Постанова № 66657402, 16.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. Справа №917/2107/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Пляс Л.Ф.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Полтава, (вх.№1073П/1-40) та апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод», м.Полтава, (вх.№1074П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 09.03.2017 року по справі №917/2107/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод», м.Полтава,

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Полтава,

про стягнення 76084,80 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Полтавський турбомеханічний завод» звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просило стягнути з останньої на свою користь 76084,80 грн. штрафних санкцій, з яких 28364,80 грн. договірної санкції та 47720,00 грн. штрафу, посилаючись на прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №7-Д/16 від 16.05.2016 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.03.2017 року у справі №917/2107/16 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод» 11103,76 грн. пені, 23860,00 грн. штрафу та 1378,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині у позові відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09.03.2017 року в частині стягнення 23860,00 грн. штрафу; прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача 11103,76 грн. пені та 1378,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Крім того, апелянт просить суд відшкодувати йому суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що стягнувши одночасно штраф і пеню за порушення строків поставки товару, суд фактично притягнув відповідача до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те ж правопорушення, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Позивач також із вищевказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09.03.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким:

- стягнути з відповідача на користь позивача суму штрафних санкцій, а саме договірну санкцію 0,1% за кожен день прострочення - 22207,51 грн., штраф 20% від вартості партії непоставленого товару - 47720,00 грн., а загалом 69927,51 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати пов'язані з розгляду справи - судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції зменшено розмір нарахованих санкцій на 50% без достатніх на те підстав, адже відповідач у своїх запереченням та проханнях про зменшення розміру позовних вимог посилався на обставини що не підтверджуються документами (доказами), зокрема, про скрутний матеріальний стан, про відсутність підприємницької діяльності, майнових статків.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Крім того, вказаною ухвалою суду, враховуючи подання апеляційних скарг позивачем та відповідачем на одне і те ж рішення господарського суду Полтавської області від 09.03.2017 року у справі №917/2107/16, апеляційні скарги об'єднано в одне апеляційне провадження.

15.05.2017 року від представника відповідача електронною поштою надійшло клопотання (вх.№828), в якому просить визнати причини його неявки в судове засідання поважними та відкласти розгляд справи на інший час.

16.05.2017 року від представника позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.№846), в якому просить у зв'язку з неможливістю його явки в судове засідання через значний рівень завантаженості, перенести судове засідання на іншу дату.

Розглянувши заявлені клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи з того, що відповідно до вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з урахуванням обставин справи.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК України, з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію сторін достатньо повно викладено в апеляційних скаргах, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

16.05.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Полтавський турбомеханічний завод» (покупець, позивач у справі) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник, відповідач у справі) укладено договір поставки №7-Д/16, згідно з п. 1.1. якого на умовах в порядку та строки, визначені цим договором, постачальник зобов'язався протягом терміну дії договору поставляти й передавати у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати майно (далі - товар), перелік і кількість якого визначаються специфікаціями, які з моменту підписання сторонами й проставляння печаток сторін (при наявності), є невід'ємною частиною цього договору. Специфікації повинні мати посилання на цей договір.

У пункті 1.3. договору сторони узгодили, що постачальник підтверджує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не утримується третіми особами, не є предметом або іншим способом забезпечення виконання зобов'язань.

Пунктом 3.1. договору врегульовано, що поставка партії товару, передбаченої конкретною специфікацією, здійснюється в порядку на умовах та строки визначені такою специфікацією.

Згідно п.3.2. договору умови поставки партії товару визначаються згідно Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс у редакції 2010 року та вказуються сторонами у специфікаціях.

Відповідно до п.3.6. договору зобов'язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі товару в розпорядження покупця у вищезазначеному пункті поставки за умови точної відповідності поставленого товару договору та відповідній специфікації по строкам, номенклатурі і обсягу, після надання постачальником супроводжувальних документів, зазначених в п. 3.3. договору.

У пункті 5.4. договору передбачено, що в разі прострочення поставки партії товару (частини партії товару), покупець має право вимагати, а постачальник за вимогою покупця сплачує останньому договірну санкцію в розмірі 0,1% від вартості товару, визначеної специфікацією, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в момент прострочення, за кожний день прострочення поставки.

Згідно п.5.5. договору, у випадку не поставки (поставки не в повному обсязі) партії товару в строк більш ніж 30 календарних днів з дати поставки визначеної цим договором або не надання товаросупроводжувальних документів, визначених п. 3.3. договору, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від партії товару, визначеної відповідною специфікацією, а також вимагати повернення сплаченого авансу та/або сплати штрафу в розмірі 20% від вартості партії товару, визначеної відповідною специфікацією.

Крім того, постачальник зобов'язаний протягом 7-х календарних днів з моменту одержання відповідної вимоги покупця, повернуту суму отриманого авансу, та/або сплатити штраф на поточний рахунок покупця, при цьому специфікація на відповідну партію товару втрачає чинність з моменту виставлення покупцем вимоги про повернення авансу та сплати штрафу. У разі надання покупцем вимоги щодо сплати штрафу (без відмови від товару та повернення авансу), то специфікація зберігає чинність і постачальник зобов'язаний лише сплатити розмір штрафу, визначений покупцем у відповідній вимозі.

Відповідно до п.7.1. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором, якщо це стало наслідком обставин непереборного характеру, які сторони не могли передбачити, запобігти розумними заходами (форс-мажор), які виникли після укладання договору.

Так, до обставин непереборної сили відносяться події, на які сторони не можуть вплинути та за виникнення яких не несуть відповідальності. Такими подіями можуть бути: пожежа, стихійні лиха, аварії, катастрофи, війна, воєнні операції будь-якого характеру, громадські хвилювання, блокади, страйки, заборони експорту або імпорту, прийняття органом державної влади або управління рішення, яке має наслідком неможливість виконання зобов'язань визначені цим договором (пункт 7.2. договору).

Згідно п.7.3. договору сторона, у якої виникла неможливість виконання зобов'язань за цим договором в умовах, передбачених п. 7.2 даного договору, зобов'язана в строк не більш 15 днів з моменту виникнення таких обставин письмово сповістити про це іншу сторону (лист, факс, телекс, телеграф) і вислати офіційне документальне підтвердження Торгово-промислової палати. Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним договором зобов'язань, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.

Відповідно до п. 8.1 договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін, а також проставлення печаток сторін (при наявності).

Також сторони дійшли згоди, що строк дії цього договору встановлюється від дати набрання договором чинності та до 31 грудня 2016 року, у частині сплати штрафних санкцій або відшкодування збитків - до моменту оплати (пункт 8.2. договору).

Вказаний договір поставки №7-Д/16 складено в письмовій формі, підписано уповноваженими представниками сторін, а також скріплено печатками підприємств 16.05.2016 року.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Стаття 655 Цивільного кодексу України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. При цьому, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Як зазначає позивач, специфікацією №1 від 16.05.2016 року передбачено помісячний графік поставки з травня 2016 року по грудень 2016 року, ціна за одиницю - 400 грн. без ПДВ. За умовами п.1 специфікації оплата має бути здійснена протягом 7 календарних днів від дня передачі партії товару.

Позивач вказує, що на виконання умов договору та специфікації №1, він платіжним дорученням №6982 від 02.09.2016 року здійснив оплату відповідачу за товар, поставлений відповідно до видаткової накладної №6/16 від 17.06.2016 року. При цьому, кількість поставленого товару за вказаною видатковою накладною становить 3,5 куб.м., в той час як специфікацією передбачено у червні 2016 року поставку 100 куб.м. Тобто, недопоставка товару склала 96,5 куб.м. загальною вартістю 38600,00 грн.

Крім того, за твердженням позивача, протягом травня 2016 та липня 2016 - грудня 2016 поставки товару, передбаченого специфікацією, не відбувалися, недопоставка товару за період травень 2016, липень-листопад 2016 року склала 700 куб.м. загальною вартістю 280000,00 грн., з яких за травень 2016 року - 50 куб.м., липень 2016 року - 100 куб.м., серпень 2016 року - 150 куб.м., вересень 2016 року - 100 куб.м., жовтень 2016 року - 100 куб.м., листопад 2016 року - 100 куб.м.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 76084,80 грн. штрафних санкцій за порушення умов договору №7-Д/16 від 16.05.2016 року, з яких 28364,80 грн. - договірної санкції, 47720,00 грн. - штрафу.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Так, колегія суддів зазначає, що специфікацією №1 передбачено наступний помісячний графік поставки з травня 2016 року по грудень 2016 року: за травень 2016 року - 50 куб.м., червень 2016 року -100 куб.м., липень 2016 року - 100 куб.м., серпень 2016 року - 150 куб.м., вересень 2016 року - 100 куб.м., жовтень 2016 року - 100 куб.м., листопад 2016 року - 100 куб.м.

Відповідач на виконання умов договору та специфікації №1 поставив позивачу відповідно до видаткової накладної №6/16 від 17.06.2016 року 3,5 куб.м. обсягу товару.

У свою чергу позивач платіжним дорученням №6982 від 02.09.2016 року здійснив оплату відповідачу за товар, поставлений відповідно до видаткової накладної №6/16 від 17.06.2016 року.

Докази поставки відповідачем товару у строки та обсягах, що визначені договором та специфікацією, зокрема за травень 2016 року - 50 куб.м., червень - 96,5 куб.м., липень 2016 року - 100 куб.м., серпень 2016 року - 150 куб.м., вересень 2016 року - 100 куб.м., жовтень 2016 року - 100 куб.м., листопад 2016 року - 100 куб.м. у матеріали справи не надані як у суді першої інстанції так і у суді апеляційної інстанції.

Факт не поставки товару у травні 2016 року, липні 2016 року - листопаді 2016 року - 100 куб.м., недопоставки у червні 2016 року відповідачем не заперечується.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у разі неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначалося, у п. 5.4. договору сторони встановили, що в разі прострочення поставки партії товару (частини партії товару), покупець має право вимагати, а постачальник за вимогою покупця сплачує останньому договірну санкцію в розмірі 0,1% від вартості товару, визначеної специфікацією, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в момент прострочення, за кожний день прострочення поставки.

Відповідно до п.5.5. договору у випадку не поставки (поставки не в повному обсязі) партії товару в строк більш ніж 30 календарних днів з дати поставки визначеної цим договором або не надання товаросупроводжувальних документів, визначених п. 3.3. договору, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від партії товару, визначеної відповідною специфікацією, а також вимагати повернення сплаченого авансу та/або сплати штрафу в розмірі 20% від вартості партії товару, визначеної відповідною специфікацією.

На підставі вищевказаних норм права та умов договору позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення 28364,80 грн. договірної санкції та 47720,00 грн. штрафу.

Зокрема, позивачем заявлено до стягнення 3960,00 грн. договірної санкції за період з 01.06.2016р. по 15.12.2016р. за прострочення відповідачем зобов'язань за травень 2016 рок та 4000,00 грн. штрафу за прострочення більш, ніж на 30 днів; 6484,80 грн. договірної санкції за період з 01.07.2016р. по 15.12.2016р. за прострочення відповідачем зобов'язань за червень 2016р. та 7720,00 грн. штрафу за прострочення більш, ніж на 30 днів; 5480,00 грн. договірної санкції за період з 01.08.2016р. по 15.12.2016р. за прострочення відповідачем зобов'язань за липень 2016р. та 8000,00 грн. штрафу за прострочення більш, ніж на 30 днів; 6360,00 грн. договірної санкції за період з 01.09.2016р. по 15.12.2016р. за прострочення відповідачем зобов'язань за серпень 2016р. та 12000,00 грн. штрафу за прострочення більш, ніж на 30 днів; 3680,00 грн. договірної санкції за період з 01.10.2016р. по 15.12.2016р. за прострочення відповідачем зобов'язань за вересень 2016р. та 8000,00 грн. штрафу за прострочення більш, ніж на 30 днів; 1800,00 грн. договірної санкції за період з 01.11.2016р. по 15.12.2016р. за прострочення відповідачем зобов'язань за жовтень 2016р. та 8000,00 грн. штрафу за прострочення більш, ніж на 30 днів; 600,00 грн. договірної санкції за період з 01.12.2016р. по 15.12.2016р. за прострочення відповідачем зобов'язань за травень 2016р.

Щодо заявленої до стягнення договірної санкції, яка визначена сторонами у п.5.4. договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 22.11.2011 року у справі №14/80-09-2056, право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом зазначити у договорі окремий вид відповідальності разом з тим при вирішенні питання щодо стягнення таких санкцій господарському суду слід керуватися нормами діючого законодавства.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Проаналізувавши умови пункту 5.4. договору поставки слід відзначити, що за способом нарахування, передбачена сторонами відповідальність не може вважатись договірною санкцією або іншим видом забезпечення виконання зобов'язання, а відповідає іншому виду неустойки, а саме пені, яка, відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6).

Разом з тим, слід відзначити, що ч.6 ст.232 Господарського кодексу України визначає саме період нарахування штрафних санкцій, а не строки позовної давності, оскільки це є різні правові категорії. За своєю правовою природою період нарахування штрафних санкцій - це проміжок часу, протягом якого триває порушення зобов'язання, за яке ці санкції встановлені, а термін позовної давності - це проміжок часу, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, зокрема, з вимогою про стягнення штрафних санкцій.

Строки позовної давності, зокрема до вимог про стягнення неустойки, законодавством визначені у ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується в один рік.

З огляду на визначені договором умови поставки, встановлення факту прострочення відповідача поставки товару з 01.06.2016 року і те, що позовну заяву подано до суду 29.12.2016 року, тобто в межах річного строку позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, посилання відповідача на приписи ст. 232 Господарського кодексу України щодо спливу позовної давності є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені, вірно встановив, що мало місце порушення норм діючого права - ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України при розрахунку пені за травень 2016 року, тобто за період більший ніж шість місяців, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про перерахунок розміру пені і встановлення, що за не поставку товару стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 22207,51 грн.

Щодо заявленого до стягнення штрафу у розмірі 47720,00 грн., який визначений сторонами у п.5.5. договору, то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вказаного нарахування.

Відповідач заперечуючи проти вимог позивача зазначає, що пеня та штраф є подвійною відповідальністю, що суперечить вимогам Конституції України.

Проте, слід відмітити, що чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах господарської палати Верховного Суду України від 27.04.2012 року та постановах Вищого господарського суду України від 12.06.2012 року у справі №06/5026/1052/2011, від 30.05.2011 року у справі №42/252, від 09.04.2012 року у справі №20/246-08., а також у п.4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Згідно ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Наразі підстави для відступу від правової позиції Верховного суду України у господарського суду відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 22207,51 грн. пені та 47720,00 грн. штрафу.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що його вина відсутня, оскільки державою заборонена санітарна вирубка лісів, і вказане є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, однак такі доводи з огляду на умови укладено між сторонами договору не можуть бути підставою для відмови в позові.

Так, у договорі зазначено, що постачальник підтверджує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не утримується третіми особами, не є предметом або іншим способом забезпечення виконання зобов'язань (п.1.3.).

Тобто, відповідач вказав, що товар є його власністю, будь-які застереження щодо предмету договору відсутні.

Отже, вказівка відповідача на те, що через 3 дні після укладення договору поставки, державою заборонена санітарна вирубка лісів, що є підставою для звільнення його відповідальності не є обґрунтованою.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем дій, визначених у п.7.3. договору, щодо сповіщення позивача про неможливість виконання зобов'язань за цим договором, що відповідно до абз.2 цього ж пункту позбавляє його права посилатися на будь-яку обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.

Як вже зазначалося, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача передбачених умовами договору неустойки - пені та штрафу, і водночас, про наявність підстав для її зменшення на підставі статті 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 статті 551 Цивільного Кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Згідно з Роз'яснень вказаним у пункті 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного Кодексу України).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року №7-рп/2013).

Зменшуючи розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення, до уваги, судом першої інстанції прийнято той факт, що відповідачем виконувалися свої зобов'язання до встановлення державної заборони на санітарну вирубку лісів; у його власності відсутнє будь-яке майно та він має значно гірший матеріальний стан, порівняно з позивачем; враховуючи те, що внаслідок заборони на санітарну вирубку лісів, діяльність відповідача на даний час фактично припинилася, а доходи дорівнюють нулю, судове стягнення будь-яких коштів з неї призведе до повного припинення підприємницької діяльності та до нульового результату в частині отримання коштів як стосовно позивача, так і стосовно відповідача.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не доведено та необґрунтовано належними доказами того, що невиконання відповідачем умов договору поставки спричинило йому саме значних збитків.

Приписами статті 83 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, право господарського суду, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи, що господарський суд обґрунтовуючи своє рішення про зменшення розміру стягуваної пені та штрафу, взяв до уваги, що наведена вище норма є процесуальною і застосував поряд з нею норму матеріального права (стаття 233 Господарського Кодексу України), апеляційна інстанція вбачає достатньо вмотивований висновок суду першої інстанції про зменшення обумовленої договором пені та штрафу і вважає, що підстави та мотиви для зменшення неустойки суд обґрунтував належним чином, тому вірно скористався обумовленим законом правом зменшити розмір санкцій на 50%, що є додатковим надходженням (прибутком) для позивача, яке б воно не отримало за умови належного виконання відповідачем умов договору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг у зв'язку з їх юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод» не підлягають задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 09.03.2017 року по справі №917/2107/16 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг, витрати апелянтів по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 09.03.2017 року по справі №917/2107/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 22 травня 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.