Ухвала суду № 66657721, 18.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представника позивача Ель Хакім О.М.

відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи Авраменко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року в справі за позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_3, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Київенерго», Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просило стягнути заборгованість за спожиті комунальні послуги за період з 20.09.2010 по 27.06.2014 у розмірі 179 155,72 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22.02.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 154 281,47 грн., судовий збір в розмірі 1 791,56 грн.

Справа №757/32118/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/4813/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Литвинова І.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції змінити та стягнути з неї на користь КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 131,88 грн., судові витрати покласти на ОСОБА_3 в розмірі 1,88 грн., на КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» в розмірі 1 789,68 грн. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для розгляду справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що при розгляді справи суд першої інстанції не врахував, що фактичне споживання комунальних послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання відповідачем не відбувалось, оскільки повністю було припинено відповідачем ще в 2010 році. Зазначила, що між сторонами відсутні договірні відносини щодо надання житлово-комунальних послуг.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства, самовільно відключився від мережі теплопостачання та в період 20.09.2010 по 27.06.2014 не сплачувала за надану теплову енергію, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, нараховано суму інфляційних витрат й суму 3 % річних та до спірних правовідносин підлягають застосуванню строки позовної давності, а тому з 20.09.2010 по 03.09.2012не підлягає стягненню заборгованість.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 є власником нежилого приміщення АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.08.2008 (а. с. 19). Забезпечення надання комунальних послуг у вказаному нежилому приміщенні здійснюється КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» згідно статуту підприємства та укладених договорів із постачальниками послуг (а. с. 6-10, 22-25).

14.11.2003 між АЕК «Київенерго» та КП УЖГ Шевченківського району м. Києва, яке було перейменовано в КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», згідно з рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 24/6240 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» (а. с. 6-10), укладено договір № 32-0074 на постачання теплової енергії у гарячій воді на межу балансової належності для потреб опалення та для гарячого водопостачання (а. с. 22-23).

20.04.2005 між ВАТ «АК «Київводоканал» та КП УЖГ Шевченківського району м. Києва укладено договір №05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (а. с. 24-25).

Відповідно до акту від 10.03.2010, встановлено, що відповідач ОСОБА_3 самовільно демонтувала батареї та труби подачі опалення у нежитлове приміщення будинку АДРЕСА_1, та перестала сплачувати комунальні послуги, внаслідок чого виникла вказана заборгованість.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 610 ЦК Українипередбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору.

Згідно ст. 32 Закону України «Про житлові комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, дає можливість зробити висновок про те, що відповідальність споживача за надані житлово-комунальні послуги, за їх несплату, наступає у випадку підтвердження установою або організацією, яка їх надає, факти несплати останніх.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до договору № 320074 від 14.11.2003 року між Позивачем та ПАТ «Київенерго» звернення доручення про укладання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.05.2005 теплове навантаження на будинок де розміщене нежитлове приміщення по опаленню становить 13,331 гкал/годину.

Відповідач в порушення вимог чинного законодавства в період 20.09.2010 по 27.06.2014 не сплачував за надану теплову енергію, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем за цей період у розмірі 150 770,92 грн., нараховано суму інфляційних витрат у розмірі 19532,48 грн. та суму 3 % річних - 8 852,32 грн., що становить загальну суму у розмірі 179155,72 грн.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача суми заборгованості за комунальні послуги.

Також колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування строку позовної давності до вказаної заборгованості.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Так, згідно з положеннями ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Матеріали справи містять дані про те, що відповідачем було подано заяву про застосування судом строків позовної давності.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач в належному розмірі не сплачував кошти за теплову енергію, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням строків позовної давності, а саме з 03.09.2012 до 27.06.2014 правильними.

Щодо доводів апеляційної скарги про фактичне не споживання відповідачем комунальних послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання, внаслідок чого відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає наступне.

Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У відповідності до пункту 25 Правил самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до пунктів 25, 26, 30 пункту 3 Правил № 630 відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

На підставі викладеного можливо зробити висновок про те, що вищезгадані нормативно правові акти вказують на те, що споживачу заборонено самовільно відключатися від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води. Таке відключення потребує відповідної згоди компетентного органу, а у випадку задоволення такого клопотання та після проведення відповідних технічних робіт подальше постачання теплової енергії здійснюється постачальником без урахування відключеного споживача.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що вищезгадане нежитлове приміщення не є відокремленим приміщенням і входить до складу будинку розташованому за адресою АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 20-24).

Як вбачається з акту № 11/02-06-05 від 06.11.2015 обстеження технічного стану системи теплозбереження, складеного представником СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» інженером Карнатовим С.М., нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_1 , від'єднано від загальної будинкової системи централізованого опалення, згідно акту прихованих робіт, а транзитні стояки системи централізованого опалення - заізольовані (а. с. 181).

Встановлено, що до 30.09.2010 облік, нарахування та збір платежів від власників (орендарів) нежитлових приміщень від імені КП УЖГ Шевченківського району м. Києва проводилися житлово-експлуатаційними конторами, що діяли на підставі договорів доручення. На виконання Окремого доручення Першого заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації Пахальчука Г.Д. від 13.09.2010 № 905, КП «ЖЕК «Центральна» було складено акт звіряння взаєморозрахунків про заборгованість, по споживачу передано до КП УЖГ (виконавця) заборгованість по даному споживачу ОСОБА_3 за комунальні послуги в сумі 20 898,41 грн. станом на 30.09.2010.

У період з 20.09.2010 по 27.06.2014 відбувалось фактичне споживання комунальних послуг відповідачем, відповідно до табуляграм наданих постачальниками послуг по факту надання комунальних послуг позивачеві, проте, відповідно до розрахунку заборгованості та акту звіряння наданому позивачем, оплати за комунальні послуги не надходили (а. с. 26-34).

Враховуючи наведені обставини колегія суддів вважає, що у зв'язку з самовільним відключенням відповідача від системи централізованого опалення спірне нежитлове приміщення фактично опалювалося за рахунок теплової енергії, яка подавалася до будинку АДРЕСА_1 в м. Києві, а теплопостачаюча організація постачала теплову енергію до вказаного будинку з урахування приміщення, що належить відповідачу. Тобто, відповідач фактично отримував зазначені послуги, у зв'язку з чим вимоги позивача по їх сплаті є обґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на необґрунтованість розрахунків зазначеної заборгованості, колегія суддів вважає такими, що не відповідають обставинам справи в зв'язку з чим не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність договірних відносин між відповідачем та позивачем на постачання теплової енергії, внаслідок чого відсутні правові підстави для відповідного стягнення, колегія суддів також вважає такими, що не спростовують висновків суду, оскільки аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини вказують на те, що за відсутністю договору про отримання комунальних послуг споживач повинен розрахуватися з постачальником по факту отримані послуги.

Також, безпідставними на думку колегії суддів, є посилання в апеляційній скарзі на недоведеність факту самовільного відключення відповідача від тепломережі, оскільки відповідно до вимог діючого законодавства підставою такого відключення є дозвіл від компетентної організації.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт правомірного відключення нежилого приміщення від мереж теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла.

За наведених обставин, висновки суду відповідають вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк