Рішення № 66657514, 11.05.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2017 р.Справа № 922/2844/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши матеріали по справі

за позовомПриватного Акціонерного Товариства "Харківський коксовий завод" м. Харків доПублічного Акціонерного Товариства "Сбербанк" в особі відділення "Харківське відділення № 5 "АТ "ОСОБА_2 Росії", м. Харків 3-я особа , з самостійними вимогами - Товариство з обмеженою відповідальністю "В-Транссервіс", м. Маріуполь про визнання недійсним договору та самостійну позовну заяву ТОВ "В-Транссервіс" (вх. №31540 від 23.09.2016) до Приватного Акціонерного Товариства "Харківський коксовий завод" м. Харків про визнання протиправною бездіяльності за участю представників:

позивача - ОСОБА_3 за довіреністю від 28.08.2016, ОСОБА_4 за довіреністю від 08.02.2017

відповідача - ОСОБА_5 за довіреністю №495 від 22.11.2016

3-я особа ТОВ "В-Транссервіс" - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне АТ "Харківський коксовий завод" звернулось із позовом до ПАТ Сбербанк про визнання недійсним договору застави №1 від 12.09.2012 р., укладений між Приватним акціонерним товариством ХАРКІВСЬКИЙ КОКСОВИЙ ЗАВОД (ідентифікаційний код 24481702) та Публічним акціонерним товариством ОСОБА_6 ОСОБА_2 (нове найменування Публічне акціонерне товариство СБЕРБАНК) (ідентифікаційний код 25959784), в частині забезпечення виконання недійсних зобов'язань за:

- Договором про відкриття кредитної лінії № ЗО-В/12/бб/ЮО від 04.09.2012р.. укладеним між Приватним акціонерним товариством ТЕРМОЛАЙФ та Публічним акціонерним товариством ОСОБА_6 СБЕРБАНКУ РОСІЇ;

- Договором про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між Приватним акціонерним товариством ХАРКІВСЬКИЙ КОКСОВИЙ ЗАВОД та Публічним акціонерним товариством ОСОБА_6 СБЕРБАНКУ РОСІЇ (нове найменування - Публічне акціонерне товариство Сбербанк;

- Договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю КОКСОТРЕЙД та Публічним акціонерним товариством ОСОБА_6 СБЕРБАНКУ РОСІЇ.

23 вересня 2016 року до суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "В-Транссервіс" з позовною заявою із самостійними вимогами (вх. №31540 від 23.09.2016) відповідно до якої заявник просить суд :

- залучити ТОВ В-Транссервіс в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі №922/2844/16;

- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_7 Харківський коксовий завод щодо не виконання умов форвардного контракту від 22.04.2015р. укладеного з ТОВ В-Транссервіс та зобов'язати ОСОБА_7 Харківський коксовий завод виконати взяті на себе зобов'язання відповідно до умов форвардного контракту від 22.04.2015 р. укладеного з ТОВ В-Транссервіс в частині укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Ухвалою суду від 26 вересня 2016 робу було прийнято до розгляду самостійний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "В-Транссервіс" (вх. №31540 від 23.09.2016) та залучено ТОВ В-Транссервіс до участі у справі №922/2844/16 в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

11 жовтня 2016 року відповідач - Публічне акціонерне товариство "СБЕРБАНК" звернувся до господарського суду із зустрічною позовною заявою, яку було повернуто судом без розгляду ухвалою від 24.10.2016.

Відповідачем подано заяву (вх. №29406 від 08.09.2016) про передачу справи за підсудністю до господарського суду м. Києва.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2016 року було відмовлено Публічному акціонерному товариству "СБЕРБАНК" у задоволенні заяви щодо передачі справи №922/2844/16 за підсудністю.

07 листопада 2016 року відповідач - ПАТ "Сбербанк" звернувся до суду з клопотанням (вх. №37117) в якому просить суд:

- залучити в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_7 Коксоліт та ОСОБА_7 Слобожанський коксовий завод;

- витребувати від ОСОБА_7 Харківський коксовий завод: копію розподільчого балансу, затвердженого загальними зборами акціонерів у результаті виділу; копію плану виділу нових юридичних осіб з ОСОБА_7 Харківський коксовий завод; копію передавальних актів про передачу прав, обов'язків та майна новим юридичним особам від ОСОБА_7 Харківський коксовий завод.

- витребувати у ОСОБА_7 Коксоліт та ОСОБА_7 Слобожанський коксовий завод установчі документи про державну реєстрацію.

Вказане клопотання було прийнято судом до розгляду ухвалою від 28 листопада 2016 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 березня 2017 року касаційну скаргу ПАТ "Сбербанк" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 залишено без змін.

Враховуючи, що справа №922/2844/16 повернулася до господарського суду Харківської області, провадження по справі було поновлено та призначено розгляд справи на 26 квітня 2017 року.

Згідно ч. 7 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

27 вересня 2016 року відповідач звернувся до суду з заявою (вх. №31772) про фіксацію судового процесу. За вказаною заявою відповідача фіксування судового процесу здійснювалося за допомогою звукозаписувального технічного засобу, для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер cicx-09783.

Крім того, представником позивача - ОСОБА_7 "Харківський коксовий завод" було подано до суду клопотання (вх. №4259 від 08.02.2017) про зупинення провадження по справі до розгляду господарським судом Харківської області інших пов'язаних з нею справ №922/6554/15 та №904/43/16, яке було прийнято судом до розгляду.

В судовому засіданні 26 квітня 2017 року представник позивача зазначив, що клопотання (вх. №4259 від 08.02.2017) про зупинення провадження по справі на теперішній час не підтримується позивачем, у зв'язку з чим, вказане клопотання не розглядається судом по суті.

Розгляд справи було відкладено на 4 травня 2017 року.

Розглянувши клопотання відповідача - ПАТ "Сбербанк" вх. №37117 від 07 листопада 2016 року в якому останній просить суд: залучити в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_7 Коксоліт та ОСОБА_7 Слобожанський коксовий завод; витребувати від ОСОБА_7 Харківський коксовий завод: копію розподільчого балансу, затвердженого загальними зборами акціонерів у результаті виділу; копію плану виділу нових юридичних осіб з ОСОБА_7 Харківський коксовий завод; копію передавальних актів про передачу прав, обов'язків та майна новим юридичним особам від ОСОБА_7 Харківський коксовий завод; витребувати у ОСОБА_7 Коксоліт та ОСОБА_7 Слобожанський коксовий завод установчі документи про державну реєстрацію, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 р.).

Зясовуючи питання наявності юридичного інтересу, суд виходить із змісту позовних вимог та пункту 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, відповідно до якого правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Позовними вимогами у справі є вимога позивача про визнання недійсним договору застави №1 від 12.09.2012р. Сторонами оспорюваного договору застави є Приватне акціонерне товариство Харківський коксовий завод та Публічне акціонерне товариство ОСОБА_6 банк ОСОБА_2 Росії (нове найменування Публічне акціонерне товариство Сбербанк).

Наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину (пункт 2.15. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р.).

Таким чином відповідачем не доведено та не обґрунтовано належними доказами, що у ПРАТ Коксолит та ПРАТ Слобожанський коксовий завод наявний юридичний інтерес у даній справі та, що рішення суду може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Крім того, відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які б підтверджували наявність у ПРАТ Коксолит та/або ПРАТ Слобожанський коксовий завод будь-яких, в тому числі зареєстрованих, прав чи їх обяжень на предмет застави за оспорюваним договором застави №1 від 12.09.2012р.

Одночасно необхідно зауважити, що якщо в подальшому буде встановлено та підтверджено належними доказами, заміну сторони (заставодавця) за оспорюваним за оспорюваним договором застави №1 від 12.09.2012р., то суд має вирішувати не питання залучення третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, а виключно питання процесуального правонаступництва згідно із ст. 25 ГПК України, яка в свою чергу допускає процесуальне правонаступництво на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з пунктом 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 № 18, за приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника.

В той же час відповідно до ст. 25 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно ст. 32, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, дослідивши матеріали даної справи, та надане клопотання про про залучення третіх осіб, суд встановив, що заявник не довів суду того, що рішення суду з даного господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Розглянувши клопотання відповідача в частині витребування доказів, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 32, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ст. 38 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Відповідачем не було обґрунтовано, що витребувані ним докази відносяться до предмету доказування і відповідають принципу допустимості доказів (господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи ст. 34 ГПК України) та не було вказано які саме обставини, можуть підтвердити відповідні документи, а також яке значення для правильного вирішення цієї справи мають відповідні обставини.

Відповідно цьому, з урахуванням матеріалів справи, а також висловлених в судовому засіданні думок сторін, суд відхиляє клопотання про витребування доказів, як необґрунтоване.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. №14457 від 04.05.2017) про долучення до матеріалів справи доказів, поданих до суду, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

04 травня 2017 року до суду надійшло клопотання (вх. №14475 від 04.05.2017) від ОСОБА_7 "Термолайф" про зупинення провадження по справі №922/2844/16 до розгляду інших пов'язаних з нею господарських справ №904/11194/15 та №904/43/16.

В судовому засіданні, яке розпочалося 04 травня 2017 року було оголошено перерву до 10 травня 2017 року для вирішення заявлених суду клопотань.

Розглянувши клопотання (вх. №14475 від 04.05.2017) від ОСОБА_7 "Термолайф" про зупинення провадження по справі №922/2844/16 до розгляду інших пов'язаних з нею господарських справ №904/11194/15 та №904/43/16, суд відмовляє в його задоволенні, оскільки, ОСОБА_7 "Термолайф" не є стороною по справі, вказане товариство на приймає участі у справі у якості третьої особи, а тому надані ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права, в тому числі й щодо заявлення будь - яких клопотань в межах розгляду справи №922/2844/16 у ОСОБА_7 "Термолайф" відсутні.

10 травня 2017 року в судовому засіданні представником позивача було заявлено усне клопотання про зупинення провадження по справі №922/2844/16 до розгляду інших пов'язаних з нею господарських справ №904/11194/15 та №904/43/16.

Розглянувши зазначене клопотання представник позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

За змістом наведеної норми процесуального права підставою для зупинення провадження у господарській справі є сукупність таких складових як розгляд іншої справи іншим судом, пов'язаність цієї іншої судової справи з даною господарською справою та неможливість розгляду останньої до вирішення судом зазначеної іншої справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість же розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Саме по собі зазначення про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Справа №922/2844/16 розглядається господарським судом Харківської області вже тривалий час, з вересня 2016 року. Строк розгляду справи, встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спливає 11 травня 2017 року.

Крім того, ОСОБА_7 "Харківський коксовий завод" вже подавалося до суду аналогічне клопотання (вх. №4259 від 08.02.2017) про зупинення провадження по справі до розгляду господарським судом Харківської області інших пов'язаних з нею справ №922/6554/15 та №904/43/16, яке в подальшому не підтримувалося позивачем, у зв'язку з чим, можна дійти висновку про зловживання стороною наданими їй правами.

При цьому, слід враховувати, що розгляд справи неодноразово відкладався та зупинявся, тобто, господарським судом були створені сторонам всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, крім того, судом вже було розпочато розгляд справи по суті.

Враховуючи обставини, викладені вище суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження по справі.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог позивача заперечував, в задоволенні позову просив відмовити.

Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, в судове засідання не з'явився.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору.

Судом було оголошено перерву до 11 травня 2017 року для прийняття рішення по справі.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд прийшов до висновку про часткове задоволення первісного позову ПРАТ Харківський коксовий завод та відмову в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ТОВ В-Транссервіс, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічним чином способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання викладені у ст. 20 Господарського кодексу України, якою, зокрема встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. ОСОБА_7 та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно - господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

28.11.2016р. у справі № 904/43/16 скасовано, справу № 904/43/16 направлено на новий розгляд. На дату прийняття судом рішення у даній справі рішення по справі № 904/43/16 судом не прийняте. Таким чином, у справі № 904/43/16 відсутнє судове рішення, яке набрало сили.

Крім того, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішення Господарського суду Харківської області від 25.04.2016р. у справі № 922/6554/15, на яке також посилався позивач, було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016р. у справі №922/6554/15, а справа направлена на новий розгляд. На дату прийняття судом рішення у даній справі рішення по справі № 922/6554/15 судом не прийняте. Таким чином, у справі № 922/6554/15 відсутнє судове рішення, яке набрало сили.

Водночас судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою Вищого господарського суду України від 07.11.2016р. у справі № 904/11194/15 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2016р. у справі № 904/11194/15 скасовано, справу було направлено на новий розгляд.

При новому розгляді рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2016р. у справі № 904/11194/15 визнано недійсним Договір про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2017р. у справі № 904/11194/15 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Сбербанк" залишено без задоволення, а Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2016 року у справі № 904/11194/15 залишено без змін. Таким чином, вказані судові рішення по справі № 904/11194/15 набрали сили.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017р. у справі № 904/11194/15 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2016р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2017р. у справі № 904/11194/15 скасовано, а справа направлена на новий розгляд.

Таким чином, на дату прийняття рішення у справі підстав для визнання недійсним договору застави №1 від 12.09.2012р., укладеного між ПРАТ Харківський коксовий завод та ПАТ ОСОБА_6 банк ОСОБА_2 Росії", в частині забезпечення виконання недійсних зобовязань у суду немає.

Разом з тим, згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (частина четверта статті 639 ЦК України).

У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення (пункт 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними).

Зясувавши обставини та характер спірних правовідносин, суд встановив, що оспорюваний договір застави №1 від 12.09.2012р. укладено сторонами в простій письмовій формі. Укладаючи оспорюваний договір застави, сторони в п. 5.1. договору застави дійшли

згоди про те, що право застави за цим договором виникає з моменту укладення цього договору в письмовій формі, а у випадку, коли цей договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту його нотаріального посвідчення.

Предмет застави сторони за взаємною згодою визначили в пункті 3.1. оспорюваного договору застави, згідно з яким предметом застави за цим договором є - обладнання в кількості 690 одиниць, яке належить заставодавцю на праві власності, що підтверджується балансовою довідковю №1509 від 12 вересня 2012року. Предмет застави, що передається в момент підписання цього договору в заставу заставодержателю, перелічений в Додатку 1 до цього договору, який є невідємною частиною цього договору.

Аналізуючи зміст Додатку 1 до договору застави №1 від 12.09.2012р., суд приходить до висновку, що частина майна, яке є предметом застави за оспорюваним договором застави є нерухомим майном.

Так, згідно з умовами Додатку 1 до договору застави №1 від 12.09.2012р. предметом застави зокрема є: батарея коксова №1 з інвентарним номером 1232 (позиція 57); батарея коксова №2 з інвентарним номером 1233 (позиція 58); батарея коксова №3 з інвентарним номером 1234 (позиція 59); батарея коксова №4 з інвентарним номером 2221 (позиція 577); бункер і решітки зварні (вугільні ями) з інвентарним номером 1206 (позиція 243); сховища з інвентарними номерами 2104 (позиція 561), 2189 (позиція 562), 1776 (позиція 527), 1722 (позиція 516), 1723 (позиція 517), 1756 (позиція 518), 1767 (позиція 519), 1768 (позиція 520); трубопровід подачі меласи в вузол дозування інвентарний номер 2836 (позиція 484); елеватор №1 2839 (позиція 487); аналогові модулі вводу з інвентарними номерами 2596, 2597, 2598, 2600, 2601, 2602, 2603, 2604, 2553, 2556, 2557, 2558, 2559, 2560 - 2579 (позиції 1 - 33) та інше.

Наведене в частині першій статті 181 Цивільного кодексу України поняття нерухомого майна є універсальним, і за змістом вказаної норми до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Однак, поняття нерухоме майно конкретизоване іншими актами законодавства України.

Статтею 1 Закону України Про іпотеку визначено, що нерухоме майно (нерухомість) це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Пунктом 9) статті 1 Закону України Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування встановлено, що нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

На дату укладення оспорюваного договору застави був чинним Податковий кодекс України в редакції від 15.08.2012р., статтею 145 якого було встановлено класифікацію груп основних засобів та інших необоротних активів. Пунктом 145.1. статті 145 Податкового кодексу України в редакції від 15.08.2012р. було передбачено, що до третьої групи основних засобів відносяться будівлі, споруди і передавальні пристрої.

Згідно з пунктом 14.1.138. Податкового кодексу України в редакції від 15.08.2012р. основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Пунктом 14.1.15. Податкового кодексу України в редакції від 15.08.2012р. було визначено, що будівлі - земельні поліпшення, що складаються з несучих та

огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності;

Відповідно до пункту 14.1.143. Податкового кодексу України в редакції від 15.08.2012р. передавальні пристрої - земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо);

14.1.238. споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

Таким чином, батареї коксові, бункери (вугільні ями) та сховища відповідно до закону визнаються нерухомим майном, оскільки вони є спорудами, тобто об'єктами, які розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, призначені для виконання специфічних технічних функцій, і переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Крім того, всі вищевказані норми щодо визначення нерухомого майна також прямо співвідносяться з приписами статті 191 Цивільного кодексу України, відповідно до якої підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. ОСОБА_7 на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Аналогічні за змістом положення містяться в статті 66 Господарського кодексу України, відповідно до якої майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

ОСОБА_7 Харківський коксовий завод є підприємством з виробництва коксу. У звязку з цим суд зауважує, що всі обєкти рухомого майна (обладнання) та нерухомого майна (споруди), що перелічені в Додатку 1 до договору застави №1 від 12.09.2012р. входять до підприємства ОСОБА_7 Харківський коксовий завод, як єдиного майнового комплексу, що забезпечує виробництво коксу. Зокрема, але не виключно, це стосується такого переліченого в Додатку 1 до договору застави №1 від 12.09.2012р. майна, як коксові батареї, бункери, сховища, парові котли, крани, транспортери, трансформатори, насоси, трубопроводи, елеватори, печі, ваги (автомобільні та залізничні), холодильники, вагони, станки, вимірювальні прилади та прилади обліку та інше.

Враховуючи викладене, застава підприємства ПРАТ Харківський коксовий завод, як єдиного майнового комплексу, або частини нерухомого майна (будівель, споруд, передавальних пристроїв), що входить до єдиного майнового комплексу підприємства ОСОБА_7 Харківський коксовий завод, має здійснюватися за правилами застави нерухомого майна.

Згідно із статтею 13 Закону України Про заставу, договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів

Відповідно до пункту 1 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012р. №296/5, тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком заяв у електронній формі заяв та примірників документів, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків.

Тексти договору застави №1 від 12.09.2012р. та Додатку 1 до нього викладено на звичайних бланках. Також тексти оспорюваного договору застави та Додатку 1 до нього не містять посвідчувального напису нотаріуса.

Згідно із статтею 14 Закону України Про заставу, недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору передбачені статтею 220 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Жодна із сторін оспорюваного договору застави №1 від 12.09.2012р. не надала будь-яких доказів ухиляння іншої сторони від такого нотаріального посвідчення.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

В пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Таким чином оспорюваний договір застави №1 від 12.09.2012р., укладений між Приватним акціонерним товариством Харківський коксовий завод' та Публічним акціонерним товариством ОСОБА_6 банк ОСОБА_2 Росії (нове найменування Публічне акціонерне товариство Сбербанк) слід визнати недійсним повністю внаслідок недотримання сторонами при його укладенні вимог закону щодо нотаріального посвідчення.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову (пункт 2.5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013р. № 11).

З приводу позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ТОВ В-Транссервіс суд зазначає, що згідно з поясненнями ПРАТ Харківський коксовий завод, жодних договорів, угод чи будь-яких інших правочинів, в тому числі форвардного контракту від 22.04.2015р., ПРАТ Харківський коксовий завод" з ТОВ В-Транссервіс не укладало. ПРАТ Харківський коксовий завод також зазначило про відсутність належних доказів укладення вказаного форвардного контракту від 22.04.2015р., заперечувало проти його задоволення та наполягало на відмові в позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

При цьому суд враховує ту обставину, що ТОВ В-Транссервіс всупереч вимогам ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України не надало доказів в обґрунтування своїх вимог, оригіналу форвардного контракту від 22.04.2015р. для огляду в судовому засіданні. Також ТОВ В-Транссервіс не виконало вимоги ухвали суду від 27 вересня 2016 року щодо надання доказів.

Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За правилами належності і допустимості доказів, встановлених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Дослідивши вищевказані норми та застосувавши їх до виниклих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору за первісним позовом покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по оплаті судового збору за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, покладаються в повному обсязі на ТОВ В-Транссервіс.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44-49, 68, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Первісний позов Приватного акціонерного товариства Харківський коксовий завод до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_6 банк ОСОБА_2 Росії (нове найменування Публічне акціонерне товариство Сбербанк) задовольнити частково.

Визнати недійсним договір застави №1 від 12.09.2012р., укладений між Приватним акціонерним товариством Харківський коксовий завод та Публічним акціонерним товариством ОСОБА_6 банк ОСОБА_2 Росії (нове найменування Публічне акціонерне товариство Сбербанк).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Сбербанк (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784) на користь Приватного акціонерного товариства Харківський коксовий завод (61010, м. Харків, набережна Червоношкільна, буд. 24, код ЄДРПОУ 24481702) - 1378 грн. судового збору.

В решті позовних вимог Приватного акціонерного товариства Харківський коксовий завод відмовити.

В позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ТОВ В- Транссервіс відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "В-Транссервіс" на користь державного бюджету України - 1378,00 грн. судового збору.

Повне рішення складено 16.05.2017 р.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Суддя ОСОБА_1