Ухвала суду № 66673741, 18.05.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Крилова М.М.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року справа №805/590/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., секретаря судового засідання Куленка О.Д., за участю представника позивача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 на ухвалу та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у справі № 805/590/17-а за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу № 352 від 16.02.2015 року в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з ОВС ОСОБА_3, визнання протиправним наказу № 58 о/с від 24.02.2015 року в частині звільнення з ОВС ОСОБА_3 та зобовязання внести зміни із визначенням підставою його звільнення п. 64 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та зазначенням даних щодо його строку служби та вислуги років, про зобовязання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобовязання надати статус ветерана органів внутрішніх справ, видати відповідне посвідчення та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ»,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 23.01.2017 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом (який було уточнено) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, в якому просив: визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновити його; визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 352 від 16.02.2015 року у частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ; визнати протиправним наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 58 о/с від 24.02.2015 року у частині звільнення його з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та зобовязання внести до нього зміни із визначенням підставою його звільнення пункт 64 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та зазначенням даних щодо його строку служби та вислуги років; зобовязати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; зобовязати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області надати йому статус ветерана органів внутрішніх справ, видати відповідне посвідчення та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ»; вирішити питання щодо відшкодування судових витрат (том 1 а.с. 4-10, 52-58).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу № 352 від 16.02.2015 року в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з ОВС ОСОБА_3, визнання протиправним наказу № 58 о/с від 24.02.2015 року в частині звільнення з ОВС ОСОБА_3 та зобовязання внести зміни із визначенням підставою його звільнення п. 64 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та зазначенням даних щодо його строку служби та вислуги років залишено без розгляду (том 1 а.с. 211-214).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобовязання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобовязання надати статус ветерана органів внутрішніх справ, видати відповідне посвідчення та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ» - відмовлено (том 1 а.с. 215-218).

Позивач, не погодившись із зазначеними рішеннями суду першої інстанції, подав апеляційні скарги (які було доповнено).

В апеляційній скарзі на ухвалу суду просив її скасувати та винести: нову ухвалу, якою визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду; нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 352 від 16.02.2015 року у частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ; визнати протиправним наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 58 о/с від 24.02.2015 року у частині звільнення його з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом та зобовязати внести до нього зміни із визначенням підставою його звільнення пункт 64 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та зазначенням даних щодо його строку служби та вислугу років; стягнути з відповідача судові витрати.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції безпідставно визнав встановленими обставини, які наводив відповідач в своїх запереченнях, не надав належної оцінки його особистої характеристики та обставинам подій, які відбуваються на території Донецької області з 2014 року. Зокрема, апелянт зазначає, що у липні 2014 року незаконним озброєними формуваннями відбулося захоплення адміністративного приміщення Ясинуватського міського відділу (з обслуговування міста Ясинувати та Ясинуватського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області. До того часу та після цього він продовжував виконувати наказ керівництва ГУМВС області щодо знаходження за місцем проживання та бути на телефонному звязку. До вересня 2016 року позивач не отримував ніяких наказів щодо прибуття до нових місць дислокації для подальшого проходження служби та не мав можливості виїхати з неконтрольованої території Донецької області. Після виїзду на підконтрольну владі України територію у вересні 2016 року позивач звернувся до ГУМВС області з питанням щодо оформлення звільнення його з ОВС за віком. Тільки у ході подання документів для оформлення пенсії, а саме: у січні 2017 року, він випадково дізнався про наявність наказів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення з ОВС у порядку дисциплінарного стягнення та неофіційно отримав копії зазначених наказів, після чого він звернувся до суду за захистом своїх прав.

В апеляційній скарзі на постанову суду просив її скасувати та прийняти нову, якою: зобовязати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області надати йому статус ветерана органів внутрішніх справ, видати відповідне посвідчення та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ»; зобовязати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; стягнути з відповідача судові витрати.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що прийняття відповідачем неправомірних рішень спричинило порушення його конституційних прав та інтересів щодо соціального захисту, а саме: невиплата одноразової грошової допомоги, не надання статусу ветерана органів внутрішніх справ, невидача посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран органів внутрішніх справ». Згідно принципу верховенства права суд при вирішенні справи повинен був визнавати найвищими цінностями людину, її права та свободи, що визначає зміст і спрямованість діяльності держави. Замість цього, суд, не отримавши доказів правомірності дій та рішень відповідача, зобовязував надати додаткові докази правомірності його дій. При цьому, суд не надав ніякої правової оцінки доводам позивача відносно виконання отриманого раніш належним чином наказу та не отримання у встановленому законодавством порядку іншого наказу, який відповідач не надав. Наявними у справі доказами встановлено, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ: на незаконних підставах, оскільки відповідач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами порушення позивачем дисципліни, за що його звільнено з порушенням установленого порядку, тобто внаслідок проведення службового розслідування після спливу строку його служби в ОВС та без повного, всебічного і обєктивного дослідження обставин.

Відповідачем на адресу суду надіслано письмові заперечення на апеляційні скарги позивача, в яких останній просив залишити апеляційні скарги без задоволення.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні підтримали доводи апеляційний скарг та просили їх задовольнити, але після перерви позивач до судового засідання не прибув.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 196 КАС України їх неявка не є перешкодою для розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційних скаргах, задовольнити частково, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 14.12.1987 року по 16.11.1989 року позивач ОСОБА_3 проходив службу в Збройних Силах. З 03.05.1990 року по 24.02.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується дублікатом трудової книжки серії КП № 525311 (том 1 а.с. 36).

04.02.2015 року заступником начальника ВІОС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області, старшим інспектором з ОД ВІОС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області та інспектором ВІОС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області складено акт про те, що з метою отримання пояснень з причин невиходу на службу працівників міліції у службовому кабінеті № 204, розташованого за адресою: м. Маріуполь, пр. Будівельників, 145 з мобільного телефону 095-670-77-97 здійснено дзвінки на мобільні телефони працівників, зокрема, начальника сектору ДСБЕЗ ОСОБА_3 - телефон вимкнений (том 1 а.с. 91-93).

04.02.2015 року заступником начальника ВІОС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області., старшим інспектором з ОД ВІОС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області та інспектором ВІОС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області складено акт про незаконну відсутність на службі з 03.02.2015 по 04.02.2015 деяких працівників Донецького, Макіївського, Горлівського МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Амвросіївського, Докучаєвського, Єнакіївського, Кіровського, Торезького, Шахтарського, Новоазовського, Сніжнянського, Харцизького, Ясинуваського МВ, Тельманівського, Старобешівського РВ та ЛВ аеропорт Донецьк, в тому числі начальника сектору ДСБЕЗ ОСОБА_3 (том 1 а.с. 101-103).

05.02.2015 року та 06.02.2015 року тими ж самими службовими особами з тією ж метою були складені акти щодо здійснення дзвінків працівникам міліції, серед яких і начальник сектору ДСБЕЗ ОСОБА_3, і вказано, що у останнього телефон вимкнений, складено акти про незаконну відсутність на службі у вищезазначені дати (том 1 а.с. 109-111, 113-115, 116-118, 168-169 ).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 27.01.2015 року № 201 призначено службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками Донецького, Макіївського, Горлівського МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Амвросіївського, Докучаєвського, Єнакіївського, Кіровського, Торезького, Шахтарського, Новоазовського, Сніжнянського, Харцизького, Ясинуваського МВ, Тельманівського, Старобешівського РВ та ЛВ аеропорт Донецьк, що виразилося у незаконній відсутності на службі (том 1 а.с. 119).

За результатами службового розслідування складено висновок службового розслідування за фактом відсутності на службі окремих працівників Донецького, Макіївського, Горлівського МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Амвросіївського, Докучаєвського, Єнакіївського, Кіровського, Торезького, Шахтарського, Новоазовського, Сніжнянського, Харцизького, Ясинуваського МВ, Тельманівського, Старобешівського РВ та ЛВ аеропорт Донецьк та УДАІ ГУМВС України в Донецькій області від 16.02.2015 року.

У вказаному висновку зазначено, що 27.01.2015 року до ВІОС УКЗ ГУМВС в області з ВК та ПС ГУМВС в області надійшли відомості про порушення службової дисципліни працівниками Донецького, Макіївського, Горлівського МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Амвросіївського, Докучаєвського, Єнакіївського, Кіровського, Торезького, Шахтарського, Новоазовського, Сніжнянського, Харцизького, Ясинуваського МВ, Тельманівського, Старобешівського РВ та ЛВ аеропорт Донецьк, що виразилося у відсутності на службі та неприбуття до нових місць дислокації за усним наказом керівництва ГУМВС в області для подальшого проходження служби.

З висновку службового розслідування вбачається, що, незважаючи на накази керівництва ГУМВС України Донецької області про передислокацію особового складу до інших ОВС області, до дати складання висновку деякі працівники, зокрема, начальник сектору ДСБЕЗ ОСОБА_3 не прибув до інших ОВС області для подальшого проходження служби. Будь-які відомості, документи, які б підтверджували законність та поважність причин відсутності вказаних працівників на службі, відсутні. Факти відсутності на службі вищевказаного працівника підтверджується відповідними актами. Під час проведення службового розслідування здійснювались телефонні дзвінки працівникам зазначених ОВС для зясування їх місцезнаходження. Опитати вказаних працівників міліції не представлялося можливим через їх небажання спілкуватися з представниками ГУМВС в області, фактичний самовільний вихід з-під юрисдикції ОВС України та відсутність будь-якого звязку з ними. Причинами та умовами порушення службової дисципліни працівниками зазначених ОСОБА_4 в області стали особиста недисциплінованість, грубі порушення вказаними працівниками вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, п.п. 1.2, 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, в частині обовязкового дотримання чинного законодавства України, що виразилося у відмові прибути, у важкий для країни час, до м. Маріуполя за усним наказом керівництва ГУМВС в області для подальшого проходження служби в ОВС Маріупольського оперативного округа.

Для зясування причин безпідставного невиходу на службу працівників, які зазначені в доповідній записці, було опитано в телефонному режимі колишніх начальників СКЗ міськрайвідділів.

Зєднатися з працівниками СКЗ Ясинуватського МВ не вдалося через відсутність мобільного звязку.

За особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, п.п. 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу ОВС України, що виразилося у відмові прибути до нових місць дислокації за усним наказом керівництва ГУМВС в області для подальшого проходження служби, пропонувалося звільнити з ОВС працівників Ясинуватського МВ, зокрема, начальника СДСБЕЗ Ясинуватського МВ підполковника міліції ОСОБА_3 (том 1 а.с. 120-128).

16.02.2015 року наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 352 «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ОСОБА_4 в області та покарання винних» за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, п.п.2.2, 4.1. (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу ОВС України, що виразилося у відмові прибути до нових місць дислокації за усним наказом керівництва ГУМВС в області для подальшого проходження служби, звільнено з ОВС, зокрема, начальника СДСБЕЗ Ясинуватського МВ підполковника міліції ОСОБА_3 (том 1 а.с. 174-177).

24.02.2015 року наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 58 о/с «По особовому складу» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) підполковника міліції ОСОБА_3 начальника сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю Ясинуватського міського відділу (з обслуговування міста Яснувата та Ясинуватського району) з 24.02.2015 року (том 1 а.с. 155).

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, залишаючи частину позовних вимог без розгляду, виходив з того, що позивач у звязку з неприбуттям до нових місць дислокації за усним наказом керівництва ГУМВС в області для подальшого проходження служби, повинен був усвідомлювати та знати можливі наслідки невиходу на службу в ОВС, оскільки він є фахівцем з вищою освітою, приймав присягу працівника ОВС та за специфікою служби був ознайомлений з положеннями Дисциплінарного статуту ОВС України. Наведене свідчить про те, що причини пропуску звернення до суду з даним позовом не є поважними, оскільки позивач за приписами ст. 99 КАС України повинен був знати про те, що його може бути звільнено з причин невиходу на службу за порушення службової дисципліни з середини 2014 року.

Залишаючи іншу частину позовних вимог без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що діюче законодавство України не передбачає випадки призначення та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відносно позовних вимог про зобовязання відповідача надати статус ветерана органів внутрішніх справ, видати відповідне посвідчення та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ» суд зазначив щодо передчасності цієї частини позовних вимог, оскільки позивач не звертався до органів, які регулюють дані правовідносини із заявою про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ, видачу посвідчення та нагрудного знаку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваних рішень не врахував всі обставини у справі і дійшов необґрунтованого висновку щодо спірних позовних вимог.

При вирішенні справи колегія суддів виходить з наступного.

Позивач при апеляційному розгляді справи пояснив, що він з 10 по 19 липня 2014 року включно знаходився на лікарняному, що підтверджується листком звільнення від службових обовязків через тимчасову непрацездатність № Дл № 9528 (т. 2 а.с. 37).

Відповідачем з 22 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року йому була надана чергова відпустка за 2014 рік тривалістю 48 діб і це підтверджується відпускним посвідченням № 31 від 14 липня 2014 року (т. 2 а.с. 36).

Окрім того, 18 серпня 2014 року йому виповнилося 45 років -- граничний вік перебування на службі в органах внутрішніх справ. Йому зателефонували з кадрової служби з питанням чи має він намір писати рапорт на продовження служби і він дав негативну відповідь (т. 1 а.с. 36 ).

За таких обставин він вважав, що відповідач здійснить його звільнення саме за цими підставами.

Більше ніяких дзвінків на його телефон не надходило, телефон він не вимикав, про що свідчить роздруківка оператора мобільного звязку за період з 25.01. по 26.02.2015 року (т. 2 а.с. 40-43).

Як тільки він отримав змогу, він прибув до м. Маріуполя і подав заяву про отримання пакету документів для призначення пенсії і 25.07.2016 року написав відповідну заяву (т. 1 а.с. 191).

Копії наказу він не отримував і досі з наказами про звільнення не був ознайомлений, навіть під час розгляду справи в суді 1 інстанції відповідач не запропонував йому таке ознайомлення.

Дублікат трудової книжки він отримав у січні 2017 року, з якого не вбачається підстав його звільнення з органів ВС. І тільки в січні 2017 року під час перебування в Міністерстві ВС щодо отримання документів для призначення пенсії він випадково узнав про негативні підстави свого звільнення. Одразу звернувся до суду з адміністративним позовом.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частина 1 статті 3 Кодексу законів про працю визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Так, стаття 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За нормами пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків звернення до суду, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи не прийнято до уваги зазначених положень, та не досліджено усіх істотних обставин у справі щодо дати надання позивачеві ОСОБА_3 для ознайомлення оспорюваних наказів про його звільнення та видання трудової книжки.

Поза увагою суду залишився той факт, що дублікат трудової книжки позивача був виписаний 26.07.2016 року, тобто тільки після звернення позивача з заявою від 25.07.2016 року. Це при тому, що наказ про звільнення позивача був виданий відповідачем 24.02.2015 року. Викладене свідчить про відсутність у відповідача наміру щодо вручення позивачеві трудової книжки після звільнення (т. 1 а.с. 36, 191).

Як вбачається із дублікату трудової книжки, позивача 24.02.2015 року звільнено з органів внутрішніх справ України на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 24.02.2015 року № 58 о/с. Дата заповнення дубліката трудової книжки 26.07.2016 року.

Із наведеного запису неможливо встановити підстави звільнення позивача.

При вирішенні спорів про звільнення з публічної служби строк звернення до суду має певне значення, але висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях з питань дати ознайомлення з наказом про звільнення та дати вручення трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 23.01.2017 року.

Під час розгляду справи в суді 1 інстанції судом взагалі не встановлювалось: чи був позивач ознайомлений з наказом про призначення службового розслідування та з його результатами; з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності, тощо.

Колегією суддів було встановлено, що 18 серпня 2014 року позивачу виповнилось 45 років.

Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби - 45 років (п. 7).

Пунктом 8 Положення визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.

Таким чином, позивач 18 серпня 2014 року досяг граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ та підлягав звільненню у запас.

В адміністративному позові ОСОБА_5, серед іншого, просив зобовязати ГУ МВС України в Донецькій області внести зміни до оскаржених наказів про звільнення із визначенням підставою його звільнення пункт 64 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та зазначенням даних щодо його строку служби та вислуги років і на підтвердження поза судового врегулювання спору надав копію скарги щодо окресленого питання (т. 1 а.с. 199 - 204).

Відповідь позивач отримав тільки від ГУ НПУ в Донецькій області, від ГУ МВС відповідь не отримана (т. 2 а.с. 38-39).

Про наявність спірних наказів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення з ОВС у порядку дисциплінарного стягнення та про звільнення з ОВС позивач в ході оформлення пенсії, а отримав спірні накази (неофіційно) тільки в січні 2017 року.

Доказів щодо дати ознайомлення позивача зі спірними наказами, матеріали справи не містять.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що акти від 04.02.2015 року, 05.02.2015 року та 06.02.2015 року про отримання пояснень з причин невиходу на службу працівників та про незаконну відсутність на службі, не містять відомостей щодо номеру телефону на який здійснювалась спроба зв'язатися з позивачем.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що суд першої інстанції, приймаючи ухвали про зупинення провадження для надання додаткових доказів, не зазначає які самі докази і ким повинні бути надані в наступному судовому засіданні. Тому неможливо перевірити чи виконана ухвала суду в повному обсязі і чи була необхідність зупиняти провадження у справі, а тим самим протягом тривалого строку не розглядати адміністративний позов.

Крім того, суд першої інстанції неодноразово припустився порушення приписів ч. 5 7 ст. 160 КАС України, не вирішуючи питання про поновлення провадження у справі після зупинення.

Суд апеляційної інстанції визначає, що в даному випадку не можна прийняти судового рішення по суті, оскільки позовні вимоги щодо яких була постановлена ухвала про залишення без розгляду судом першої інстанції не встановлювались та не досліджувались, а позовні вимоги відносно яких суд першої інстанції прийняв постанову є похідними від з'ясування позову в частині скасування наказів про звільнення позивача.

Отже, приймаючи спірні рішення у даній справі, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також не дав оцінку всім доказам, з яких суд виходив при прийнятті рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів вбачає підстави для скасування ухвали про залишення позову без розгляду та постанови про відмову у задоволенні позовних вимог із направлення до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 199, ч. 2 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу і постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у справі № 805/590/17-а скасувати.

Справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст виготовлено 23 травня 2017 року.

Головуючий суддя: Г.М. Міронова

Судді: Т.Г. Арабей

ОСОБА_6