Рішення № 66660952, 18.05.2017, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/627/16-ц

Провадження № 2/630/12/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.,

за участю секретаря Косенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Друга державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області, приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко Світлана Леонідівна, про визнання довіреності та договору дарування недійсними, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

визнати недійсною довіреність видану від його імені на ім'я ОСОБА_4, посвідчену Другою державною нотаріальною конторою від 02 серпня 2002 року, реєстровий номер 2-765;

визнати недійсним договір дарування, вчинений ОСОБА_4 (представником дарувателя) від його імені від 14 вересня 2002 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С.Л., та зареєстрованого в реєстрі № 2162;

визнати за ним право власності на 43/100 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказував, що він володів 43/100 частинами житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 1999 року. В період часу з 18 січня 2002 року по 26 липня 2002 року, з 06 листопада 2002 року по 02 липня 2003 року та з 14 жовтня 2003 по 02 вересня 2005 року він перебував на лікуванні в психіатричних закладах. Лише на початку 2015 року він дізнався, що 14 вересня 2002 року представник ОСОБА_4, який діяв від його імені на підставі довіреності від 02 серпня 2002 року, подарував відповідачу ОСОБА_2 належні йому 43/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_5 та представник ОСОБА_4, її батько, скористалися його хворобливим станом та отримали у свою власність 43/100 частин житлового будинку. Тому видану від його імені довіреність позивач просить визнати недійсною, бо в той момент через психічний розлад здоров'я не розумів значення своїх дій. А від так і договір дарування має бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити. В доповнення до обставин, викладених в позові, позивач пояснив, що проживав разом з ОСОБА_2 у цивільному шлюбі з 1995 року, а вже в 1996 році на ім'я дружини був придбаний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Згодом 43/100 частин цього будинку ОСОБА_2 продала йому за договором купівлі-продажу. Пізніше він потрапив до психіатричного закладу, де перебував на лікуванні тривалий час. Через півроку перебування в лікарні до нього приїхала дружина та запропонувала забрали його до дому за умови, що він, ОСОБА_1, подарує їй свою частку в будинку. Він змушений був погодитися на це. Після повернення з лікарні він оформив довіреність на ім'я її батька, ОСОБА_4, а через нетривалий час дружина знову відправила його до лікарні. Про те, що від його імені був посвідчений договір дарування він дізнався лише влітку 2015 року, бо фактично до цього часу проходив лікування.

Представник позивача ОСОБА_6, який від початку судового розгляду представляв інтереси позивача на підставі договору про надання юридичних (адвокатських) послуг, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник позивача - адвокат Прасолов І.В., який в ході судового розгляду вступив в участь в справі на підставі доручення Першого Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1, підтримав повністю та просив їх задовольнити. В якості доповнення обставин, викладених в позовній заяві, представником Прасоловим І.В. було подано заяву про поновлення строку звернення до суду, як такого, що був пропущений з поважних причин. В заяві представник позивача вказував на те, що наявні у позивача психіатрі захворюванні завадили його вчасно звернутися до суду з позовом на захист своїх інтересів. Лише коли психічний стан позивача покращився, він дізнався про те, що належна йому частина житлового будинку була переоформлена на відповідача, в чому він мав змогу переконатися, отримавши відповідь з КП «Люботинське БТІ» від 31 серпня 2015 року.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала та просила відмовити в їх задоволенні. В своїх поясненнях ОСОБА_2 посилалася на обставини, викладені в письмових запереченнях проти позову, в яких вказувала на те, що проживала разом з позивача у фактичних шлюбних відносинах з 1996 по 2000 рік та у них народилась донька. Через ускладнення відносин з ОСОБА_1 вона вирішила переїхати до м. Люботин, аби жити окремо від чоловіка, для чого в квітні 1999 року придбала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Але влітку 1999 року ОСОБА_1 знову з'явився в її житті та почав вимагати, аби вона переоформила частину будинку на його ім'я. Вона змушена була виконати його вимоги та відступила на його користь право власності на 43/100 частин будинку. В подальшому ОСОБА_1 проявляв насилля по відношенню до неї та доньки на грунті вживання алкоголю, через що вона змушена була звертатися до правоохоронних органів. Напевно через це міліція відправила його на лікування до Харківської обласної психіатричної лікарні № 1. Крім цього відповідач ОСОБА_2 пояснила, що після проходження ОСОБА_1 вдруге лікування в психіатричному закладі, вона повідомила його про намір подали до суду позов про стягнення аліментів на дитину. Натомість ОСОБА_1 запропонував їй свою частину житлового будинку в якості компенсації аліментів, аби тільки вона не зверталася до суду. На виконанні цієї домовленості ОСОБА_1 пішов до нотаріуса та оформив довіреність на її батька, яку і віддав їй в руки, як тільки вийшов з нотаріальної контори. Невдовзі після цього, 01 вересня 2002 року, ОСОБА_1 разом з нею та донькою ходив до школи на свято 1-го Вересня. Після того, позивач ще раз в 2002 році приїздив до неї та вона показувала йому договір дарування. Крім цього, ОСОБА_1 приїздив до неї в той період, коли вона на місці старого дерев'яного будинку будувала новий цегляний будинок. До його появи у 2015 році вона не бачилась з ним сім років. Відповідач ОСОБА_2 наполягала на тому, що ОСОБА_1 від моменту видачі довіреності знав і розумів для чого він це робить, а тому мав змогу вчасно звернутися до суду з позовом. Але через пропуск позивачем без поважних причин строку позовної давності відповідач просила застосувати відповідні наслідки як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_8 в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечувала, наголошувала на тому, що позивачем пропущена позовна давність для звернення до суду з вимогами про визнання довіреності та договору дарування недійсними, а тому просила застосувати відповідні наслідки та відмовити в задоволенні позову.

Представник Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Радіонова Т.І. в судовому засіданні проти позову заперечувала та пояснила, що за встановленою процедурою державний нотаріус проводить попередню бесіду з особою, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, та перевіряє у неї паспорт. Додатково нотаріус може здійснити перевірку через органи опіки та піклування щодо дієздатності такої особи, якщо для цього виникають підставі під час бесіди.

Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С.Л. в судовому засіданні проти позову заперечувала, наголошувала на тому, що позивачем пропущений без поважних причин строк позовної давності, тому просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязію Гонтаренко С.Л. пояснила, що договір дарування був посвідчений нею з дотриманням чинного законодавства, при вчиненні нотаріальної дії нею була перевірена дійсність довіреності та її реєстрацію у відповідному реєстрі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, дослідивши подані ними у справі докази, встановив наступне.

Спірним є житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та який був зареєстрований на праві власності на ім'я відповідача ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області 15 квітня 1999 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-569.

20 серпня 1999 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1359. За цим договором купівлі-продажу ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив 43/100 частин житлового будинку з надвірним будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

02 серпня 2002 року державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Іваницькою Н.Е. за реєстровим № 2-765 було посвідчено доручення, згідно з яким ОСОБА_1 уповноважив гр. ОСОБА_4 подарувати на користь ОСОБА_2 належні йому 43/100 частин житлового будинку з надвірним будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Згодом, представником за дорученням ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 був укладений договір дарування, посвідчений 14 вересня 2002 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 2162. За цим договором ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар 43/100 частин житлового будинку з надвірним будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

В позовній заяві ОСОБА_1 стверджував, що доручення, видане ним 02 серпня 2002 року на ім'я ОСОБА_4, є недійсним, бо в момент видачі він не розумів значення своїх дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, кріім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За ініціативою позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_11 під час судового розгляду ухвалою від 12 грудня 2016 року було призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, провадження якої було доручено експертам 18-го відділення КЗОЗ Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 40, складеного за результатами проведеної 17 січня 2017 року експертизи, ОСОБА_1 на період часу, якому відповідає вчинення доручення від 02 серпня 2002 року, виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі шизофренії параноїчної, безперервний тип перебігу; відповідно до свого психічного стану не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З боку сторін та їх представників заперечень проти висновку щодо некомпетентності експертів або його неповноти чи неясності в ході судового розгляду не надходило. Надаючи оцінку висновку судово-психіатричного експерта № 40, суд приходить до переконання, що він відповідає вимогам ст. 147 ЦПК України та складений з урахуванням усієї наявної стосовно позивача медичної документації, а відтак відображає дійсний стан здоров'я позивача в момент вчинення оспорюваного доручення.

Пленум Верховного Суду України в своїх роз'ясненнях, викладених у п. 16 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року, вказує на те, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

За таких обставин, вимогу позивача ОСОБА_1 щодо недійсності доручення, вчиненого ним 02 серпня 2002 року в стані, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг ним керувати, суд визнає обґрунтовано. В зв'язку з цим, таке доручення слід визнати недійсним, та, відповідно, підлягає визнанню недійсним договір дарування, вчинений 14 вересня 2002 року представником ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 на підставі недійсного доручення.

Однак в задоволенні позовних вимог суд відмовляє через сплив позовної давності, про застосування якої відповідачем та її представником було заявлено під час судового розгляду.

Відповідно до ст.ст. 71, 76 ЦК УРСР 1963 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З пояснень сторін, ОСОБА_2 і ОСОБА_1, наданих в судовому засіданні, вбачається, що вони разом проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_16, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2, виданого повторно 16 лютого 2001 року відділом РАГС Жовтневого районного управління юстиції м. Харкова.

За ініціативою відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_8 під час судового розгляду справи по суті було допитано свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_15 Так свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що житловий будинок АДРЕСА_1 в 1999 році у нього за договором купівлі-продажу придбала ОСОБА_2, а він і до тепер проживає по сусідству - в буд. АДРЕСА_2. Свідок ОСОБА_13 підтвердив суду, що невдовзі після продажу в будинку у ОСОБА_2 з'явився ОСОБА_1 та залишився в ньому проживати. Через кілька років потому, він, ОСОБА_13, разом зі своїм сином ОСОБА_17 робили покрівлю на власному сараї, їм в цьому допомагав ОСОБА_1 Під час роботи він особисто чув розмову між ОСОБА_1 та свої сином ОСОБА_17, в якій ОСОБА_1 говорив, що хоче подарувати свою частину будинку на користь доньки, аби таким чином не платити аліменти. Згодом, коли ОСОБА_1, поїхав з тривалий час з міста, син ОСОБА_17 розповів йому, ОСОБА_13, що ОСОБА_1 повідомив про те, що вже зробив документи, аби подарувати будинок дочці.

Свідки ОСОБА_14 і ОСОБА_15 пояснили суду, що у 2002 році проживали в буд. АДРЕСА_3. Свідки підтвердили, що навпроти них в буд. АДРЕСА_1 у 2002 році проживала ОСОБА_2 та її цивільний чоловік ОСОБА_1, між яким виникали конфлікти. Від них вони дізналися, що ОСОБА_1 відмовляється від своєї частки в будинку, так як не захотів платити на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки. Свідок ОСОБА_15 також підтвердив суду, що в серпні 2002 року до нього додому приходив ОСОБА_1 та пропонував відсвяткувати подію - він подарував свою частину житлового будинку докері. Але він, ОСОБА_15, категорично відмовився від такої пропозиції, бо необхідно було підготуватися до святкування першого дня народження власного сина.

Оцінюючи показання свідків, співставляючи їх з поясненнями сторін, суд відмічає, що показання свідків є чіткими, послідовними та змістовними щодо поведінки позивача ОСОБА_1 та його намірів - подарувати свою частину будинку аби уникнути обов'язку сплати аліментів на дитину, а тому бере їх до уваги як доказ на підтвердження позиції відповідача про розуміння позивачем необхідності вчинення правочину, спрямованого на припинення його права власності.

З дослідній частині висновку судово-психіатричного експерта № 40, як це встановлено з медичної документації та особистих пояснень ОСОБА_1, зазначено, що він перебував на лікуванні в психіатричному закладі з 06 листопада 2002 року по 02 липня 2003 року, та з 14 жовтня 2003 року по 02 вересня 2005 року, після чого був виписаний. У 2006 році він, ОСОБА_1, приїздив до доньки, аби її провідати, але невдовзі був знову госпіталізований до лікарні; по завершенню тримісячного лікування ОСОБА_1 був виписаний, почував себе нормально. У 2008 році він пройшов ЛТЕК та був знятий з обліку та виписаний до інтернату, де і проживав до 2015 року. Але потім він, ОСОБА_1, вирішив покинути інтернат та звернутися до суду з позов про повернення свого майна через те, що йому ніде жити.

Наведені у висновку експерта обставини свідчать про те, що з 2008 року, коли ОСОБА_1 зняли з обліку, позивач за своїм психічним станом мав змогу усвідомлювати, що він вже не являється власником частини спірного житлового будинку, та, відповідно, міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Додатковим підтвердженням цьому є те, що позивач, розуміючи, що йому інакше як в інтернаті нема де жити, звернувся 28 серпня 2015 року до адвоката за правовою допомогою, але позовну заяву до суду подав лише 28 вересня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність в позовній заяві обставин, які б вказувати на поважність причин пропущення позивачем позовної давності, а також не подання ним належним та допустимих доказів на підтвердження наявності таких причин, суд застосовує наслідки спливу позовної давності на підставі заяви відповідача.

При вирішенні питання про судові витрати суд бере до уваги те, що позивач є інвалідом 2-ї групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 12 грудня 2012 року, а тому звільнений від їх сплати відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, підстав для стягнення з відповідача судового збору немає.

На підставі викладеного, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 71,76 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 225, 257, 261, 267 ЦК України, ст. 10, 11, 57, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Судові витрати в справі віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Люботинського міського суду Харківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. О. Малихін