Постанова № 66706278, 23.05.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12492/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Оксененка О.М.,

Парінова А.Б.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 січня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ Форвардінг» до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІПІ Форвардінг», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2016 року №0005741404, №0005751404, №0005761404.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 січня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду сторони до суду не прибули, при цьому, позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив розглядати справу у відсутність його представника.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ Форвадінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «АРГОС-ГАРАНТ» за період з 01.04.2015 по 30.06.2015 за результатом якої складено акт від 24.04.2016 №61/26-15-14-04-03/36858306 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки відображені встановлені позивачем порушення:

- п.44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 358 946 грн., у тому числі за 2015 рік у сумі 1 358 946 грн.;

- п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 036 720 грн., у тому числі по періодах: квітень 2015 року - 266 165 грн., травень 2015 року - 41 145 грн., червень 2015 року - 759 938 грн., а також завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, в червні 2015 на загальну суму 473 220 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.05.2016:

- № 0005741404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 358 946 грн.;

- №0005751404, яким застосовано штрафну санкцію в сумі 47 322 грн.;

- № 0005761404, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 555 080 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем дотримано умови формування податкового кредиту та документального підтвердження витрат по податку на прибуток, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, правомірності прийнятих ним спірних рішень не довів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2015 року між ТОВ «ДІПІ Форвадінг» (Покупець) та ТОВ «АРГОС-ГАРАНТ» (Постачальник) укладено договір поставки №21, за умовами якого постачальник поставляє, а покупець набуває на умовах зазначеного договору паливно-мастильні матеріали (товар). Ціна, якість, найменування та асортимент товару протягом всього строку договору визначається: рахунками, накладними, додатками, додатковими угодами до цього договору або іншою документацією, яка підтверджується узгодження ціни, кількості найменування та асортимент товару.

Згідно п. 3.1 Постачальник здійснює поставку Товару на узгоджених з Покупцем умовах. Поставка товару здійснюється узгодженими партіями згідно заказу Покупця в період дії строку Договору. Узгоджені умови Договору можуть закріплюватися у відповідних письмових документах (закази, накладні, специфікації, домовленостях).

Відповідно до п. 3.7 Договору, пакування та маркування Товару що поставляється, повинні відповідати стандартам і технічним умовам, встановленим для конкретного виду товару.

Відповідно до п. 4.1 Договору, розрахунок по даному Договору здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на умовах відстрочки платежу на 15 календарних днів.

Згідно з п. 5.1 Договору приймання Товару здійснюється згідно Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України №281/171/578/155 від 20 травня 2008 року.

Відповідно до п. 9.1 Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2015р.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано Договір поставки №21 від 05.03.2015, специфікації від 02.04.2015 №2, 06.05.2015 №3, 03.06.2015 №4, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, рахунки на оплату, податкові накладні, договір № 13-0967-01 про оренду приміщення та автотранспорту, для якого було придбано дизельне пальне у ТОВ «АГРО-ГАРАНТ», договір зберігання № 254/15 від 02.03.2015 року, укладений з ТОВ «Мединський і К».

Як зазначає Верховний Суд України, при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Так, приймання нафтопродуктів за кількістю та якістю здійснюється згідно Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 року (далі - Інструкція №281/171/578/155), вимоги якої є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Як було зазначено вище, відповідно до п 5.1 Договору вказана Інструкція застосовується і до спірних правовідносин.

Так, згідно пункту 4.1.1 Інструкції №281/171/578/155 для забезпечення достовірності і єдності вимірювань маси та об'єму нафти і нафтопродуктів підприємства зобов'язані користуватися засобами вимірювальної техніки, що мають чинні відбитки повірочних тавр та/або свідоцтва про їх повірку чи державну метрологічну атестацію.

Пунктом 4.1.3 Інструкції №281/171/578/155 передбачено, що повірці, згідно із Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», підлягають вертикальні і горизонтальні резервуари, вимірювачі температури, рівня та густини, металеві рулетки з вантажем, метроштоки, рівнеміри, ПРК і ОРК, об'ємні лічильники, ваги, залізничні та автомобільні цистерни та інші засоби вимірювальної техніки, що використовуються під час визначення об'єму та маси нафти та нафтопродуктів.

Відповідно до пункту 4.2.1 Інструкції №281/171/578/155 облік нафти і нафтопродуктів на НПЗ, підприємствах із забезпечення нафтопродуктами, підприємствах нафтопровідного і нафтопродуктопровідного транспорту, наливних пунктах ведеться в одиницях маси, а на АЗС - одиницях об'єму.

Згідно пункту 4.3.1 Інструкції №281/171/578/155 об'єм та маса нафти і нафтопродуктів визначаються у стаціонарних резервуарах, залізничних цистернах, танках суден, мірах повної місткості та технологічних трубопроводах, градуйованих відповідно до вимог чинних нормативних документів Держспоживстандарту України, та/або за допомогою об'ємних та масових лічильників.

Як передбачено пунктом 5.1.1 Інструкції №281/171/578/155, приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

Підрозділами 5.2-5.5 Інструкції №281/171/578/155 передбачено порядок приймання нафти і нафтопродуктів, яка транспортується різними видами транспорту.

Обов'язковими умовами прийняття нафти і нафтопродуктів за кількістю та якістю є перевірка цілісності пломб, об'єму, густини, якісних характеристик, у разі якщо транспортування здійснюється залізничним чи автомобільним транспортом, а також спеціальними пристроями - у разі якщо транспортування здійснюється водним чи нафтопровідним транспортом.

Перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования».

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом.

Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Разом з тим, всупереч вищенаведеним вимогам, позивач не надав належних доказів перевірки кількісних та якісних характеристик нафтопродуктів, які повинні були зберігатись у ТОВ «Мединський і К».

Крім того, відповідно до п.п 69.1., 69.2. ПК України банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків - юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Банки та інші фінансові установи зобов'язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, не пізніше наступного робочого дня з дня відкриття/закриття рахунка (включаючи день відкриття/закриття).

Так, у Договорі поставки №21 від 05.03.2015 року, а саме у реквізитах Постачальника ТОВ «Аргос-Гарант», зазначено номер рахунку підприємства, відкритий в ПАТ «Сбербанк Росії» Україна за №26003023038239, який був відкритий згідно відомостей банківської установи лише 08.05.2015, в той час, як сам договір було укладено 05.03.2015.

При цьому, і в інших документах, датованих квітнем 2015 року, які надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій, також зазначено рахунок №26003023038239, відкритий 08.05.2015 року.

Також, в ТТН (наявних в матеріалах справи) значиться серія та номер довіреностей, які видані ТОВ «ДІПІ Форвардінг».

При цьому, позивачем не надано належних доказів видачі відповідним особам товариства довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, з урахуванням вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за №293/1318.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 (далі Інструкція), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 3 вище зазначеної Інструкції передбачено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою та підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Так, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані довіреності та журнали їх реєстрації.

Крім того, в матеріалах справи відсутні платіжні доручення про оплату отриманого товару.

Отже, колегія суддів приймає доводи апелянта, що надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій між позивачем та контрагентами, факт їх використання в господарській діяльності позивача, а лише документально фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Суд звертає увагу, що формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду, не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер.

Колегія суддів зазначає, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операції. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та формування податкового кредиту є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак, на підтвердження витрат, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги та її зв'язок з господарською діяльністю платника податку. Інакше, не прослідковується ділова мета господарюючого суб'єкта та його дійсна зацікавленість в отриманні цих послуг, позаяк відсутність їх реального результату видається марним витрачанням коштів на їх оплату.

Отже, з огляду на всі наведені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку про маніпулювання позивачем даними податкового обліку для штучного формування технічного податкового кредиту.

При цьому, колегія суддів наголошує, що за умови добросовісності позивача, представлення чим-більш ширшого переліку документів на обґрунтування своїх вимог є прямим інтересом останнього та обов'язком, закріпленим статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першою якої передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 січня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ Форвардінг» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Постанова в повному обсязі складена 25 травня 2017 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді О.М.Оксененко

А.Б.Парінов

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Парінов А.Б.

Оксененко О.М.