Ухвала суду № 66707495, 24.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2017 року м. Київ К/800/26285/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016

у справі № 826/7502/16

за позовом ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.)

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернулась у травні 2015 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2015 № 5036-17 та № 5037-17.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2016 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 № 5037-17. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2016 в частині відмови у задоволенні позову скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог в цій частині, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 № 5036-17. В решті постанову суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2016. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме: пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого .

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за позивачем зареєстровано транспортні засоби, які є об'єктом оподаткування відповідно пп. 267.1.1 п. 267.1. ст. 267 ПК України.

На підставі викладеного відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.06.2015: № 5036-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000,00 гривень; № 5037-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000,00 гривень.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наявності правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 № 5037-17, а також відмови у скасуванні іншого спірного рішення від 19.06.2015 № 5036-17 у зв'язку з його відкликанням.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Законом України № 71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015, введено в дію ст. 267 ПК України, якою запроваджено транспортний податок.

У розумінні пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

За приписами пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно з положеннями пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Пунктом 267.4 ст. 267 ПК України визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Правовий аналіз зазначених вище приписів ПК України, дає підстави зробити висновок, що із набранням 01.01.2015 чинності вказаними положеннями, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см. є платниками транспортного податку.

В свою чергу, ПК України не відносить транспортний податок до загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК України). При цьому, п. 9.4. ст. 9 ПК України забороняє установлювати загальнодержавні податки та збори, не передбачені цим Кодексом.

Стаття 10 ПК України містить перелік місцевих податків. Проте, і дана норма прямо не відносить транспортний податок до такого виду податків як місцеві. В свою чергу, у цьому переліку говориться про податок на майно (пп. 10.1.1 ст. 10 ПК України), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

В силу положень ст. 265 ПК України податок на майно включає в себе: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плату за землю.

Наведене вище свідчить, що транспортний податок безумовно є підвидом місцевих податків, особливість яких, серед іншого, заключається в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України, адже, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, віднесено до компетенції відповідних місцевих рад.

Положеннями п. 8.3 ст. 8 ПК України встановлено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Поряд з цим, встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад фактично також визначено положеннями п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, що здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

За приписами пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Положеннями пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

У розумінні п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно з ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, в даному випадку 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний період.

Отже, місцеві ради відповідно до ПК України мають обов'язково своїм рішенням встановити транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З огляду на вказане, спірний транспортний податок не може бути визнаний обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15.07.2014 рішення про встановлення таких податків і зборів.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, існує неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Положеннями пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, принцип стабільності, як засада податкового законодавства, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

Також, колегія суддів вважає вірною позицію суду апеляційної інстанції, що у випадку такого застосування вказаної норми, це суперечило б положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб, що, також, узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції повинен був прийти до висновку про наявність правових підстав для скасування спірних рішень в силу їх протиправності, що автоматично свідчить про порушення прав позивача, незалежно від факту сплати ним сум, визначених податковим органом, оскільки в даному випадку сплата боргу, яка розцінюється як її узгодження та відкликання податкового повідомлення-рішення, є похідними правовідносинами від законності та обґрунтованості такого рішення (основні правовідносини), тобто, предмету даного спору.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено факт сплати позивачем суми грошового зобов'язання лише за спірним податковим повідомленням-рішенням № 5036-17 згідно квитанції від 28.10.2015 № 4, в той час як матеріали справи містять ще одну квитанцію від 28.10.2015 № 5 про сплату позивачем 25 000,00 гривень транспортного податку з фізичних осіб в рахунок погашення зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення № 5037-17.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та не правильного вирішення справи, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийнято нову постанову в цій частині про задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 року у справі № 826/7502/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак