Постанова № 66685602, 22.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2017 р. Справа№ 911/175/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Пожарський М.В. - представник за довіреністю № 615 від 18.07.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2017

у справі № 911/175/17 (суддя - Кошик А.Ю.)

за позовом Бориспільської міської ради

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Бориспільська міська рада (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі - відповідач) про розірвання договору оренди землі.

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що відповідач протягом понад 10 років з дня укладення договору оренди землі, не вчинив жодних дій щодо будівництва та використання земельної ділянки для цілей, для яких вона надавалась, а тому просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.02.2017 у справі № 911/291/17 (повний текст рішення складено 27.02.2017) позов задоволено повністю. Розірвано договір оренди землі від 03.04.2006, укладений між Бориспільською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 щодо оренди земельної ділянки в АДРЕСА_1, площею 0,1955 га під розміщення культурно-розважального центру із закладами торгівлі строком на 25 років; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Бориспільської міської ради 1600 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2017 у справі № 911/175/17 було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.04.2017.

У зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці, а судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.04.2017, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Гончаров С.А., вказана судова колегія 19.04.2017 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження та розпочала її розгляд спочатку.

Розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні 22.05.2017 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в позові. Окрім цього подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів в порядку ст. 101 ГПК України, неможливість подання яких до суду першої інстанції пояснив тим, що частини таких доказів не існувало на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, а оригінал листа Бориспільської міської ради від 27.07.2016 № 12-31-2769 було отримано відповідачем лише після порушення апеляційного провадження у даній справі. Суд апеляційної інстанції визнав поважними причини неподання таких документів до суду першої інстанції та вирішив долучити їх до матеріалів справи в порядку ст. 101 ГПК України.

У судове засідання 22.05.2017 представник позивача не з'явився (вдруге, як і в судове засідання 19.04.2017). Про час та місце судового розгляду повідомлений належний чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 25.04.2017 ухвали суду від 19.04.2017. Разом з цим 28.04.2017 через відділ документообігу та моніторингу виконання документів від сторони надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги у даній справі без участі позивача, в якому сторона поклалася на "думку суду" при вирішенні спору. Вказане клопотання було задоволено судом апеляційної інстанції. Іншого відзиву, заперечення не надала.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, пояснень до неї, заслухавши представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.04.2006 між Бориспільською міською радою (як орендодавцем) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (як орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки в АДРЕСА_1, площею 0,1955 га під розміщення культурно-розважального центру із закладами торгівлі, строком на 25 років (надалі - договір).

28.10.2009 між сторонами договору було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі в частині відсоткової ставки орендної плати.

12.07.2016 позивачем було прийнято рішення № 862-11 -VII «Про розірвання договору оренди землі від 03.04.2006, укладеного між міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, на земельну ділянку площею 0,1955 га під розміщення культурно-розважального центру із закладами торгівлі по АДРЕСА_1».

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ст. 416 Цивільного кодексу України передбачено припинення права користування земельною ділянкою для забудови у разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд і факт невикористання спірної земельної ділянки для забудови протягом 10 років підряд встановлено судом і не спростовано відповідачем, з огляду на ст. 143 Земельного кодексу України та ст. ст. 651 Цивільного кодексу України наявні підстави для розірвання договору оренди землі від 03.04.2006, укладеного позивачем з відповідачем.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.ст. 99, 101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу (при цьому підстави позову визначає позивач при зверненні до суду першої інстанції).

Так, звертаючись з позовом у даній справі, Бориспільська міська рада підставами позову визначила ст. 416 ЦК України, п. «г» ст. 141 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 416 ЦК України, припинення права користування земельною ділянкою для забудови за невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положення Глави 34 Цивільного кодексу України «Право користування чужою земельною ділянкою для забудови» та, зокрема, ст. 416 ЦК України. Помилково визначаючи правову природу спірного договору - як договір суперфіцію.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено саме договір оренди землі із цільовим призначенням - під розміщення культурно-розважального центру із закладами торгівлі. Вказане цільове призначення переданої в оренду земельної ділянки не перетворює автоматично вказаний договір на договір суперфіцію.

Так, відповідно до постанови Верховного Суду України від 12 лютого 2008 року у справі № 39/136пд, колегія суддів дійшла висновку, договір суперфіцію має певні вимоги, відмінні від договору оренди, ними зокрема є: договір суперфіцію не може бути короткостроковим; умови договору суперфіцію не передбачають обов'язкову згоду орендодавця на передачу іншій особі у володіння чи користування земельної ділянки, наданою для забудови, така земельна ділянка може бути відчужена землекористувачем або передаватися у порядку спадкування; договором суперфіцію має бути обов'язково визначено характеристики об'єкту, що повинен бути збудований; хто є його власником та подальшу долю споруди.

Так, з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірному договорі у даній справі пунктом 4.2.1. договору передбачено, зокрема, право орендаря передавати у користування земельну ділянку або її частину іншій особі (суборенда). При цьому пунктом 4.2.2. договору сторони визначили, що у випадках, коли такі перелічені права орендаря відповідно до законодавства реалізуються за згодою орендодавця, останній, підписанням цього договору надав таку згоду орендарю.

Таким чином, зі змісту договору вбачається, що на право орендаря передавати у користування земельну ділянку або її частину іншій особі була надана згода орендаря.

Окрім цього, зі змісту договору не вбачається визначення характеристики об'єкту, що повинен бути збудований; хто є його власником та подальшу долю споруди (як зазначалось вище, вказана ознака є обов'язковою для договору суперфіцію).

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою спірний договір є саме договором оренди земельної ділянки, а не суперфіцію, а тому до даних правовідносин не підлягає до застосування положення ст. 416 ЦК України.

Щодо іншої підстави позову - п. «г» ст. 141 Земельного кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтями 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання по ньому має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За змістом частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельною ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до статей 24 та 25 Закону орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення останнім орендної плати, а орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 143 ЗК України передбачено, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Таким чином, аналіз наведених норм діючого законодавства та умов договору свідчить, що підставою розірвання договору є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 3-211гс14).

Вказана правова позиція ВСУ спростовує висновок місцевого господарського суду, що простій земельної ділянки понад 10 років, свідчить про те, що земельна ділянка використовувалась не за цільовим призначенням.

Разом з цим в матеріалах справи відсутні будь-які докази в розумінні ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України щодо нецільового використання земельної ділянки, або ж докази того, що використання (або тривале невикористання) відповідачем земельної ділянки призвело до погіршення стану земельної ділянки.

Суд першої інстанції зазначив, що як вбачається з доданих до позову документів, Комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства «Бориспільводоканал» надіслано листа від 08.07.2016 № 1-08/302 до Бориспільської місцевої прокуратури Київської області про здійснення в районі кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_2 незаконного будівництва в охоронних зонах магістральних водопроводу та каналізації діаметром 300 мм, які забезпечують водою та відводять стоки центральної частини міста.

За вказаним фактом Бориспільська місцева прокуратура Київської області надіслала лист від 20.07.2016 №34-10011вих16 на адресу Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції Київської області та начальнику Управління містобудування та архітектури з дорученням розглянути в межах компетенції лист Комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Бориспільводоканал» від 08.07.2016 № 1-08/302.

Разом з цим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази в розумінні ст. 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України проведення перевірок або фіксування будь-яких порушень умов договору з боку відповідача.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Натомість, рішеннями ЄСПЛ у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 (п. 33), та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги (з урахуванням визначених предмету та підстав позову) є обґрунтованими.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції також зазначає, що в матеріалах справи містяться наступні докази звернення позивача до відповідача про погодження містобудівних умов і обмежень: заява від 10.08.2015, заява від 28.01.2016, заява від 13.05.2016, заява від 11.07.2016, заява від 19.12.2016 (вказані заяви були зареєстровані в журналі вхідної кореспонденції позивача).

У відповідь на заяву 10.08.2015, перший заступник міського голови надав відповідь за № 12-31-3354 від 28.08.2015, що за результатами обговорень було вирішено заперечити щодо надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 на будівництво культурно-розважального центру із закладами торгівлі, у зв'язку недоцільністю будівництва торгівельного центру на території міського парку культури, оскільки на зазначеній земельній ділянці знаходиться перетин меж, відсутній проїзд до можливої майбутньої забудови, відсутні паркомісця.

Разом з цим, 29.06.2016 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області було зареєстровано декларацію про початок виконання підготовних робіт на будівництво культурно-розважального центру із закладами торгівлі.

Більше того, із долучений в порядку ст. 101 ГПК України додаткових доказів вбачається, що 03.04.2017 між позивачем та відповідачем було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 03.04.2006. А також 03.05.2017 Бориспільською міською радою в особі Управління містобудування та архітектури було видано відповідачу містобудівні умови і обмеження щодо ділянки переданої відповідачу за спірним договором оренди.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що самим позивачем під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, вчиняються дії, що фактично спрямовані на виконання спірного договору.

Окремою підставою відмови в позові є те, що умовами договору не визначено, у який строк має бути закінчено будівництво культурно-розважального центру із закладами торгівлі, не визначено етапи такого будівництва, міститься лише умова про те, що договір оренди було укладено на 25 років.

Відсутність визначення етапів будівництва у договорі фактично унеможливлює доведення порушення умов такого договору орендарем до закінчення дії договору оренди. А з урахуванням того, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом дія такого договору не закінчилась, позовні вимоги з визначених позивачем підстав є передчасними.

З урахуванням вказаних вище норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Судові витрати за розгляд справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції покладаються на позивача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2017 у справі № 911/175/17 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2017 у справі № 911/175/17 скасувати з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову повністю.

3. Стягнути з Бориспільської міської ради (08300, Київська обл., місто Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 72, ідентифікаційний код 04054903) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1 515 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн 80 коп. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу наказу доручити місцевому господарському суду.

5. Матеріали справи № 911/175/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинними законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

С.А. Гончаров