Ухвала суду № 66701497, 22.05.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 305/1242/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

22 травня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Джуги С.Д.,

суддів - Куштана Б.П., Кожух О.А.

при секретарі: Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Рахівського районного суду від 19 грудня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

встановила:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Позовні вимоги мотивує тим, що між ним та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №MKBIGK00000009 від 03.04.2006 року, згідно якого останній отримав кредит в сумі 38999 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02 квітня 2026 року, та із зобов'язанням повернути ці кошти та сплатити проценти за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № MKBIGK00000009 від 03 квітня 2006 року, за яким останній надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 59,93 кв.м., житловою площею 29,03 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1. Вартість предмета іпотеки становить 59990 гривень. У порушення умов кредитного договору, відповідач зобов'язання належним чином не виконав, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, станом на 29 червня 2016 року відповідач має заборгованість в сумі 335 262,57 гривень, яка складається з наступного: 33011,87 гривень - заборгованість за кредитом; 61601,50 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 15510 гривень - заборгованість по комісії за користування кредитом; 225139,20 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Позивач додатково повідомляв відповідача про порушення основного зобов'язання з вимогою добровільно звільнити житлове приміщення у разі продовження порушення. За наведених обставин позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № MKBIGK00000009 від 03 квітня 2006 року в сумі 59 990 гривень звернути стягнення на квартиру загальною площею 59,93 кв.м., житловою площею 29,03 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1., шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Банком з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з можливістю здійснення Банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки та виселити відповідача і інших осіб, які зареєстровані або проживають у квартирі, що являється предметом іпотеки, та стягнути з відповідача судові витрати.

Заочним рішення Рахівського районного суду від 19 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № MKBIGK00000009 від 03 квітня 2006 року в розмірі 59 990 (п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень, а саме: 33 011 (тридцять три тисячі одинадцять) гривень 87 копійок - заборгованість за кредитом та 26 978 (двадцять шість тисяч дев`ятсот сімдесят вісім) гривень 13 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом, звернути стягнення на квартиру загальною площею 59,93 кв.м., житловою площею 29,03 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1., шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Банком з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладання договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем, із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в Договорі іпотеки, а саме - 59 990 гривень, будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з можливістю здійснення Банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки та стягнуто судові витрати в сумі 2067 гривень. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Банк просить скасувати рішення в частині відмови у позові та ухвалити по справі нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В іншій частині рішення суду першої інстанції ніким в апеляційному порядку не оскаржено.

Таким чином предметом даного апеляційного оскарження є законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення відповідача ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Банку, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що між Банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №MKBIGK00000009 від 03.04.2006 року, згідно якого останній отримав кредит в сумі 38999 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02 квітня 2026 року.

У забезпечення виконання боргових зобов'язань за вказаним вище кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 03 квітня 2006 року, уклали договір іпотеки № MKBIGK00000009, за яким останній надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 59,93 кв.м., житловою площею 29,03 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1. Вартість предмета іпотеки становить 59990 гривень.

У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, станом на 29 червня 2016 року відповідач має заборгованість в сумі 335 262,57 гривень, яка складається з наступного: 33011,87 гривень - заборгованість за кредитом; 61601,50 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 15510 гривень - заборгованість по комісії за користування кредитом; 225139,20 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення, суд першої інстанції виходив з безпідставності даних вимог.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на вимогах матеріального та процесуального права.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Дану правову позицію висловив Верховний Суду України в своїй Постанові №6-39цс15 від 18.03.2015 року, що є обов'язковою для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

З матеріалів справи, зокрема договору іпотеки вбачається, що в іпотеку передано квартиру, яка належить відповідачу (іпотекодавцю) на підставі Договору купівлі - продажу від 29.03.2006р. за №1038 та Свідоцтва про власності на житло, виданого фондом комунального майна 18.05.94р.за №257. З Договору купівлі - продажу від 29.03.2006р. за №1038 вбачається, що відповідач за даним договором придбав лише ? частини, решта - ? частини квартири відповідачу належала задовго до укладення договору іпотеки і придбана ним не за рахунок отриманих кредитних коштів.

З врахуванням наведеного відсутні передбачені законом підстави для виселення відповідача з даної квартири, а тому суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні даної позовної вимоги.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв'язку з чим апеляційна скарга, згідно ст. 308 ЦПК України підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції в цій частині - залишенню без мін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315,317,319 ЦПК України, колегіясуддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити.

Заочне рішення Рахівського районного суду від 19 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач

Судді