Ухвала суду № 66700911, 24.05.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/331/2017(м)

264/1313/17

Головуючий у 1 інстанції Кузнецов Д.В.

Доповідач Лопатіна М.Ю.

Категорія 53

У Х В А Л А

Іменем України

24 травня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.

суддів Мироненко І.П., Принцевської В.П.,

при секретарі Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення заборгованості по заробітній платі з компенсацією втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 березня 2017 року,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 березня 2017 року відмовлено у відкритті провадження за вищезазначеною позовною заявою ОСОБА_1.

Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Позивач в судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю - доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи та, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 22 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовом до приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення заборгованості по заробітній платі з компенсацією втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 березня 2017 року порушено провадження у справі №910/4518/16 про банкрутство приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь", що вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також інформації з офіційного веб-сайту Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, що виникли між сторонами, мають ознаки господарського спору з огляду на те, що відносно відповідача порушено справу про банкрутство, а тому позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно п.1. ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Із роз'яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вбачається, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) (далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про стягнення заробітної плати, підвідомчі господарським судам.

Частиною дев'ятою статті 16 ГПК (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII, відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про стягнення заробітної плати, тощо.

Системний аналіз положень Закону № 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи наведене, оскільки відносно приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» порушено справу про банкрутство, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що на правовідносини, які виникли між сторонами, не поширюється, передбачена ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом», дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки це питання по суті позовних вимог суд першої інстанції не вирішував.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до не згоди з висновками суду.

За таких обставин, ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі постановлена місцевим судом з додержанням вимог закону.

При цьому слід зазначити, що пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

У зв'язку з наведеним, відмова у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених ч.2 ст.122 ЦПК України, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

За таких обставин, на підставі п.1.ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає оскаржену ухвалу без змін, оскільки судом першої інстанції її постановлено з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. 303, 307, 312 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду Донецької області від 24 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: