Рішення № 66684512, 22.05.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.05.17р. Справа № 904/4663/17

За позовом Комунального підприємства "Дніпроавтоміст" Дніпровської міської ради (м.Дніпро)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпро)

за участю у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (м.Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади № 15-ДКП/15 від 30.01.2015 у розмірі 43 914 грн. 05 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22.05.2017)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Сергєєв Є.Б. - заступник директора (довіреність № 73 від 03.05.2017)

Гобозова З.О. - юрист (довіреність № 88 від 01.03.2017)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Кір'ян М.Ю. - головний спеціаліст (довіреність № 10/3-81 від 25.11.2016)

Шай А.С. - заступник начальника відділу (довіреність № 10/3-9 від 30.01.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Дніпроавтоміст" Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення із нею до суду, просило стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади № 15-ДКП/15 від 30.01.2015 у розмірі 40 794 грн. 50 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади № 15-ДКП/15 від 30.01.2015 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з лютого 2015 року по лютий 2017 року, наявністю боргу у сумі 40 794 грн. 50 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 04.05.2017.

Від третьої особи електронною поштою надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 25156/17 від 03.05.2017), в якому вона посилалася на неотримання позовної заяви та необхідність надання часу для ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 04.05.2017 з'явилися представники позивача.

Представник третьої особи у судове засідання 04.05.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Представник відповідача у судове засідання 04.05.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

Крім того, у судовому засіданні 04.05.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 04.05.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 22.05.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 25782/17 від 05.05.2017), до якого він долучив витребувані судом документи.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 25782/17 від 05.05.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази.

Від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.суду 28777/17 від 22.05.2017), в якій він просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади № 15-ДКП/15 від 30.01.2015 у розмірі 43 914 грн. 05 коп., яка є сумою основного боргу.

Згідно з частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву позивача, судом визначено, що позивачем, фактично, збільшено заявлену до стягнення заборгованість з орендної плати, у зв'язку із здійсненням її розрахунку за більш тривалий період - додатково за березень-квітень 2017 року.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Зважаючи на те, що позивачем було дотримано порядок звернення із вказаною заявою до суду, крім того, розмір позовних вимог відповідає сумі сплаченого під час подання позовної заяви судового збору, судом було прийнято вказану заяву до розгляду.

Отже, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 43 914 грн. 05 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх.суду 28875/17 від 22.05.2017), в яких вона підтверджує те, що відповідач не сплачував орендну плату за період з 31.01.2017 по 30.04.2017, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем та третьою особою. Також, у поясненнях вказано, що заборгованість перед третьою особою стягнута рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2017 у справі № 904/9834/16.

У судове засідання 22.05.2017 з'явилися представники позивача та третьої особи.

Представник відповідача у судове засідання 22.05.2017 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.04.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

Також, суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, товсі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Так, конверт з ухвалою суду від 04.05.2017 не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду відповідачу, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.04.2017; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаних поштових відправлень суду, а також виготовлялася копія реєстру № 43 від 10.05.2017 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням .

При цьому, з вказаних доказів вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2017 не була вручена під час доставки - 17.05.2017, про що міститься відповідний запис у витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта". Крім того, з 17.05.2017 по 22.05.2017 (протягом тижня) відповідач не забезпечив отримання кореспонденції за своєю юридичною адресою. Слід також відзначити, що конверт з ухвалою суду від 19.04.2017 також було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "Причина повернення - за закінченням терміну зберігання". Отже, неотримання кореспонденції суду відповідачем за своєю адресою реєстрації носить систематичний характер.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи

Крім того, будь-яких клопотань відповідач до суду також не подав.

Суд також наголошує на тому, що ухвали суду від 19.04.2017 та від 04.05.2017 були надіслані сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

У судовому засіданні 22.05.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 22.05.2017 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Представником третьої особи у судовому засіданні 22.05.2017 було викладено зміст письмових пояснень, з урахуванням яких він просив суд прийняти рішення по справі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та третьої особи, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 30.01.2015 між Департаментом корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, правонаступником якого є Департамент по роботі з активами Дніпропетровської міської ради (далі - орендодавець, третя особа) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 15-ДКП/15 (надалі - договір, а.с.14-22), відповідно до пункту 1.1. якого з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.2007 № 41/11 зі змінами та доповненнями передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно - вбудовані приміщення підземного пішохідного переходу - загальною площею 178,17 кв.м., розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, на перехресті вулиця Макарова та вулиці Тітова, вартість яких, згідно з незалежною оцінкою становить 397 240 грн., без ПДВ, що перебувають на балансі МКП "Дніпроавтоміст", для використання під розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи, за умовами вільного проходу пішоходам цілодобово через підземний пішохідний перехід. Використання об'єкту оренди не за цільовим призначенням забороняється.

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір діє з 30.01.2015 до 16.01.2018 включно.

Так, позивач звернувся із позовною заявою до суду, в якій вказує на порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади № 15-ДКП/15 від 30.01.2015 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати (в частині 30% її розміру на користь балансоутримувача) за період з 31.01.2015 по 30.04.2017 у встановлений договором строк, відповідно, на наявність боргу у сумі 43 914 грн. 05 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади № 15-ДКП/15 від 30.01.2015, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пунктів 2.2. та 2.3. договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі об'єкта оренди. Передача об'єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеної станом на 03.11.2014 на підставі акта приймання-передачі об'єкта оренди, підписаного балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем.

