Ухвала суду № 66679033, 19.05.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/59789/16-к

У Х В А Л А

піготовчого судового засідання

19 травня 2017 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді - Смик С.І.,

суддів- Цокол Л.І., Писанця В.А.,

при секретарях- Ковалевської М.І., Ярошенко В.Ю.,

з участю прокурора- Ладного І.О.,

захисників - адвокатів Пінчука К.Ю., Наума В.М.,

Горового О.В., Слабоуса Є.А.,

обвинувачених- ОСОБА_8, ОСОБА_7

провівши підготовче судове засідання на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, за обвинуваченням ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України,

В С Т А Н О В И В :

01.12.2016 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016100000001102 від 08.11.2016 року відносно вчинення ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

06.12.2016 року ухвалою суду вказане кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання за участю сторін.

Під час підготовчого судового засідання прокурор вважав можливим призначити судовий розгляд кримінального провадження.

Захисники- адвокати Наум В.М. та Пінчук К.Ю. заявили клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, посилаючись на його невідповідність вимогам ст. 291 КПК України, а саме неконкретність пред'явленого обвинувачення, відсутність в реєстрі матеріалів досудового розслідування даних на підтвердження факту письмового підтвердження сторін кримінального провадження - протилежній стороні факту надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів та відомостей про роз'яснення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 права на захист та порушення правил підслідності під час проведення досудового розслідування, оскільки ОСОБА_8, на момент повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, займав посаду заступника Міністра охорони здоров'я України - керівника апарату, а тому досудове розслідування повинно було здійснюватися Національним антикорупційним бюро України.

Захисники Слабоус Є.А. та Горовий О.В. вважали можливим призначити судовий розгляд кримінального провадження.

Обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 підтримали думку своїх захисників.

Суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, вивчивши в нарадчій кімнаті обвинувальний акт та долучений до нього реєстр матеріалів досудового розслідування у відповідності до положень ст. 314 КПК України, яка регламентує порядок та межі підготовчого судового засідання, приходить до наступного висновку.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення- це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов'язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

Зокрема, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт наряду з іншими реквізитами обов'язково має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті КК України та формулювання обвинувачення. При цьому, за змістом цієї норми, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті Закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому п. 1 ст. 91 КПК України регламентовано, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та інші обставини, які мають значення для кримінального правопорушення.

Як вказують приписи ч. 1 ст. 91 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, які, виходячи зі змісту закону, має містити обвинувальний акт в формулюванні обвинувачення, з посиланням на фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими, - покладається на слідчого, прокурора.

Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не містить посилання на фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими і які відносять до предмету доказування у кримінальному провадженні.

Так, викладене в обвинувальному акті обвинувачення не містить викладу об'єктивної сторони вчинених злочинів, а саме: відсутні відомості щодо обставин (час, місце, дата), при яких у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, який відповідно до вимог ст. 91 КПК України підлягає доказуванню, спрямований на систематичне протиправне заволодіння грошовими коштами лікарів, які здійснюють свою професійну медичну діяльність на території Олександрівської міської клінічної лікарні м. Києва, а саме за здійснення останніми безперешкодної медичної діяльності на території Олександрівської клінічної лікарні м.Києва, у зв'язку з чим ОСОБА_8 розробив злочинний план, який полягав у доведенні через свою довірену особу - ОСОБА_7 інформації лікарям Олександрівської клінічної лікарні м. Києва про необхідність надання йому грошових коштів за здійснення безперешкодної медичної діяльності на території Олександрівської клінічної лікарні м.Києва, та не конкретизовано в чому саме полягали дії ОСОБА_8 при вчиненні злочину, зокрема, не вказано яким чином та перед ким саме ОСОБА_8 лобіював інтереси ОСОБА_7; відсутні відомості щодо обставин при яких ОСОБА_8 розповів ОСОБА_7 деталі розробленої ним «схеми» одержання неправомірної вигоди та запропонував останньому приєднатись до вчинення вказаного кримінального правопорушення, на що ОСОБА_7 погодився; відсутні відомості щодо часу, місця, обставин та співвідношення розподілення між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 грошових коштів, одержаних ОСОБА_7 від ОСОБА_10; відсутні відомості про те, у чому саме полягали шкідливі наслідки щодо прав і законних інтересів ОСОБА_10, з метою запобігання яких він вимушений був надати незаконну вигоду ОСОБА_8, а тому не може вважатися висунутим в порядку, встановленому КПК України та позбавляє суд призначити обвинувальний акт до судового розгляду.

У відповідності до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, який є важливим процесуальним документом і основою для захисту обвинуваченого в суді.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду. (рішення від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 52, рішення від 25.07.2000 р. у справі «Маточчіа проти Італії» п. 58 та рішення від 20.07.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» п. 34).

Окрім того, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 84 КПК).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (рішення у справах "Тейксейр де Кастро проти Португалії" від 9 червня 1998 р.; рішення у справі "Шабельник проти України" від 19 лютого 2009 р.), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналіз положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, в якій зазначено, що "обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом" дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо (рішення КСУ у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 р. № 12-рп/2011).

Порушення зазначених вимог КПК позбавляють доказового значення відомості, які були отримані, роблять доказ недопустимим. Такий доказ не може бути покладений в основу підозри, обвинувачення, використаний для доказування інших значущих у кримінальному провадженні обставин.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. При цьому, відповідно до ч. 5 даної статті цього Кодексу кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України, якщо наявна умова, що злочин вчинено, в тому числі заступником міністра.

Як вбачається з обвинувального акту, заступнику Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_8 було повідомлено про підозру за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, отже, відповідно до ч. 5 ст. 216 КПК України досудове розслідування у даному кримінальному провадженні мали здійснювати детективи НАБ України.

При цьому, в порушення вказаних вимог закону, досудове розслідування проводилось Четвертим слідчим відділом управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м.Києва.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 КПК України заборонено доручати проведення досудового слідства у злочинах, підслідних детективам НАБ України, іншим правоохоронним органам, у тому числі слідчим прокуратури.

Всупереч вимогам ст. 216 КПК України, вказане кримінальне провадження не було своєчасно передано за підслідністю компетентному органу досудового розслідування.

Окрім цього, Спеціалізована антикорупційна прокуратура відповідно до вимог ч. 5 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» є єдиним самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України, уповноваженим здійснювати нагляд за дотриманням законів НАБ України при проведенні оперативно-розшукової діяльності та досудового слідства.

Таким чином, затвердження даного обвинувального акта прокурором третього відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва Ладним І.О. є незаконним, так як суперечить вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене такі порушення закону, допущені під час досудового розслідування, перешкоджають призначенню кримінального провадження до судового розгляду, оскільки досудове розслідування даного кримінального провадження, а також затвердження обвинувального акта по даному кримінальному провадженню, проводили не уповноважені на це особи.

Також, кваліфікуючи дії обвинуваченого ОСОБА_7 орган досудового розслідування зазначив, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 368 КК України, яке виразилося у одержані неправомірної вигоди службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, що не підтверджується встановленими фактичними обставинами та висунутим обвинуваченням, викладеними в обвинувальному акті.

Крім того, положеннями п. 1 ч. 4 ст. 291 КПК України передбачено, що до обвинувального акта додається реєстр матеріалів досудового розслідування, який є його невід'ємним додатком та, відповідно до вимог ст. 109 КПК України, має відповідати вимогам щодо змісту та форми, визначеним в законі, зокрема повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

В порушення вимог ст. 109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні не відображає повних відомостей про прийняті процесуальні дії та рішення під час досудового розслідування.

Зокрема, в ньому відсутня дата надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, прізвище, ім'я, по-батькові заявника, як це передбачено ч. 5 ст. 214 КПК України; відсутні відомості про письмове підтвердження сторін кримінального провадження - протилежній стороні факту надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів та відомостей про роз'яснення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 права на захист; відомості щодо виділення матеріалів стосовно К. в окреме провадження.

Крім того, всупереч вимогам п. 1 ч. 2 ст. 109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні не містить відомостей про час проведення більшості процесуальних дій.

Крім того в реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні відомості про складення обвинувального акта, що на підставі ч. 4 ст. 110 КПК України також є процесуальним рішенням, а тому відомості про складення обвинувального акта мають бути зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування.

Таким чином, прокурором порушені вимоги кримінального процесуального закону, а саме вимоги п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки конкретне обвинувачення у вчиненні відповідних злочинів ОСОБА_8 та ОСОБА_7 фактично не висунуто, що унеможливлює судовий розгляд кримінального провадження та можливість забезпечення справедливого судового розгляду відповідно до Європейської Конвенції з прав людини та ч. 5 ст. 216 КПК України, оскільки досудове розслідування було проведено з порушенням правил підслідності, не уповноваженим на те органом, у зв'язку з чим обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору через його невідповідність вимогам кримінального процесуального закону.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 291, 314 КПК України,

У Х В А Л И В :

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016100000001102 від 08.11.2016року за обвинуваченням ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України- повернути прокурору.

Міру запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вигляді застави- залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва, через Печерський районний суд м. Києва, протягом 7 днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя: С.І.Смик

Судді: Л.І.Цокол

В.А.Писанець