Ухвала суду № 66685893, 16.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/28893/16-ц Головуючий у 1-й інстанції - Осаулов А.А.

№ апеляційного провадження 22-ц/796/5740/2017 Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2017 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені О.Довженка», третя особа: Міністерство культури України, про визнання права на приватизацію,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені О.Довженка», третя особа: Міністерство культури України, про визнання права на приватизацію - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені О.Довженка», третя особа - Міністерство культури України, в якому просили: визнати право позивачів на приватизацію квартири АДРЕСА_1; зобов'язати Кіностудію здійснити приватизацію квартири АДРЕСА_1 з доплатою особистими коштами позивачів надлишків загальної площі квартири у розмірі 21,6 кв. м.; стягнути з Кіностудії на користь позивачів судовий збір.

Посилаються на те, що у господарському віданні (на балансі) Кіностудії, яка належить до сфери управління Міністерства культури України, перебуває багатоквартирна жила будівля розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 167 від 2 лютого 1979 року відповідачу було дозволено заселення квартир у зазначеному жилому будинку. Разом з тим, відповідно до даних Київської міської державної адміністрації жила будівля за вказаною адресою до цього часу не внесена до реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва, відтак вказана житлова будівля належить до державного житлового фонду. 15 травня 2006 року ОСОБА_1 було видано ордер № 54 на право зайняття сім'єю із одної особи житлової площі в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.

У 2008 році у вказану квартиру заселилася та зареєструвала своє місце проживання донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2

Реалізовуючи своє право на житло шляхом набуття у власність у спосіб приватизації квартири, в якій на законних підставах проживають, позивачі звернулися до відповідача із заявами від 12 та 22 липня 2016 року про оформлення передачі в приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 та додали необхідні документи. Однак, відповідач, на якого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» покладено обов'язок здійснення приватизації державного житлового фонду, який знаходиться у його господарському віданні, вимоги вказаного Закону у визначені строки не виконав, відповіді на заяву про оформлення передачі в приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 не надав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до Акту, затвердженого 30 вересня 1977 року, прийнято в експлуатацію Готель-гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 49-52).

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 167 від 2 лютого 1979 року було дозволено Київській кіностудії художніх фільмів імені О.П.Довженко після звільнення квартир в гуртожитку на 1 і 2-му поверхах в будинку для малосімейних по АДРЕСА_1, вказані квартири заселити сім'ями згідно з Положенням «Про порядок надання жилої площі в УРСР». Заселення сім'ями таких квартир проводити при умові, якщо вони будуть повністю звільнені на поверсі будинку. (а.с.8)

15 травня 2006 року ОСОБА_1 був наданий ордер № 54 на заселення у кімнату АДРЕСА_1 гуртожитку, розміром 27 (16,5) кв. м., яка знаходиться на 4 поверсі. (а. с. 11)

Згідно листа Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 березня 2015 року № 058/3/3-3838 встановлено, що у реєстрі житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва, затвердженому розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 9 грудня 2014 року № 640, будинок АДРЕСА_1 як гуртожиток не зареєстрований. На сьогодні статус будівлі визначений єдиним документом, а саме рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 2 лютого 1979 року № 167, яким Київській кіностудії художніх фільмів імені О.Довженка було дозволено тимчасово використовувати зазначений жилий будинок як готель-гуртожиток. Крім того, зазначено, що оскільки будинок не відповідає технічним нормативам для гуртожитків, доцільно проводити приватизацію державного житлового фонду як квартир у житловому будинку, а не житлових приміщень у гуртожитку. (а. с.9, 10).

На підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» 12 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою (вх. № 08С/зв від 12 липня 2016 року), в якій просила оформити передачу в приватну спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1,яку вона займає разом з членами сім'ї на умовах найму. До заяви додано довідку про склад сім'ї, копію витягу з протоколу про надання житлової площі № 10 від 15 травня 2006 року, копію паспортів позивачів (а. с. 15).

22 липня 2016 року ОСОБА_1 додатково до заяви віл 12 липня 2016 року надала наступні документи: довідку про приватизацію, технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1, довідку про інвалідність. (а. с. 16).

Судом встановлено, що відповідач залишив заяву ОСОБА_1 без уваги та без задоволення, жодної відповіді з обґрунтуванням причин відмови передачі квартири у спільну сумісну власність не надав.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Приватизація житлових приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Громадяни, які на законних підставах проживають у гуртожитках державної форми власності, гуртожитках, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), набувають право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади.

Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення у дію цього Закону.

Відповідно до вимог ст. ст. 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Відповідно до п. 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 109/17404), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію, а згідно п. 18 Положення, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Виходячи із положень закону, зокрема закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яким визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, суд дійшов вірного висновку, що до числа уповноважених на це установ суд не належить.

Кімната АДРЕСА_1 перебуває на четвертому поверсі готелю-гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, а тому не підпадає під дію рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 167 від 2 лютого 1979 року за яким дозволено Київській кіностудії художніх фільмів імені О.П.Довженко після звільнення, заселити квартири на 1 і 2-му поверхах згідно з вищевказаним Положенням.

З наданого позивачем плану квартири будинку АДРЕСА_1 вбачається, що вказаний будинок має додаткову ідентифікацію адреси як № 16 під літ. «А».

За умовами ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 07.02.2017 року у спорі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ДП «Національна кіностудія художніх фільмів ім..О.Довженко» було встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 06 липня 2016 року зареєстровано за Міністерством культури України, право власності на об'єкт нерухомого майна - будинок готелю-гуртожитку (літ. А) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.94-97).

Міністерство культури України, яке залучено до участі у цій справі як третя особа, зазначило, що належний йому на праві власності будинок готелю-гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 у власність територіальної громади міста Києва не передавався.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність додання до заяв ОСОБА_1 від 12 та 22 липня 2016 року переліку необхідних для приватизації документів, визначених вищезазначеними нормативними актами суд дійшов висновку про відмову в задоволеннізаявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторонипосилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давностітощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторінвипливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позовзадовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілитиміж сторонамисудові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 214 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

При цьому колегія суддів зазначає, що доказів оскарження дій (бездіяльності) відповідача, пов'язаних з ненаданням відповідачем відповіді на заяви позивачів від 12 та 22 липня 2016 року про оформлення у приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1, позивачі не надали.

Крім цього, судом встановлено та не оспорюється сторонами, що позивачами не надано доказів, що спірна квартира знаходиться у державній або комунальній власності.

Як гуртожиток спірне приміщення не зареєстровано, у власність територіальної громади міста Києва спірне приміщення не передавалось.

Тобто, станом на сьогодні статус спірного приміщення не оприділено і до компетенції суду вказане питання не відноситься.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий Судді