Постанова № 66705509, 17.05.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 травня 2017 року № 826/8015/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Артеменко Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Нікея»до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії

за участі представників сторін:

від позивача - Антохов Я.С.,

від відповідачів - Таранюк Ю.В.,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея» (далі - позивач, ТОВ «Нікея») до Державної фіскальної служби України, (далі - відповідач 1, ДФС України), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач 2, ГУ ДФС у м. Києві), Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач 3, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило:

визнати незаконним та скасувати рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.09.2015 вих. № 24184/10/26-58-11-02-18;

визнати незаконним та скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 вих. № 19416/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги;

визнати незаконним та скасувати рішення ДФС України від 23.03.2016 № 6330/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги;

зобов'язати ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої ТОВ «Нікея» податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період - календарний місяць серпень 2015 року, доповнення та додатка 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних ДФС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо відмови у прийнятті вказаної податкової декларації на паперових носіях, що оформлене у вигляді листа від 16.09.2015 вих. № 24184/10/26-58-11-02-18 є незаконним, оскільки вважає, що чинне податкове законодавство не містить прямої заборони контролюючому органу на прийняття податкової звітності, поданої платником податків у паперовому вигляді. За результатами адміністративного оскарження вказаного рішення про відмову у прийнятті податкової декларації на паперових носіях до ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України позивач отримав рішення про залишення скарг без задоволення, що, на переконання позивача, також є незаконними.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Представник відповідачів позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.09.2015 позивачем надіслано до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві засобами поштового зв'язку податкову декларацію з ПДВ за звітний (податковий) період - серпень 2015 року.

Також, позивачем було надіслано податкову декларацію з ПДВ за звітний (податковий) період - серпень 2015 року з додатком 5 до контролюючого органу засобами телекомунікаційного зв'язку.

Листом від 16.09.2015 № 24184/10/26-58-11-02-18 ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомила позивачу, що отримана контролюючим органом засобами поштового зв'язку податкова декларація з ПДВ за звітний (податковий) період «серпень 2015 року» подана всупереч п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України, а саме: не передбачено подання декларації з ПДВ у паперовому вигляді, у зв'язку з чим така декларація, згідно з ст. 49 ПК України, вважається не прийнятою.

В подальшому, за результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, викладеного у листі, ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення від 22.12.2015 № 19416/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, ДФС України - від 23.03.2016 № 6330/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, якими відмовлено у задоволенні скарг позивача.

Вважаючи вказані рішення незаконними та такими, що порушують його права та інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким внесено до Податкового кодексу України зміни, зокрема, введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість.

Відповідно до абзацу 2 та 3 пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.

Аналогічні положення викладені у пункті 2 розділу III «Порядок оформлення та подання податкової звітності» Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за № 1267/26044 (діяв до 01.02.2016), згідно якого декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 8 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податку, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Тобто, наведені норми пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України та пункту 2 розділу III Порядку встановлюють інші, спеціальні вимоги щодо подачі податкової декларації з податку на додану вартість, яка має бути подана виключно в електронній формі.

Отже, у даному випадку норма пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України застосуванню не підлягає, а у платника податку відповідно відсутнє право подачі декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді.

Водночас, як видно з матеріалів справи, 12.01.2015 між TOB «Нікея» та ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено договір про визнання електронних документів № 1, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

З матеріалів справи також вбачається, що 08.09.2015 на підставі такого договору позивачем подано до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві засобами електронного зв'язку податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року, яка зареєстрована за № 9185849832.

В той же час, TOB «Нікея» надіслано поштовим відправленням з описом вкладення податкову декларацію з податку на додану вартість на паперовому носії за серпень 2015 року, яка отримана ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві 09.09.2015.

Судом не приймається до уваги посилання позивача про незгоду з запровадженням системи електронного адміністрування ПДВ, оскільки дані обставини не стосуються предмету доказування.

З огляду на те, що, по-перше, в силу вимог статті 49 Податкового кодексу України податкова звітність з податку на додану вартість подається до контролюючого органу всіма платниками податку засобами телекомунікаційного зв'язку і лише у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України, по-друге, на момент отримання ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві поштовим відправленням з описом вкладення податкової декларації TOB «Нікея» з податку на додану вартість на паперовому носії за серпень 2015 року, контролюючим органом вже отримано таку декларацію засобами електронного зв'язку, яка відповідно до зазначеного договору про визнання електронних документів визнається оригіналом, суд вважає обґрунтованим твердження ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про подання податкової декларації з податку на додану вартість на паперовому носії за серпень 2015 року всупереч вимогам пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України.

За таких умов, суд не вбачає підстав для визнання незаконним та скасування рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, викладеного у листі від 16.09.2015 № 24184/10/26-58-11-02-18.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, не погоджуючись з рішенням ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, позивач звернувся до ГУ ДФС у м. Києві зі скаргою від 26.10.2015 № 46/10 (вх. № 31777/10 від 29.10.2015), за результатами розгляду якої ГУ ДФС у м. Києві, з урахуванням рішення від 05.11.2015 № 16793/10/26-15-11-03-11 про продовження строку розгляду первинної скарги до 25.12.2015 (включно), прийнято рішення від 22.12.2015 № 19416/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, яким вказане рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

З матеріалів справи також видно, що не погоджуючись з оскаржуваним рішенням ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 № 19416/10/26-15-11-03-11, позивач звернувся зі скаргою від 01.02.2016 № 14/01 (вх. № 2410/6 від 03.02.2016) про перегляд і скасування вказаних рішень до ДФС України.

З аналогічною скаргою №17/01 позивач звернувся і до Мінфіну, який листом від 17.02.2016 № 31-11120-09-10/4653, скаргу TOB «Нікея», з посиланням на норми Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, направив таку скаргу за належністю для розгляду та надання відповіді заявнику до ДФС України.

При цьому, рішенням ДФС України від 11.02.2016 № 2918/6/99-99-11-02-02-15, копія якого наявна в матеріалах справи, вирішено продовжити строк розгляду скарги позивача від 01.02.2016 № 14/01 до 30.03.2016 (включно).

ДФС України листом від 25.02.2016 № 4180/6/99-99-11-02-02-15, за результатами розгляду скарги позивача від 01.02.2016 № 17/01, надісланої листом Мінфіну від 17.02.2016 № 31-11120-09-10/4653 до ДФС України, на вищевказане рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 № 19416/10/26-15-11-03-11, повідомила позивачу, що скарга на вказані рішення подається до ДФС України, а також зазначила, що 03.02.2016 до ДФС України надійшла скарга TOB «Нікея» від 01.02.2016 № 14/01 на зазначені рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві та рішенням ДФС України вирішено продовжити строк розгляду скарги позивача, про що позивача поінформовано відповідним листом.

23.03.2016, тобто у межах продовженого рішенням ДФС України від 11.02.2016 № 2918/6/99-99-11-02-02-15 строку розгляду скарги позивача, ДФС України прийнято рішення №6330/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, яким рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та рішення ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

За висновком суду необґрунтованим є твердження позивача про те, що скарга надіслана Мінфіну, яку останній направив до ДФС України за належністю для розгляду та надання відповіді, не розглянута ДФС України, оскільки, по-перше, як вже встановлено колегією суддів, така аналогічна скарга направлена Мінфіном за належністю для розгляду та надання відповіді заявнику до ДФС України, по-друге, ДФС України повідомила позивача про прийняття такої скарги.

В той же час, статтею 56 Податкового кодексу України врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Згідно з абзацом 3 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Отже, оспорювані рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України прийнято за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних суді поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, визначення юрисдикції адміністративних судів здійснюється з урахуванням характеру спору, предмета та суб'єктивного складу спірних правовідносин. Суд звертає увагу на те, що наведена норма підлягає застосуванню у системному зв'язку зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-владних повноважень, порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, оскарженню підлягають лише ті правові акти індивідуальної дії, які є рішеннями відповідних суб'єктів владних повноважень. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що рішення суб'єкта владних повноважень, сформовані в правових актах індивідуальної дії, можуть бути оскаржені в адміністративних судах тільки в тому випадку, коли в цих правових актах індивідуальної дії зафіксовані рішення, що стосуються прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, як це передбачено у статті 2 КАС України.

Таким чином, властивостями оскаржуваності наділені лише ті правові акти, які створюють реальні правові наслідки для цієї особи, впливають на стан її суб'єктивних прав і обов'язків.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2015 № 19416/10/26-15-11-03-11 та рішення ДФС України від 23.03.2016 № 6330/6/99-99-11-02-02-15, прийняті за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, не є актами реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов'язкового для суб'єкта господарювання припису. Такі рішення самі по собі не породжують у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджають реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самого рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової звітності, викладеного у листі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 20.05.2015 у справі № К/800/63653/14, К/800/63692/14, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.04.2017 К/800/25110/16, К/800/29079/16.

Окрім того, зважаючи на те, що доводи про протиправність оскаржуваних рішень суд оцінює критично, а також враховуючи, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідачів щодо розгляду скарг платників податків є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією контролюючого органу, суд не може підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень, у зв'язку з чим вважає позовну вимогу про зобов'язання ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої ТОВ «Нікея» податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період - календарний місяць серпень 2015 року, доповнення та додатка 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних ДФС України безпідставною, а відтак у суду відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідачі довели суду відсутність незаконності прийнятих рішень.

Системно проаналізувавши норми законодавства та надавши оцінку наявним доказам у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда

Суддя А.Б. Федорчук