Рішення № 66689780, 24.05.2017, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"24" травня 2017 р.

Справа № 642/1269/16-ц

Провадження № 2/642/90/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

17 травня 2017 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Грінчук О.П.,

за участі секретаря Радько В.В.

представника позивача ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Романенко О.М.,

відповідача ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка», ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3-я особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вахрушева Ольга Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лучнікова Юлія Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним,-

встановив:

ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом, в якому з урахуванням уточнень від 13.01.2017 просить визнати недійсним правочин - договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 19.03.2015 та зареєстрований за № 297, а також витребувати майно ОСОБА_2 - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 від добросовісних набувачів - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, повернувши його у власність позивача ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладені між відповідачами ОСОБА_4 та Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» 11 липня 2014 року договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором № КСНП-51 від 26.07.2013 та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 26 липня 2013 року за реєстровим № 1084 є нікчемними в силу положень ст.ст. 203, 215, 216, 515 ЦК України, а також ст.ст. 1, 21 Закону України «Про кредитні спілки», а отже є підстави визнати недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 19 березня 2015 року за реєстровим № 297 та витребувати дане майно у добросовісних набувачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Романченко .О.М. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, посилаючись на те, що діюче законодавство не містить норми, яка прямо встановлює недійсність правочинів відступлення права вимоги, укладених кредитними спілками.

Представник відповідача Кредитної спілки «Східноєвропейська кредитна спілка» Чашей Ю.О. надав до суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також треті особи у судове засідання не з'явились. Про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи із наступного:

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 14.11.2009 належала квартира АДРЕСА_1.

26 липня 2013 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № КСНП-51, відповідно до якого кредитор (Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка») зобов'язувався надати Позичальникові (ОСОБА_2) кредит шляхом відкриття кредитної лінії у сумі 100000,00 гривень. У якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 по вищевказаному кредитному договору між останньою та Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» 26 липня 2013 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. за реєстровим № 1084, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку Кредитній спілці «Східноєвропейська кредитна спілка» належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

11 липня 2014 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_4 був укладений договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором № КСНП-51 від 26.07.2013, відповідно до якого Цедент (Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка») передав Цесіонарію (ОСОБА_4), а Цесіонарій набув право вимоги і став кредитором за вищевказаним кредитним договором.

Крім того, 11 липня 2014 року між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_4 був укладений нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, відповідно до якого Первісний іпотекодержатель (Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка») здійснив відступлення Новому іпотекодержателю (ОСОБА_4) права Іпотекодержателя за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 26.07.2013 за реєстровим № 1084.

Матеріалами справи підтверджується, що 11 липня 2017 року Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» на адресу ОСОБА_2 цінним листом із описом вкладення було направлено повідомлення про зміну кредитора за вих. № 324 від 11.07.2017, оригінал договору відступлення права вимоги (цесії) від 11.07.2014, нотаріально завірену копію договору відступлення права за іпотечним договором від 11.07.2014, а також копію акту приймання-передачі № 1 до Договору відступлення права вимоги від 11.07.2014. Судом встановлено, що ОСОБА_2 одержала поштою вказані документи 15 липня 2014 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення, копію якого надано до матеріалів справи. Судом не приймаються до уваги пояснення позивача про те, що про відступлення вищевказаних прав вона дізналась лише тоді, коли до неї із вимогою про виселення звернулись державні виконавці, оскільки вони не підтверджуються жодними доказами та спростовуються матеріалами справи.

В подальшому 19 березня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» був укладений договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. за реєстровим № 297.

ОСОБА_5 06 травня 2016 року уклала договір купівлі-продажу спірної квартири із ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лучніковою Ю.В. за реєстровим № 1677. На день розгляду справи право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що підтверджується інформаційною довідкою, наданою позивачем.

У відповідності до ст.ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містяться у ст. 203 ЦК України. Так, відповідно до ст. 203 ЦК України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У якості обгрунтування своїх позовних вимог позивачем та її представником зазначено, що за змістом частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини першої цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається.

Таким чином, на думку позивача, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені. З огляду на це позивач вважає, що договори цесії та відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладені між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_4, є недійсними відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, оскільки їх недійсність прямо встановлена законом та в момент вчинення правочину не були додержані вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Крім того, позивач та її представник посилаються на правові висновки Верховного Суду України, висловлені ним у постановах від 15.04.2015 по справі № 6-59цс15 та від 02.09.2015 по справі № 6-667цс15, в яких, на думку позивача, Верховний Суд України вирішуючи питання про чинність договорів про відступлення права вимоги, укладених кредитними спілками, нібито прийшов до висновку про їх нікчемність.

Суд не може погодитись із такими доводами позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням батьківських прав (частина друга статті 166 Сімейного кодексу України); застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (частина п'ята статті 216 Цивільного кодексу України).

Позивачем та її представником ані в позовній заяві, ані в своїх поясненнях під час розгляду справи не було вказано норми закону, в якій би прямо встановлювалась недійсність правочинів щодо уступки права вимоги, укладених кредитною спілкою із третіми особами (нікчемність таких правочинів). З огляду на це суд погоджується із доводами відповідача ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_5 про те, що укладені 11.07.2014 між Кредитною спілкою «Східноєвропейська кредитна спілка» та ОСОБА_4 договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором та договір відступлення права за іпотечним договором не являються нікчемними, а є оспорюваними правочинами. В той же час, позовних вимог про визнання їх недійсними позивачем заявлено не було, що, в свою чергу, в силу положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України, унеможливлює визнання їх недійсними в рамках заявленого позову. Відповідно, у суду відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 19.03.2015 та зареєстрованого за № 297, а також витребування спірного майна від відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Суд також не погоджується із доводами представника позивача про наявність правових висновків про нікчемність відповідних правочинів у постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі № 6-59цс15 та від 02.09.2015 по справі № 6-667цс15, в яких Верховний Суд України, на думку, представника позивача, вирішуючи питання про чинність договорів про відступлення права вимоги, укладених кредитними спілками, прийшов до висновку про їх нікчемність.

Так, постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі № 6-59цс15 містить правовий висновок про те, що відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки», кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Статтею 21 цього Закону визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини 1 цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом, не допускається. Отже, на думку Верховного Суду України, кредитна спілка як кредитодавець, з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження Законом не передбачені.

Аналогічний правовий висновок містить і постанова Верховного Суду України 02.09.2015 по справі № 6-667цс15.

Крім того, предметом обох вищевказаних справ було не питання чинності чи дійсності вищевказаної категорії правочинів, а питання стягнення заборгованості на підставі таких правочинів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 60, 61, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 203,215,512,515 ЦК України, суд, -

вирішив:

у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Кредитна спілка «Східноєвропейська кредитна спілка», ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3-я особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вахрушева Ольга Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лучнікова Юлія Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Ленінський районний суд м. Харкова.

Головуючий: