Рішення № 66691102, 23.05.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/729/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

представника позивача ОСОБА_6

представника відповідача ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційні скарги публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" та ОСОБА_8 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 січня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 26.03.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір. Відповідно до умов договору, банк зобовязався надати ОСОБА_8І кредит у розмірі 22 436,00 доларів США терміном до 26.03.2018 року.

В якості забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_9 було укладено договір поруки.

ОСОБА_8 зобовязання за договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 25.05.2015 року, її заборгованість складає 53 455,13 доларів США, з яких: 24 406,16 доларів США заборгованість за кредитом, 5 698,72 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 363,33 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, 20 430,01 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором, 12,00 доларів США штраф (фіксована частина), 2 544,91 доларів США штраф (процентна складова).

У звязку з чим банк просив суд стягнути з солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 53 455,13 доларів США.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 19 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ КБ «Приватбанк», заборгованість за кредитним договором в сумі 17 286, 82 доларів США, що еквівалентно 47 5214,68 грн. заборгованість за тілом кредиту, 7 813,30 доларів США, що еквівалентно 21 4787,61 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом, 70,65 доларів США, що еквівалентно 1 942,16 грн. заборгованість по винагороді, 7 381,08 грн. заборгованість по страхових платежах та судовий збір у сумі 1 720,58 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права і просить змінити рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 січня 2017 року в частині зменшення заборгованості за кредитним договором, відмовити у стягненні заборгованості з поручителя та ухвалити нове рішення, задовольнивши позов ПАТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі.

ОСОБА_8 у свою чергу також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права і просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 січня 2017 року та ухвалити нове рішення яким в позовних вимогах ПАТ КБ «Приватбанк» відмовити повністю.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційний скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ПАТ КБ «Приватбанк» - підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_8 підлягає до відхилення, виходячи з наступного.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не повністю ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Частково задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_8 ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не вірно визначив розмір заборгованості за кредитним договором, а тому суд першої інстанції бере за основну визначення розрахунку заборгованості за кредитним договором згідно висновку експертизи. Також суд першої інстанції прийшов до висновку що у звязку із збільшенням обсягу відповідальності боржника відповідно до додаткової угоди №1, за яку не поручався ОСОБА_9, порука останнього є припиненою.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що 26.03.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, за яким, банк надав останній кредитні кошти, шляхом видачі готівки через касу, на строк до 26.03.2018 року, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 22 436 доларів США на наступні цілі: 20 000 доларів США на споживчі потреби та 2 436 доларів США на сплату страхових платежів у випадках передбачених п.п. 2.1.3 та 2.2.7. договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,04 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту в період сплати у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 8.2 договору.

Відповідно умов договору, погашення заборгованості здійснюється шляхом внесення щомісячних платежів на рахунки банку, в сумі 306,06 доларів США, у період із 21 до 28 числа кожного місяця.

Крім цього, п. 8.1.2 кредитного договору передбачено, що за порушення термінів оплати, передбачених п. 8.1.1 договору на 120 календарних днів, строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені є останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Пунктом 8.2 кредитного договору визначено, що для виконання кредитного договору банк відкриває ОСОБА_8 рахунок № 29098059149665 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту відсотках, винагороді та інших платежів.

Як підтверджується випискою з позичкового рахунку № 22037057236914 та заявою на видачу готівки № 126 від 26.03.2008 року, ОСОБА_8 отримала від ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти в сумі 20 000 доларів США (еквівалент в гривні 101 000 грн.).

Боржник ОСОБА_8 належним чином взяті на себе зобовязання не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість, яку сторони в кредитному договорі врегулювали шляхом укладення додаткової угоди.

Додатковою угодою №1 від 26 листопада 2012 року до кредитного договору від 26.03.2008 року було зменшено суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання на суму 18775,70 дол. США. Також сторони узгодили, що на момент укладення додаткової угоди №1 загальна сума залишку по кредиту становить 25390,62 дол. США.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_8 зобовязання за кредитним договором від 26.03.2008 року та за додатковою угодою №1 від 26.11.2012 року в цей же день 26.12.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_9 укладено договір поруки, за яким поручитель брав на себе солідарну відповідальність за виконання ОСОБА_8 зобовязання за основною та додатковою угодою за кредитним зобовязанням (пункт 16 договору поруки).

ОСОБА_8І і після укладення додаткової угоди належним чином не виконувала взяті на себе зобовязання, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі розмірі 53 455,13 доларів США, яку позивач і просив суд стягнути з солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на свою користь.

Відповідно до положень ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Свої зобов'язання за споживчим кредитним договором банк виконав, надавши позичальнику ОСОБА_8 оговорені в споживчому договорі кошти, а також 10074,24 дол. США на виплату страхових платежів (пункт 8.1 додаткової угоди).

В силу вимог ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першої статті 509 ЦК України визначено що зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Позивач надав в суд першої інстанції розрахунок заборгованості, який зроблено відповідно до умов кредитних угод, а також тарифів, які явлються невідємною частиною кредитних договорів. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на 25.05.2015 року, заборгованість ОСОБА_8 за кредитними договорами становить 53 455,13 доларів США, з яких: 24 406,16 доларів США заборгованість за кредитом, 5 698,72 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 363,33 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, 20 430,01 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором, 12,00 доларів США штраф (фіксована частина), 2 544,91 доларів США штраф (процентна складова).

Відповідно до пункту 8.1 додаткової угоди від 26 листопада 2012 року терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю пять років.

Не погоджуючись з розміром заборгованості, визначеної позивачем, ОСОБА_8 було заявлено клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи. Дане клопотання було задоволено судом першої інстанції і проведено по справі судово-економічну експертизу, яка зробила свій висновок про розмір заборгованості за кредитною угодою.

Частиною 1 ст. 143 ЦПК України встановлено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Висновок експерта не є актом, що встановлює, змінює чи припиняє правовідношення, а є лише думкою особи, яка має знання, що їх не мають інші. У розумінні ст. 27 ЦПК України висновок експерта є засобом доказування у справі. Водночас він не має пріоритетної сили щодо інших доказів, які є у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді під час судового засідання всіх обставин справи в їхній сукупності.

Оцінивши зібрані по справі докази в сукупності, доводи сторін та пояснення експерти в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про правильність, обґрунтованість, належність та допустимість розрахунку заборгованості, наданого позивачем. Разом з тим, висновок судово-економічної експертизи про розмір заборгованості ОСОБА_10 за кредитними договорами, який покладено в основу рішення судом першої інстанції, колегія суддів вважає таким, що не відповідає умовам кредитного договору та обставинам справи.

Так, відповідно до додаткової угоди №1 від 26 листопада 2012 року та додатку №1 додаткової угоди №1 визначено сторонами кредитної угоди, що залишок по кредиту станом на 26.11.2012 року становить 25390,62 дол. США.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Додаткова угода №1 від 26 листопада 2012 року не оспорена, не визнана недійсною, а тому її умови є чинними для сторін, в тому числі і для експерта. Разом з тим, експертом для розрахункової величини заборгованості не прийнято до уваги залишок по кредиту в розмірі 25390,62 дол. США, встановлений сторонами за умовами додаткової угоди. Також експертом невірно зроблено зарахування внесених боржником платежів кредитору, так як відповідно до пункту 3.2 кредитного договору при наявності заборгованості внесені платежі першочергово направляються на погашення заборгованості, а не тіла кредиту.

При здійснення розрахунку експертом не було враховано збільшення заборгованості за тілом кредиту за рахунок внесених банком за боржника страхових платежів. Також експертом не було враховано при здійсненні розрахунку винагороду за резервування ресурсів.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про неправильність проведення розрахунку за висновком судово-економічної експертизи та про визнання належним розрахунку заборгованості відповідачки, який наданий позивачем. Тому з ОСОБА_8 та поручителя ОСОБА_9 необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 24406,16 дол. США, що на час звернення позивача до суду становить 508380,31 гривну та 5698,72 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом, що також на час звернення позивача до суду становить 118704,34 гривень.

Позивачем також поставлено позовні вимоги про стягнення з відповідачі солідарно на його користь штрафних санкцій за порушення умов виконання зобовязання, розмір яких позивач визначив у валюті.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України - пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання, виходячи зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" N 15-93 від 19 лютого 1993 року, відповідно до вимог ст. 192 ЦК України - розрахунок пені має здійснюватись у грошові одиниці України - гривні.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За таких умов з відповідачів солідарно на користь позивача підлягають до стягнення пеня за несвоєчасне виконання зобовязання за договором і розмірі 425557,11 гривни (що дорівнює 20430,01 дол. США на час звернення позивача до суду), 249,96 гривни штраф (фіксована частина в розмірі 12 дол. США на момент звернення позивача до суду) та 53010,48 гривни штраф (процентна складова в сумі 2544,91 дол. США на момент звернення позивача до суду).

