Ухвала суду № 66704714, 24.05.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 У Х В А Л А

про забезпечення адміністративного позову

24 травня 2017 року Справа № 813/1854/17

Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Кузана Р.І.,

судді Грень Н.М.,

судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Тронки О.В.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів Сагайдака Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання дій протиправними, скасування наказів,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1, ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - відповідач-2, ГУ ДМС України у Львівській області), в якому просить:

- визнати протиправною діяльність ДМС України щодо вручення ОСОБА_1 повідомлення про скорочення займаної ним посади;

- скасувати наказ ДМС України № 226-к від 17.05.2017 про звільнення ОСОБА_1;

- скасувати наказ ГУ ДМС України у Львівській області № 142-к/тр від 17.05.2017 про призначення ОСОБА_1;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління - начальника управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області;

- зобов'язати ГУ ДМС України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 1 травня 2016 року по 31 грудня 2016 року з урахуванням вимоги Постанови КМУ від 06.04.2016 № 292, якою встановлено розмір окладу для заступника керівника державного органу, компетенція якого поширюється в межах однієї області, в розмірі 8615 грн. на місяць;

- зобов'язати ГУ ДМС України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 1 січня 2017 року по 17 травня 2017 року з урахуванням вимоги Постанови КМУ від 18.01.2017 № 15, якою встановлено розмір окладу для заступника керівника державного органу, компетенція якого поширюється в межах однієї області, в розмірі 8850 грн. на місяць;

- відшкодувати заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі середньої заробітної плати згідно з вимогами Постанови КМУ від 18.01.2017 № 15;

- винести окрему ухвалу по фактах грубих порушень трудового законодавства з метою проведення відповідних службових розслідувань відносно осіб, винних в цих порушеннях.

23.05.2017 позивачем через канцелярію суду подано клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу №142-к/тр від 17.05.2017 про призначення ОСОБА_1

Клопотання обґрунтоване наявністю очевидних ознак протиправності оскарженого наказу, оскільки наказ про призначення позивача на посаду головного спеціаліста відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України у Львівській області фактично передбачає примусову працю.

Відповідно до конвенції Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов'язкову працю» примусова праця означає будь-яку роботу, що її вимагають від особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно послуг.

Позивач не давав згоди на призначення на вказану в оскаржуваному наказі посаду. Таким чином відповідач-2 зобов'язав ОСОБА_1 виконувати роботу без його згоди. Водночас, позивач вказує, що відмова від виконання обов'язків на цій посаді, може бути підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що, очевидно, негативно вплине на його подальший кар'єрний ріст та порушує його права та обов'язки, відновлення яких потребуватиме значних зусиль. Зокрема, позивачу необхідно буде звертатись до суду про оскарження таких рішень чи дій відповідача. Водночас, зупинення дії наказу про призначення позивача на посаду до завершення розгляду судом справи збереже існуючий на даний час стан речей та не порушуватиме нічиїх прав чи обов'язків.

У судовому засіданні позивач підтримав клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, просив суд його задовольнити.

Представник відповідачів щодо задоволення клопотання заперечив. Вказав, що оскаржуваний наказ № 142-к/тр від 17.05.2017 «Про призначення ОСОБА_1» прийнятий на підставі та в межах чинного законодавства. Просив суд відмовити у задоволенні даного клопотання.

При вирішенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову суд керувався таким.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Підстави для вжиття заходів забезпечення позову визначені в ч.1 ст. 117 КАС України, згідно з якою такі допускаються судом якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидним є ознаки протиправності дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з ч. 3 статті 117 КАС України подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржується. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.

Забезпечення позову допускається, якщо невжиття цих заходів може ускладнити або привести до неможливості виконання рішення суду.

Згідно з пунктом 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ", в ухвалі про забезпечення позову, суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.3 та ч. 4 статті 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: 1) зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; 2) заборони вчиняти певні дії.

Наведений перелік підстав забезпечення позову є вичерпним.

Тобто суд ухвалою про забезпечення позову може зупинити тільки дію того рішення, яке є предметом спору і оскаржується.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку про наявність чотирьох окремих підстав для забезпечення позову:

- очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі. Очевидність небезпеки полягає в тому, що з високим ступенем вірогідності можуть настати такі дії або події, які безумовно призведуть до порушення прав та інтересів позивача;

- неможливість захисту прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів.

- якщо для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Зокрема, необхідно буде звертатися до суду, визнавати недійсними договори чи рішення, вилучати майно, тощо;

- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Рішення, дії чи бездіяльність мають очевидні ознаки протиправності, якщо вони істотно суперечать чинному законодавству.

Отже, обов'язковою умовою для застосування судом заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з вищенаведених обставин.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Суд зазначає, що адміністративне судочинство діє в сфері специфічних публічно-правових відносин, де стороною у справах є особа, яка, використовуючи визначені законом інститути (суд) та процедуру, протистоїть державі чи окремим її владним інститутам, захищаючи свої права і свободи.

Згідно з Конституцією України права і свободи захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55).

За правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 № 4-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, „з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для позивача рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Загалом, клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтоване наявністю ознак очевидної протиправності наказу № 142-к/тр від 17.05.2017 «Про призначення ОСОБА_1». Позивач вважає, що оскаржуваним наказом відповідач-2 примушує його виконувати роботу, згоду на яку ОСОБА_1 не давав.

Згідно з ст.43 Конституції України кожному гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до ч.2 ст.4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997, ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.

Статтями 2 і 4 Конвенції про примусову чи обов'язкову працю №29, ратифікованої 10.08.1956 передбачено, що в розумінні цієї Конвенції термін примусова чи обов'язкова праця означає будь яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. Компетентна влада не повинна ні примушувати, ні дозволяти примушувати до примусової чи обов'язкової праці на користь приватних осіб, компаній або товариств.

«Примушування», в контексті ч 2 ст.4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод означає застосування до особи фізичного або психічного тиску (насильства). «Обов'язковии?» означає застосування у будь якіи? формі примушування або зобов'язання щодо виконання робіт, не передбачених трудовим договором. Тобто це робота, яку працівник змушении? виконувати під загрозою якогось покарання, а також яка виконується ним проти и?ого волі, або у випадку коли він добровільно не запропонував своі?х послуг.

Судом враховано, що невиконання позивачем посадових обов'язків на посаді, згоди на призначення на яку ОСОБА_1 не давав, може бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, що в подальшому потребуватиме докладення значних зусиль для відновлення порушених прав позивача.

Аналізуючи наведені обставини, суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у наведений позивачем спосіб, буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, при цьому, заходи забезпечення адміністративного позову саме шляхом зупинення дії рішення відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Тож, на думку суду, клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії наказу, що оскаржується, до ухвалення рішення в адміністративній справі №813/1854/17, є обґрунтованим та таким, що відповідає положенням статті 117 КАС України, відтак підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 117, 118, 160, 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову задовольнити.

Зупинити дію наказу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 142-к/тр від 17.05.2017 про призначення ОСОБА_1 до ухвалення рішення в адміністративній справі №813/1854/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання дій протиправними, скасування наказів.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що ухвала не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'яти днів з дня її отримання до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Виконання ухвали з питань забезпечення адміністративного позову здійснюється негайно в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Головуючий суддя Р.І. Кузан

Суддя Н.М. Грень

Суддя А.Г. Гулик