Рішення № 66679218, 04.04.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/5500/16-ц

Провадження № 2/761/510/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Піхур О.В.

при секретарі: Кияшко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору в частині передачі кредитних зобов'язань, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - відповідач 1), Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (відповідач 2) треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору в частині передачі кредитних зобов'язань.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що 27.12.2006 року між позивачем та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» було укладено Договір про іпотечний кредит № 238-06/КР, згідно якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 80000,00 доларів США строком до 26.12.2016 року із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 %, на добудову та облаштування об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 27 грудня 2006 року для забезпечення вимог Іпотекодержателя Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, що випливають з Договору про іпотечний кредит №238-06/КР від 27 грудня 2006 року, укладеного між Кредитором та ОСОБА_1, між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір №179-06/3. 17.12.2012 між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Договір відступлення прав вимоги, згідно з яким на умовах встановлених цим договором первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає кредитний портфель та зобов'язується сплатити первісному кредитору грошову винагороду (ціну продажу) на умовах визначеним цим договором. З укладенням між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» договору про відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договору про відступлення прав вимоги за договорами забезпечення ПАТ «Альфа-Банк» набуло права вимоги за Договором про іпотечний кредит № 238-06/КР від 27.12.2006 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_1 та іпотечним договором № 179-06/3 від 27.12.2006 року, згідно якого іпотекодавцями є - ОСОБА_1, ОСОБА_2. Таким чином, при здійсненні відступлення прав за кредитними договорами, одночасно було відступлено зобов'язання за договорами іпотеки, про що підписаний окремий договір про відступлення прав за договорами забезпечення. Також позивач зазначає, що ознайомившись з договором факторингу у нього виникли сумніви щодо його відповідності чинному законодавству та сумніви щодо дійсності факту відступлення права вимоги за кредитним договором між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та вважає, що даний договір повинний бути визнаний недійсним, оскільки при підписанні Договору про відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року фактично здійснювалася купівля-продаж Кредитних договорів в іноземній валюті, що заборонено законодавством та вчинено даний правочин при відсутності відповідного дозволу на право здійснення такої валютної операції. Також позивач зазначив, що укладення оспорюваного договору та заміна кредитора у зобов'язанні потянула за собою фактичну зміну пунктів 2.4, 3.3, 5.2 Договору про іпотечний кредит в частині порядку повернення коштів, що призвело до перешкод у виконанні його зобов'язань за кредитним договором. В порушення умов Договору про іпотечний кредит №238-06/КР від 27 грудня 2006 року та Договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, про 5-ти денний термін повідомлення Позичальника про відступлення права вимоги, Первісний Кредитор ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Новий Кредитор ПАТ «Альфа-Банк» не направив позивачу своєчасно спільне Повідомлення про відступлення прав вимоги по Кредитному договору №238-06/КР від 27.12.2006 року з 17 грудня 2012 року, належним чином не повідомили про зміну всіх реквізитів Отримувача коштів по виконанню умов Договору про іпотечний кредит №238-06/КР від 27 грудня 2006 року та не направили пропозиції про підписання Додаткової угоди до Договору про іпотечний кредит №238-06/КР від 27 грудня 2006 року, що є невід'ємною частиною договору при зміні сторін в зобов'язанні.

Тому позивач просив суд визнати недійсним договір відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» в частині передачі кредитних зобов'язань за договором про іпотечний кредит №238-069/КР від 27.12.2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (правонаступник якого Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ОСОБА_1.

Позивач, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини не явки суду не повідомили, представник відповідача 1 надав суду письмові заперечення, відповідно яких, просив відмовити в задоволенні позовних вимог та розглядати справу без його участі.

Треті особи у судове засідання не з'явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини не явки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності або відкладення розгляду справи, до суду не надходило.

Суд, повно та всебічно дослідивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 27.12.2006 року між позивачем та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» було укладено Договір про іпотечний кредит № 238-06/КР, згідно якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 80000,00 доларів США строком до 26.12.2016 року із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 %, на добудову та облаштування об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 46-51).

Відповідно п. 4.1. Договору виконання зобов'язань позичальника за цим договором забезпечується - іпотекою, предметом якої є об'єкт незавершеного будівництва - житлового будинку з господарськими будівлями, в тому числі земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно п. 4.1. Договору умови іпотеки визначаються у відповідності до укладеного між сторонами іпотечного договору №№179-06/3 від 27.12.2006 року.

Відповідно до п. 5.3.2. Договору банк має право вимагати від позичальника сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та процентів за користування ним, та процентів за неправомірне користування кредитом, суму неустойки і збитків, передбачених цим договором.

Відповідно п. 5.3.3. Договору Банк має право відступити право вимоги за цим Договором з наступним повідомленням позичальника протягом 5 днів з моменту укладення договору з цього приводу про особу нового Кредитора.

27 грудня 2006 року для забезпечення вимог Іпотекодержателя Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, що випливають з Договору про іпотечний кредит №238-06/КР від 27 грудня 2006 року, укладеного між Кредитором та ОСОБА_1, між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір №179-06/3 (а.с. 52-58).

Відповідно п. 1.4. Договору співвласниками предмету іпотеки є дружина боржника ОСОБА_3 та син іпотекодавця - майнового поручителя ОСОБА_2 - ОСОБА_5.

17.12.2012 між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Договір відступлення прав вимоги, згідно з яким на умовах встановлених цим договором первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає кредитний портфель та зобов'язується сплатити первісному кредитору грошову винагороду (ціну продажу) на умовах визначеним цим договором. З укладенням між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» договору про відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договору про відступлення прав вимоги за договорами забезпечення ПАТ «Альфа-Банк» набуло права вимоги за Договором про іпотечний кредит № 238-06/КР від 27.12.2006 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_1 та іпотечним договором № 179-06/3 від 27.12.2006 року, згідно якого іпотекодавцями є - ОСОБА_1, ОСОБА_2 (а.с. 104-121).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання за договором про іпотечний кредит №238-06/КР від 27 грудня 2006 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка станом на 31.05.2015 року становила 362776,10 грн., у зв'язку з чим ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості (а.с. 19-22).

ПАТ «Альфа-Банк» зверталося до позивача з вимогою про дострокове повернення кредиту, в якій повідомляло про відступлення прав вимог за кредитним договором (а.с. 45).

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою, право надавати яку відповідно до ч. 5 ст. 5 цього Закону мають фінансові установи з урахуванням вимогЦивільного кодексу України і цього Закону.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами договору факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг установлюються законом про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. При цьому ні ЦК України, ні цей Закон не містять будь-яких обмежень щодо складу осіб, відносно яких може бути відступлено право вимоги.

У відповідності до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як вбачається з Договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», даний Договір було укладено між банківськими установами.

Банк має право здійснювати операції лише за умови дотримання вимог чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України, якими визначаються умови для здійснення відповідних операцій.

Відповідно до частини 7 статті 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність» Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії.

Банківська ліцензія - документ, який видає Національний Банк України в установленому порядку відповідно до законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» і «Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів» та на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Після отримання Банківської ліцензії (письмового Дозволу) банк зобов'язаний протягом усього часу дії Банківської ліцензії дотримуватися ліцензійних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 -3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.

Статтею 227 ЦК України також передбачено, що «Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним».

Згідно з ч. 2 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

В відповідності до Листа N 41-208/3676-8851 від 27.07.2011 року Національного Банку України «Про переоформлення банківських ліцензій та письмових дозволів НБУ на здійснення окремих операцій» із змінами, внесеними згідно з Листом Національного банку N41-212/4638-11128 (у4638500-11) від 21.09.2011 року направленого Керівникам банків України, Територіальним управлінням Національного банку України в зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" від 15.02.2011 року N 3024-УІ ( 3024-17), який набрав чинності 17.06.2011, були внесені зміни до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14), зокрема, до статті 19 щодо банківської ліцензії та статті 47 щодо видів діяльності банку згідно з вимогами прикінцевих положень Закону N 3024-УІ (3024-17) Національний банк України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був переоформити банкам відповідні Банківські ліцензії та Генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій.

Відповідно до інформації Національного Банку України стосовно Банківських ліцензій та видів діяльності банків України, на час укладення оспорюваного Договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» мало Банківську ліцензію №61 від 05.10.2011 року, номер бланка 00012, а Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» Банківську ліцензію №1 від 22.06.2012 року, номер бланка 00181, відповідно до яких вище вказані банки відповідно до Переліку операцій ліцензії мали право вчиняти такі дії: 1. залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від еобмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2. відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3. розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (а.с. 59-70).

Банківські послуги, які є валютними операціями, надаються на підставі генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Відповідно до Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій від 05.10.2011року №61, номер бланку 00013, виданої ПАТ «Альфа-Банк», Банк має право здійснювати валютні операції згідно з Додатком, який є невід'ємною частиною Генеральної ліцензії. Відповідно до вимог генеральної ліцензії Власник даної Генеральної ліцензії зобов'язаний дотримуватися встановлених законодавством України і Національним банком України вимог щодо проведення зазначених у ній валютних операцій.

ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» має Генеральну ліцензію Національного банку України №1 від 05.10.2011 на здійснення валютних операцій та Додаток до Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій №1 від 05.10.2011 року.

Отже, судом встановлено, що відповідно до Додатку до Генеральної ліцензії Відповідачі мали право проводити валютні операції на валютному ринку України, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та не зазначені в абзацах другому- сімнадцятому розділу другого положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків Генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій.

Пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено право Відповідачів проводити фінансову послугу, як факторинг.

Тобто Відповідачі ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відповідно до Генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій мали право проводити тільки факторингові операції, відповідно до вимог глави 73 Факторинг ЦК України.

Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється (ч.2 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг).

Передання ж права вимоги, згідно з ч. 1 ст. 512 ЦКУ, є одним із способів заміни кредитора в зобов'язанні. Причому така операція не може бути як самостійне зобов'язання, а лише як похідна операція з основного зобов'язання.

Зобов'язання - це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦКУ).

Відповідно до п.п. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ із змінами та доповненнями відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІУ кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦКУ). Статтею 514 ЦКУ визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю юридичною природою Кредитний договір - це самостійне зобов'язання, оскільки регулюється відокремленим масивом правових норм, потребує участі особливого суб'єкта права - банківської установи, стосується мобілізації та розміщення виключно грошових коштів. Взаємні права та обов'язки сторін Кредитного договору виникають з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами.

Відмежування вказаного договору від договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі, відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Так, відповідно до ч. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до положень ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

У відповідності до ст. 60 ч. 1 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 -3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Ст. 6 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Як зазначено в п. 7 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За змістом ст. 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст. 11 ЦПК України.

Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Даючи юридичну оцінку доказам, суд вважає, що в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що позивач свої зобов'язання за договором про іпотечний кредит №238-069/КР від 27.12.2006 року належним чином не виконував, тому у відповідача 1 виникло право стягнути з нього заборгованість, але беручи до уваги укладений між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» Договір відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року, про який позивача не було належно повідомлено, тобто була відсутня згода боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, що є підставою для визнання договору недійсним, тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останнім, які складаються з судового збору в розмірі 551,20 грн. (а.с. 1).

Керуючись ст. ст. 16, 203, 215, 216, 236, 512, 516, 1077, 1078, 1079, 1080, 1084, 1086 ЦК України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 10, 60, 213-215, 208, 209 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору в частині передачі кредитних зобов'язань - задовольнити.

Визнати недійсним договір відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» в частині передачі кредитних зобов'язань за договором про іпотечний кредит №238-069/КР від 27.12.2006 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (правонаступник якого Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати розмірі 275,60 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати розмірі 275,60 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя