Рішення № 66684864, 18.05.2017, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2017 р. Справа № 909/227/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького,6, м. Київ,01001

до відповідача: публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз", вул. Вісконта, 3, м.Тисмениця, Івано-Франківська область,77400

про стягнення 249 746,36грн., з яких: 214 872,76грн. - пеня, 12 608,26грн. - 3% річних,

22 265,34грн. - інфляційні втрати,

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - головний юрисконсульт, (довіреність №14-63 від 14.04.17),

від відповідача: ОСОБА_2 - представник, (довіреність №TS007-ЛВ-10-0117 від 05.01.17).

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз" про стягнення 249746,36 грн.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.16 у справі № 909/227/16 у позові публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз" про стягнення 249746,36 грн. - відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.16 вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.02.17 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.16 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області. Вищий господарський суд України зобов"язав суд першої інстанції врахувати постанову від 07.02.17, всебічно і повно з"ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об"єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті.

В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити. Обґрунтовуючи позов вказують на порушення відповідачем п.6.1. укладеного між сторонами Договору на купівлю-продаж природного газу №13-152-Б від 04.01.13, а саме, несвоєчасне здійснення розрахунків за поставлений позивачем по актах приймання - передачі природного газу за січень 2013 року - червень 2015 року, природний газ, на загальну суму 20454298,00 грн.; п. 7.2. Договору та положення п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі яких, за порушення строків оплати поставленого природного газу, відповідач зобов"язаний сплатити позивачу 214872,76грн. - пені, 12608,26грн. - 3% річних, 22265,34грн. - інфляційних втрат; приписи ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву вх.№4379/16 від 29.03.16. В обґрунтування даних заперечень вказує, що обов'язок відповідача провести остаточний розрахунок настає не пізніше 20-го числа місяця наступного за місяцем поставки лише за умови, що відповідачем отримано підписані обома сторонами акти приймання-передачі природного газу. Вважає, що позивачем не доведено факту прострочення виконання зобовязання відповідачем та порушення строків оплати, оскільки остаточний строк проведення розрахунків відповідно до п.6.1 договору не настав.

У поданих до суду 30.03.17 додаткових поясненнях відповідач вказує, на відсутність вини відповідача у простроченні виконання зобов"яння, а також зазначає, що відповідно до Додаткової угоди №15 від 19.06.15 строк дії Договору в частині реалізації газу сторонами продовжено до 30.06.15, а тому пеня повинна нараховуватися тільки на заборгованість, яка існувала станом на 20.07.15.

Також, відповідачем подана заява про застосування строку позовної давності щодо нарахованих 3% річних за невиконання грошового зобов"язання січня 2013 року. Стверджує, що строк позовної давності закінчився 19.02.16, а позивач звернувся до суду 16.03.16.

Поряд з тим, відповідач подав контррозрахунки суми позовних вимог позивача вх.№7055/14 від 24.04.17 та вх.№7902/17 від 17.05.17, відповідно до яких вважає, що загальна сума заборгованості товариства перед позивачем складається з 11236,95 грн. 3% річних, 22265,34 грн. інфляційних втрат та 8417,37 грн. -пені; також вказує, що при здійсненні розрахунку 3% річних позивач не врахував, що 19-те число є неробочим днем у січні, квітні 2014 року та у квітні 2015 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представників сторін, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Предметом позову є позовні вимоги про стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Тисменицягаз" суми 214872,76 грн. пені, 12608,26 грн. трьох відсотків річних та 22265,34 грн. втрат від інфляції за невчасне виконання зобов"язання по оплаті отриманого газу.

04.01.13 між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-152-Б (надалі Договір), за умовами якого продавець зобов"язався передати у власність покупцю у 2013-2015 роках природний газ, а покупець зобов"язався прийняти та оплатити газ на умовах Договору (п. 1.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 8 від 22.12.2014 р. до Договору).

Кількість та якість газу узгоджені сторонами в п. 2.1 ст. 2 в редакції Додаткових угод № 8 від 22.12.2014 р., №9 від 05.02.2015 р. та №11 від 23.03.2015 р. до Договору.

Пунктами 3.2 та 3.3 Договору передбачено, що приймання- передача газу протягом місяця здійснюється рівномірно з припустимим відхиленням добових обсягів від середньодобового не більш як плюс, мінус 5 відсотків. При необхідності відступу від середньодобової норми продавцем і покупцем установлюється нерівномірна подача газу за взаємно узгодженими графіками. Приймання- передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання передачі газу.

Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов"язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірника акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов"язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмової формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно із п. 4.1 Договору кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу споживачів покупця.

Ціна газу узгоджена сторонами в розділі 5 Договору із змінами, внесеними Додатковими угодами до Договору №3, 4, 5, 6,7 ,10,12,13 та 14 .

Відповідно до пункту 6.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 28.04.2014р. до Договору) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національної валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

У разі неповної оплати, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акта приймання -передачі газу за розрахунковий місяць.

Пунктом 7.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 31.12.2013 р. до Договору) передбачено, що у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу (розділ ХІ Договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за Договором природного газу, покупець зобов"язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 Договору).

Згідно із п. 9.2 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 роки.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 р., і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015р. (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (ст. 11 Договору в редакції Додаткової угоди № 15 від 19.06.2015 р. до Договору).

Додатковою угодою №15 від 19.06.2015р. до Договору сторони узгодили вважати договір № 13-152-Б від 04.01.2013 р. таким, що припинив дію в частині поставки природного газу з 01.07.2015 р.

Як вбачається із матеріалів справи, за період січень 2013 р.- червень 2015 р., позивачем відповідачу поставлено природний газ на загальну суму 20454298,00 грн., що підтверджується відповідними двосторонньо оформленими актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучені до матеріалів справи.

Судом встановлено, що відповідач за поставлений позивачем природний газ розрахувався з порушенням строків, встановлених Договором.

За змістом ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов"язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов"язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між ними Договору, який породив взаємні обов"язки: обов"язком позивача стало передання відповідачу природного газу, а обов"язком відповідача прийняття газу і оплата його вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 ГК України). Аналогічні положення містяться у ст.526 ЦК України.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з долучених до справи копій актів прийому-передачі природного газу за період з січня 2013 р. по червень 2015 р., у вказаний період, позивач на виконання своїх договірних зобов"язань поставив відповідачу природний газ на загальну суму 20454298,00 грн.

Належним чином засвідчені копії актів прийому-передачі природного газу за спірний період долучені до матеріалів справи. Суд відзначає, що акти прийому-передачі природного газу за період з січня 2013 р. по червень 2015 р. підписані уповноваженими представниками обох сторін без зауважень і заперечень, засвідчені печатками підприємств, а тому вказані акти є підставою для оплати, відповідно до п. 6.1 Договору. У зазначених актах приймання- передачі природного газу відповідачем вказані дати їх складання, об"єм отриманого від позивача газу, ціна газу та його загальна вартість.

При цьому суд зауважує, що за змістом договору, укладеного між сторонами спору, проекти актів за вказаний період часу (з визначенням обсягів спожитого газу) складав відповідач у справі, після чого направляв їх на підписання позивачу, а тому безпідставним є твердження відповідача про настання строку оплати газу після повернення підписаних з боку позивача актів приймання передачі- природного газу.

Спростовуючи доводи відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

В силу ст. 203 ЦК України умовами чинності правочинів є дотримання вимог: щодо змісту правочину; щодо цивільної дієздатності суб"єктів правочину; щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб"єкта (суб"єктів) правочину; щодо форми правочину; щодо реальності правочину та щодо дотримання спеціальних умов.

Тобто, правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату.

Цивільно-правовий договір, будучи видом правочину, являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору.

Відповідно до пункту 6.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014р. до Договору) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національної валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

У разі неповної оплати, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акта- приймання передачі газу за розрахунковий місяць.

Вказаний пункт Договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, п. 6.1 Договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова Договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу після повернення одного примірника оригінала акта Покупцю.

Разом з тим, згідно з п. 3.4 Договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 Договору; неповернення продавцем підписаних актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання та повернення вказаних актів.

Отже, пункт 6.1 Договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати повернення відповідного акта приймання-передачі природного газу.

Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за Договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акта та його повернення Продавцем, а відтак неповернення позивачем відповідного акта не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Таким чином зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 530 і ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, суд не вбачає підстав, які б певним чином заважали або впливали на виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п. 6.1 Договору, а неповернення позивачем підписаних актів не може свідчити про відсутність у нього права вимоги щодо виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ.

При цьому, суд зважає на те, що акти приймання передачі природного газу фактично підписані обома сторонами (з ініціативи відповідача), а тому йому було відомо яку саме суму він зобов"язаний перерахувати позивачу в строк, встановлений 6.1 Договору.

Крім того, відповідач не був позбавлений права внести зміни в Договір і передбачити відповідальність Продавця за неповернення (несвоєчасне) повернення актів приймання передачі природного газу.

В силу приписів ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпця правомірності правочину).

В даному випадку, договір поставки № 13-152-Б від 04.01.13 у встановленому законом порядку неукладеним / недійсним станом на день звернення із позовом до суду не визнано. Відповідачем не надано будь-яких доказів визнання вказаного договору недійсним (повністю або в частині).

Таким чином зазначений договір створив правові наслідки, на які він спрямований.

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов"язання щодо оплати отриманого газу у спірний період, всупереч умов Договору та вимог закону, своєчасно не виконав.

Судом встановлено, що лише станом на 10.08.15 відповідачем сплачено суму основного боргу 20454298,00 грн., що свідчить про порушенням строків, установлених у Договорі та підтверджується випискою по операціях (том 1 арк. справи 80-88).

Правові наслідки порушення грошового зобов"язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми закону, позивачем за період березень 2015 по липень 2015 нараховані відповідачу інфляційні втрати в сумі 22265,34 грн. та 3% річних в сумі 12608,26 грн. за період з 20.02.13 по 10.08.15.

Розглянувши заяву щодо застосування строку позовної давності вх.№5616/17 від 30.03.17 на суму 216,40 грн. нарахованих 3% річних за період з 20.02.13 по 16.03.13 за невиконання грошового зобов"язання січня 2013 року, суд приходить до висновку, що дана заява підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до акта приймання передачі природного газу від 31.01.13 позивач поставив, а відповідач прийняв природній газ на суму 1678555,42 грн. Пунктом 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами в національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Отже, починаючи з 20 лютого 2013 року позивач був обізнаний про порушення свого права. Згідно приписів статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, перебіг позовної давності для звернення із відповідними вимогами до суду почався 20.02.13 та тривав до 20.02.16. Позивач звернувся до суду із позовною заявою 16.03.16, про що свідчить відбиток штампу господарського суду про надходження позовних матеріалів.

Приписами ст. 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

За наведених обставин, позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення 3% річних на суму 216,40 грн. за період з 20.02.13 до 16.03.13.

Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин та правових норм, беручи до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності та відсутність наведених позивачем поважних причин їх пропущення, з урахуванням того, що господарським судом встановлено факт невиконання грошового зобов'язання відповідачем в частині позовних вимог про стягнення 3% річних за період 20.02.13 - 16.03.13, тому суд відмовляє в позовній вимозі в цій частині.

Відповідно до ст. 55 ГПК України, судом враховуючи положення п.6.1 договору №13-152-Б на купівлю - продаж природного газу від 04.01.13 перевірено правильність нарахування позивачем трьох відсотків річних за період з 20.03.13 до 10.08.15, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" менші за суму заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 11236,95 грн. В решті суми нарахованих 3% річних слід відмовити, оскільки позивач помилково зарахував до періоду заборгованості дні, коли відповідач здійснював проплати та не врахував, що 19-те число є неробочим днем у січні, квітні 2014 року та у квітні 2015 року.

Також, суд перевірив правильність нарахування позивачем відповідачу інфляційних втрат та дійшов висновку що наявний в матеріалах справи розрахунок позивача є арифметично вірним, а вимога обґрунтована та підлягає до задоволення.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).

Вимога про стягнення пені в сумі 214872,76 грн. заявлена позивачем на підставі пункту 7.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.13 до Договору), за змістом якого, у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу (розділ ХІ Договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за Договором природного газу, покупець зобов"язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 Договору).

Враховуючи, що пеня, як умова відповідальності за порушення строку виконання грошового зобов"язання, узгоджена сторонами Договору саме в вищенаведеній редакції, та враховуючи зміст Додаткової угоди № 15 від 19.06.15 до Договору, згідно якої, договір № 13-152-Б від 04.01.13 припинив дію в частині поставки природного газу з 01.07.15, суд приходить до висновку, що право на нарахування пені виникло у позивача 20.07.15. Тому, саме з цієї дати позивач має право на нарахування відповідачу пені за порушення останнім строків виконання грошового зобов"язання. Така ж правова позиція висловлена у постановах Вищого господарського суду України від 08.11.16 у справі №924/107/16 та від 14.12.16 у справі №908/299/16.

Розрахунок пені судом перевірено за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство". При цьому, суд виходив з обставин щодо виникнення спірного боргу, умов Договору, суми простроченого боргу, що існувала протягом розрахункового періоду, дати початку нарахування, дат здійснених відповідачем оплат, остаточну дату погашення відповідачем суми заборгованості та той факт, що день фактичної сплати суми боргу не включається в період часу, за період, заявлений до стягнення.

Отже, вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню. Так, за період з 20.07.15 по 10.08.15 належний до стягнення розмір пені становить суму 8417,37 грн.; в решті вимоги про стягнення пені суд відмовляє, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не навів передбачених законом обставин, які б звільняли його від виконання обов"язку щодо належного виконання умов Договору та, відповідно, від відповідальності у вигляді пені.

За таких обставин, позов підлягає до часткового задоволення в сумі 41919,66 грн., з яких 11236,95 грн. - 3% річних, 22265,34 грн. - інфляційних нарахувань та 8417,37 грн. - пені.

Відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, судові витрати понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи, слід покласти на сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст. 124, 129 Конституції України, ст.11, 203, 204, 253, 256, 257, 260, 261, 267, 526, 530, 611, 625, 629, 655, 692, 714 ЦК України, ст.173, 174, 193, 216, 230, 231 ГК України, керуючись ст.33, 43, 49, 55, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз" про стягнення 249746,36 грн. задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз", вул. Вісконта, 3, м. Тисмениця, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77400 (код 20538865) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 ( код 20077720) - 22265,34 (двадцять дві тисячі двісті шістдесят п"ять гривень тридцять чотири копійки) - інфляційних втрат, 11236,95 (одинадцять тисяч двісті тридцять шість гривень дев"яносто п"ять копійок) - 3 % річних, 8417,37 (вісім тисяч чотириста сімнадцять гривень тридцять сім копійок) - пені, а також 628,79 (шістсот двадцять вісім гривень сімдесят дев"ять копійок ) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення 206455,38 (двохсот шести тисяч чотирьохсот п"ятдесяти п"яти гривень тридцяти восьми копійок) - пені та 1371,31 (однієї тисячі трьохсот сімдесяти однієї гривні тридцяти однієї копійки) - 3 % річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.05.17

Суддя Максимів Т. В.