Рішення № 66656235, 18.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2017Справа №910/24409/16За позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова

корпорація"

до Аграрного фонду

про стягнення 693617,55 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

від позивача: Охріменко О.О. (за дов.);

від відповідача: Легка М. В. (за дов.).

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) в судовому засіданні 18.05.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Аграрного фонду про стягнення заборгованості за договором складського зберігання зерна № 216/11 від 06.05.2011 в сумі 693 617,55 грн, з яких 638 087, 59 грн. основного боргу, 43 900, 52 грн. інфляційних втрат, 11 629, 44 грн. 3 % річних.

Ухвалою суду від 05.01.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 01.02.2017.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду м. Києва від 13.02.2017 № 05-23/504 відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи № 910/24409/16.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2017 справу передано для розгляду судді Усатенко І.В.

Ухвалою суду від 16.02.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено на 16.03.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, в порядку ст. 77 ГПК України в судовому засіданні було оголошено перерву до 11.05.2017.

В судовому засіданні 11.05.2017 судом оголошено перерву у розгляді справи до 18.05.2017 та зобов'язано сторін надати суду докази по справі. А саме, позивача зобов'язано надати: акти за грудень 2015 року та січень 2015 року, докази часткової оплати заборгованості по актах по яких заявлені вимоги про стягнення (період з 01.02.2014 по 30.11.2016), письмові пояснення щодо підстав включення до деяких актів плати за зберігання пшениці 2, 3, 4 та 6 класів, докази укладання між сторонами змін до договору зберігання у зв'язку з підвищенням тарифів, докази направлення відповідачу у спосіб передбачений договором актів за період з 01.02.2014 по 30.11.2016, письмові пояснення щодо правових підстав включення до заборгованості відповідача актів за жовтень та грудень 2011 року, обґрунтований розрахунок заборгованості відповідача із зазначенням суми боргу по кожному акту окремо з врахуванням здійснених часткових оплат, обґрунтований розрахунок позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат по кожному акту окремо з врахуванням часткових оплат із зазначенням періоду за який здійснювався такий розрахунок. Відповідача зобов'язано надати: докази часткових оплат за договором за період з 01.02.2014 по 30.11.2016, пояснення щодо оплати/несплати заборгованості по актах ха жовтень та грудень 2011 року із наданням відповідних доказів та під ставності включення казаних актів до заборгованості, контр розрахунок позовних вимог по кожному акту окремо із врахуванням часткових оплат.

Від відповідача 17.05.2017 через відділ канцелярії надійшла заява про застосування строків позовної давності (вих. № 40-07/350 від 16.05.2017), відповідно до якої відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині оплати послуг по зберіганню за жовтень та грудень 2011 року у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Від позивача 18.05.2017 через відділ канцелярії надійшли письмові пояснення (вих. № 2-4-10/395 від 17.05.2017).

У судове засідання 18.05.2017 представники сторін з'явилися та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Вимоги суду, щодо надання доказів по справі, про що зазначено в протоколі судового засідання від 11.05.2017, в повному обсязі виконані сторонами не були.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором складського зберігання зерна № 216/11 від 06.05.2011, в частині оплати наданих за договором послуг за періоди з жовтня по грудень 2011 року та з лютого 2014 року по листопад 2016 року включно.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, з тих підстав, що в бухгалтерському обліку Аграрного фонду обліковується станом на дату розгляду справи заборгованості перед філією ПАТ «ДПЗКУ» «Солідарненський елеватор» у сумі 539 111, 18 грн. за зберігання зерна за договором складського зберігання зерна № 216/11 від 06.05.2011, а не в сумі визначеній позивачем. Також відповідач зазначає, що у нього відсутні правові підстави для оплати послуг із зберігання необхідні органам Казначейства для здійснення відповідних оплат, оскільки останні не реєструють зобов'язання у разі відсутності документів щодо закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до законодавства у сфері закупівель. До вимог про стягнення заборгованості за жовтень - грудень 2011 року відповідач просить суд застосувати строк позовної давності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджується матеріалами справи, 06.05.2011 між Державним підприємством "Державна продовольчо-зернова корпорація" (правонаступником якого є позивач), як зерновим складом, в особі філії ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація" «Солідарненський елеватор та Аграрним фондом, як поклажодавцем було укладено договір складського зберігання зерна № 216/11 (далі - договір), згідно з п. 1.1 даного договору поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажедавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Відповідно до п. 3.3.1 договору зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежуваних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Нестача в межах покращення якості по вологості - не більше 0, 5 %, смітній домішці - не більше 0, 2 %, а також природних втрат в залежності від терміну зберігання списується за рахунок поклажодавця.

Пунктом 3.1.5 договору позивач зобов'язався видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця.

Згідно з п. 3.1.6 укладеного правочину зерновий склад зобов'язався зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі.

Пунктом 3.3.2 договору (в редакції викладеній в додатковому договорі до договору від 10.01.2012) сторони погодили, що поклажодавець зобов'язаний розрахуватися за надання послуг з приймання, зберігання, відвантаження зерна, а також послуги, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4 цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору (в редакції викладеній в додатковому договорі до договору від 10.01.2012) розрахунки за надання послуг по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Розрахунки за надання послуг по зберіганню складу має бути здійснено відповідачем за рахунок бюджетних коштів.

Пунктом 4.3 договору (в редакції викладеній в додатковому договорі до договору від 10.01.2012) сторони погодили, що розмір плати (тарифу) за надання послуг (разом з ПДВ) за зберігання зерновим складом зерна (за 1 тонну за 30 календарних днів) становить 17,50 грн.

Відповідно до п. 4.4 договору (в редакції викладеній в додатковому договорі до договору від 10.01.2012) поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з дати передачі зерна поклажодавця на зберігання позивачу згідно актів передавання - приймання до договору складського зберігання зерна на підставі актів виконаних робіт, за умови надходження на рахунок поклажодавця коштів з Державного бюджету на зазначені цілі.

Відповідно до п. 4.7 правочину ціна договору становить 65 000, 00 грн.

Згідно п. 6.3. договору в редакції викладеній в додатковому договорі до договору від 10.01.2012) у разі надання зерновим складом акту виконаних робіт оформленого неналежним чином, поклажодавець не несе відповідальності за невчасну оплату наданих послуг.

Відповідно до пункту 7.1 договору строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.

Зерновий склад зобов'язався зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред'явлення поклажодавцем вимоги про його повернення (пункт 7.3 договору).

Згідно з п. 8.1. договору (в редакції, викладеній в додатковому договорі до договору від 31.01.2015) договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2015, але у будь якому разі до повного виконання своїх зобов'язань у повному обсязі.

Із складських квитанцій № 462 від 22.09.2011, № 456 від 22.09.2011, №353 від 15.09.2011 та № 625 від 05.10.2011 вбачається, що позивач прийняв від відповідача на відповідальне зберігання пшеницю м'яку, 3 класу , 2011 року врожаю, вагою 756 222 кг, пшеницю м'яку, 2 класу, врожаю 2011 року, вагою 227 446 кг, пшеницю м'яку, 2 класу врожаю 2011 року, вагою 500 000 кг, жито, 3 класу, врожаю 2011 року, вагою 110 224 кг відповідно.

Також, як вбачається із складських квитанцій на зерно № 1110 від 29.11.2013, № 1136 від 30.12.2013, № 32 від 10.02.2014 позивач прийняв від відповідача на складське зберігання, згідно договору, кукурудзу 3 класу, 2013 року врожаю, вагою 302 305 кг, кукурудзу 3 класу, 2013 року врожаю, вагою 386 442 кг та пшеницю м'яку 5 класу, 2013 року врожаю, вагою 91 276 кг відповідно.

Як стверджує позивач у позовній заяві, на виконання умов договору зерновий склад надав поклажодавцю акти здачі - приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 663 250, 26 грн., однак поклажодавець свої договірні зобов'язання не виконує належним чином, не підписує та не повертає акти виконаних робіт (наданих послуг), а самі послуги залишив неоплаченими. Відповідач лише частково здійснив оплату наданих послуг на суму 25 162, 67 грн., і у зв'язку з неналежним виконанням умов договору у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 638 087, 59 грн. (663 250, 26 - 25 162, 67 = 638 087, 59).

На підтвердження факту надання позивачем відповідачу за договором послуг складського зберігання позивачем були додані до матеріалів позовної заяви копії Актів виконаних робіт до договору за загальний період з 01.02.2014 по 30.11.2016 на загальну суму 588 538, 58 грн.

Відповідач у своєму відзиві (вих. № 40-07/46 від 23.01.2017) вказав, що акти виконаних робіт, які додані до позовної заяви не відповідають вимогам первинного документа, не містять, таких обов'язкових реквізитів первинного документа, як дату складання, що акти виконаних робіт за липень, грудень 2014 року, грудень 2015 року, січень - лютий та травень - листопад 2016 року до Аграрного фонду не надходили. Також, відповідач зазначив, що згідно з п. 4.3. договору розмір відшкодування витрат за зберігання становить 17, 50 грн. за тонну з урахуванням ПДВ за 30 календарних днів. Зазначена норма витрат на зберігання встановлена наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 30.05.2011 № 213 «Про затвердження норм відшкодування витрат, пов'язаних з комплексом заходів із зберігання, перевезення та переробки об'єктів державного цінового регулювання». Водночас, згідно актів здачі - приймання робіт (надання послуг), які додано до позовної заяви, а саме №40 від 31.07.2016 вартість послуг за зберігання зерна пшениці становить 32, 55 грн. за т/доб без ПДВ, а зерна кукурудзи - 27, 90 грн. за т/доб без ПДВ, а в актах від 31.08.2016 № 96, від 30.09.2016 № 66 від 31.10.2016 № 131, від 30.11.2016 № 258 вартість послуг за зберігання зерна пшениці становить 0, 90 грн. за т/доб без ПДВ, зерна кукурудзи - 1, 05 грн. за т/доб без ПДВ. Таким чином, на думку відповідача вартість послуг вказана у зазначених актах не відповідає умовам договору.

В подальшому, відповідачем були надані в матеріали справи письмові пояснення (вих. № 40-07/329 від 27.04.2017), в яких відповідачем був наведений контррозрахунок суми заборгованості за договором, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за період з лютого 2014 року по листопад 2016 року включно складає 539 111, 18 грн.

В свою чергу позивачем під час розгляду справи, на вимогу суду, в матеріали справи були надані письмові пояснення (вих. № 2-4-10/347 від 04.05.2017), в яких позивачем було наведено детальний розрахунок заборгованості відповідача. Відповідно до якого до заборгованості відповідача перед позивачем за договором включена заборгованість за послуги щодо зберігання жита 2 класу врожаю 2008 року, надання яких відповідачу позивач підтверджує, доданими до пояснень, копіями актів до договору за період зберігання з 01.12.2011 по 31.12.2011, з 01.10.2011 по 31.10.2011 та з 05.10.2011 по 31.10.2011 на загальну суму 62 611, 85 грн. та копіями складських квитанцій на зерно № 462 від 22.09.2011, № 456 від 22.09.2011, №353 від 15.09.2011 та № 625 від 05.10.2011. Із розрахунку позивача вбачається, що послуги надані відповідачу згідно вказаних актів були частково оплачені на суму 25 162, 67 грн. Згідно пояснень позивача (вих. № 2-4-10/347 від 04.05.2017) відсутність в актах виконаних робіт такого реквізиту як місце складання, не впливає на існування господарського зобов'язання з оплати вартості наданих послуг складського зберігання зерна. Щодо збільшення вартості послуг позивач у поясненнях зазначив, що у зв'язку із внесенням змін до тарифів за послуги по зберіганню, з огляду на публічність укладеного між сторонами договору, позивач виставив акти виконаних робіт за новими тарифами.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії листа відповідача адресованого позивачу (вих. № 40-09/13 від 04.01.2017) щодо розгляду вимоги позивача від 23.12.2016 № 130-2-12/6660, Аграрний фонд повідомляв позивача, що не заперечує проти наявності грошового зобов'язання за договором, що утворилося у період з 01.02.2014 по 30.11.2016 в загальній сумі 539 111, 18 грн., проте не має правової можливості розрахуватися по зобов'язанням в загальному порядку.

Із матеріалів справи також вбачається, що позивач звертався до відповідача з приводу погашення заборгованість за договором листом (вих. № 108 від 18.11.2015), в якому нагадував відповідачу про борг по договору, який складає 397 508, 08 грн., та просив погасити вказану заборгованість в найкоротші строки. Зазначений лист був отриманий відповідачем 30.11.2015, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення 9220200957361, наявна в матеріалах справи.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 638 087, 59 грн. основної заборгованості за надані послуги по зберіганню зерна за періоди з жовтня по грудень 2011 року та з лютого 2014 року по листопад 2016 року включно, 43 900, 52 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 10.12.2015 по 20.12.2016 нарахованих на заборгованість по актах за лютий 2014 року - жовтень 2015 року, 11 629, 44 грн. 3 % річних за період прострочення з 10.12.2015 по 20.12.2016 нарахованих на заборгованість по актах за лютий 2014 року - жовтень 2015 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором складського зберігання.

У відповідності до ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Згідно зі ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Судом встановлено, що позивачем було прийнято на зберігання від Аграрного фонду за договором зерно - пшеницю м'яку 3 класу, пшеницю м'яку 2 класу, жито 3 класу, кукурудзу 3 класу та пшеницю м'яку 5 класу, що підтверджується наявними в матеріалах справи складськими квитанціями № 462 від 22.09.2011, 456 від 22.09.2011, № 353 від 15.09.2011, № 625 від 05.10.2011, № 1110 від 29.11.2013, № 1136 від 30.12.2013, № 32 від 10.02.2014.

Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення (ч. 1 та 2 ст. 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

Як встановлено судом, в договорі сторонами було погоджено, що строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавця, та що договір діє до 31.12.2015, але у будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі (п. 7.3., 8.1. договору).

На підтвердження факту надання позивачем відповідачу послуг із зберігання зерна за договором в період з жовтня по грудень 2011 року позивачем були надані суду в матеріали справи копії актів до договору від 31.12.2011 на суму 2 278, 92 грн. за період зберігання з 01.12.2011 по 31.12.2011 (зберігання жита 2 класу врожаю 2008 року), без дати на суму 29 174, 03 грн. за період зберігання з 01.12.2011 по 31.12.2011 (зберігання жита 2 класу врожаю 2008 року, пшениці 2 класу врожаю 2011 року, пшениці 3 класу врожаю 2011 року), без дати на суму 29 174, 03 грн. за період зберігання з 01.10.2011 по 31.10.2011 (зберігання жита 2 класу врожаю 2008 року, пшениці 2 класу врожаю 2011 року, пшениці 3 класу врожаю 2011 року), без дати на суму 1 984, 87 грн. за період зберігання з 05.10.2011 по 31.10.2011 (зберігання зерна жита 2 класу врожаю 2011 року, жита 2 класу врожаю 2011 року). Загальна сума вказаних актів складає 62 611, 85 грн., акти з боку відповідача не підписані. При цьому, матеріалами справи не підтверджено прийняття на зберігання позивачем від Аграрного фонду за договором жита 2 класу врожаю 2008 року.

На підтвердження факту надання позивачем відповідачу послуг із зберігання зерна за договором в період з лютого 2014 року по листопад 2016 року позивачем були надані суду в матеріали справи копії актів до договору за загальний період з 01.02.2014 по 30.11.2016 на загальну суму 588 538, 58 грн.

Відповідач факт зберігання позивачем належного йому зерна за договором в період з лютого 2014 року по листопад 2016 року не заперечує, і в своєму листі вих. № 40-09/13 від 04.01.2017 адресованому позивачу також визнавав свою заборгованість за вказаний період в розмірі 539 111, 18 грн.

Судом встановлено, що різниця у загальній вартості послуг із зберігання зерна за договором за період з лютого 2014 року по листопад 2016 року між розрахунками позивача та відповідача виникла за рахунок того, що позивачем вартість послуг зі зберігання зерна за період з липня 2016 року по листопад 2016 року розрахована була виходячи із ціни іншої ніж обумовлена сторонами в договорі.

Так, сторонами в договорі визначено було, що розмір плати (тарифу) за надання послуг зберігання, за тонну на місяць складає 17, 50 грн. з ПДВ (п. 4.3. договору), в той час, як в актах за липень 2016 року - листопад 2016 року позивачем вказана інша вартість послуг із зберігання, а саме: 0,90 грн. без ПДВ за добу за тонну зберігання кукурудзи та 1, 05 грн. без ПДВ за добу тонни зберігання пшениці.

Позивач щодо збільшення вартості послуг обумовлених договором у своїх письмових поясненнях (вих. № 2-4-10/347 від 04.05.2017) зазначив, що оскільки договір складського зберігання є публічним договором, та що умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, тому ціна на товари чи послуги позивача встановлюється однакова як для фізичних осіб, так і для юридичних осіб - споживачів таких товарів чи послуг. Наказом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо - зернова корпорація України» від 21.06.2016 № 116 «Про затвердження тарифів на послуги» у зв'язку з початком 2016/2017 маркетингового року були затверджені на 2016/2017 маркетинговий рік тарифи філій Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо - зернова корпорація України» на основні послуги зернових складів, яким затверджено, що вартість послуг філії ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» Солідаренський елеватор зі зберігання зернових (пшениці, ячменю, проса, жита, гречки, овсу, рису, сорго) за тонно день складає 1, 26 грн. з ПДВ, та зі зберігання зернових (кукурудзи) - 1, 08 грн. з ПДВ. З огляду із внесенням змін до тарифів за послуги по зберіганню позивачем і було виставлено акти виконаних робіт за новими тарифами.

Згідно ч. 2, 3 ст. 957 ЦК України договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Відповідно до положень ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 945 ЦК України зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь.

Пунктом 8.5. договору сторони погодили, що зміни до договору вносяться лише за згодою сторін. Інших положень, які б надавали зберігачу право в односторонньому порядку змінювати умови договору договір укладений між сторонами не містить.

Матеріали справи не містять доказів із яких би вбачалося, що між сторонами було досягнуто згоди про зміну розміру плати (тарифу) за надання послуг зі зберігання. Також, в матеріалах справи відсутні докази із яких би вбачалося, що позивач повідомляв відповідача про необхідність змін умов зберігання, в частині вартості послуг зберігання. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що зміни до договору в частині вартості послуг із зберігання внесені сторонами не були, відповідно вартість послуг зі зберігання за договором в липні 2016 року - листопаді 2016 року становила 17, 50 грн. за тонну за місяць, а не 0,90 грн. без ПДВ за добу за тонну зберігання кукурудзи та 1, 05 грн. без ПДВ за добу тонни зберігання пшениці, як визначено позивачем.

Таким чином, вартість послуг за зберігання, яка визначена позивачем в актах за липень 2016 року - листопад 2016 року не відповідає умовам договору, відповідно у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за послуги із зберігання за договором за ціною та у розмірі більшому ніж визначено договором.

Суд також звертає увагу позивача, що норми витрат на зберігання об'єктів державного цінового регулювання встановлені наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 30.05.2011 № 213 «Про затвердження норм відшкодування витрат, пов'язаних з комплексом заходів із зберігання, перевезення та переробки об'єктів державного цінового регулювання» (чинного на момент винесення рішення у справі), відповідно до якого максимальна норма витрат за зберігання зерна, що є об'єктом державного цінового регулювання встановлена в розмірі 17, 50 грн. за тонну на місяць з урахуванням ПДВ.

Щодо посилань позивача на публічність договору зберігання, суд зазначає, що чинним законодавством не визначено особливостей внесення змін до публічного договору, відповідно зміни до публічного договору можуть бути внесені лише в порядку визначеному ст. 651 ЦК України.

Правовий статус публічного договору визначено у ст. 633 ЦК України. Зокрема, нормами ч. 1 - 6 цієї статті Кодексу визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Приписами наведеної статті встановлена рівність всіх споживачів (однаковість умов договору для всіх споживачів), а обов'язок по забезпеченню такої рівності покладено саме на підприємця, а не споживача, і таку рівність підприємець зобов'язаний забезпечити саме при укладанні публічного договору. Також суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює публічну діяльність, не має права свавільно змінювати ті чи інші умови договору.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновків, що за період з лютого 2014 року по листопад 2016 року позивачем були надані відповідачу послуги зі складського зберігання зерна у загальному розмірі 539 111, 18 грн. (виходячи із ваги зерна, яке зберігається за вказаними складськими квитанціями, та тарифу зберігання - 17,50 грн. за 30 календарних днів, який визначено пунктом 4.3 договору).

Відповідно до ст. 946 ЦК України та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В договорі сторонами було погоджено, що поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з дати передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу згідно актів передавання - приймання до договору на підставі актів виконаних робіт, за умови надходження на рахунок поклажодавця коштів з Державного бюджету на зазначені цілі.

Отже, умовами договору фактично не визначений строк оплати послуг відповідачем, відповідно до правовідносин сторін що виникли за договором підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором:

- листом (вих. № 108 від 18.11.2015) що сплати суми боргу за договором в розмірі 397 508, 08 грн., який був отриманий відповідачем 30.11.2015;

- вимогою від 23.12.2016 № 130-2-12/6660 щодо погашення заборгованості за надані послуги зберігання зерна, яка була розглянута відповідачем 04.01.2017, про що свідчить лист відповідача адресований позивачу (вих. № 40-09/13 від 04.01.2017).

Оскільки у відповідь на вимогу від 23.12.2016 № 130-2-12/6660 відповідач надав позивачу відповідь листом (вих. № 40-09/13 від 04.01.2017), в якому визнав наявність у нього грошового зобов'язання за договором, що утворилося у період з 01.02.2014 по 30.11.2016 в загальній сумі 539 111, 18 грн., суд дійшов висновку про настання для відповідача строку оплати послуг по зберіганню зерна за договором за період з 01.02.2014 по 30.11.2016 станом на 04.01.2017.

При цьому, суд зазначає, що не підписання відповідачем деяких актів виконаних робіт не впливає на настання строку оплати, оскільки обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги зі складського зберігання зерна виникає незалежно від факту підписання ним акту, а в зв'язку з фактом надання вказаних послуг позивачем після закінчення семиденного строку, визначеного частиною 2 статті 530 ЦК України.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 539 111, 18 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 539 111, 18 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати послуг із зберігання наданих в період з лютого 2014 року по листопад 2016 року, у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 539 111, 18 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 11 629, 44 грн. 3 % річних за період прострочення з 10.12.2015 по 20.12.2016 нарахованих на заборгованість по актах за лютий 2014 року - жовтень 2015 року та 43 900, 52 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 10.12.2015 по 20.12.2016 нарахованих на заборгованість по актах за лютий 2014 року - жовтень 2015 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із письмових пояснень (вих. № 2-4-10/395 від 17.05.2017) позивач здійснив розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат починаючи з 8 робочого дня після отримання відповідачем листа про погашення заборгованості (вих. № 108 від 18.11.2015).

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з приводу погашення заборгованість за договором листом (вих. № 108 від 18.11.2015), в якому нагадував відповідачу про борг по договору, який складає 397 508, 08 грн., та просив погасити вказану заборгованість в найкоротші строки. Зазначений лист був отриманий відповідачем 30.11.2015. Судом враховано, що у вказаному листі не вказано періоду за який позивач просив сплатити заборгованість, враховано, що загальна вартість послуг зі зберігання за лютий 2014 року - жовтень 2015 року, згідно актів наявних у справі складає 349 275, 98 грн. (тобто відповідні вимоги можуть входити до боргу в розмірі 397 508, 08 грн.), та прийнято до уваги посилання позивача в листі на зерно врожаю 2013 року (кукурудзу 3 класу та пшеницю 5 класу). Оцінивши вказані фактори у сукупності, суд дійшов висновку, що лист (вих. № 108 від 18.11.2015) є вимогою позивача (в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України) про сплату відповідачем в тому числі вартості послуг по зберіганню зерна за договором за період лютий 2014 року - жовтень 2015 року).

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 ЦК України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних за період прострочення з 10.12.2015 по 20.12.2016 нарахованих на заборгованість по актах за лютий 2014 року - жовтень 2015 року та індексу інфляції нарахованого за період прострочення з 10.12.2015 по 20.12.2016 на заборгованість по актах за лютий 2014 року - жовтень 2015 підлягають задоволенню в обсязі визначеному позивачем. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що позивачем правильно здійснені вказані розрахунки.

При цьому, суд відхиляє доводи Аграрного фонду щодо відсутності можливості розрахуватися по зобов'язанням в загальному порядку, оскільки, зокрема, відсутній правовий механізм врегулювання питання взаєморозрахунку за договорами, які були укладені до 20 квітня 2014 року (після набрання чинності Законом України "Про здійснення державних закупівель"), з підстав того, що це не є обставиною, яка звільняє відповідача від виконання договірних зобов'язань.

Підсумовуючи вище викладене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за договором в розмірі 539 111, 18 грн. за послуги зберігання надані в період з лютого 2014 року по листопад 2016 року, 11 629, 44 грн. 3 % річних за період прострочення з 10.12.2015 по 20.12.2016 нарахованих на заборгованість по актах за лютий 2014 року - жовтень 2015 року та 43 900, 52 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 10.12.2015 по 20.12.2016 нарахованих на заборгованість по актах за лютий 2014 року - жовтень 2015 року визнаються судом доведеними та обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості за період з лютого 2014 року по листопад 2016 року (в розмірі 49 427, 40 грн.) визнаються судом необґрунтованими, та не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 37 449, 18 грн. (62 611, 85 - 25 162, 67 = 37 449, 18) основної заборгованості за надані позивачем відповідачу послуги зі зберігання зерна за договором за періоди з жовтня по грудень 2011 року, то відповідні вимоги не визнаються судом доведеними та обґрунтованими, і відповідно не підлягають задоволенню.

Обов'язок доказування відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та статті 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Так, позивачем не доведено обставин справи, на які він посилається як на підставу стягнення з відповідача заборгованості за зберігання зерна за періоди з жовтня по грудень 2011 року, зокрема: обставин прийняття на зберігання від відповідача за договором жита 2 класу врожаю 2008 року; обставин прийняття відповідачем таких послуг (підписання відповідачем актів періоди з жовтня по грудень 2011 року); обставин направлення відповідачу відповідних актів (періоди з жовтня по грудень 2011 року); обставин направлення в порядку визначеному ч. 2 ст. 530 ЦК України відповідачу вимоги щодо виконання відповідачем відповідних зобов'язань. При цьому, доводи щодо часткової оплати відповідачем наданих послуг не приймаються судом до уваги, оскільки здійснення часткової оплати не свідчить про настання строку виконання зобов'язання.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності (вих. № 40-07/350 від 16.05.2017), суд зазначає таке.

Згідно п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за зберігання зерна за періоди з жовтня по грудень 2011 року не доведені позивачем, що є самостійною підставою для відмови в їх задоволенні, в даному випадку у суду відсутні підстави для застосування строків позовної давності за заявою (вих. № 40-07/350 від 16.05.2017).

Згідно з ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, місто Київ, вулиця Грінченка, будинок 1, ідентифікаційний код 33642855) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1; ідентифікаційний код 37243279) суму основного боргу у розмірі 539111 (п'ятсот тридцять дев'ять тисяч сто одинадцять) грн. 18 коп. суму 3 % річних в розмірі 11629 (одинадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн 44 коп., суму інфляційних втрат в розмірі 43900 (сорок три тисячі дев'ятсот) грн 52 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 8919 (вісім тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 61 коп.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.05.2017

Суддя І.В.Усатенко