Так, відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф, пеня - це є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання.

Разом з тим, за правилами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають значення для справи.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Положення ст. 616 ЦК України передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.

Враховуючи, що загальний розмір штрафних санкцій не перевищує розмір заборгованості за кредитним договором, то колегія суддів не знаходить підстав для зменшення розміру штрафний санкцій.

Висновки суду першої інстанції про застосування строку позовної давності до пені та штрафу є безпідставними, так як відповідно до пункту 7 додаткової угоди від 26 листопада 2012 року термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків, неустойки, пені, штрафів за даним договором встановлюється тривалістю пятдесят років, а розрахунок заборгованості зроблено позивачем в межах встановленої сторонами строку позовної давності.

Разом з тим, колегія суддів не знаходить правових підстав для стягнення з відповідачів 363,33 дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом, так як це являється супутньою послугою що обслуговує кредиту.

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозвязку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Суд першої інстанції відмовляючи у солідарному стягненні заборгованості за кредитним договором з поручителя, мотивував тим, що оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції, було встановлено, що умови додаткової угоди № 1, було змінено без згоди поручителя саме установою банку, то відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, така порука є припиненою.

Оскільки з договір поруки вбачається, що поручитель, ОСОБА_9 поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_8 зобовязань як за кредитним договором так і за додатковою угодою №1, то відповідно поручитель був обізнаний з умовами додаткової угоди, тому відсутні підстави вважати, що відбувалася зміна зобовязань без згоди поручителя.

Так як судом першої інстанції було неповно встановлено обставини, що мають значення для справи, то рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, про часткове задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_8І до відхилення.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Такий висновок колегії суддів щодо відмови в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом буде відповідати правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

В п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розяснено, що якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що позивачем не було надано доказів видачі йому кредитних коштів. Проте з даним твердженням не можна погодитися, адже позичальник тривалий час здійснював погашення за кредитним договором, що свідчить про визнання ним наявність кредитного зобовязання та отримання кредитних коштів. Крім того в матеріалах справи заява на видачу готівки № 126 від 26.03.2008 року, де зазначено отримувач ОСОБА_8, призначення платежу видано кредит згідно кредитного договору № CSR0GA0000000126 від 26.03.2008 року 20 000 дол. США, що еквівалентно 101 000 грн., та містить підпис отримувача, контролера, бухгалтера та касира (а.с.205 т.1).

Також ОСОБА_8 зазначає, що сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Свої зобов'язання за споживчим кредитним договором банк виконав, надавши позичальнику ОСОБА_8 оговорені в споживчому договорі кошти.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - Кодекс).

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Тому немає підстав вважати, що істотні умови договору між сторонами були непогоджені. А підстави на які посилається ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі, щодо неукладеності кредитного договору є безпідставними та досліджувалися в суді першої інстанції.

Інші доводи апелянтів також перевірені судом апеляційної інстанції та визнані безпідставними.

За правилами ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, ПАТ КБ «Приват Банк», звертаючись до суду сплатив судовий збір, що підтверджується відповідним платіжним дорученням на суму 3854 грн. за подачу апеляційної скарги сплатив 4019 гривни, а всього сплатив в сумі 7873 гривни. Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено на 99,3%, а тому пропорційно до задоволених вимог підлягають до стягнення і судові витрати (99,3% від 7873)= 7816 гривень.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 січня 2017 року відхилити.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 січня 2017 року задовольнити частково.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 січня 2017 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором та додатковою угодою №1 до кредитного договору в розмірі 30104,88 долара США, що еквівалентно 627084,65 (шістсот двадцяти семи тисячам вісімдесят чотирьом) гривням та складається з заборгованості за кредитом 24406,16 долара США та заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 5698,72 долара США.

Стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по штрафних санкціях за прострочення виконання зобовязання 425557,11 гривень пеня за несвоєчасне виконання зобовязання за договором, 249,96 гривень штраф (фіксована частина) та 53010,48 гривни штраф (процентна складова) а всього 478817,55 ( чотириста сімдесят вісім тисяч вісімсот сімнадцяти) гривни 55 коп.

В частині стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 363,33 долара США в позові ПАТ КБ «Приват БАНК» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 порівну на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по справі в сумі 7816 гривень, або ж по 3908 гривень з кожного.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно після його проголошення, але може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів, починаючи з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді :