Специфікації (в редакції Додаткової угоди № 6 від 20.08.2015) слідує, що Комплектуючі мали бути поставлені шістьма партіями на загальну суму 110 574 225,60 грн.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що позивачем на виконання умов Контракту поставив відповідачу шість партій Комплектуючих на загальну суму 110 574 225,60 грн.

Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі № 1 від 13.03.2015 (партії №№ 1-4), №2 від 22.04.2015 (партія № 5) та № 3 від 16.07.2015 (партія № 6) (а.с. 72-74 т. 1) і сторонами не заперечується.

Відповідно до п. 8.2 Контракту 1 відповідач має сплатити позивачу вартість партій Комплектуючих, які відповідають по якості вимогам п. 4.1 Контракту, на протязі 120 календарних днів від дати підписання Акта приймання-передачі партії Комплектуючих. Оплата проводиться на підставі рахунку, який виставляється позивачем на кількість Комплектуючих, які прийняті за Актами приймання-передачі, за вирахуванням вартості невідповідних головок та/чи хвостовиків, вказаних в підписаному Акті відповідності головок та/чи хвостовиків.

Сторонами також підписані Акти відповідності головок та хвостовиків, що підтверджують належну кількість та якість товару - від № 1/C-64-020-SD-14-00183 від 30.04.2015, № 2/C-64-020-SD-14-00183 від 09.07.2015, № 3/C-64-020-SD-14-00183 від 09.07.2015, № 4/C-64-020-SD-14-00183 від 31.08.2015 (а.с. 249-252 т. 1), а позивачем виставлені відповідні рахунки № 1 від 13.03.2015, №2 від 14.04.2015 та №3 від 16.07.2015. (а.с. 75-777 т. 1).

Отже, виходячи з умов Контракту 1, Комплектуючі по акту приймання-передачі № 1 (партії №№ 1-4) від 13.03.2015 мали бути оплачені не пізніше 11.07.2015, по акту № 2 від 22.04.2015 (партія № 5) - не пізніше 20.08.2015, а по акту № 3 від 16.07.2015 (партія № 6) - не пізніше 13.11.2015.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що обов'язок по оплаті Комплектуючих, поставлених за умовами Контакту 1, відповідач виконав з порушенням строку, визначеного в п. 8.2 Контракту 1, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку позивача (78-85 т. 1) , а також підписаними сторонами актами звірки розрахунків, у яких відображені дати передачі товару та наявна сума заборгованості (а.с. 258-259 т. 1).

Факт несвоєчасного розрахунку за поставлені за Контрактом 1 Комплектуючі відповідачем не заперечується.

З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем свого договірного зобов'язання по оплаті Комплектуючих, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем свого обов'язку оплатити поставлені за Договором Комплектуючі з порушенням встановленого Договором сторін строку, є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 3 752 283,94 грн. слід зазначити таке.

Згідно з п. 9.2 Контракту 1 у випадку порушення відповідачем строків оплати, встановлених у відповідності з п. 8.2 цього контракту, позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню в розмірі 0,05% за кожен день прострочення платежу, проте не більше 5% від суми простроченого платежу.

Також в п. 9.2 Контракту 1 сторонами погоджено, що відповідач звільняється від відповідальності за порушення строків оплати у випадку затримки позивачем оплати відповідних партій ТВЗ по контракту між позивачем та виробником палива (AT «Твел»).

З огляду на матеріли справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що:

- включення до Контракту 1 п. 9.2 зумовлено сутністю відносин між позивачем, відповідачем та АТ «Твел», відповідно до яких позивач за Контактом 1 продає відповідачу Комплектуючі, які відповідач постачає АТ «Твел» за контрактом № 4/4122-Д від 02.02.2015 (а.с. 44-57 т. 2) (далі Контракт 3), а останній використовує їх для виготовлення ядерного палива, яке поставляє позивачу по контракту на поставку ядерного палива № 804/45046040/080806 від 01.06.2010 (далі Контракт 2) (а.с. 73-78 т. 2);

- Комплектуючі, які є предметом Контрактів 1 та 3, є одними й тими ж комплектуючим та мають передаватися по ланцюгу позивач-відповідач-АТ «Твел», а оплата, відповідно, здійснюється у зворотному порядку (оплата за ядерне паливо здійснюється авансом до початку його виготовлення відповідно до п. 10.1 Контракту 2), тобто фактично відповідач за Контрактом 1 має перерахувати позивачу ті самі кошти, які позивач перерахував AT «Твел» за Контрактом 2, а останній - відповідачу за Контактом 3;

- з огляду на характер правовідносин сторін, пунктом 9.2 Контракту 1 і передбачено, що відповідач звільняється від відповідальності за порушення строків оплати у випадку затримки позивачем оплати відповідних партій по контракту між позивачем та виробником палива (AT «Твел» (аналогічний за змістом пункт 9.2 міститься також у Контракті 3)

Частиною 4 ст. 219 ГК України встановлено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Отже, положення п. 9.2 Контракту 1 в частині звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати у випадку затримки позивачем оплати відповідних партій ТВЗ по контракту між позивачем та виробником палива (AT «Твел») не суперечить положенням чинного законодавства.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що позивач допустив прострочення виконання свого зобов'язання по перерахування АТ «Твел» коштів за Контрактом 2, зокрема, щодо оплати партій ядерного палива № 6 (партія комплектуючих № 4) та № 9 (партія комплектуючих № 5 частково), в той час як оплата решти партій ядерного палива щодо спірних партій Комплектуючих (№№ 1-3 та 6) позивачем була проведена вчасно.

Позивач при зверненні до суду з цим позовом нарахував пеню й за партіями комплектуючих № 4 та № 5, посилаючись на те, що ним пеня була нарахована лише за періоди, після перерахуванням ним АТ «Твел» відповідних коштів, тобто в період фактичного прострочення виконання позивачем перед АТ «Твел» свого обв'язку по перерахуванню коштів пеня позивачем не нараховувалась.

Відповідач же вважає, що, виходячи зі змісту п. 9.2 Контракту 1, факт навіть одноразового порушення позивачем строків оплати за Контрактом 2 звільняє відповідача від відповідальності за порушення строків оплати за Контактом 1.

Суд першої інстанції визнав обгрнутованою позицію позивача, проте колегія суддів не може погодитись із вказаною думкою, але вважає помилковою і позицію відповідача, з огляду на таке.

Виходячи зі змісту Контракту 1, Комплектуючі як поставляються, так і оплачуються партіями.

Пункт 9.2 Контракту 1, згідно з яким позивач проводить нарахування заявленої до стягнення пені, встановлює, що вона нараховується за порушення п. 8.2 Контракту 1, який, в свою чергу, встановлює строки оплати саме партій Комплектуючих.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що, виходячи зі змісту Контракту 1, у випадку затримки позивачем оплати відповідних партій ТВЗ по контракту між позивачем та виробником палива (AT «Твел»), відповідач звільняється від відповідальності за порушення строків оплати відповідної партії Комплектуючих.

При цьому пунктом 9.2 Контракту 1 сторони не обумовили правомірність затримки відповідачем оплати партій Комплектуючих за Контрактом 1 до дати, коли позивач погасить заборгованість за відповідну партію ТВЗ за Контрактом 2.

У п. 9.2 Контракту 1 йдеться про звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати (тобто вказаний пункт встановлює правові наслідки на випадок саме прострочення відповідачем обов'язку по оплаті, яке сталося внаслідок прострочення позивача).

За таких обставин, позивач не має законних підстав для нарахування пені за партіями Комплектуючих № 4 та № 5.

З огляду на вказані обставини, позовні вимоги про стягнення з відповідач пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 884 578,26 грн. за розрахунком позивача за виключенням пені, розрахованої на партії № 4 та № 5. Рішення суду першої інстанції в цій частини підлягає зміні.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 1 855 691,13 грн. та 3 % річних в сумі 616 813,80 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таку ж правову позицію висловлено у п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», де встановлено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховним Судом України у постанові від 16.05.2006 у справі № 10/557-26/155 за позовом акціонерного товариства закритого типу "Адрем" до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 327786 грн. 70 коп., у тому числі 253395 грн. 68 коп. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 10518 грн. 88 коп. річних, 63872 грн. 14 коп. пені, зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що положення п. 9.2 Контракту 1 не звільняє відповідача від обов'язку сплатити на користь позивача 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки факт порушення позивачем строків оплати ТВЗ не звільняє відповідача від обов'язку оплатити Комплектуючі в обумовлений Контрактом 1 строк, а є лише підставою для звільнення його від відповідальності, встановленої п. 9.2 Контракту 1, до яких інфляційні втрати та 3 % річних не відносяться.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставлених за Контактом 1 Комплектуючих, позивач відповідно до приписів ст. 625 ЦК України має право нарахувати на суму несвоєчасно виконаних грошових зобов'язань 3 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1 855 691,13 грн. та 3 % річних в сумі 616 813,80 грн. визнаються колегією суддів законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/4453/16 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 1 884 578,26 грн., інфляційні втрати в сумі 1 855 691,13 грн. та 3 % річних в сумі 616 813,80 грн., в решті позову відмовляється.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» підлягає частковому задоволенню.

Пунктом 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову, обох апеляційних скарг (поданої 28.07.2016 та цієї - примітка суду) та касаційної скарги слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/4453/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/4453/16 змінити.

4. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/4453/16 в редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» (04071, м. Київ, вул. Констянтинівська, 31, ідентифікаційний код 31725693) на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код: 24584661) пеню в сумі 1 884 578 (один мільйон вісімсот вісімдесят чотири тисячі п'ятсот сімдесят вісім) грн. 26 коп., інфляційні втрати в сумі 1 855 691 (один мільйон вісімсот п'ятдесят п'ять тисяч шістсот дев'яносто одну) грн. 13 коп., 3 % річних в сумі 616 813 (шістсот шістнадцять тисяч вісімсот тринадцять) грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 65 799 (шістдесят п'ять тисяч сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 45 коп.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

5. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» (04071, м. Київ, вул. Констянтинівська, 31, ідентифікаційний код 31725693) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг 67 565 (шістдесят сім тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 82 коп. та витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги в сумі 36 854 (тридцять шість тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 09 коп.

6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4453/16.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

О.М. Баранець