Постанова № 66657280, 17.05.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

17.05.2017 року справа №905/58/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді: За участю представників сторін від апелянта: від позивача-1: від позивача-2: від відповідача: ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 прокурор прокуратури Харківської області ОСОБА_4 за посвідченням №020732 від 25.09.2013 року; не зявились; не зявились; директор ОСОБА_5 на підставі наказу б/н від 01.07.2004 року;розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Донецької області, м. Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від06.03.2017 року (повне рішення від 10.03.2017 року)у справі№905/58/17 (суддя К.С. Харакоз)за позовомПрокуратури Донецької області, м. Маріуполь в інтересах держави в особі ОСОБА_6 районної державної адміністрації, м. Добропілля Донецької області та Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м. Костянтинівка Донецької області доОСОБА_7 (Фермерського) господарства "Восток", с.Світле Донецької області прозобов'язання звільнити та повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року заступник прокурора Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі позивачів: ОСОБА_6 районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, до відповідача ОСОБА_7 (фермерського) господарства "Восток" про зобовязання звільнити та повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про ухилення відповідача від поновлення договору оренди землі та тривале невжиття жодних заходів, спрямованих на звільнення та повернення земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.03.2017 року у справі №905/58/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі позивачів: ОСОБА_6 районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, до відповідача ОСОБА_7 (фермерського) господарства "Восток" про зобовязання звільнити та повернути земельну ділянку.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, заступник прокурора Донецької області звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 06.03.2017 року у справі №905/58/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокуратури Донецької області у повному обсязі.

Скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято із неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що спірний договір оренди земельної ділянки без укладеної додаткової угоди не підлягає поновленню відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі", враховуючи наявне зволікання відповідача в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі. Звертає увагу, що договір оренди землі не може бути поновлений на тих самих умовах, які ним передбачені, оскільки він був укладений СФГ "Восток" саме з ОСОБА_6 районною державною адміністрацією, що на даний час, коли повноваження щодо розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення по території Донецької області наявні у Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області позбавляє відповідача права на пролонгацію договору оренди землі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2017 року для розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Донецької області сформовано колегію суддів та визначено у наступному складі: ОСОБА_1 головуючий (суддя-доповідач), судді Сгара Е.В., Агапов О.Л.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2017 року прийнято апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області до провадження із призначенням її розгляду у судовому засіданні на 17.05.2017 року о 14 год. 00 хв.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов через канцелярію суду 11.04.2017 року від СФГ "Восток", відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, у звязку із чим вказав про їх безпідставність, просив суд залишити рішення господарського суду Донецької області від 06.03.2017 року у справі №905/58/17 без змін.

17.05.2017 року в судовому засіданні апеляційної інстанції була присутня прокурор прокуратури Харківської області, яка підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі, просила її задовольнити, рішення господарського суду Донецької області від 06.03.2017 року у справі №905/58/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги заступника прокурора Донецької області у повному обсязі.

17.05.2017 року в судовому засіданні апеляційної інстанції був присутній директор СФГ "Восток", який заперечував проти доводів апеляційної скарги про що вказав на їх безпідставність, просив суд залишити рішення господарського суду Донецької області від 06.03.2017 року у справі №905/58/17 без змін.

Представники відповідача-1 в судове засідання призначене на 17.05.2017 року не з'явилися. Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України про час і місце судового засідання сторін повідомлено належним чином. Явка сторін не визнавалась обовязковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами ч. 2 цієї статті передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 01.07.2005 року між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією та ОСОБА_7 (фермерським) господарством "Восток" було укладено договір оренди землі №1814, відповідно до п. 1 якого Орендодавець, згідно з розпорядженням голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації від 28.04.2005 року за №147 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку землі сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Світлівської сільської ради за межами населених пунктів.

У п. 2. Договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 26,52 га ріллі.

Згідно з довідкою ОСОБА_6 районного відділу земельних ресурсі за №1/218 від 13.05.2005 року вищевказана земельна ділянка не має кадастрового номеру.

На земельній ділянці обєкти нерухомого майна відсутні (п. 3 Договору).

Договір укладено на 10 років (п. 8 Договору). Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію, та у разі прийняття позитивного рішення, скласти додаткову угоду про продовження дії договору.

Нарахування орендної плати здійснюється відповідно до п. 9 договору.

Додатковою угодою від 01.04.2014 року до договору, зокрема, внесено зміни до п. 9, виклавши його у такій редакції: "Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки землі, що становить 19842,92 грн. на рік".

Розмір орендної плати переглядається у разі, зокрема, збільшення розмірів ставки земельного податку або індексації грошової оцінки земель, а також у випадках прийняття місцевою радою відповідного рішення про зміну коефіцієнту до орендної плати (п. 12 Договору).

Передача земельної ділянки Орендарю здійснюється у десятиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі (п. 19 Договору).

Після припинення дії договору орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. (п. 20 Договору).

Пунктом 36 Договору встановлено, що його дія припиняється, у тому числі у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Договір припиняється також в інших випадках, передбачених Договором.

У п. 42 визначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір зареєстрований у Світлівській сільській раді в Книзі записів реєстрації договорів оренди 01.07.2005 року.

ОСОБА_6 районного відділу земельних ресурсів на підставі розпорядження голови ОСОБА_6 райдержадміністрації від 28.04.2005 року за №147 між Світлівським сільським головою та головою СФГ "Восток" визначено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Актом прийому-передачі від 28.04.2005 року ОСОБА_6 районною державною адміністрацією передано, а ОСОБА_7 (фермерським) господарством "Восток" прийнято в оренду на термін 10 років земельну ділянку площею 26,52 га для ведення фермерського господарства

Оскільки земельна ділянка площею 26,52 га розташована на території Світлівської сільської ради за межами населених пунктів після спливу строку терміну визначеному в договорі оренди відповідачем державі не повернута, відповідний акт прийому-передачі не підписаний, заступник прокурора Донецької області звернувся до господарського суду першої інстанції в інтересах держави в особі позивачів: ОСОБА_6 районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із відповідним позовом про зобов'язання СФГ "Восток" звільнити та повернути земельну ділянку.

Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Частиною 2 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

З урахуванням вказаних вище приписів, прокурор, звертаючись до суду першої інстанції, зазначив, що користування СФГ "Восток" земельною ділянкою без достатніх правових підстав призводить до порушень економічних інтересів держави територіальної громади, зокрема несплатою відповідачем та недоотриманням місцевим бюджетом коштів у більшому розмірі від 3% нормативно-грошової оцінки землі, що визначається результатами проведення земельних торгів (аукціону), які можуть бути використані для задоволення нагальних потреб територіальної громади. Зазначає, що протягом 16 місяців відповідач користується земельною ділянкою, а позивач-1 та позивач-2 жодних заходів щодо захисту інтересів держави (в особі територіальної громади) не здійснили, заходів претензійно-позовного характеру спрямованих на звільнення та повернення земельної ділянки ними не вжито.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що звернення прокурора до суду в порядку ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з обґрунтуванням порушення інтересів держави внаслідок недоотримання бюджетом орендної плати та неналежного виконання органами, що у спірних правовідносинах уповноважені здійснювати відповідні повноваження цих повноважень, внаслідок чого останні були визначені прокурором у процесуальному статусі позивачів у справі, зумовлює обов'язок суду при вирішенні цього спору в будь-якому випадку надати оцінку обґрунтованості доводів прокурора про порушення інтересів держави, встановити їх наявність/відсутність, та в залежності від цих обставин прийняти рішення у справі.

При розгляді вищезазначених вимог, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До 2013 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності надавалися в оренду за рішенням районних державних адміністрацій (ст. 122 Земельного кодексу України в редакції до 2013 року).

Законом України від 06.09.2012 року за №5245-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (який набрав чинності 01.01.2013 року) внесено зміни до Земельного кодексу України відповідно до яких з 01.01.2013 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Держземагентство України). Таким чином, з 01.01.2013 року від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи, а отже, районні державні адміністрації з 2013 року позбавлені таких повноважень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року за №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" останній постановив (…) утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України (…).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року за №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2 (п. 2). Установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (п. 3).

Враховуючи наведене, після укладення між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ОСОБА_7 (фермерським) господарством "Восток" (Орендар) договору оренди землі та станом на час закінчення терміну, на який його було укладено, відбулись зміни в чинному законодавстві, які регламентують порядок укладення договорів оренди землі із земель державної та комунальної власності.

Як наслідок, через таку зміну законодавчих та інших підзаконних нормативно-правових актів (у т.ч. наведених вище), змінився і Орендодавець земельної ділянки за договором оренди землі яким є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Правовідносини щодо оренди земельних ділянок, які виникли між позивачем та відповідачами, регулюються насамперед Законом України "Про оренду землі", Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України (далі за текстом ЦК Україні).

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 ст. 792 ЦК України також встановлено, що відносини по найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Зі змісту позовних вимог слідує, що підставу зобовязання зі звільнення та повернення земельної ділянки площею 26,52 га сільськогосподарського призначення (рілля), яка розташована на території Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області прокурор вбачає у припиненні дії договору оренди землі №1814 від 01.07.2005 року.

Відповідно до п. 36 Договору сторони досягли згоди, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку на який його було укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки, ліквідації юридичної особи-орендаря, а також в інших випадках передбачених законом.

У відповідності до вимог ст. 181 ГК України сторони обумовили всі істотні умови, зокрема щодо порядку передачі та повернення земельної ділянки.

Як вбачається із змісту п. 20 Договору, сторони визначили порядок повернення земельної ділянки, а саме - після припинення дії договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вже зазначалось, Договір оренди землі №1814 від 01.07.2005 року укладено строком на 10 років.

Згідно вимог п. 42 Договору, він набрав чинності з моменту державної реєстрації - 01.07.2005 року, у звязку із чим колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що Договір оренди землі №1814 від набирає чинності - 01.07.2005 року та діє до - 01.07.2015 року.

Згідно ст. 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, зокрема, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Так, у ч. 1 - 5 ст. 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Приписи ст.ст. 319, 626 ЦК України свідчать про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Таким чином, згідно із ч. 1 - 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених ст. 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже, для застосування ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором, орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача-1 про намір продовжити дію Договору оренди землі №1814 від 01.07.2005 року у визначений договором строк до закінчення строку його дії 01.07.2015 року.

Реалізація орендарем свого переважного права щодо поновлення договору оренди землі на підставі ч.ч. 1 - 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" зумовлює прийняття орендодавцем відповідного рішення про поновлення договору оренди землі.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відсутність вищезазначеного рішення про поновлення договору оренди землі позбавляє можливості визнання такого договору поновленим в судовому порядку.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч.ч. 1 - 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін, а останні не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, зважаючи на відсутність рішення орендодавця про поновлення договору оренди земельної ділянки, зазначені обставини, як наслідок, зумовлюють припинення переважного права орендаря на укладення договору оренди землі та відмову в його поновленні на підставі ч.ч. 1 - 5 ст. 33 вказаного Закону.

В той же час, в ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами 8, 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку; відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів:

-орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою;

-орендар належно виконує свої обов'язки за договором;

- відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди;

-сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

З матеріалів справи вбачається, що СФГ "Восток" продовжує користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату після закінчення строку дії Договору оренди землі №1814 від 01.07.2005 року.

Так, зокрема, листом (вих.№541 від 18.03.2016р.) Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повідомило СФГ "Восток" про перебування земельних ділянок на території Світлівської сільської ради Добропільського району.

Із змісту довідок (вих.б/н від 09.04.2015р.) та (вих.б/н від 18.02.2016р.) виданих Світлівською сільською радою Добропільського району слідує, що відповідач користується земельною ділянкою (рілля) загальною площею 26,52 га після - 01.07.2015 року, тобто після закінчення дії Договору оренди землі.

Водночас, прокурор в позовній заяві вказує, що орендар - СФГ "Восток" продовжує користуватись земельною ділянкою площею 26,52 га ріллі, вартістю 991318,99 грн. без правовстановлюючих документів.

Платіжними дорученнями (а.с.105-129) та листом ОСОБА_6 ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області (а.с.53) підтверджується належне виконання відповідачем п. 9 13 Договору оренди в частині сплати орендних платежів. Заборгованість станом на 29.11.2016 року - відсутня.

Позивачем своєчасно та в повному обсязі сплачувалась орендна плата за Договором, про що свідчать відповідні податкові декларації платника єдиного податку, наявні в матеріалах справи (а.с.133-146).

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо належного виконання СФГ "Восток" умов Договору оренди землі №1814 від 01.07.2005 року, що підтверджується вищевказаними документами, які є належними доказами в розумінні ст.34 ГПК України.

З матеріалів справи встановлено, що ані Добропільська районна державна адміністрація, ані Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області протягом одного місяця після закінчення строку дії спірного договору й до теперішнього часу відповідачу листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди не надсилали.

Як зазначалось вище, строк дії спірного Договору оренди земельної ділянки №1814 від 01.07.2005 року закінчився 01.07.2015 року, жодних повідомлень чи заперечень щодо поновлення договору оренди землі в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" із зазначенням будь-яких, обєктивних підстав для такої відмови, матеріали справи не містять, ані прокурором,а ні відповідачем-2 не зазначено, натомість наявна в справі переписка сторін стосувалася реалізації (намагання) позивачем переважного права, яке за змістом листів відповідача-2 до прокуратури, зокрема із змістом про не прийняття наказів щодо продовження строків оренди за умови відсутності заперечень, не було реалізовано виключно з формальних підстав.

Крім того, апеляційний господарський суд при вирішенні спору враховує, що після закінчення строку Договору оренди відповідач-2 не просив повернути земельну ділянку за актом приймання-передачі.

Враховуючи, що приписи зазначеної вище норми (ч. 6 ст. 33 Закону) пов'язують автоматичне поновлення договору з фактом відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди, який, в свою чергу, має підтверджуватись або фактом відсутності відповідного листа (рішення), або фактом його не надсилання, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів вбачає наявність правових підстав погодитись із висновком місцевого господарського суду, що спірний Договір оренди землі №1814 від 01.07.2005 року в силу ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", вважається поновленим з 02.07.2015 року на той самий строк, тобто на 10 років, і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у звязку із чим у відповідача - СФГ "Восток" відсутнє зобовязання з повернення земельної ділянки, оскільки орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, та за відсутності листа-повідомлення про відмову в поновленні договору належно виконує його умови.

Також, колегія судів апеляційного господарського суду вважає за необхідне значити,що згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело прав. Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" в якій він постановив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Що стосується посилання апелянта на відсутність додаткової угоди та неправомірне зволікання відповідача в її укладенні колегія зазначає наступне.

Положення ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не визначають на кого зі сторін покладається обовязок ініціювання укладення додаткової угоди про продовження дії договору оренди землі.

Відповідач належним чином виконує умови договору, зокрема своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату. В той же час матеріали справи не містять доказів здійснення будь-яких дій органами державної влади, як осіб до повноважень яких віднесено передання земельної ділянки державної власності в користування, направлених на укладання додаткової угоди до договору оренди землі, або припинення дії договору та повернення земельної ділянки. Про зацікавленість відповідача в укладенні додаткової угоди свідчать наявні в матеріалах справи листи СФГ "Восток" з пропозиціями укласти додаткову угоду до договору оренди землі.

Посилання прокурора на недоотримання місцевим бюджетом орендної плати в більшому розмірі від 3% нормативно-грошової оцінки землі, що визначається результатами проведення земельних торгів не приймаються до уваги, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Тобто, позивач-2 не позбавлений права звернутись до відповідача із вимогою про укладення додаткової угоди із внесенням змін до договору оренди в частині визначення нормативної грошової оцінки землі. При цьому, у листі-повідомленні (вих.№1 від 04.01.2017р.) відповідач просить продовжити термін дії договору оренди землі та збільшити розмір орендної плати з 3% до 4% від вартості нормативної грошової оцінки землі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у звязку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Донецької області від 17.05.2017 року у справі №905/58/17 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області, м. Маріуполь Донецької області, на рішення господарського суду Донецької області від 17.05.2017 року у справі №905/58/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 17.05.2017 року у справі №905/58/17 залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Н.О. Мартюхіна

Судді О.Л. Агапов

ОСОБА_3