Ухвала суду № 66706540, 22.05.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2017 рокуЛьвів№ 876/4467/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Каралюс В.М.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2017 року по справі № 813/1484/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті про стягнення грошового забезпечення та виплату компенсації втрати частини доходів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті з врахування заяви про уточнення позовних вимог просив про стягнення з відповідачів: - не отриманого грошового забезпечення за період проходження служби в органах внутрішніх справ з 01.10.2008 року по 29.05.2009 року в загальній сумі 33971,55 грн.; - компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період із 01.10.2008 р. по 20.12.2016 р. (переддень часткового розрахунку) в загальній сумі 92141, 20 грн.; - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 01.06.2009 р. по 20.12.2016 р. (переддень часткового розрахунку) в загальній сумі 704214,94 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Яворівського районного суду Львівської області від 01.10.2008 року у справі № 2а-299/2008 його поновлено на роботі, однак йому не було виплачено грошове забезпечення при звільненні з органів внутрішніх справ за період з 01.10.2008р. по 29.05.2009р. Наголошує, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2011 року у справі №2а-6239/09/1370 зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті нарахувати та виплатити на його користь грошове забезпечення за період проходження служби в органах внутрішніх справ з 01.10.2008 року по 29.05.2009 р., однак дане рішення, виконано не було. Невиконання пов'язане із тим, що Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті фактично припинило свою діяльність, обсяг компетенції суб'єкта владних повноважень значно зменшився, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2011 року у справі №2а-6239/09/1370 зі сторони Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті немає кому виконувати, оскільки у такої сторони відсутні будь-які механізми виконання судового рішення. Крім того, у зв'язку із звільненням голови ліквідаційної комісії та її членів і передачею всієї документації в центральний апарат Міністерства внутрішніх справ України в Управління відсутня можливість виконання судового рішення. У зв'язку із наведеним, вважає, що саме Міністерство внутрішніх справ України, зобов'язане виплатити грошове забезпечення. Додатково зазначає, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», відповідач також зобов'язаний компенсувати втрату частини заробітку у зв'язку порушенням строків виплати грошового забезпечення. Поруч з тим, просить стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 01.06.2009 р. по 20.12.2016 р. зважаючи на наведені обставини просив позов задовольнити повністю.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2017 року по справі № 813/1484/161 адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в сумі 152012,70 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права скаржник просить постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову скасувати, та прийняти в цій частині нову постанову, якою його позов задоволено повністю.

Позивач в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного адміністративного суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржену постанову залишити без змін, виходячи з наступних мотивів та міркувань.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2011 року у справі №2а-6239/09/1370 зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті нарахувати та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період проходження служби в органах внутрішніх справ з 01.10.2008 року по 29.05.2009 року в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Як видно з постанови Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2011 року у справі №2а-6239/09/1370, позивач з 27.07.2005 року (з дня призначення позивача на посаду) по 29.05.2009 року (по день звільнення позивача у відставку згідно з наказом МВС України від 29.05.2009 року № 1153 о/с) перебував на службі в органах внутрішніх справ України на посаді начальника відділу по обслуговуванню Львівської залізниці Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України на залізничному транспорті. Грошове забезпечення за період проходження служби в органах внутрішніх справ за період з 01.10.2008 року по 29.05.2009 року, позивачу нараховано та виплачено не було.

Пунктом 3 Наказу Міністерства внутрішніх справ України №499 від 31.12.2007 року «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України №499 від 31.12.2007року, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.

Відповідно до підпунктів «є» та «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995року, цей Порядок застосовується, зокрема, у випадках виплати вихідної допомоги; у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 цього Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно останні два (повних) місяці роботи (служби), які передували події, з якою пов'язана відповідна виплата, це серпень та вересень 2008 року, а не вересень, жовтень 2007 року, як про це в позові зазначає позивач.

Згідно наказів УМВС України на залізничному транспорті від 07.02.2008 року №11 о/с, від 25.12.2008 №188 о/с, від 20.01.2009 №4 о/с розмір місячного грошового забезпечення позивача складав у спірному періоді, зокрема в серпні та вересні 2008 року - 3533,50 грн.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що згідно платіжного доручення №2 від 21.12.2016 року з утриманням 1,5 % військового збору, на рахунок позивача було переведено 27619,43 грн.

Таким чином, розмір грошової забезпечення, що мав бути нарахований та виплачений позивачу за період з 01.10.2008 року по 29.05.2009 року, з урахуванням податків та обов'язкових платежів, складає 27619,43 грн., а не 33971,55 грн.

Відтак, оскільки згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, провадиться за останніми двома місяцями роботи, які передували події, з якою пов'язано було виплату позивачу грошового забезпечення, а такими були серпень та вересень 2008 року, а не вересень, жовтень 2007 року, як неправильно визначив в позові позивач, що стало наслідком неправильного обрахунку заявленої до стягнення суми (33971,55 грн.), та беручи до уваги фактичну виплату грошового забезпечення за період проходження служби в органах внутрішніх справ за спірний період в сумі 27619,43 грн., суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволені цієї вимоги.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закон № 2050-ІІІ під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, тобто періодичні виплати.

Виплата грошового забезпечення позивача за рішенням суду є дією разовою, і вичерпується виконанням рішенням суду, котрим стягнуто кошти.

Відповідно до абзацу 2 пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема, Кодекс законів про працю України.

Згідно з частиною сьомою статті 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

В пункті 6 згаданої Постанови зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. З урахуванням того, що виплата належних при звільненні сум працівникові у день звільнення є триваючим правопорушенням, та припиняється у день проведення фактичного розрахунку, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (постанова Верховного суду України від 03.07.2013 року у справі №6-64цс13).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2011 року у справі №2а-6239/09/1370 зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті нарахувати та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період проходження служби в органах внутрішніх справ з 01.10.2008 року по 29.05.2009 року в межах та у спосіб, передбаченим чинним законодавством.

Постанова Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2011 року у справі №2а-6239/09/1370 набрала законної сили 18.06.2013 року після її апеляційного оскарження.

Оскільки мав місце спір щодо суб'єкта здійснення виплати на користь позивача грошового забезпечення, а також щодо розміру такого забезпечення, а такі обставини визначені постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2011 року №2а-6239/09/1370, котра набрала законної 18.06.2013 року, то стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід відраховувати саме з дати набрання вказаним рішенням суду законної сили, а не з дати заявленої позивачем.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що розрахунок з позивачем, відповідач провів лише 21.12.2016 року, що підтверджується платіжним дорученням №2, тобто із затримкою у 882 робочі дні з моменту набрання постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2011 року №2а-6239/09/1370 законної сили.

Оскільки відповідачем не виконано обов'язку щодо виплати позивачу всіх сум, що належали до виплати при звільнені в день звільнення, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 19.06.2013 року по 20.12.2016 року включно.

З урахуванням висновку суду першої інстанції на користь позивача слід стягнути 152012,70 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення позивача.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2017 року по справі № 813/1484/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді В. М. Каралюс І. І. Запотічний Повний текст ухвали складено та підписано 25.05.2017р.