Так, 30.01.2015 на виконання умов договору, Департаментом корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, як орендодавцем, було передано, а відповідачем, як орендарем, було прийнято об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди, - вбудовані приміщення підземного пішохідного переходу на перехресті вулиці Макарова та вулиці Титова площею 178,17 кв.м, про що свідчить підписаний орендодавцем, орендарем та третьою особою акт приймання-передачі від 30.01.2015 (а.с.23-24).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 30.01.2015, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду нерухомого майна - вбудованих приміщень підземного пішохідного переходу - загальною площею 178,17 кв.м., розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, на перехресті вулиця Макарова та вулиці Тітова.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частин 1 та 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Так, при укладенні договору у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати, а саме:

- розрахунок орендної плати здійснюється за методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального нерухомого майна, затвердженого міською радою, при цьому орендна ставка за використання комунального нерухомого майна, встановлена згідно з протоколом № 3/15 від 30.01.2015 засідання комісії з проведення конкурсів на право оренди об'єктів нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста (пункт 3.1. договору);

- розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід'ємною частиною договору, становить 2 084 грн. 66 коп. без ПДВ (базова за грудень місяць 2014 рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, починаючи з січня 2015 року. У платіжному дорученні обов'язково зазначити, номер договору оренди, дату укладення та назву орендаря (пункт 3.2. договору);

- за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує: 50% від загальної суми орендної плати у розмірі 1 042 грн. 33 коп. до загального фонду міського бюджету; 50% від загальної суми орендної плати у розмірі 1 042 грн. 33 коп. на рахунок балансоутримувача об'єкта оренди (пункт 3.3. договору);

- орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.4. договору);

- орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря. Орендна плата сплачується орендарем за весь час фактичного використання об'єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди, включно (пункт 3.5. договору).

Згідно з пунктом 1 додаткової угоди від 02.02.2015 до договору оренди договір оренди було доповнено пунктом 3.2.1, відповідно до якого орендна плата, визначена пунктами 3.2. та 3.3. договору в період з 02.02.2015 до 02.05.2015 включно застосовується з коефіцієнтом 0,5. Зміни до договору оренди, внесені цією додатковою угодою набувають чинності з 02.02.2015 з моменту підписання цієї додаткової угоди і діють до 02.05.2015 включно; з 03.05.2015 орендна плата сплачується орендарем у повному обсязі відповідно до умов договору оренди (пункт 2 додаткової угоди, а.с.26).

Крім того, судом враховано, що у відповідності до пункту 12.2. договору зміни та доповнення до договору допускаються за взаємної згоди сторін і оформлюється додатковими угодами.

З матеріалів справи вбачається, що змін до договору в частині розподілу орендної плати між загальним фондом міського бюджету та балансоутримувачем не вносилося. В той же час, у даній справі до стягнення заявлена заборгованість перед балансоутримувачем за період з 31.01.2015 по 30.04.2017, яка в кінці періоду становить 30% від загальної суми орендної плати, яка підлягала сплаті у вказаний період відповідачем. З цього приводу представником позивача під час розгляду справи судом було пояснено, що рішенням Дніпровської міської ради було вирішено змінити пропорцію розподілу орендної плати між загальним фондом міського бюджету та балансоутримувачем - на 70% та 30%, відповідно, у зв'язку з чим, після прийняття вказаного рішення позивач почав виставляти рахунки на сплату орендної плати на його користь у розмірі 30% від її загального розміру. У зв'язку з тим, що розмір заявленої до стягнення заборгованості з орендної плати в спірний період не виходить за межі розміру заборгованості, яка утворилася у цей час, суд розглядає вимоги позивача, виходячи із заявленого їх розміру.

Крім того, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2017 у справі № 904/9834/16 були задоволені вимоги Департаменту по роботі з активами Дніпропетровської міської ради та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Департаменту по роботі з активами Дніпропетровської міської ради 32 416 грн. 61 коп. - заборгованості, 847 грн. 00 коп. - пені та 632 грн. 31 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Вказане рішення суду набрало законної сили 27.01.2017, у зв'язку з чим у вказану дату судом було видано наказ про його примусове виконання.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, судове рішення у справі № 904/9834/16, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, відповідачу з 30.01.2015 по 30.04.2017 було нараховано орендну плату, яка підлягає сплаті на користь позивача, у сумі 43 914 грн. 05 коп. (а.с.6-7 та розрахунок, наведений в заяві про збільшення розміру позовних вимог від 22.05.2017).

Крім того, позивачем були виставлені рахунки на оплату орендної плати в період з 30.01.2015 по 30.04.2017, які наявні в матеріалах справи (а.с.26-40, два останні рахунки долучені до клопотання від 22.05.2017). Також до матеріалів справи позивач долучив докази направлення вказаних рахунків відповідачу поштовим зв'язком разом в супровідними листами.

Розділ 3 договору кореспондується з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Крім того, згідно з пунктом 5.2. договору орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату за весь час фактичного використання об'єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди, включно.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем умови договору в частині повного та своєчасного внесення орендної плати позивачу за період користування орендованим майном з 31.01.2015 по 30.04.2017 у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 43 914 грн. 05 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 3.5. договору.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо сплати орендної плати у визначені договором терміни, відповідачем, починаючи з лютого 2015 року, порушувалися, орендна плата не вносилася.

Так, матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання не виконав, орендну плату за період з 31.01.2015 по 30.04.2017 у встановлений договором строк не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 43 914 грн. 05 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів сплати орендної плати в період з 31.01.2015 по 30.04.2017 відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період сумі 43 914 грн. 05 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання орендодавцем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за період з 31.01.2015 по 30.04.2017, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади № 15-ДКП/15 від 30.01.2015, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 43 914 грн. 05 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному осязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 1 600 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Дніпроавтоміст" Дніпровської міської ради (49107, м. Дніпро, вулиця Шинна, будинок 28; ідентифікаційний код 21926724) 43 914 грн. 05 коп. - заборгованості з орендної плати, 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко