Рішення № 66656266, 16.05.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2017р. Справа № 5015/3543/11

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Прокуратура № 2 м. Львова в інтересах держави в особі Фонду державного майна України,

до відповідача-1: Дочірнього підприємства Санаторій Львів Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця, смт.Брюховичі-м.Львів,

до відповідача-2: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця, м. Київ,

до відповідача-3: Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -1: Брюховицької селищної ради, смт.Брюховичі-м.Львів,

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 2: Федерації професійних спілок України, м.Київ,

за участю третьої особи - 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області,

про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, скасування державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс, визнання за державою права власності на майновий комплекс та повернення за актом прийому-передачі Фонду державного майна України.

Представники сторін:

від прокуратури: ОСОБА_1- прокурор

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю

від відповідача 1: ОСОБА_3 - представник (довіреність б\н від 12.01.17р.)

від відповідача 2: ОСОБА_4-представник (довіреність №10-01/04 від 10.01.17р.)

від відповідача 3: ОСОБА_5 - представник (довіреність № 19-вих від 01.03.2017 року), ОСОБА_6- представник (довіреність № 58и -вих. 10.05.17р. від 10.05.17р.)

від третьої особи 1: ОСОБА_7 - представник за довіреністю

від третьої особи 2: не з"явився

від третьої особи 3: не з"явився.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

позов заявлено Прокуратурою № 2 м. Львова в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, до відповідача-1: Дочірнього підприємства Санаторій Львів Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця, смт. Брюховичі-м.Львів, до відповідача-2: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця, м. Київ, до відповідача-3: Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, м. Львів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Брюховицької селищної ради, смт.Брюховичі - м.Львів, за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: Федерації професійних спілок України, м.Київ, за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, скасування державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс, визнання за державою права власності на майновий комплекс та повернення за актом прийому-передачі Фонду державного майна України.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2014 року позов прокурора Шевченківського району міста Львова в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задоволено частково. Визнано недійсним реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс "Санаторій "Львів" від 14.08.2001, видане Прикарпатському ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є ДП "Санаторій "Львів" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Визнано за державою право власності на майновий комплекс "Санаторію "Львів", який розташований за адресою: смт. Брюховичі, Львівська область, вул. Курортна, 8. Зобов'язано ДП "Санаторій "Львів" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" повернути за актом прийому-передачі майновий комплекс "Санаторію "Львів", який розташований за адресою: смт. Брюховичі, Львівська область, вул. Курортна, 8, Фонду державного майна, як розпоряднику майна, що є загальнодержавною власністю. Провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", м. Львів скасувати державну реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс "Санаторій "Львів" у реєстровій книзі №1 Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстровим номером №52 та у єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно припинено. Стягнуто з ДП "Санаторій "Львів" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в доход державного бюджету України 3349,5грн. судового збору. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в доход державного бюджету України 913,5грн. судового збору.

ОСОБА_8 Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 року рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2014 року у справі № 5015/3543/11 залишено без змін, апеляційну скаргу ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" - без задоволення.

ОСОБА_8 Вищого господарського суду України від 01.07.2015 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 та рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2014 у справі № 5015/3543/11 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Під час нового розгляду рішенням Господарського суду Львівської області від 16.12.2015 року у справі № 5015/3543/11 позов задоволено частково.

Відповідачем 1 подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 16.12.2015 року.

ОСОБА_8 Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року апеляційну скаргу задоволено частково.

Прокуратурою Львівської області подано касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року.

ОСОБА_8 Вищого Господарського суду України від 14.02.2017 року у справі № 5015/3543/11 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року та рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Внаслідок автоматизованого розподілу, справу № 5015/3543/11 при новому розгляді, розподілено судді Горецькій З.В.

Ухвалою суду від 02.03.17р. справу прийнято до нового розгляду та призначено розгляд справи на 28.03.17р. В судових засіданнях 28.03.17р. розгляд справи відкладався на 11.04.17р. , 11.04.17р. на 11.05.17р., на 16.05.17р. Рух справи відображено в ухвалах суду.

В судове засідання прокуратура та позивач явку повноважних представників забезпечили, підтримують позовні вимоги та просять суд позов задоволити.

Прокуратура Шевченківського району м. Львова просить суд визнати недійсним реєстраційне посвідчення, скасувати державну реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс, визнати за Державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на майновий комплекс санаторію Львів, який розташований за адресою: м. Львів - Брюховичі, вулиця Курортна, 8, а також зобовязати відповідача 1 у справі повернути спірний майновий комплекс за актом приймання-передчі у розпорядження держави в особі Фонду державного майна України. При цьому прокурор посилається на ті ж підстави, що й позивач у справі, а також на норми ст. 387 ЦК України.

23.03.17р. за вх. № 11331/17 (вих. № 05/2-405вих-17) в канцелярію суду від прокуратури поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі та уточнення позовних вимог.

11.04.17р. за вх. № 1654/17 (вих. № 05/2-513 вих.17 від 10.04.17р.) в канцелярію суду прокурором подано клопотання про залучення відповідача по справі.

11.04.17р. за вх. № 1658/17 (вих. 06/10-1708 вих.17 від 10.04.17р.) в канцелярію суду прокурором подано заяву про зміну предмету позову.

03.05.17р. за вх. № 15817/17 в канцелярію суду прокурором подано пояснення з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

31.03.17р. зак вх. № 12325/17 в канцелярію суду від позивача поступили письмові пояснення з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

22.03.17р. за вх. № 11257/17 в канцелярію суду від позивача поступило клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідач 1, відповідач 2 та відповідач 3 явку повноважних представників забезпечили. Проти позову заперечили, просять суд відмовити в задоволенні позову.

28.03.17р. за вх. № 11828/17 в канцелярію суду відповідачем 1 подано відзив.

11.04.17р. за вх. № 13652/17 в канцелярію суду від відповідача 1 поступили письмові пояснення щодо призначення експертизи.

11.04.17р. за вх. № 13654/17 в канцелярію суду від відповідача 2 поступили додаткові пояснення щодо призначення експертизи.

11.05.17р. за вх. № 16662/17 в канцелярію суду від відповідача 2 поступила заява про застосування строків позовної давності.

Третя особа 1, третя особа 2 та третя особа 3 явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили.

28.03.17р. за вх. № 11848/17 в канцелярію суду від третьої особи 2 поступив відзив з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

10.04.17р. за вх. № 13387/17 в канцелярію суду від третьої особи 2 поступили додаткові пояснення.

28.04.17р. за вх. № 15616/17 в канцелярію суду від третьої особи 2 поступило клопотання з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

11.05.17р. за вх. № 16790/17 в канцелярію суду поступили матеріали інвентаризаційних та реєстраційних справ на об"єкти нерухомості за адресою: м.Львів, смт. Брюховичі, вул. Курортна,8 (Санаторій Львів).

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура Шевченківського району м. Львова звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом, в якому просить суд визнати недійсним реєстраційне посвідчення, скасувати державну реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс, визнати за Державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на майновий комплекс санаторію Львів, який розташований за адресою: м. Львів - Брюховичі, вулиця Курортна, 8, а також зобовязати відповідача 1 у справі повернути спірний майновий комплекс за актом приймання-передчі у розпорядження держави в особі Фонду державного майна України. При цьому прокурор посилається на ті ж підстави, що й позивач у справі, а також на норми ст. 387 ЦК України.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просить суд їх задоволити, посилаючись на докази наведені прокурором. Вважає, що власником «Санаторію «Львів» до визначення органу уповноваженого здійснювати управління майном професійних спілок є Держава Україна в особі Фонду державного майна України.

Відповідач 1 проти позову заперечив, просить суд відмовити в задоволенні позову з урахуванням нехтування Фондом державного майна України належними йому матеріальними та процесуальними правами, зокрема, невизначеністю предмета позову, недоведеністю обставин, на які Фонд державного майна України посилається у своїй позовній заяві, а також, пропуском строків позовної давності. Оскільки, виходячи з позиції Позивача, станом на 01.04.1997 р. Фонду державного майна України було достеменно відомо про спірне майно, що перебувало у віданні Федерації профспілок України, проте, з 1997 року не вчинено жодних дій спрямованих на реєстрацію права власності на майно за державою, включення виявлених обєктів в перелік обєктів приватизації та продаж зазначених обєктів у встановленому законодавством порядку в межах повноважень Фонду державного майна України.

Відповідач 2 проти позову заперечив, просить суд відмовити в задоволенні позову. Свої заперечення мотивує наступним. При розгляді справи апеляційною інстанцією, суд ухвалами від 16.05.2016 та 22.06.2016 року зобовязував сторони надати суду документальні дані про склад, стан та вартість майна, яке передавалось ДП Санаторій «Львів» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»; матеріали подальших оглядів чи ревізій такого майна та дані про наявні зміни( збільшення, зменшення, складу та вартості майна) на даний час, якщо такі відбулися та надати документальні дані щодо кількості та вартості понесених затрат на зміну (покращення) окремих обєктів цілісного майнового комплексу, а також дані про новостворене майно, яке на даний час входить в ЦМК ДП "Санаторій Львів". Однак, Фонд державного майна України жодних витребуваних доказів не подав, прокуратурою було подані документи, які вже знаходяться в матеріалах справи і були предметом оцінки місцевого суду. Інших доказів суду подано не було.

Виходячи з цього, відповідач 2 зазначає, що Львівський апеляційний господарський суд встановив, що ні позивачем, ні прокурором не подано доказів в обгрунтування позовних вимог, що саме майновий комплекс "Санаторій "Львів" у тому складі (будівель, споруд, обладнання та устаткування), який є в наявності за адресою: м.Львів, смт. Брюховичі, вул. Курортна, 8, і належить відповідачам-1,2, був переданий державою в особі Міністерства охорони здоровя УРСР профспілкам на виконання п.п. 1.2 постанови ОСОБА_8 Міністрів Української PCP від 23.04.1960 року №606 за станом на 01.01.1960 за актом приймання-передачі. При цьому, Львівський апеляційний господарський суд відповідно до вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 01.07.2015, приймає до уваги, що за ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» 27.03.2008 оформлені Брюховецькою селищною радою свідоцтва про право власності на окремі будинки і споруди, за вищевказаною адресою, про які було відомо прокурору і позивачу, і зазначені свідоцтва ніким не оспорені та судом недійсними не визнані (T. III, а.с. 129-138). Згідно «інвентаризаційної відомості основних фондів першої групи за станом на 03.01.2012, які знаходяться на балансі ДП "Санаторій "Львів" ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» (T. II,а.с. 76) зазначено і інше майно, споруди та будівлі, право держаної власності, на які в противагу нормам ст.ст. 33,34 ГПК України позивачем і прокурором також не підтверджено. А тому зважаючи на вищенаведені наявні матеріали справи, доводи й пояснення сторін, вказівки Вищого господарського суду України, Львівський апеляційний господарський суд не встановив обґрунтованості висновку місцевого господарського суду, який міститься й оскаржуваному рішенні, стосовно доведеності і задоволення позовних вимог у частині визнання за державою прав на майновий комплекс "Санаторій "Львів", який розташований за адресою: смт. Брюховичі, Львівська область, вул. Курортна, 8, та зобовязання ДП "Санаторій "Львів" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" повернути за актом прийому-передачі майновий комплекс "Санаторію "Львів", який розташований за адресою: смт. Брюховичі, Львівська область, вул. Курортна, 8, Фонду державного майна, як розпоряднику майна, що є загальнодержавною власністю. Відповідач 2 вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню в повному обсязі з підстав пропущення позивачем позовної давності та просить відмовити прокуратурі №2 м. Львова в інтересах держави в особі Фонду державного майна України в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач 3 в судове засідання з»явився, надав пояснення по суті спору, зокрема, надав пояснення по кресленях та есплікаціях інвентаризаційних справ. Відповідач 3 зазначив, що спірне майно неодноразово видозмінювалося, проводилися реконструкції, змінювалися площі і зовнішні параметри будівель. Так, первинно за адресою: м.Львів, смт.Брюховичі, вул.Курортна,8 було про інвентаризовано будівлі та споруди санаторію як цілісного майнового комплексу, які в подальшому в процесі перебудови зазнавали значних змін у площах, а подекуди і до повного знесення (демонтажу) будівлі як це зазначено в актах біжучих змін, складених на момент обстеження такого об»єкту. Також, змінювався і правовий статут окремих будівель. А тому, після кожної проведеної реконструкції об»єкту чи зміни площ за відповідно оформленним заявником замовленням проводилась працівниками БТІ поточна інвентаризація об»єктів з метою визначення їх фактичної площі та об»єму, обстеження та оцінки технічного стану наявних об»єктів, установлення вартості об»єктів. Як вбачається із Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об»єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року за №127, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 року за №582/5773 (із змінами і доповненнями) технічній інвентаризації підлягають об»єкти всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремими поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди. На підставі матеріалів технічної інвентаризації складаються інвентаризаційні справи та технічні паспорти. Згідно наявних документів інвентаризаційна справа за адресою: м.Львів, смт.Брюховичі, вул.Курортна,8 була сформована як на об»єкт цілісного майнового комплексу. Вперше поняття «цілісний майновий комплекс» було зазначено в Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 28.07.1992 року. Відповідно до ч.1 статті 4 цього Закону, цілісним майновим комплексом є господарський об»єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) та з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Варто додати, що наведена ч.1 ст.4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» стала основою для подальшого закріплення поняття "цілісним майновий комплекс" в п.3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого ОСОБА_8 Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року №1440, а також у п.3 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 року №1954, зареєстрованого в Міністерстві юстиції україни від 24.01.2011 року за №109/18847. Так, ці нормативно-правові акти також закріпили базове положення про те, що цілісними майновими комплексами є об»єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність. Буквальний аналіз наведених норм дає можливість стверджувати, що в незалежній Україні із самого початку нормативного закріплення поняття «цілісний майновий комплекс» законодавцем зроблено чіткий акцент на тому, що це господарський об»єкт із завершеним циклом виробництва. Тобто, відповідач 3 зазначає, що «цілісний майновий комплекс» було визначено не просто як складну річ (ст.188 ЦК України), а як особливий об»єкт, що має складну майнову структуру та водночас має своє конкретне цільове призначення виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг. Відповідно і державна реєстрація права власності на такі майнові комплекси, проводилась в цілому.

Відповідно до п.10 цієї Інструкції передбачено, що якщо в ході проведення поточної інвентаризації виявлено, що будівля зазнала значних змін кресляться нові поверхові плани з відміткою про це в старих поверхових планах, якщо ж будівля знесена повністю на поверховому плані знесеної будівлі також проставляється відповідна відмітка. Як вбачається з матеріалів реєстраційних справ такі зміни по окремих об»єктах нерухомості за адресою: м.Львів, смт.Брюховичі,8 відбулись в різні роки поточної інвентаризації і відповідні відмітки були внесені в технічну документацію. Також, у 2008 року у зв»язку із змінами реєструється право власності вже окремо по кожному об»єкту на підставі нових правовстановлюючих документів, що призводить до втрати основних функціональних ознак цілісного майнового комплексу. ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» може визначити в процесі обстеження з виходом на об»єкт технічний знос будинків (окремих елементів) та оцінку технічного стану конструкцій з врахуванням атмосферного впливу, експлуатаційних та інших чинників. Під час інвентаризації будуть обстежені основні конструктивні елементи будинків: фундаменти, стіни, перегородки, надпідвальні, міжповерхові та горищні перекриття, підлога, вікна, двері, покрівля, внутрішнє і зовнішнє опорядження, системи опалення та вентиляції, водовпровідно-каналізаційне обладнання, газове і електрообладнання, ліфти, сміттєпроводи тощо.

Отже, відповідач 3 пояснює, що достеменно чи є спірне майно за адресою м.Львів, смт.Брюховичі, вул.Курортна,8 тим самим, яке було свого часу передано Українській республіканській ОСОБА_8 профспілок на праві відання - неможливо, оскільки дані будівлі у зв»язку з великим проміжком часу зазнали значних змін в технічних характеристиках (площа, кількість приміщень, планування, поверховість) та їх функціональному призначені.

Третя особа 1 надала поясненя по суті спору, згідно якого просить суд відмовити в задоволенні позову у зв»язку з його безпідставністю та необґрунтованістю. Третя особа 1 зазначає, що позивачем не заначено, з яких саме підстав, передбачених законом, підлягає припиненню право власності ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на конкретно визначені будівлі та споруди, не вказано також, яка саме правова норма матеріального права підлягає застосуванню, не представлено суду доказів, які б підтверджували його право на спірне майно, а також того що Фондом державного майна України прийнято та обліковується як державне майно спірні об»єкти нерухомості. Також третя особа 1 зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності і судуд не надано доказів поважності пропущення строків.

Федерація професійних спілок України просить відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те зокрема, що передача державою майна у відання профспілковим організаціям передбачала передачу його у власність цих організацій. Майно профспілок не відносилось і не могло відноситись до державної власності, оскільки згідно з нормами Глави 9 Цивільного кодексу Української РСР профспілки розглядались як самостійні субєкти права власності. Спірне майно було закріплене на праві власності за Федерацією незалежних профспілок України, яке нею у подальшому було передане до статутного фонду відповідача 3 у справі. Також Федерацією професійних спілок України у згаданих поясненнях зроблено заяву про застосування строку позовної давності, оскільки, на її думку, позивачем такий пропущено. У письмових поясненнях Федерація професійних спілок України також посилається на те, що Українська республіканська рада професійних спілок не належала до громадських організацій загальносоюзного підпорядкування.

Третя особа 3 в судове засідання не з»явилася, відзиву на позов не подала.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

ОСОБА_8 Міністрів Української РСР від 23.04.1960 № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР" Міністерство охорони здоровя УРСР зобовязано передати до 01.05.1960 року у відання Українській республіканській ОСОБА_8 профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії, в тому числі будинок відпочинку "Брюховичі".

ОСОБА_8 президії ОСОБА_8 Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 року № П-ІІ-І на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, обєднань та установ профспілок України створено акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

ОСОБА_3 від 24.01.1992 року та долученим до нього переліком засвідчено факт передачі-приймання майна санаторію "Львів" до ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Наказом "Про створення філій Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 15.03.2000 року Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" №28, створено та затверджено Положення про філію Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" "Санаторій "Львів". Цим же наказом затверджено перелік будівель та споруд санаторію "Львів", що підлягають державній реєстрації і знаходяться за адресою: м. Львів, смт. Брюховичі, вулиця Курортна, 8.

На підставі зазначеного наказу БТІ видано реєстраційне посвідчення від 14.08.2001 року, яким засвідчено право власності на цілісний майновий комплекс санаторію "Львів" за Прикарпатським дочірнім підприємством закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням загальних зборів ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 22.01.2003 року (протокол №3) "Про зміни організаційно-правової структури ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" створено ДП "Санаторій "Львів" та затверджено його статут, який зареєстровано 21.02.2003 (реєстровий №18941), відповідно до положень якого ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є засновником та власником майна названого підприємства, а ДП "Санаторій "Львів" є правонаступником Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" стосовно цивільно-правових відносин, що виникли в результаті діяльності філії "Санаторій "Львів".

У той же час профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією. Отже, спірний об'єкт був майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.

За таких обставин на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника.

Оскільки питання щодо субєктів права власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, то правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Крім того, ОСОБА_8 Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2011 року №2а-8811/11/1370, яка набрала законної сили: адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправними дії КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" щодо державної реєстрації за Прикарпатським ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" права власності на спірний майновий комплекс; КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зобов'язано скасувати державну реєстрацію права власності на спірний майновий комплекс у реєстровій книзі №1 КП"Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстровим номером 52.

Задовольняючи позовні вимоги в частині вимог про визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 14.08.2001 року на спірний майновий комплекс та визнання за державою права власності на спірний майновий комплекс, суд першої інстанції виходив з такого.

На виконання ОСОБА_8 №606 усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 01.05.1960 Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 ОСОБА_8 №606 майно передавалося профспілковим органам у відання. Відповідно до додатку до ОСОБА_8 №606 у переліку санаторіїв, що передавалися Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, зазначено й будинок відпочинку "Брюховичі".

Указом Президії Верховної ОСОБА_8 України від 30.08.1991 №1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991 №1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України. ОСОБА_8 Верховної ОСОБА_8 Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 №506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

ОСОБА_8 Верховної ОСОБА_8 України від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України" передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та обєктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР передані тимчасово Фонду державного майна України.

За змістом ОСОБА_8 Верховної ОСОБА_8 України від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР" тимчасово, до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської ОСОБА_8 профспілок, правонаступником якої, після розпаду Союзу РСР, стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Приналежність майна переданого ЗAT «Укрпрофоздоровниця» до державної власності також підтверджується судовою практикою, зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 21.04.2015 у справі № 52/249, постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2015 у справі № 52/250-45/540-2012.

Цієї правової позиції дотримується Верховний Суд України при розгляді аналогічних справ: № 51/227, № 5002-1/2762-2011, № 5002-5/3128-2011, № 16-13-28/17-438-2011, № 47/296, № 5002-26/3170-2011 Верховним Судом України встановлено, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської ОСОБА_8 профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала ОСОБА_8 Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилось державним, а тому могло бути відчужене виключно за згодою власника.

Крім того, згідно висновків Верховного Суду України, зокрема, у справах від 04.02.2015 № 3-190гс14, 3-189гс14, усе майно Української республіканської ради профспілок (Укрпрофради), правонаступниками якої стали ОСОБА_8 Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, як загальносоюзної громадської організації, на момент створення З AT «Укрпрофоздоровниця» перебувало у державній власності, та не могло бути відчужене без згоди власника. Тому сам факт отримання спірного майна З AT «Укрпрофоздоровниця» від Федерації незалежних профспілок України (правонаступника Укрпрофради) є і самостійною і достатньою підставою для визнання права власності держави на це майно.

Наведені вище висновки суду відповідають висновкам Верховного суду України, викладеним у його постановах, які прийняті за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України є обовязковими для всіх судів України.

З огляду на прийняту Львівським окружним адміністративним судом постанову від 15.09.2011 року у справі №2а-8811/11/1370 та враховуючи припинення ведення єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно, а постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2017 року скасовано рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року, то суд дійшов до висновку, що при новому розгляді справи на підставі частини першої статті 80 ГПК України слід припинити провадження у справі в частині позовної вимоги про зобовязання КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" скасувати державну реєстрацію права власності на спірний майновий комплекс у реєстровій книзі №1 КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстровим номером 52 та в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Оскільки правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні, тому позовні вимоги про зобов'язання ДП "Санаторій "Львів" повернути за актом приймання-передачі зазначене майно ФДМУ як розпоряднику майна, котре є загальнодержавною власністю, ж обґрунтованими, проте слід врахувати таке.

Згідно ч.1 статті 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В постанові Вищого господарського суду України від 14.02.2017 року зазначено:

«Суд апеляційної інстанції у розгляді даної справи дійшов висновку про недоведеність позивачем і Прокурором того, що спірне майно є саме тим, яке було передано державою (в особі Міністерства охорони здоров'я УРСР) профспілкам, а в зв'язку з цим відсутні й підстави для задоволення позовних вимог, пов'язаних з його витребуванням.

Однак відповідний висновок є передчасним з урахуванням такого.

ГПК України, зокрема, статті 43, 33 і 34 цього законодавчого акта, покладає обов'язок доведення належними і допустимими доказами обставин справи як на позивача, так і на відповідача, а в передбачених ним випадках і на третіх осіб. Тому в розгляді даної справи не лише позивач і Прокурор повинні були довести ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог, а й відповідачі мали довести обставини, на які вони посилалися в обґрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог. Однак на порушення зазначених норм процесуального права суд апеляційної інстанції поклав обов'язок доказування лише на позивача і Прокурора. А в зв'язку з таким порушенням названий суд не з'ясував обставин, пов'язаних з таким: яке саме майно (у складі цілісного майнового комплексу та інше) передавалися державою в собі Міністерства охорони здоров'я УРСР профспілкам, якими є склад і стан цього майна на час судового розгляду даної справи, чи змінилося воно на такий час порівняно з моментом зазначеної передачі, і якщо так, то яким саме чином, або воно припинило існування повністю чи частково, а якщо частково, то в якій частині. Якраз з цією метою суд мав дослідити докази, подані відповідачами, а за необхідності у спеціальних знаннях вирішити й питання про призначення відповідної судової експертизи. Якщо ж спірне майно повністю або частково використовувалося іншими особами, в тому числі й фізичними (зокрема як житло), то суду слід було розглянути й питання стосовно залучення таких осіб до участі у даній справі у відповідному процесуальному статусі.

Підлягало розгляду й дослідженню й питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування у спірних правовідносинах позовної давності (якщо існували обставини, які свідчили б про необхідність такого розгляду), а якщо такі підстави мали місце, потрібно було встановити, коли розпочався перебіг позовної давності, чи спливла вона на час звернення з позовом у справі, а якщо спливла, то чи наявні були поважні причини її пропущення.»

У даній постанові Вищий господарський суд України в порядку п. 10 ч. 2 ст. 111-11 та ч. 1 ст. 111-12 ГПК України визначив, що повинен дослідити та встановити суд при новому розгляді справи.

Врахування та дослідження вищевказаних обставин справи має істотне значення для правильного вирішення спору.

Суд, враховуючи вищенаведені вказівки Вищого господарського суду України, ухвалами вимагав від сторін необхідні пояснення та докази.

При розгляді справи господарський суд неодноразово відкладав розгляд справи для подання сторонами належних та допустимих доказів, які б підтверджували чи спростовували позовні вимоги в частині того, що майно, щодо якого заявлена вимога про визнання права власності і повернення державі в особі Фонду державного майна України є ідентичне майну, яке передавалося у 1960 році профспілкам УРСР, мало статус майнового комплексу і складалося з певних конкретно визначених обєктів та споруд, які перебувають у певному технічному стані і мають певну, визначену у встановленому порядку, вартість, та відповідають майну, що належить відповідачам 1,2 та знаходяться за адресою: м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Курортна, 8.

В першому судовому засіданні суд поставив на розгляд питання про призначення експертизи, проте всі присутні представники сторін проти експертизи заперечили з приводу чого надали письмові пояснення, оскільки жодна зі сторін не взяла на себе зобов»язання по оплаті експертизи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. (абз. 1, 2 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики призначення судової експертизи від 23.03.2012р. № 4).

Відповідно до п.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики призначення судової експертизи від 23.03.2012р. № 4 питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. У вирішенні відповідного питання (до призначення судової експертизи) слід: визначити об'єкти, що підлягають експертному дослідженню; максимально конкретно визначити питання, які мають бути роз'ясненні судовим експертом, та сформулювати їх у логічній послідовності; визначити обсяг необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів; здійснити перевірку (огляд) матеріалів, які підлягають направленню на експертизу, з точки зору їх повноти та придатності для проведення експертизи, в тому числі з урахуванням належного відображення ознак об'єктів і зразків, а за невідповідності матеріалів цим критеріям - вжити заходів до усунення недоліків матеріалів шляхом витребування додаткових документів і матеріалів у сторін та інших осіб; у необхідних випадках розглянути можливість виклику судового експерта для уточнення питань, які ним мають бути роз'яснені, а також для перевірки матеріалів з точки зору їх повноти, достатності та придатності для проведення експертизи; з'ясувати усі інші обставини, пов'язані з проведенням судової експертизи.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Експерти працюють в межах судового розгляду, який контролюється суддею. Він залишається відповідальним за підготовку справи до судового розгляду та швидкий хід процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі Капуано проти Італії).

Під час попередніх судових розглядів справи № 5015/3543/11 суд апеляційної інстанції розглядав питання щодо призначення відповідної судової експертизи.

Так, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, виходячи з того, що при розгляді справи №5015/3543/11 виникла необхідність визначення часу спорудження нерухомого майна (майнового комплексу санаторію «Львів», який розташований за адресою м. Львів- Брюховичі, вулиця Курортна, 8) особи, за рахунок якої відбулось створення такого майна, та джерел фінансування будівництва, суд дійшов висновку про необхідність призначення у даній справі будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручив Львівському науково- дослідному інституту судових експертиз.

Зазначена судова експертиза не була проведена в звязку з неподанням сторонами додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновків

При повторному розгляді справи, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 року, судова колегія відмовила в задоволенні клопотання ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», оскільки не знайшла підстав для призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що практика попередніх розглядів справи №5015/3543/11 доводить те, що у сторін фактично відсутній достатній обсяг документів необхідний для проведення судової експертизи та нові докази, які не досліджувались судами для встановлення тих обставин на які вказує Вищий господарський суд України при новому розгляді справи. У зв»язку з тим суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи, що заявлене прокуратурою в останньому судовому засіданні в межах строків, згідно статті 69 ГПК України, якими суд обмежений при розгляді справи.

Отже судом встановлено, що позивач просить суд визнати за державою право власності на майновий комплекс "Санаторій "Львів", в той час як за актом приймання-передачі передавалися конкретно визначені будівлі та споруди "Санаторій "Львів" і в сукупності вони ніким не визначались як майновий комплекс чи цілісний майновий комплекс. У матеріалах справи наявні правовстановлюючі документи, які ніким не скасовувались та не визнавались в судовому порядку недійсними та якими, в свою чергу, посвідчено право власності ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на конкретно визначені будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: смт. Брюховичі, м. Львів, вул. Курортна, 8; у матеріалах інвентаризаційної справи містяться ордера на квартири, що знаходяться за адресою: смт. Брюховичі, вул. Курортна, 8, які видані Брюховецькою селищною радою фізичним особам, та замовлення від фізичних осіб на їх приватизацію.

Так, первинно за адресою: м.Львів, смт.Брюховичі, вул.Курортна,8 було про інвентаризовано будівлі та споруди санаторію як цілісного майнового комплексу, які в подальшому в процесі перебудови зазнавали значних змін у площах, а подекуди і до повного знесення (демонтажу) будівлі як це зазначено в актах біжучих змін, складених на момент обстеження такого об»єкту. Також, змінювався і правовий статут окремих будівель. А тому, після кожної проведеної реконструкції об»єкту чи зміни площ за відповідно оформленним заявником замовленням проводилась працівниками БТІ поточна інвентаризація об»єктів з метою визначення їх фактичної площі та об»єму, обстеження та оцінки технічного стану наявних об»єктів, установлення вартості об»єктів.

Отже, в судовому засіданні з»ясовано, що як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи (креслень, актів біжучих змін та есплікацій), спірне майне зазнало суттєвих змін, неодноразово видозмінювалося та було реконструйоване.

Виходячи з цього, господарський суд встановив, що сторонами не подано доказів в обґрунтування того, що саме майновий комплекс "Санаторій "Львів" у тому складі (будівель, споруд, обладнання та устаткування), який є в наявності за адресою: м.Львів, смт. Брюховичі, вул. Курортна, 8, і належить відповідачам-1,2, був переданий державою в особі Міністерства охорони здоровя УРСР профспілкам на виконання п.п. 1.2 постанови ОСОБА_8 Міністрів Української РСР від 23.04.1960 №606 за станом на 01.01.1960 за актом приймання-передачі.

При цьому, суд приймає до уваги, що за відповідачем-2 27.03.2008 року оформлені Брюховецькою селищною радою свідоцтва про право власності на окремі будинки і споруди, за вищевказаною адресою, про які було відомо прокурору і позивачу, і зазначені свідоцтва ніким не оспорені та судом недійсними не визнані.

Щодо вказівки Вищого господарського суду України про залучення до участі у справі фізичних осіб, суд звертає увагу, що в матеріалах інвентаризаційної справи міститься та прокурором долучено до матеріалів справи рішення ОСОБА_8 керівників Прикарпатського Дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 23.02.2004 року, яким віднесено до відомчого житлового фонду придатні для постійного проживання громадян будинки: корпус №6, 1920 року забудови, загальна площа 110,2 кв.м., двоповерховий, шестикімнатний, з 1988 року викорстовується як житловий; корпус №8, 1946 року забудови, загальна площа 289,7 кв.м., двоповерховий, десяти кімнатний, з 1987 року використовується як житловий; корпус №9, 1921 року забудови, загальна площа 135,3 кв.м., двоповерховий, шестикімнатний, з 1980 року використовується як житловий, а рішенням №87 від 07.04.2016 року Брюховицької селищної ради надано згоду на прийняття в комунальну власність житлового будинку №6 та №8 по вулиці Курортній, 8 в смт. Брюховичі.

Згідно ст.327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування

Отже, оскільки суб"єктами права комунальної власності є органи місцевого самоврядування, в даному випадку Брюховицька селищна рада, яка є учасником у судовому процесі, суд дійшов до висновку про недоцільність залучення в якості третіх осіб - фізичних осіб, які проживають в житлових корпусах спірного майна.

Оскільки, відповідно до ст.ст. 13,41 Конституції України та ст. 321 ЦК України держава забезпечує захист прав усіх субєктів права власності і господарювання і усі субєкти права власності рівні перед законом, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені, відповідно до ст.1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод про непорушність права власності, суд зазначає, що при невизначеності складу, вартості та технічного стану майна, що перебувало у державній власності і було передано профспілкам за вищенаведеною постановою № 606 від 1960, у суду відсутні достатні підстави для встановлення того, що усе майно у смт. Брюховичі по вул. Курортна, 8, в тому числі й житлові будинки, які знаходяться за цією ж адресою і квартири, в яких приватизовуються громадянами, що в них проживають, та інше нерухоме майно, обладнання й устаткування, є майном колишнього будинку відпочинку Брюховичі, а тому відсутні правові і фактичні підстави для його визнання як державного у вигляді майнового комплексу та витребування від відповідачів-1,2 з передачею державі в особі Фонду державного майна України як розпоряднику майна, що є загальнодержавною власністю.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Положеннями ЦК України встановлено:

- правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316);

- право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321);

- право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328);

- держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (частина перша статті 386);

- власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387);

- кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15).

Отже, враховуючи усе вище викладене суд зазначає наступне.

Майно, передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздорвниця», а згодом - до статутного фонду ДП «Санаторій «Львів»», перебувало у віданні профспілок.

ОСОБА_8 Верховної ОСОБА_8 України від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, тимчасово передані ФДМУ.

За змістом постанови Верховної ОСОБА_8 України від 4 лютого 1994 року № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_8 Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-ХІІ «Про захист суверенних прав власності Української РСР» на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Згідно з пунктом 1 Тимчасового положення про ФДМУ, затвердженого постановою Верховної ОСОБА_8 України від 07 липня 1992 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин), ФДМУ здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. За правилами статті 4, частини першої статті 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» ФДМУ є суб'єктом управління об'єктами державної власності та здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього Союзу РСР, яке має статус державного.

Суд дійшов до висновку, що спірні об'єкти нерухомості є державною власністю, тому Брюховицька сільська рада не мала законних підстав і повноважень для передачі цих об'єктів у власність ДП «Санаторій Львів».

Вирішуючи питання позовної давності, суд зазначає, що про незаконне відчуження спірних об'єктів державної власності прокурору стало відомо у 2011 року під час проведення перевірки щодо додержання вимог чинного законодавства стосовно використання державного майна за дорученням Генеральної прокуратури України від 16 серпня 2011 року № 07/2/1-20278-11. ФДМУ про незаконне відчуження майна стало відомо з моменту отримання копії позовної заяви у цій справі.

Суд дійшов до висновку, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск строку позовної давності. При цьому суд зазначає, що враховуючи, що позивач в 1997 році звертався з позовом до Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсними установчих документів з тих підстав, що до статутного фонду відповідача було передано основні фонди і оборотні кошти санаторно-курортних закладів, що є державною власністю, а також складав в 1996 році Перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходилися у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Української республіканської ради профспілок). До зазначеного Переліку було включено будинок відпочинку «Брюховичі», розташований у с.Брюховичі Львівської області. Отже, наявні як об'єктивні, так і суб'єктивні обставини, які підтверджують обізнаність позивача про порушення його права власності на спірне майно з 1996 року. Однак із моменту звернення прокурора до суду з відповідним позовом ФДМУ, набувши статусу позивача у справі, не використав свого права заявити клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності, обґрунтувати та підтвердити належними доказами поважність причин пропуску строку звернення за судовим захистом.

Відповідно до наданих Фондом державного майна пояснень, на виконання ОСОБА_8 Верховної ради України «Про проект ОСОБА_8 Верховної ради України про тлумачення ОСОБА_8 Верховної ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP» від 01.11.1996 року № 461/96-ВР, Фонд державного майна України до 01.04.1997 р. разом з відповідними громадськими організаціями, у тому числі ФНПУ, провів інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP станом на 24.08.1991 р. Результати цієї інвентаризації було направлено до Верховної ОСОБА_8 України.

Положеннями статті 15 ЦК закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 ЦК, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (статті 71, 76), за винятком положення, закріпленого у статті 267 ЦК, про застосування позовної давності лише за заявою сторони.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі ФДМУ, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, висновки Верховного суду України викладені в ОСОБА_8 від 30 вересня 2015 року справа 3-374гс15, ОСОБА_8 від 08 червня 2016 р справа № 6-3089цс15. Останнім аналогічним рішенням Верховного суду України, яким були задоволені вимоги ПрАТ «Укрпрофтур», ПрАТ «Волиньтурист» щодо застосування строків позовної давності та як наслідок - відмова в задоволенні позовних вимог прокуратури та ФДМУ є рішення від 22.03.2017 року по справі №3-1486г16 (№5004/2115/11).

Незважаючи на це та всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову ФДМУ не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ прокурор не заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності, та ФДМУ, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушував, а також не надано суду доказів поважності причин пропуску звернення до суду. В свої поясненнях прокурор зазначає, що позовна давність за вимогами до добросовісного набувача не може починати свого перебігу раніше від часу, коли він набув таке майно, тобто часу укладення договору. Відтак позовна давність за позовними вимогами відповідачів про визнання права власності та витребування майна розпочинає свій перебіг від часу, коли позивач дізнався про те, що річ перейшла у чуже незаконне володіння, а також про особу порушника. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що держава в особі Фонду державного майна України дізналася про порушника свого права власності до моменту подання позову. А тому, на думку прокурора, строк звернення до суду не порушено.

За таких обставин суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Так, Європейський суд 5 прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство Нафтова компанія Юкос проти Росії; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Враховуючи позицію Верховного суду України про те, що дія положень закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист інтересів держави, зокрема в особі ФДМУ, але не наділяють прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду. Сплив загального строку позовної давності до пред'явлення позову, відсутність клопотання позивача про поновлення такого строку, а також заява відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови у позові.

Разом з цим, Відповідачем 2 - ПрАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» до заяви від 15.09.2015р. про застосування строків позовної давності додавалась копія рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі №137/7, що знаходиться в матеріалах справи.

З даного рішення Вищого арбітражного суду України вбачається, що Позивач-Фонд державного майна України звернувся до Федерації професійних спілок України, Фонду соціального страхування України, AT «Укрпрофоздоровниця» з позовом про визнання недісними установчих документів. Суть спору полягала в наступному: заявлені позовні вимоги про визнання недійсними установчих документів Акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» з тих мотивів, що майно, на якому створене акціонерне товариство, не належало його засновнику Федерації професійних спілок України. Органом управління цим майном є позивач, оскільки воно належало загальносоюзній громадській організації колишнього Союзу PCP.

При дослідженні матеріалів справи, пояснень представників сторін, арбітражний суд встановив наступні обставини. ОСОБА_8 Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 року «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР» Українській ОСОБА_9 профспілок було передано у відання безоплатно санаторії, будинки відпочинку та пансіонати, які раніше знаходилися у віданні Міністерства охорони здоровя. До даного переліку входив і будинок відпочинку "Брюховичі". Ці заклади знаходилися в складі Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок.

За результатами розгляду справи Вищим арбітражним судом України було винесено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України, та встановлені законні підстави створення Акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» на базі майна, що належало Федерації незалежних профспілок України й було передано у власність товариства.

У зв'язку з тим, що позивач пов'язує порушення свого права з 1992 року, а саме у зв'язку з передачею майна Федерацією незалежних профспілок України у власність АТ ЛОЗ профспілок України "Укрпрофоздорониця" за актом прийому-передачі, то зазначені вище докази вказують на те, що позивач був обізнаний про належність спірного майна відповідачу починаючи з 1996 року та мав право та можливість звернутися до суду із захистом свого порушеного права, що він і зробив звернувшись до арбітражного суду України.

Аналогічних висновків щодо початку обрахування перебігу строку позовної давності Вищий господарський суд України дійшов у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 23/097-11 за позовом прокурора міста Ірпеня в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", виконавчого комітету Ірпінської міської ради, треті особи: комунальне підприємство "Ірпінське бюро технічної інвентаризації", колективне підприємство "Санаторій "Перемога", Федерація професійних спілок України, Київська обласна рада, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Зокрема, Вищий господарський суд України вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що позовна давність на час подання позову не спливла, оскільки прокурор і позивач про порушення права довідалися за результатами прокурорської перевірки у червні 2011 року, з огляду на те, що господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що Фонд державного майна України з 1996 року був обізнаний про передачу Федерацією професійних спілок України спірного майна акціонерному товариству лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Крім того, в постанові суду зазначено проте, що позов подано у серпні 2011 року і доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску позовної давності, позивач суду не подав, так само й заяви про поновлення цього строку. Вказаний висновок про пропущення позивачем стоків позовної давності обгрунтований також нормами статті 76 як і частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, які містять презумпцію обізнаності особи про стан своїх прав, а тому обовязок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Щодо вимоги про визнання недійсним реєстраційного посвідчення на цілісний майновий комплекс Санаторію Львів від 14.08.2001 р., виданого Прикарпатському Дочірньому підприємству Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця, правонаступником якого є Дочірнє підприємство Санаторій Львів Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця (79491, м. Львів, селище міського типу Брюховичі, вулиця Курортна, будинок 8, ідентифікаційний код 02139860) суд зазначає наступне.

Відповідно до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб Перелік право встановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на обєкти нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.1998р.№121, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за №399/2839, чинної на момент вчинення реєстрації права власності, а саме, відповідно до Додатку 1 до даної Інструкції - Перелік право встановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на обєкти нерухомого майна, чинної на момент вчинення реєстрації права власності - накази «Про створення філій Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від 15.03.2000 року №28, переліку будівель та споруд санаторію «Львів» - переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів не відносяться до правовстановлювальних документів.

Отже, вимога про визнання недійсним реєстраційного посвідчення є обґрунтованою, проте суд дійшов до висновку про застосування строків позовної давності.

В матеріалах справи містяться достатні належні та допустимі докази пропущення позивачем-Фондом державного майна України строку позовної давності, які базуються на відповідних номах цивільного кодексу України та підкріплені відповідною судовою практикою, а тому є всі правові підстави до застосування строку позовної давності та як наслідок - відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ч.1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно ч.1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За таких обставин, сума судового збору, яка підлягає стягненню з позивача за новий розгляд справи в суді першої інстанції становить 1600,00 грн., враховуючи, що не було визначено склад та вартість спірного майна.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні частини позовних вимог щодо визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання за державою права власності на майновий комплекс та повернення за актом прийому-передачі Фонду державного майна України - відмовити.

2.Провадження у справі в частині позовних вимог про зобовязання Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, м. Львів, скасувати державну реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс "Санаторій "Львів" у реєстровій книзі №1 Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстровим номером № 52 та у єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно припинити.

3.Стягнути з Прокуратури №2 м.Львова (79005, м. Львів, проспект Шевченка,17/19; р/р 35211093000774 УДКСУ у м.Києві, МФО 820172, ідентифікаційний код юридичної особи 02910031) в дохід Державного бюджету України 1600,00 грн. судового збору за розгляд справи судом.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 22.05.2017 року.

Суддя Горецька З. В.