Постанова № 66685484, 17.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2017 р. Справа№ 925/122/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Умань" на рішення господарського суду Черкаської області від 21.03.2017 року у справі № 925/122/17 (суддя Волна С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Умань"

про стягнення 166 032,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21.03.2017 року у справі № 925/122/17 (суддя Волна С.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Умань" 140701,00 залишку основного боргу за товар, 5796,08 грн. інфляційних втрат, 1933,36 грн. як 3% річних на підставі договору купівлі-продажу № 1710/16 від 17.10.2016 року, в решті вимог у позові відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Умань" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення рішення господарського суду Черкаської області від 21.03.2017 року у справі № 925/122/17.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що відповідач не згоден із винесеним рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.03.2017 у справі №925/122/17 і вважає його таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з порушенням та неправильним застосування норм процесуального та матеріального права.

Апелянт вказує, що сторони відступивши від умов оплати за договором купівлі- продажу № 1710/16 не передбачили момент виконання зобов'язання по розрахунку Покупця з Продавцем.

Таким чином, слід вважати, що сторони не визначили чіткий строк виконання відповідачем обов'язку по оплаті продукції, тому до даних правовідносин слід застосовувати положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Позивачем до цього часу не направлена Відповідачу письмова вимога про оплату товару на суму 140 701,00 грн., поставленого за накладними. Тобто у відповідача на цей час не існує простроченого зобов'язання щодо оплати товару, тому що термін оплати такого товару не настав.

Також апелянт зазначає, що Представник ТОВ «Виробниче підприємство «Умань» не в присутнім у судовому засіданні під час винесення рішення Господарським судом Черкаської області від 21.03.2017, оскільки про розгляд даної справи Відповідачу взагалі не було відомо.

Відповідач не отримував судових повісток, ухвал або будь-яких інших документів по даній справі.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Куксов В.В., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2017 року колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд справи призначено на 17.05.2017 року.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.05.2017 року у зв'язку з перебування судді Куксова В.В. у відпустці, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 року у визначеному складі колегії суддів апеляційна скарга прийнята до провадження.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга", згідно з поданою до апеляційного суду 26.04.2017 року заявою, просить забезпечити повов Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Умань» про стягнення коштів шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру за адресою: Вінницька обл., Гайсинський р., м, Гайсин, вулиця Франка 1., будинок 41, квартира 58.

В обґрунтування поданої заяви заявник стверджує про те, що позивачеві стало відомо про існування у власності Апелянта нерухомого майна - квартири за адресою: Вінницька обл., Гайсинський р., м, Гайсин, вулиця Франка 1., будинок 41, квартира 58, при цьому, зважаючи на відсутність у апелянта будь-якого іншого майна, з урахуванням суми заборгованості в більше ніж 150 000 грн., абсолютно адекватним виглядає захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вищевказану квартиру.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Тож, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Згідно статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В постанові Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №16 визначена позиція про доцільність вирішення питання про вжиття забезпечувальних заходів саме на стадії підготовки справи до розгляду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Проте, позивачем до заяви не додано жодного доказу на доведення викладених ним обставин та підстав, які б підтверджували, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, та, за таких обставин клопотання позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Позивач, згідно з поданим до суду 16.05.2017 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та просить апеляційний суд рішення господарського суду Черкаської області від 21.03.2017 року у справі № 925/122/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Умань" без задоволення.

Відповідач, згідно з поданим до суду 17.05.2017 року клопотанням, просить апеляційний суд відкласти розгляд справи у зв'язку з тим, що відповідач до цього часу ще знаходиться у відряджені повязоному із здійсненням господарської діяльності підприємства і не має можливості представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Умань".

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення з огляду на те, що за висновками суду, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, а також з огляду на те, що, по-перше, обставини, викладенні в клопотанні відповідача про відкладення розгляду справи, жодним чином не підтверджені, та по-друге, відповідач був обізнаний про подання ним апеляційної скарги та про її розгляд в Київському апеляційному господарському суді та не був позбавлений можливості залучити іншого представника для участі у судовому засіданні.

Сторони до судового засідання, що відбулось 17.05.2017 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників Позивач не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності сторін є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

17.10.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Райдуга" (Продавець, позивач по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Умань" (Покупець, відповідач по справі) було укладено договір купівлі-продажу поставки № 1710/16 (а. с. 10).

За умовами даного договору Продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених даним договором передати у власність Покупцеві товар, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах договору (розд. 1 договору).

Найменування, кількість, одиниця виміру товару, якість товару, визначаються згідно накладних та повинні відповідати загальноприйнятим в Україні вимогам для даного виду товару (розділ 2 договору).

Перехід права власності відбувається у момент оплати товару (п. 3.2.)

Товар по кількості та якості приймається Покупцем на підставі Інструкцій про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення по кількості П-6 та якості П-7.

Відповідно до розділу 4 договору Продавець зобов'язується поставити продукцію за цінами, визначеними у прайс-листі, видаткових накладних, затверджених сторонами. Ціна та кількість поставленої продукції міститься у видаткових накладних.

Розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця-позивача, згідно попередньої оплати (п. 4.4.).

Договір між сторонами набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 17.10.2017, після чого автоматично продовжується з року в рік, а в частині розрахунків - до повного виконання своїх зобов'язань за цим договором.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення 166648,63 грн., з яких 140701,00 грн. залишку основного боргу, 5796,08 грн. інфляційних втрат, 1936,40 грн. як 3% річних, 18215,15 грн. пені (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 07.03.2017 року)

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято та не виконано обов'язаннь щодо належної оплати поставленого товару на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 1710/16 від 17.10.2016 року.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Спірні договірні відносини по своїй суті мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 712 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

До відносин поставки застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

В силу статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що з відступленням від умов договору від 17.10.2016 року щодо попередньої оплати товару, позивачем на виконання умов цього договору поставлено відповідачу мак харчовий та родзинки на загальну суму 235 701,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РЦ-0000043 від 17.10.2016 року.

У цій видатковій накладній міститься посилання на договір № 1710/16 від 17.10.2016 року, яким оформлено правовідносини сторін. Заперечень проти неотримання товару відповідач суду не надав. Доказів про існування спору між сторонами з приводу якості та кількості товару у справу не подано.

Товар прийнято відповідачем на підставі довіреності № 136 від 18.10.2016 року на менеджера ОСОБА_5

Як встановлено статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 4.4. договору товар оплачується на умовах передоплати, однак позивач відпустив товар відповідачу без дотримання цієї умови. Таким чином строк виконання зобов'язання по оплаті товару для відповідача став невизначеним.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" судам роз'яснено такий порядок застосування ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу у співвідношенні з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Зокрема, зазначено таке: відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Тому судом першої інстанції вірно вказано, що позивач не зобов'язаний попередньо надсилати відповідачу ніяких вимог про оплату товару в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки зобов'язання провести розрахунок у відповідача виникло з моменту передачі йому товару на підставі ст. 692 Цивільного кодексу України, тобто, з 17.10.2016 року.

З огляду на викладене колегія суддів критично приймає доводи апелянта стосовно того, що у відповідача на цей час не існує простроченого зобов'язання щодо оплати товару, тому що термін оплати такого товару не настав.

З метою позасудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 03.01.2017 № 0301/17 (а.с. 15) з вимогою повністю сплатити залишок заборгованості за поставлений товар в сумі 150 701,00 грн. Вимоги позивача у повному розмірі задоволені не були, з чого і виник спір.

За доводами позивача, станом на 07.03.2017 року (на час складення заяви про збільшення позовних вимог) відповідач сплатив за товар у загальній сумі 95 000,00 грн.:

07.11.2016 року - 15 000,00 грн.;

09.11.2016 року - 10 000,00 грн.;

10.1.2016 року - 10 000,00 грн.;

14.11.2016 року - 50 000,00 грн.;

24.02.2017 року - 10 000,00 грн.

Таким чином, залишок заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить лише 140 701,00 грн.

Доказів про проведення оплати у більшій сумі, ніж обліковує позивач, відповідач суду не надав.

Строк проведення повного розрахунку за отриманий товар по видатковій накладній № РЦ-0000043 від 17 жовтня 2016 року на час прийняття рішення по справі для відповідача вже є таким, що настав, доказів повної сплати боргу у справу не надано, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 140 701,00 грн. залишку основного боргу за товар.

Позивач за уточненими позовними вимогами також просить суд стягнути з відповідача 18 215,15 грн. пені.

Стягнення пені передбачено п. 7.1. договору між сторонами, яким визначено, що за несвоєчасну оплату товару Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент оплати товару за кожний день прострочення.

Як вказано вище, за умовами п. 4.4. договору сторонами було обумовлено попередню 100% оплату за товар, однак від цієї умови сторони відмовилися і товар відповідачу передано без передоплати.

Розділ 7 договору визначає, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та чинним законодавством.

Оплату товару за п. 4.4. визначено шляхом передоплати, цю умову сторони не змінювали. Однак товар відпущено без передоплати і позивач не виставляв рахунок відповідачу на проведення передоплати, а тому сам не виконав умову договору про забезпечення виконання відповідачем положень договору про здійснення 100% передоплати товару, то за порушення п. 4.4. договору про передоплату пеня з відповідача не може стягуватися.

Умови договору про встановлення пені за порушення зобов"язання стосуються виключно порушення умов договору про спосіб оплати товару (передоплата). Натомість стягнення основного боргу судом проводиться на підставі ст. 692 Цивільного кодексу України.

З цих підстав у стягненні пені позивачу слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана відповідальність застосовується незалежно від того, чи була вона передбачена умовами договору між сторонами.

Як вказано вище, на підставі ст. 692 Цивільного кодексу України, оскільки сторонами не було обумовлено інше, розрахуватися за товар відповідач повинен був відразу після його отримання, тобто 17.10.2016 року.

Позивач просить стягнути з відповідача 5 796,08 грн. інфляційних втрат за період з 01.11.2016 року по 31.01.2017 року із залишку боргу 150 701,00 грн. та 1 936,40 грн. як 3% річних за період з 17.10.2016 року по 07.03.2017 року, які розраховані по залишках боргу після кожної часткової оплати товару відповідачем. Розрахунки викладені у заяві про збільшення позовних вимог.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із розрахунком інфляційних втрат, щодо розрахуноку 3% річних колегія суддів вбачає за необхідне зазначити наступне.

За розрахунком суду першої інстанції, перевіреного апеляційного суду сума 3% річних становить 1933,36 грн.

Відповідачем не надано заперечень проти доводів та розрахунків позивача, а також не надано доказу проведення повного розрахунку за позовними вимогами.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Райдуга" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції в частині стягнення з відповідача 140 701,00 залишку основного боргу за товар, 5 796,08 грн. інфляційних втрат, 1933,36 грн. як 3% річних на підставі договору купівлі-продажу № 1710/16 від 17.10.2016 року, в іншій частині позовних вимог судом першої інстанції вірно відмовлено.

Щодо доводів апелянта про те, що Представник ТОВ «Виробниче підприємство «Умань» не в присутнім у судовому засіданні під час винесення рішення Господарським судом Черкаської області від 21.03.2017, оскільки про розгляд даної справи Відповідачу взагалі не було відомо, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції")

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Черкаської області від 21.03.2017 року у справі № 925/122/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Умань", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Умань" на рішення господарського суду Черкаської області від 21.03.2017 року у справі № 925/122/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Умань" на рішення господарського суду Черкаської області від 21.03.2017 року у справі № 925/122/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.03.2017 року у справі № 925/122/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/122/17 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська