Рішення № 66713809, 22.05.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2017 р.Справа № 922/1145/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснабзбут", м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод Салтівський", м. Харків про стягнення 30629,39 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Донснабзбут", м. Запоріжжя (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод Салтівський", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 24405,00 грн. - основного боргу за укладеним між сторонами договором поставки № 19/01 ПС від 19.01.2016 р., 3446,79 грн. пені, 395,16 грн. 3% річних, 2382,44 грн. інфляційних нарахувань.

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань щодо сплати поставленого позивачем товару за зазначеним договором.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.04.2017 р. позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.04.2017 р.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В процесі розгляду справи відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 15249 від 15.05.2017 р.), в якому не погоджується з вимогами, викладеними в позовній заяві, а також просить суд зобов'язати позивача уточнити позовні вимоги, оскільки заявлені позивачем до стягнення суми пені, інфляційних та річних розраховано арифметично невірно та без врахування фактичного розміру заборгованості, який існує за договором поставки № 19/01 ПС від 19.01.2016 р.

Позивач надав суду письмові пояснення на відзив (вх.. № 16184 від 18.05.2017 р.) в яких зазначає про безпідставність доводів, викладених відповідачем у відзиві на позов, та зазначає, що розмір існуючої у відповідача перед позивачем заборгованості за договором поставки № 19/01 ПС від 19.01.2016 р. станом на 18.05.2017 р. становить 24405 грн.

Відповідач надав суду додаткові пояснення на відзив (вх.. № 16542 від 22.05.2017 р.) в яких просить суд припинити провадження в частині позову про стягнення 24405 грн. основного боргу, та відмовити позивачу в задоволенні позову про стягненні інфляційних та річних, посилаючись на те, що в процесі розгляду справи відповідач платіжним дорученням № 5120 від 22.05.2017 р. сплатив на користь позивача зазначену заборгованість, а можливість стягнення інфляційних та річних умовами договору поставки № 19/01 ПС від 19.01.2016 р. не передбачено.

На судове засідання 22.05.2017 р. сторони своїх уповноважених представників не направили.

В судових засіданнях, що відбулися 25.04.2017 р. та 15.05.2017 р. був присутній представник позивача, який підтримував позицію, викладену в позовній заяві, просив суд її задовольнити.

Відповідач надав суду клопотання (вх.. № 16541 від 22.05.2017 р.) в якому просить суд розглядати справу за відсутності його представника.

Враховуючи викладене, а також те, що неявка на судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останніх, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 19.01.2016 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 19/01 ПС, відповідно до умов якого (п. 1.1.) постачальник зобовязався передати у власність покупця харчову сировину (далі товар) в кількості, асортименті та по цінам, вказанини в узгоджених сторонами специфікаціях та накладних,, а покупець прийняти цей товар та оплатити його.

Згідно з вимогами п. 1.4. договору, перехід права власності на товар у покупця виникає з моменту передачі йому товару постачальником та підписання видаткових накладних.

Згідно з п. 4.1. договору, ціна на товар формується в українській національній валюті, включаючи ПДВ, за винятком товарів (операцій), що звільняються від оподаткування податком на додану вартість згідно з діючим законодавством.

Пунктом 4.3. передбачено, що розрахунок за товар, поставлений за цим договором, здійснюється в безготівковій формі в українській валюті гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, через установу банку згідно із правилами передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 14 банківських днів з моменту поставки товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару.

Згідно з п. 8.3. договору, покупець за порушення терміну, визначеного у п. 4.3. цього договору зобовязаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до вимог п. 12.1., 12.4 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, та діє до 31.12.2015 р. Дія договору припиняється з закінченням терміну його дії та після виконання сторонами своїх зобовязань за цим договором. У випадку, якщо сторони в 30 денний строк до закінчення дії цього договору не заявлять про його розірвання, цей договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобовязання за зазначеним договором виконав в повному обсязі, поставивши відповідачу товар в узгоджених сторонами обсягах.

Проте, відповідач свої зобовязання зі сплати отриманого товару виконав не в повному обсязі, його заборгованість перед позивачем станом на момент звернення позивача до суду з позовом по даній справі складала 24405 грн.

Як зазначає позивач, та свідчать матеріали справи, фактично відповідачем залишилися не сплаченими останні поставки товару, здійснені згідно з видатковою накладною № 188 від 27.07.2016 р. на суму 9405 грн., № 49 від 08.04.2016 р. на суму 4890 грн., № 23.02.2016 р. від 23.02.2016 р. на суму 3570 грн., та № 137 від 22.02.2016 р. на суму 23500 грн., яка відповідачем частково сплачена на суму 16960 грн.

Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості в судовому порядку стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в звязку з простроченням відповідачем виконання своїх зобовязань, позивачем на підставі умов договору на відповідних вимог чинного законодавства України нараховано до стягнення з відповідача 3446,79 грн. пені за період прострочення з 15.09.2016 р. по 15.03.2017 р., а також 395,16 грн. річних та 2382,44 інфляційних за період прострочення з 15.09.2016 р. по 31.03.2017 р.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач в процесі розгляду справи платіжним дорученням № 5120 від 22.05.2017 р. сплатив на користь позивача заборгованість в сумі 24405 грн.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, зокрема, зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів статей 691, 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як свідчать матеріали справи, станом на момент звернення позивача до суду з позовом по даній справі відповідач мав перед ним заборгованість за договором поставки № 19/01 ПС від 19.01.2016 р. в сумі 24405 грн., проте, в процесі розгляду даної справи відповідач платіжним дорученням № 5120 від 22.05.2017 р. сплатив на користь позивача цю заборгованість.

Зазначене свідчить про відсутність між сторонами предмету спору стосовно стягнення зазначеної заборгованості, та є підставами для припинення провадження щодо розгляду позову в відповідній частині на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних суд зазначає наступне:

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, позивач має право на нарахування інфляційних та річних на підставі ст. 625 ЦК України незалежно від того, чи наділений чи ні він таким правом згідно з умовами укладеного між сторонами договору, як про це помилково зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву.

Факт прострочення відповідачем виконання зобовязання зі отриманого товару підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовано.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних за таке прострочення, в т.ч. за зазначений позивачем в позовній заяві період прострочення з 15.09.16 р. по 31.03.2017 р.

Перевіривши з урахуванням зазначених обставин здійснений позивачем розрахунок суд приходить до висновку про його часткову арифметичну невірність. Разом з тим врахувавши той факт, що з урахуванням вимог ст. 83 ГПК України суд при винесенні рішення позбавлений права виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони, і такого клопотання на його адресу не надходило, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 395,16 грн. річних та 2382,44 грн. інфляційних втрат.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне:

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки умовами договору поставки (п. 8.3.) передбачено право позивача на нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення та за кожен день прострочення, доводи позивача про можливість її нарахування є правомірними.

Разом з тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає наступне.

Згідно з даним розрахунком позивач нараховує пеню за період прострочення з 15.09.2016 р. по 15.03.2017 р.

При цьому, як вже було зазначено вище, п. 4.3. договору передбачено, що розрахунок за поставлений позивачем товар відповідач зобовязаний здійснити

Пунктом 4.3. передбачено, що розрахунок за товар, поставлений за цим договором відповідач зобовязаний здійснити протягом 14 банківських днів з моменту поставки товару.

Таким чином, з моменту сплину 14 банківських днів з моменту поставки відповідач вважається таким, що прострочив виконання своїх зобовязань, та саме з дати прострочення позивач має право нарахування пені. При цьому, в силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України таке нарахування можливе протягом 6 місяців з дня прострочення.

Як вже було зазначено вище, фактично відповідач прострочив виконання своїх зобовязань з сплати заборгованості за видатковими накладними:

№ 188 від 27.07.2016 р. на суму 9405 грн.; прострочено оплату з 17.08.2016 р.; можливе нарахування пені по 17.02.2017 р.;

№ 49 від 08.04.2016 р. на суму 4890 грн.; прострочено оплату з 29.04.2016 р., можливе нарахування пені по 29.10.2016 р.;

№ 23.02.2016 р. від 23.02.2016 р. на суму 3570 грн.; прострочено оплату з 15.03.2016 р., можливе нарахування пені по 15.09.2016 р.;

№ 137 від 22.02.2016 р. на суму 23500 грн., яка відповідачем частково сплачена на суму 16960 грн. (прострочено оплату з 12.03.2016 р.); прострочено оплату з 12.03.2016 р., можливе нарахування пені по 12.09.2016 р.;

З урахуванням зазначених обставин, суд приходить до висновку про те, що за заявлений позивачем в позові період прострочення з 15.09.2016 р. по 15.03.2017 р. за зазначеними видатковими накладними підлягає стягненню пеня в сумі 1328,21 грн.

В решті позову про її стягнення слід відмовити в звязку з безпідставністю її нарахування до стягнення.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню судовий збір в сумі 1489,33 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, ст. 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібзавод Салтівський» (адреса: 61153, м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, буд. 1; код ЄДРПОУ 39121098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснабзбут" (адреса: 69002, м. Запоріжжя, вул. Перша Ливарна, буд. 40 офіс 223; код ЄДРПОУ 36253181):

395,16 грн. 3% річних;

2382,44 грн. інфляційних втрат;

1328,21 грн. пені;

1489,33 грн. судового збору.

В частині позову про стягнення 24405 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.05.2017 р.

Суддя ОСОБА_1